25

Міністерство науки України

Мала академія наук України

Хмельницьке територіальне відділення

Малої академії наук України

Городоцька філія наукового товариства

Секція Історія України

Іван Мазепа – дві правди?!

Роботу виконала:

Слабіцька Юліана Юріївна

Учениця 10 класу

Городоцької гімназії

Науковий керівник:

Спеціаліст вищої категорії,

вчитель історії

Городоцької гімназї

Глущак Жанна Василівна

м. Городок 2010 р.

Тези

«Іван Мазепа – дві правди!» Слабіцької Юліани ЮріївниХмельницького територіального відділення малої академії наук України; Городоцького наукового товариства; Городоцької гімназії; учениці 10 класу; науковий керівник Глущак Жанна Василівна вчитель вищої категорії, старший вчитель історії.

У розділі «Іван Мазепа до гетьманства.» з’ясовуються біографічні факти життя Івана Мазепи до початку гетьманування.

Розділ «Іван Мазепа – гетьман України.» включає в себе три підрозділи, у цьому розділі висвітлюються події під час підписання Коломацької угоди 1687 року, обрання Мазепи гетьманом України, початок Північної війни, становище України під час війни, підписання україно-шведського союзу між Карлом ХІІ та Іваном Мазепою, результати Полтавської битви 1709 року, втеча та смерть Мазепи.

Розділ «Іван Мазепа – гетьман, політик, громадський діяч.» включає чотири підпункти, головна мета розділу розглянути політичну та громадську діяльність гетьмана, зі сторін зовнішньої політики, економіки, соціальної та кадрової політики, меценатства.

Розділ «Тріумф і поразка Мазепи (герой чи зрадник?!).» має на меті відшукати правду про Мазепу-зрадника та Мазепу-героя.

Розділ «Постать Івана Мазепи в літературі ХVІІ-ХІХ ст.» вказує на недослідженість проблеми еволюції образу гетьмана Мазепи у світовій літературі й потребі з’ясування співвідношення історичної та художньої правди; у важливості переоцінки історичних творів про гетьмана Мазепу, у необхідності піднесення національної свідомості народу незалежної України, про свободу якої завжди дбав Іван Мазепа; у значущості постаті гетьмана Мазепи для історії українського народу.

Зміст

Тези

Вступ

І. Іван Мазепа до гетьманства.

ІІ. Іван Мазепа – гетьман України.

1. Коломацька угода 1687 року.

2. Початок Північної війни.

3. Україно-шведський союз.

ІІІ. Іван Мазепа – гетьман, політик, громадський діяч.

1. Зовнішня політика до початку Північної війни.

2. Економіка.

3. Соціальна та кадрова політика.

4. Меценацтво.

ІV. Тріумф і поразка Мазепи (герой чи зрадник?!).

V. Постать Івана Мазепи в літературі ХVІІ-ХІХ ст.

Висновки

Список використаної літератури.

Додатки

Вступ

Трагічний гетьман. України син.

Старий Орел в скорботнім ореолі.

Коханий в Мотрі. Пасинок у долі

І характерник в сяєві сивин, -

Трагічний гетьман. України син.

(Володимир Олійник)

Постать Івана Мазепи одна з найзагадковіших в українській історії. Дискусія, полеміка щодо оцінки його дій, вчинків і досі триває у науковій, популярній літературі. Причиною тому — великий масштаб цієї особистості, яку важко збагнути, вмістити у певні рамки зрозумілості, осягнення. Гетьмана любили і ненавиділи, поважали і побоювались, цінували і остерігались, прославляли і оббріхували як в часи його кермування, так і пізніше, у наступні десятиліття та століття.

Іванові Мазепі не вдалося здійснити потаємну мрію свого життя — створення незалежної української держави. Але те, що він як патріот "для общаго добра матки моей Отчизны бідной Украины" наважився не закрити, а поставити це питання з відповідною гостротою для наступних поколінь, є найголовнішим його скарбом-заповітом нащадкам.

Його справа не минула дарма. Вона залишила глибокий слід у свідомості козацької еліти, викорінити який не вдалося ні жорстоким репресіям, ні анафемам І.Мазепі, ні улесливими винагородами. І.Мазепа став символом прагрення української еліти до унезалежнення України від Росії. Соратники великого гетьмана продовжили його справу в еміграції.

