1.2.3 Еволюція інтелектуальної власності в Україні

До 1991 року в Україні, як і у всьому колишньому Радянському Союзі, через переваги суспільної форми власності та пануючої соціалістичної ідеології не було спеціальних законів про охорону інтелектуальної власності, а правове регулювання відносин у цій сфері забезпечувалося, в основному, підзаконними актами. Винятками були розділ IV — «Авторське право» і розділ VI «Винахідницьке право» Цивільного кодексу УРСР, а також «Положення про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції», затверджене постановою РМ СРСР від 21.03.1973 р.

Загальне законодавство закріплювало можливість широкого використання результатів творчої праці громадян в інтересах держави і суспільства.

Після проголошення у 1991 році незалежності України почалося формування спеціального законодавства, що регулює правовідносини у сфері інтелектуальної власності.

Принциповим моментом у розбудові законодавства про інтелектуальну власність стало прийняття у 1996 році Конституції України, яка проголосила: «Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами інтелектуальної , творчої діяльності».

За роки незалежності створено 10 спеціальних законів України з питань інтелектуальної власності. Багато норм, що регулюють правовідносини у сфері інтелектуальної власності, містяться у загальних законах.

Першим нормативним актом на шляху створення спеціального законодавства України про промислову власність було “Тимчасове положення про правовий захист об’єктів промислової власності і раціоналізаторських пропозицій”, затверджене Указом Президента України 18 вересня 1992 року. Однак основними джерелами права промислової власності, що склали основу спеціального законодавства про інтелектуальну власність, стали закони України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”, “Про охорону прав на промислові зразки”, “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”, які набули чинності 15 грудня 1993 року. За роки незалежності було прийнято низку законів, що розвиває законодавство про промислову власність.

Завершальним акордом у розбудові законодавства України у сфері інтелектуальної власності стало прийняття у 2003 році Верховною Радою України Цивільного кодексу України, книга IV якого має назву «Право інтелектуальної власності».

Міжнародні конвенції та договори, до яких приєдналася Україна — це також важливе джерело права інтелектуальної власності.

1.3 Місце і роль інтелектуальної власності в економічному і соціальному розвитку держави

Науково-технічний, як і соціально-економічний прогрес в цілому, значною мірою залежить від ефективності творчої діяль­ності людини. Не буде перебільшенням зауважити, що поступ цивілізації без цього неможливий. Ось чому однією з головних проблем, яка потребує постійної уваги з боку держави, є належ­не використання інтелектуального потенціалу нації. Нині перед гостро стоїть завдання створення надійно діючої системи охоро­ни прав інтелектуальної власності. Головною продуктивною силою в наш час виступають інтелект, знання і творчий потенціал люди­ни, які мають стати визначальним фактором розвитку українсь­кого суспільства. Найбільшою цінністю сучасного цивілізованого світу є людина, її права та свободи. Це, зокрема, право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуаль­ної творчої діяльності. Однак ринкові перетворення в економіці, зміна форм власності ще не справляють належного позитивного впливу на розвиток науково-технічного потенціалу, технологічне оновлення виробництва, нарощування випуску наукоємної кон­курентоспроможної продукції. У зв'язку з цим необхідно вдоско­налювати механізми інтеграції освіти, науки та виробництва, по­силювати державну підтримку інноваційних структур, створити систему охорони прав інтелектуальної власності, яка б відповіда­ла міжнародним стандартам. Доки такої системи не існуватиме, доти в Україну не надійдуть високі технології, триватиме відтік наукових кадрів та людей творчої праці.