3.3.1 Джерела права

Інститут авторських і суміжних прав становить не розрізнену сукупність чинних правових норм, а цілісну досить складну їх систему. Відомо, що найважливішою ознакою системи є структурованість. Отже, для розуміння системи законодавства взагалі й у сфері авторських та суміжних прав зокрема потрібно насамперед з'ясувати її ієрархію, яка формується на основі юридичної сили чинних нормативних актів і в основному визначається системою органів державної влади та управління. Крім того. Конституцією України встановлено певну залежність між нормативними актами різних рівнів, згідно з якою акти органів нижчого підпорядкування мають відповідати актам вищих за належністю органів, а останні — слугувати вихідною базою для актів меншої юридичної сили. .

Авторські права і суміжні права охороняються Законом України «Про авторське право і суміжні права». Цей закон охороняє особисті (немайнові) і майнові права авторів та їхніх правонаступників, пов'язані зі створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва (авторське право), а також прав виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення (суміжні права). Крім того, немайнові і майнові права власників авторського права і суміжних прав охороняються нормами інших законів України.

Це питання знайшло своє відображення також в Конституції України, Цивільному кодексі України, указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів України, у низці постанов Верховної Ради України і нормативних актах ДП «Українське агентство з авторських і суміжних прав»

Законодавчі акти, що регулюють авторські та суміжні права: Конституції України, Цивільному кодексі України, указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів України, у низці постанов Верховної Ради України і нормативних актах ДП «Українське агентство з авторських і суміжних прав» (далі — УААСП).

За загальним правилом твір може бути використаний третіми особами тільки з дозволу власника авторського права. Найбільш поширеними є права: копіювати чи іншим способом відтворювати твір; здійснювати звукозапис виконання твору; виконувати перед публікою твори, зокрема музичні, драматичні чи аудіовізуальні; здійснювати публічний показ творів по телебаченню чи радіо, іншими способами трансляції; перекладати літературні твори іншими мовами; здійснювати прокат, особливо творів, записаних на носій і комп'ютерні програми; екранізувати твори і, зокрема створювати на їхній основі аудіовізуальні твори.

Серед нормативних актів, що регулюють правовідносини у сфері авторських і суміжних прав, головну роль відіграють акти вищих органів державної влади, тобто законодавчі акти. Чільне місце в їх ієрархії посідає чинний ЦК України, зокрема розділ IV "Авторське право", а також Книга четверта ЦК України, зокрема глава 36 "Право інтелектуальної власності на літературний, художній та інший твір (авторське право)" і глава 37 "Право інтелектуальної власності на виконання, фонограму, відеограму та програму (передачу) організації мовлення (суміжні права)".

В Україні діє також Закон "Про авторське право і суміжні права", яким регулюються дві великі групи відносно самостійних правовідносин.

Закон України "Про авторське право і суміжні права" складається з 53-х досить великих за обсягом статей, згрупованих у шести розділах.

Перша група правовідносин - це правовідносини, що виникають у зв'язку із створенням творів науки, літератури і мистецтва, а також набуттям, здійсненням та захистом прав на них. Ці правовідносини становлять предмет регулювання авторського права в його традиційному розумінні. До другої групи належать правовідносини, пов'язані зі створенням та використанням виконань, фонограм, відеограм, передач (програм) організацій мовлення, які становлять предмет регулювання суміжними правами. Ці дві групи правовідносин настільки тісно взаємопов'язані, що їх регулювання окремими законами навряд чи було б виправданим.

Розділ І "Загальні положення" подає перелік термінів, які використовуються в законі (ст. 1), вказує на чинне українське законодавство про авторські і суміжні права (ст. 2), розкриває предмет правового регулювання у цій сфері (ст. 3), а також співвідношення норм даного закону з положеннями міжнародних договорів України (ст. 5).