Російська пропаганда зробила все, щоб навіки вгніздити у свідомість українців наскрізь фальшивий міф про Мазепу-зрадника. Будь-який спротив уярмленню України називали «мазепинством». Але, попри все, вже сам факт повстання 1708-1709 рр. під проводом І.Мазепи надихав українських патріотів ХІХ-ХХ ст. Надихає і сьогодні.

І. Іван Мазепа до гетьманства.

Гетьман Іван Степанович Мазепа походив з українського шляхетського роду Мазеп –Колединських або ж Колодинських православного віросповідання. За словами невідомого автора «Літопису Самовидця» гетьман Мазепа був, «роду шляхетського , повіту Білоцерківського, старожитної шляхти української і у Війську Запорізькому значної».

Батько гетьмана – Степан-Адам Мазепа. За молодих літ це був типовий кресовий шляхтич, який дуже дався взнаки й своїм землякам, і різним урядам Речі Посполитої. Доля Степана-Адама Мазепи склалася досить цікаво і драматично: людина з бурхливим темпераментом, він добре пам’ятав для чого при боці висить шабля – у 1637 році Степан-Адам убив у поєдинку шляхтича Яна Зеленського і був засуджений сеймом на баніцію (позбавлення шляхетського стану), інфамію (знеславлення і обмеження громадянських прав), і смертну кару.

Не менш цікавою постаттю була і мати Івана Степановича – Марина Мокієвська, вона прожила довге і непросте життя, народила двох дітей – сина Івана та доньку Олександру. Свої молоді роки вона присвятила сім'ї та вихованню дітей, а після смерті чоловіка віддала себе справам громадським та церковним. Вона була членом Луцького Хрестовоздвиженського братства, а згодом стала черницею та ігуменією одразу двох жіночих монастирів – Києво-Печерського Вознесенського та Глухівського.

Дата і рік народження Мазепи – дотепер залишаються предметом суперечок істориків, всі вони наводять свої версії, взяті з досить гідних довіри джерел. За словами автора «Літопису Самовидця» Мазепа народився 20 березня, у більшості істориків ця дата не викликає заперечень, але з роком не так все зрозуміло, є багато версій та 1639 рік найчастіше приймають як найбільш вірогідну, бо в одному з листів Пилипа Орлика від 1714 року гетьман-вигнанець пише , що йому сімдесят років – стільки, «скільки було небіжчикові Мазепі в Бендерах». Схоже, що на 1708-1709 роки Мазепи і справді було близько 70 років, тому що на користь цього свідчать шведські офіцери. Які особисто бачили Мазепу і спілкувались з ним.

Можна точно сказати, що народився Мазепа в селі Мазепинці Білоцерківського повіту Київського воєводства. Дитинство пройшло в батьківському маєтку.

Шляхетське виховання не передбачало надто глибокого інтелектуального чи духовного життя, але Іван Степанович добре грав на торбані (різновид кобзи), мав тонкий смак – а все це закладається в дитинстві. Батьки майбутнього гетьмана, освідчені, культурні люди широких національно-політичних інтересів, неабияк вплинули на виховання сина. Вони намагалися дати йому найкращу освіту. Іван Степанович навчався в Києво-Могилянській колегії (що стане академією і набуде найкращого розквіту саме за його гетьманування), а потім в Єзуїтській колегії у Варшаві ( за іншими менш певними відомостями в Полоцьку). Єзуїтські колегії, очолювані вимогливими, талановитими педагогами, давали найкращу освіту і були найпрестижнішими тогочасними навчальними закладами на території Східної Європи.

Саме в цей час Іван Мазепа отримав глибокі знання з латинської мови. А про те, що він знав її досконало, вільно читав римських класиків і міг їх процитувати, є чимало згадок.

Молодий Мазепа став «покойовим» у короля Яна-Казимира, який послав його за кордон, щоб той продовжував освіту. Приблизно у 1656-1659 роках він відвідав Францію, Італію, Німеччину.

