5. Ментальність як інтегральна психологічна ознака етнічності

Зміст понять «ментальність» та «етнічна ментальність».

Ментальність – поняття відносно нове в науці. Воно увійшло в наукову сферу в середині 50-х рр. XX ст. завдяки дослідженням французьких учених Ж. Люб'є і Р. Мандру. Останнім часом це поняття стало дуже популярним і широковживаним. Терміном "ментальність" визначають певні соціально-психічні явища, тому, зазначає Л. Красавін, можна говорити про ментальність притаманну певній епосі, оскільки ментальність відображає духовний світ людини чи соціальної спільності, епохи або етнокультури.

Етнічна ментальність проявляється в домінуючих життєвих настроях людей, у характерних особливостях світовідчуття, світосприймання, в системі моральних вимог, норм, цінностей та принципів виховання, у співвідношенні магічних і технологічних методів впливу на дійсність, у формах взаємин між людьми, в сімейних засадах, у ставленні до природи та праці, в організації побуту, свят, у конкретних актах самоорганізації етносу тощо. Таким чином, якщо йдеться про якусь психологічну рису етносу або особливість його поведінки, можна почути, що "це закладено в нашій ментальності" або "це не відповідає нашій ментальності".

Ментальність – це цілісний вираз духовних спрямувань, специфічне відображення дійсності, зумовлене життєдіяльністю народу в певному географічному і культурно-історичному середовищі, яке не зводиться до суми суспільної свідомості (релігії, науки, мистецтва тощо).

Ментальність – важливий етнопсихологічний феномен, і саме вона виступає інтегральною етнопсихологічною ознакою особистості, народу, нації. Її розглядають як систему, що створена трьома компонентами – емоційним, пізнавальним і поведінковим.

Емоційний (емотивний) компонент ментальності складається з емоційних станів і переживань. Він дає певний енергетичний заряд ментальності, стимулює пізнавальну та поведінкову діяльність, мотивує її певним чином. Пізнавальний (когнітивний) компонент ментальності складається зі знання про об'єкти і ситуації життєдіяльності, які є результатом набуття індивідуального життєвого досвіду (навчання). Він значною мірою дає змогу орієнтуватися народові в певних історичних ситуаціях. Поведінковий (конативний) компонент виражається у діях, вчинках етносу. Завдяки йому реалізуються ціннісні орієнтації етносу.

Отже, етнічна ментальність – це сформовані в процесі етногенезу особливості психічного складу, традиційного світогляду і світосприйняття членів етнічної спільноти. Це цілісна система образів, уявлень, ціннісно-смислових утворень і "своєрідних правил життя", що стимулює і регулює найдоцільніший у цих культурних і природних умовах тип поведінки. Іншими словами, це «осад» історії даного етносу, що викристалізувався впродовж багатьох століть.

Типові психологічні риси етносуб'єктів, що зафіксовані в їхній ментальності, є водночас і своєрідними "мітками" того природного і соціального середовища, у якому вони сформувалися. Саме етнічна ментальність стає на сучасному етапі відносно самостійним і навіть визначальним соціально-історичним фактором, що зумовлює не тільки процеси етногенезу, а й суспільно-політичні процеси в державі.

Етнічний характер і темперамент.

Найповніше етнічна ментальність проявляється в етнічному характері і темпераменті.

Етнічний характер – це сукупність історично сформованих рис, що визначають звичні манери поведінки, типовий спосіб дій, ставлення до навколишнього світу, праці, своєї і чужої етнічних спільнот. Він проявляється у стилі життя, особливостях поведінки, смаках, звичках, побуті, моралі, особливостях складу мислення і сприйняття навколишнього світу, тобто етнічних стереотипах. Для визначення етнічного характеру треба знати, як типові представники етносу працюють, відпочивають, які в них інтереси, переконання, ідеали, орієнтації, установки тощо.

