3.3.3 Охорона об'єктів суміжних прав
Розділ III "Суміжні права" має загалом аналогічну структуру, тобто спочатку в ньому вказуються об'єкти і суб'єкти цих прав (статті 35—36), потім описуються самі права і вилучення з них (статті 38 - 43) та встановлюється строк дії суміжних прав (ст. 44).
Закон України «Про авторське право і суміжні права» охороняє права виконавців, виробників фонограм і відеограм, а також організацій мовлення. Охорона суміжних прав здійснюється без завдання шкоди охороні творів авторським правом.
Виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів творів, що виконуються. Виробники фонограм і відеограм, а також організації мовлення повинні дотримуватись прав авторів і виконавців. Організації мовлення повинні дотримуватись прав виробників фонограм, авторів і виконавців.
Оформлення суміжних прав також не вимагає виконання будь-яких формальностей. Виробники фонограм і відеограм для оповіщення про свої права можуть на всіх примірниках фонограм і відеограм чи на їхніх упаковках проставляти знак охорони суміжних прав, що складається з латинської літери Р у колі, імені (найменування) власника суміжних прав і року першої публікації фонограми. Наприклад:
Особисті (немайнові) права виконавців охороняються безстроково. Майнові права виконавців, виробників фонограм і відеограм, а також організацій мовлення охороняються протягом 50 років. Термін охорони починається з першого січня року, що наступає за роком, у якому мали місце юридичні факти (перше виконання, перше опублікування, перша передача).
Розділ IV "Управління майновими правами суб'єктів авторського права і суміжних прав" регулює правовідносини, пов'язані з колективним управлінням майновими правами суб'єктів авторських і суміжних прав, передбачає способи такого управління (статті 45 - 46), його організаційно-правові форми, функції та обов'язки організацій, які управляють майновими правами на колективній основі (статті 47 - 49).
Розділ V "Захист авторських і суміжних прав" містить норми, що визначають поняття порушення авторських і суміжних прав (ст. 50), а також порядок і способи їх захисту та забезпечення відповідних позовів (статті 51, 53).
Розділ VI "Заключні положення" передбачає порядок набуття чинності цього закону та ретроактивного захисту авторських і суміжних прав.
Структуру Закону України "Про авторське право і суміжні права" треба визнати досить вдалою, позаяк вона дає змогу легко орієнтуватися у правовому матеріалі, не дублює норми і послідовно охоплює всі аспекти правового регулювання відносин у даній сфері.
Оцінюючи зміст цього закону, можна констатувати, насамперед те, що з його прийняттям охорона авторських і суміжних прав в Україні наблизилась до міжнародних стандартів. Характерною рисою цього закону є його ринкова спрямованість, оскільки майнові права авторів стають своєрідним товаром, який може вільно відчужуватися і передаватися на підставі цивільно-правових угод.
Окремої уваги заслуговує питання про застосування до авторських і суміжних прав норм ЦК України. Вище вже зазначалося, що права інтелектуальної власності розглядаються вченими як складова частина цивільних прав, хоча авторські правовідносини регулюються спеціальним законом. З цього твердження випливає важливий висновок: до авторських правовідносин застосовуються всі норми ЦК України, які мають загальний характер і розраховані на регулювання усіх цивільно-правових відносин. Зокрема не викликає ніяких сумнівів, що на авторські правовідносини поширюються норми розділу І "Загальні положення" чинного ЦК України та Загальної частини, передусім розділу "Основні положення" ЦК України. Ці норми стосуються угод, право- і дієздатності осіб, засобів і способів захисту порушених прав тощо. До авторських прав застосовні і норми ЦК України, які регулюють правовідносини, пов'язані зі спадковим правом, правоздатністю іноземних громадян і осіб без громадянства, а також із застосуванням цивільного законодавства іноземних держав і міжнародних договорів.
До авторських правовідносин може майже повністю застосовуватися загальна частина зобов'язального права, якщо спеціальні норми інституту авторських і суміжних прав прямо не вносять до неї корективи або коли необхідність таких коректив не випливає зі специфіки авторських правовідносин. Це, зокрема, означає, що відповідно до загальних положень зобов'язального права в межах інституту авторських і суміжних прав повинні трактуватися поняття збитків, множинності осіб у зобов'язанні, порядок припинення зобов'язань тощо. Таким чином, хоча ЦК України безпосередньо не належить до джерел законодавства інституту авторських і суміжних прав, його норми широко застосовуються при регулюванні згаданих правовідносин.
Окрім законів, джерелами законодавства інституту авторських і суміжних прав є підзаконні нормативні акти. Засновані на законі й покликані розвивати норми, що містяться в ньому, ці акти не тотожні один одному за юридичною силою, що уможливлює здійснення їх дальшої диференціації. Всі вони можуть бути розподілені на три основні групи:
— підзаконні нормативні акти загального характеру;
— відомчі нормативні акти;
— локальні нормативні акти.