По поверненні з-за кордону Мазепа продовжує свою службу як «покойовий» при дворі у польського короля, підтримуючи водночас зв’язки з Україною й налагоджуючи різні справи (публічні й приватні) свого батька. Розумна й освідчена людина, оточений ласкою й довір'ям короля й королеви Марії-Людвіки, молодий Мазепа викопує низку важливих дипломатичних доручень польського уряду на Україні. Взагалі перебування при королівському дворі було для Мазепи доброю школою політичної діяльністі і двірської інтриги, а головне – дало йому досконале знання польського світу ( недарма ж Петро I дуже зважав на думку Мазепи в польських справах), що й створило йому впливові зв'язки в польсько-литовських магнатських колах, які він зберіг до кінця життя. Й саме в цей час утворилася та репутація Мазепи, яка зробила його героєм різних, здебільшого фантастичних оповідань сучасників, нерідко заздрісних й ворожих, і романтичної легенди багатьох поколінь письменників, митців і навіть істориків, одна така історія змінила наперекір його життя, коли Яну Казимиру розповіли, у яку-то незавидну пригоду потрапив його улюбленець, він гидливо скривившись сказав, що у козакові і москалеві завжди хлопська кров тече.

Ці слова вирішили долю Мазепи. Придворна кар’єра Мазепи закінчилася.

Так чи інакше, але внаслідок цих подій у 1663 році молодий Іван Мазепа залишає королівський двір і їде до Мазепинців, де допомагає вже старенькому батькові в ма’єткових та господарських справах, які вимагали тоді особливої уваги.

Наприкінці 1669 року в житті Івана Мазепи настав «переломний момент» - він пов’язав свою подальшу кар’єру з діяльністю видатного політика, блискучого полководця Петра Дорошенка. В особі Дорошенка українська еліта вбачала потенційно сильного володаря гетьманської булави, який всупереч ворожому ставленню сусідніх держав і деяких старшинських угруповань зможе об'єднати українські землі Правобережжя та Лівобережжя. Висунення Дорошенком широкої програми відродження самостійної й соборної Української держави, неминуче й остаточно відірвало Мазепу від польської політики, хоч не відразу.

Та передусім поява Мазепи при чигиринському гетьманському дворі була пов’язана з великою зміною в його особистому житті. Десь 1668-1669 році він одружився в Корсуні з вдовою Ганною Фридрикевич. Обидва – і тесть, і зять – були близькими товаришами Петра Дорошенка, і шлюб Мазепи із Фридрикевичкою відкривав йому безпосередній шлях до Дорошенківського Чигирина.

Дуже мало знаємо про гетьманову Ганну. Невідомо, які взаємини були в подружжя, але дружина Мазепи звичайно залишалася осторонь державно-політичного й навіть двірського життя.. У подружжя народилися донька Варвара та син Іван, які померли в ранньому дитинстві. Але від першого подружжя вона мала двох дітей – сина Крістофа Фридрикевича, сотника (1699-1700), і доньку Марію, що була за сином полковника білоцерцівського Михайла Громики.

Лише п'ять років прослужив Іван Мазепа правобережному гетьманові, але ці роки були дуже важливими для його формування як людини і політика.

Проте кар’єру Івана Мазепив Чигирині обірвав Його Величність Випадок. Під час подорожі до Криму й Туреччини,десь біля річки Інгулу, Мазепа потрапив у засідку, влаштовану запорожцями – тогочасний кошовий отаман, Іван Сірко, виступав проти українсько-турецького союзу. За легендою Івана Степановича, і полону врятував особисто Сірко, нібито зауваживши, що ця людина ще знадобиться Україні.

Так Іван Мазепа був змушений втретє починати свою кар’єру. Він чудово вмів привертати до себе надзвичайно різних людей. Опинившись у новій, спочатку навіть загрозливій обстановці, Мазепа зумів швидко зорієнтуватися. Йому вдалося здобути довіру Самойловича, взагалі не дуже схильного комусь довіряти.

Як наближена до гетьмана людина, Мазепа був у курсі всієї політики Самойловича, і його вплив на формування цієї політики в 70-ті, а особливо у 80-роки XVII століття був значним. Мазепа як генеральний військовий осавул бере участь у Чигиринських походах козацького війська 1677 та 1678 років.

З небагатого «гетьманського дворянина» Іван Степанович поступово стає на Лівобережжі поважною людиною зі значними маєтностями.