Узагальнюючи поширені уявлення про відмінності між народами, Дені Дідро писав у своїй «Енциклопедії»: «Кожна нація має свій особливий характер…Недарма кажуть: легковажний як француз, ревнивий як італієць, серйозний як іспанець, розпусний як англієць, гордий як шотландець, п’яний як німець, ледачий як ірландець, брехливий як грек тощо…» У 1785 р. І. Кант присвятив окрему працю дослідженню національних характерів, а через десять років Вільгельм фон Гумбольдт опублікував працю, присвячену антропологічним відмінностям між народами. Найпопулярнішою і найвідомішою працею на цю тему була книга Мотеск’є «Дух законів», в якій ішлося про те, що закони різних народів відображають «дух», або ж характер, останніх.

Цінності, що сформувались у процесі історичного розвитку, складають основу, з якої карбуються риси національного характеру. Зокрема, на прикладі формування єврейського національного характеру А. Васильєв доводить це у статті "Єврейський характер" ("Комсомольская правда", 17.07.1991 p.), де він пише: "Протягом віків євреї жили так, що кожну хвилину були готові втікати. Тому вони, як правило, не працювали на землі, а віддавали перевагу професіям, що пов'язані з грішми: торговці, міняйли". Часто згадується така риса єврейського національного характеру, як інтелектуальність. А. Равицький так пояснює цей феномен: "Оскільки євреїв звідусіль гнали, вони навчились пристосовуватись до обставин, до нової ситуації. Це особливим чином формує мозок і спонукає до навчання. Склався навіть стереотип єврейської матері, яка постійно примушує свою дитину вчитися. Тому серед них так багато вчених. Окрім того, – мозок – це найзручніший капітал в умовах постійних гонінь".

Але якщо існують причини та умови, що породжують позитивні риси національного характеру, то повинні існувати протилежні їм умови, під впливом яких формуються негативні риси національного характеру. До таких умов, наприклад, належала тоталітарна система, що була запроваджена в Російській імперії після 1917 р., або фашизм у Німеччині. Комунізм і фашизм, безумовно, негативно вплинули на національний характер народів цих країн. Але в цих народів вже існували риси національного характеру (можливо, і національного складу), що зробили можливим виникнення тоталітарних систем. Так, німці протягом багатьох років виховувались у дусі відданості Прусській мілітаристській державі. У національному характері народів, що населяли Російську імперію протягом сторіч, коли існувало кріпосне право, з'явились такі риси, як покірливість, пасивність, байдужість. У національній психології існував стереотип непогрішимості тих, у чиїх руках була влада. Ці риси й були використані комуністами для запровадження диктатури.

Етнічний темперамент – це стабільна риса етнічної поведінки, яка характеризується певними стандартами реагування більшості членів етносу на однакові ситуації. Він є зовнішнім виявом етнічного характеру і проявляється в темпі мовлення, кількості та енергійності рухів і жестів, відкритості чи стриманості прояву почуттів тощо.

Примітка. Ще за радянських часів, кореспондент однієї з газет задався метою визначити, які ментальні відмінності є в жителів Москви, тодішнього Ленінграду та Києва на простому експерименті: що робить пересічний житель цих міст, якщо на його стояче місце в громадському транспорту хтось наполегливо зазіхає.

Результат експерименту був таким: жителі Москви як правило починали, що називається, голосно "выяснять отношения". Мешканці Ленінграду вибачалися та уступати один одному місце. Жителі Києва, як правило, мовчки впирались руками і ногами і вперто стояли на своєму місці. Причому що сильніше киянина виштовхували з його місця, тим сильніше він впирався. Політики, наші і закордонні, досі не зрозуміли: що сильніше тиснути на українця, тим упертіше він упирається.

НЕ 1.2. Етнічність як прояв взаємозв’язку між особистістю та етносом

Ключові слова: етнічність, етнічна ідентичність, етноцентризм, етнотип, ментальність, цінності, етнічна історія, мова, етнічний символ, мовна ситуація, двомовність, українізація.

План семінару:

1. Особливості соціологічного аналізу етнічності.