Загальний характер мають підзаконні нормативні акти, видані Кабінетом Міністрів України. Право приймати такі нормативні акти мають також інші центральні органи виконавчої влади, зокрема Патентне відомство України. Ними видаються обов'язкові для всіх підприємств, установ та організацій, а також громадян нормативні акти з питань, віднесених до їхньої компетенції. Обов'язковою умовою набуття чинності цих нормативних актів є їх реєстрація у Міністерстві юстиції України.
Другий рівень підзаконних нормативних актів, що є джерелами законодавства інституту авторських і суміжних прав, становлять відомчі нормативні акти. Вони видаються в основному центральними органами виконавчої влади, яким підпорядковані організації, що використовують твори науки, літератури і мистецтва. Однак у даному випадку ці міністерства або відомства виступають як органи спеціальної компетенції і прийняті ними нормативні акти мають відомчий характер, тобто поширюються лише на осіб, що належать до даного міністерства чи відомства. Відомчі нормативні акти приймаються також тими міністерствами та відомствами, яким підпорядковані спеціалізовані видавництва та інші організації, що використовують авторські твори.
Третій рівень в ієрархії підзаконних нормативних актів інституту авторських і суміжних прав складають локальні нормативні акти. Вони у свою чергу розподіляються на нормативні акти органів місцевого самоврядування і внутрішні акти підприємств, установ та організацій. Акти органів місцевого самоврядування (наприклад розпорядження голів місцевих рад) поширюються на осіб, які мешкають на території певної області, району, і торкаються, як правило, питань, пов'язаних із проведенням творчих конкурсів, виставок, реалізації творів образотворчого мистецтва тощо.
Внутрішні нормативні акти підприємств, установ та організацій, які діють лише у межах окремої юридичної особи, представлені здебільшого статутами і положеннями видавництв, редакцій газет та журналів, кіностудій, навчальних і наукових закладів, правилами їхньої роботи та посадовими інструкціями. На перший погляд, зазначені нормативні акти прямо не стосуються регулювання авторських правовідносин, однак це враження оманливе. Скажімо, укладаючи авторський договір з організацією, варто з'ясувати, чи має вона право займатися діяльністю, пов'язаною з використанням творів. Якщо ні, то укладений договір не матиме юридичної сили.
Окрім того, нормативні акти підприємств, установ та організацій визначають, наприклад, в яких випадках і межах твори їхніх працівників повинні розглядатися як створені внаслідок виконання службових обов'язків. Це має істотний вплив на правовий режим таких творів. Усі локальні та відомчі нормативні акти мусять відповідати нормам закону і підзаконних актів загального характеру.
Ще одним джерелом законодавства інституту авторських і суміжних прав є міжнародні договори й угоди. Стаття 5 Закону "Про авторське право і суміжні права" передбачає, що в разі, коли міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою, встановлено правила, відмінні від тих, які містяться в законодавстві України про авторські і суміжні права, то застосовуються правила міжнародного договору. Із зазначеного вище випливає, що норми міжнародних договорів України мають перевагу над внутрішнім законодавством, тому їхня роль у регулюванні авторських правовідносин надзвичайно велика.
До міжнародних договорів України входять і ті, що були укладені колишнім Радянським Союзом, і ті, що підписані незалежною Україною. Як відомо, СРСР з 1968 р. був членом Всесвітньої організації інтелектуальної власності, а з 1973 р. став учасником Всесвітньої (Женевської) конвенції про авторські права. Прийняття Україною міжнародних зобов'язань колишнього СРСР не вирішувало кардинальним чином проблему участі України в міжнародній системі авторських і суміжних прав, бо в найважливіших угодах у цій сфері Радянський Союз не брав участі. Крім того, розпад СРСР створив нові проблеми, одна з яких полягала у необхідності забезпечення визнання та правової охорони авторських прав у відносинах між новоутвореними незалежними державами. Спочатку це завдання Україна намагалася вирішити шляхом укладання двосторонніх угод з окремими державами, але 24 вересня 1993 р. 11-ма колишніми республіками СРСР була підписана багатостороння Угода про співробітництво у сфері авторських і суміжних прав.
Що стосується включення України у міжнародну систему авторських і суміжних прав, то на сьогодні вона є членом Бернської конвенції з охорони літературних і художніх творів (редакція 1971 р.), Всесвітньої конвенції з авторських прав (редакція 1971 р.), Конвенції з охорони інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм 1971 р., Міжнародної конвенції і охорони інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення, підписаної в Римі 26 жовтня 1961 р.. Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторські права від 20 грудня 1996 р. та Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми (від того ж числа).
Лекція 4
Продовження теми 3.