- •1.Поняття та структура міжнародного конфлікту.
- •2.Основні етапи розвитку конфліктології.
- •3.Особливості філософського знання про міжнародний конфлікт. Типологія філософських поглядів стосовно конфлікту.
- •4.Функції війни в роботах Суни Цзи.
- •5.Причини міжнародних конфліктів:аналіз „Історії Пелепоннеської війни” Фукідіда.
- •6.Теоретичні подивися к. Клаузевіца на війну.
- •7.Досягнення миру: порівняння підходів т. Гоббса та й. Канта.
- •8.Погляди к. Маркса на соціальний конфлікт.
- •9.Теорія імперіалістичних конфліктів в. Леніна.
- •10.Порівняльний аналіз концепцій міжнародного конфлікту р. Дарендорфа та г. Зіммеля.
- •11.Структуралістська теорія конфлікту т. Парсонса.
- •12.Загальна теорія конфліктів.
- •13.Теологічні концепції міжнародних конфліктів.
- •14.Теорія структурного насильства й. Галтунга.
- •15.Теорія „справедливої війни”.
- •16.Моральні норми у світовій політиці: огляд основних підходів.
- •17.Шляхи попередження війн у теорії політичного ідеалізму.
- •18.Погляди політичного реалізму на причини міжнародних конфліктів.
- •19.Неолібералізм і концепція „демократичного миру” у конфліктології.
- •20.Міжнародний конфлікт у теорії неореалізму. Аналіз робіт к. Уольтца та р. Джилпіна.
- •21.Неомарксизм та постмодерністські теорії міжнародного конфлікту: порівняльний аналіз.
- •22.Методологія дослідження міжнародних конфліктів: загальний огляд.
- •24.„Кількісні” методи в дослідженні міжнародних конфліктів: переваги та недоліки.
- •23.„Якісні” методи в конфліктології: структура, особливості.
- •24.„Кількісні” методи в дослідженні міжнародних конфліктів: переваги та недоліки.
- •25.Методологія дослідження міжнародного конфлікту в роботі т. Шеллінга „стратегія конфлікту”.
- •26.Типологія міжнародних конфліктів: критерії та підходи.
- •27.Конфліктогенність постбіполярної системи міжнародних відносин.
- •28.Гегемонія в сучасному світі і її вплив на міжнародні конфлікти.
- •29.Основні типи сучасних міжнародних конфліктів.
- •30.Асиметричні конфлікти в міжнародних відносинах.
- •31.Транснаціональні конфлікти: поняття та приклади.
- •32.Регіональні міжнародні конфлікти: причини та шляхи врегулювання.
- •33.Внутрішні конфлікти з міжнародними наслідками.
- •34.Міжнародний тероризм: поняття та основні тенденції розвитку.
- •35.Стратегії врегулювання внутрішніх конфліктів.
- •36.Інтервенція у внутрішні конфлікти.
- •37.Вплив глобалізації на міжнародні конфлікти.
- •38.Теорія комплексної взаємозалежності.
- •39.Релігійний фактор у сучасних міжнародних конфліктах.
- •40.Соціально-економічні причини міжнародних конфліктів у постбіполярному світі.
- •41.Інтервенція міжнародних організацій у міжнародних конфліктах: за й проти.
- •42.Підходи до визначення сили в конфліктології.
- •43.„Баланс сил”: визначення й функції.
- •44.Класифікація війн.
- •45.Превентивна дипломатія як засіб управління конфліктом.
- •46.Гуманітарна інтервенція: правові підстави та політичні наслідки.
- •47.Посередництво в міжнародних конфліктах.
- •48.Теоретичні основи та сучасна практика миротворчої діяльності оон та регіональних міжнародних організацій.
- •49.Тенденції розвитку сучасних міжнародних конфліктів.
- •50.Миротворча діяльність України.
27.Конфліктогенність постбіполярної системи міжнародних відносин.
Характероною особливiстю цієї системи э асиметричнiсть конфiктiв
постбіполярна система, вносячи зміни в співвідношення військових та невійськових факторів сили, стимулює виникнення асиметрії. об'єктом конфлікту, як симетричного, так і асиметричного, виступає "сила", яка розпадається на різні складові, з яких в асиметричному конфлікті більшого значення набуває структурна перевага, психологічні фактори та інноваційні можливості. Сторонами асиметричного конфлікту є не лише д-ви. В постбіполярній системі МВ існує унікальна взаємодія симетричних і асиметричних факторів. Це створює додаткові загрози, але одночасно і додаткові можливості для системної стабільності. Сторони досягають врегулювання в той момент, коли вартість подальшої суперечки перевищує вартість досягнення годи. Засобом взаємного тиску сторін виступають асиметрії часу, цілей та ін., а також вплив третіх сторін і взаємозалежність партнерів. Особливо загрозливими є конфлікти, сторони яких слабо залежать одна від одної. Врегулювання таких конфліктів стає проблематичним, прикладом чого є міжнародний тероризм, особливо якщо його розглядати в контексті "зіткнення цивілізацій". Підсилення взаємозалежності суб'єктів міжнародних відносин і поширення міжнародних режимів є одним з найефективніших засобів запобігання асиметричним конфліктам.
28.Гегемонія в сучасному світі і її вплив на міжнародні конфлікти.
Поняття гегемонії мало свій розиток у працях марксиста Антоніо Грамші. Один з ключових моментів у цій теорії – положення про „світову гегемонію”. Воно ґрунтується на сильній державі, яка фактично нав’язує іншим свіотвий порядок. Прик. у 2 пол.ХІХ ст. – ВБ, а у 2 пол.ХХ – США.
Вся історія МВ проходила під знаком боротьби за гегемонію. Світополітичні процеси у 20-му столітті вивели США на 1 план у МВ. Упродовж століття критики зов.пол.США звинувачували ам. еліту в претензіях на роль "світового поліцейського", у спробах заблокувати процес перебудови «між.сусп». США явили світові небачений досвід еволюційної побудови надстабільної нац.ек., яка не спиралася б на колоніальні володіння; гармонійного розвитку плюралістичної демократії; найбільш дієздатних професійних збройних сил; крім того, американці безперечно очолюють інформаційну та промислову революцію з середини 60-тих років.
Гегемонія залишається метою зов.пол. кожної д-ви, але шлях до неї відкритий лише "цивілізаціям", здатним забезпечити як свою внутрішню стабільність; геоп.уявлення про МВ на сучасному рівні здатні лише пояснити конфліктні та нерівноправні стосунки держав по вісях "розвинута – нерозвинута", "стабільна – нестабільна" чи "нестабільна – нестабільна; США об’єктивно збільшували свій потенціал виконання ролі гегемона у між.сис. протягом століття, проте це ніколи не було ціллю їх зов.пол., а відтак у конгломераті постінд. держав до США поступово перепливають зовсім інші функції.Свідомою чи несвідомою ціллю зовнішньої політики кожної внутрішньої стабільної, порівняно економічно розвинутої держави є зайняття дом.позиції у між.сис.; з якої вона може домагатися вирішення важливих для себе проблем із стовідсотковою ефективністю, а отже – встановлення гегемонії.Можна погодитись із тим , що ціллю існування кожної держави є максималізація добробуту власної еліти або опосередковано – населення, у залежності від політичного ладу. Світова гегемонія постійно є максимальним ступенем забезпечення добробуту суспільства – населення держави-актора. Із тим запереченням, що територіальна гегемонія навряд чи є оптимальною співвідносно із підвищенням добробуту – адже вона пов’язана із чималими витратами та неабиякими викликами для держави-встановниці.