Це був процес зросту визначної людини й формування великого державного діяча. У цілому ж цей періоду житті Івана Мазепи став своєрідною підготовкою, «школою політичного життя», часом формування «володаря України». Непростим і нелегким був життєвий шлях Мазепи від пажа польського короля до володаря гетьманської булави, адже безліч труднощів і небезпек чатували на нього. Але ця справді незвичайна людина мала великий талант приваблювати до себе різних особистостей. Могла говорити із кожним його мовою. «Ніхто бо, - писав Пилип Орлик в одному з своїх листів, - не міг краще обробити людину, привабити її до себе. Не осягнувши з першого разу своєї мети, він не складав зброї, не кидав обробляти людину, аж доки не робив своєю». Своєю кар'єрою Мазепа був зобов'язаний передусім самому собі, своїм особистим прикметам і здібностям. Розумний і спритний, відважний і тактовний, людина високої культури й освіти, з глибоким досвідом західньо- і східньоєвропейського світу, зі знанням мов. При всіх своїх блискучих, сильних рисах такий зразок мав слабкі сторони – наприклад, схильність до авторитарності.

ІІ. Іван Мазепа – гетьман України

1. Коломацька угода 1687 року

Події липня 1687 року на річці Коломак завершилися пограбуванням рядовими козаками частини майна Самойловича і побиттям або навіть убивствами ними деяких особливо ненависних старшин, розподілом усіх основних посад між старшинами і підписанням так званих Коломацьких статей. Ці статті являли собою угоду з 22 пунктів, що укладалася між Росією та Українською козацькою державою нібито «на підтвердження» знаменитих Березневих статей Богдана Хмельницького. Насправді ж кожні нові статті, що їх підписували з Москвою українські гетьмани, отримуючи булаву, містили різні пункти, які відбивали тогочасний політичний «stasus quo». Як правило, це були все нові й нові пункти, спрямовані на обмеження прав української сторони і все більшу інтеграцію козацької державності до складу Росії.

Коломацькі статті були складенні на основі Глухівських статей гетьмана Дем’яна Многогрішного (1669 р.) і мали насамперед забезпечити політичні та економічні інтереси Москви в Україні.

Оцінюючи Коломацькі статті в цілому, навряд чи можна назвати їх якимось успіхом або невдачею нового українського керівництва. Це ті умови, за якими взагалі був можливий прихід Івана Мазепи до влади. Так, Коломацькі статті дійсно «суперечили автономії українських земель» і ускладнювали ведення гетьманом більш вигідної для його держави зовнішньої та внутрішньої політики. Але водночас не варто і переоцінювати їхнє значення, адже багато з положень цих статей завдяки вмілим діям Мазепи в подальшому фактично залишилися нереалізованими.

На той час Україні вже не вистачало лише власних сил, і гетьман Мазепа, вважаючи російську зверхність за найменше лихо для своєї країни, вирішив іти у руслі російської політики – принаймні поки союз із Росією хоч чимось корисний для Гетьманщини. За влучним висловом О.Оглобліна: «Мазепа не був у засаді ні москвофілом, ні ворогом Москви… Він проводив двоторову політику… доки це було можливо. Такою була реальна дійсність, що він її одержав у спадщину від своїх попередників».

Разом з тим з перших днів гетьманства Мазепа, зовні продовжуючи тактику свого попередника Самойловича, застосовував при цьому способи таємної політики. Це була складна, хитромудра, гнучка гра, яка зрештою, закінчилася поразкою Мазепи, оскільки Росія за всіх часів визнавала тільки один результат – силу, тому сильних поважала, а слабкого пригнічувала тим більше, чим слабкішим він був. І Мазепа обрав тактику слабкого, а не сильного правителя…

На грунті цієї тактики гетьман будував свої відносини з Петром І. Їхні особисті зустрічі, беззаперечне виконання гетьманом розпоряджень царя давали привід Петру І вважати Мазепу однією з відданих йому осіб.

Але не тільки словами завоював Мазепа царську довіру. Були ще справи, і справи в дусі петровських перетворень.

Вважаючи Мазепу неабияким політиком, Петро І уважно прислухався до його порад у польських, татарських і турецьких справах. Разом з царем гетьман брав участь в Азовських походах 1695-1696 рр. Петро І оцінив заслуги Івана Степановича, нагородивши його 1700 р. вищою відзнакою – орденом Андрія Первозванного.