НЕ 1.2. Етнічність як прояв взаємозв’язку між особистістю та етносом

План:

1. Соціологічний аналіз етнічності.

2. Сутність, структура, формування та місце етнічної ідентичності.

3. Базовий тип етнічної особистості та його емпіричне визначення.

4. Соціокультурні характеристики етнічності.

5. Ментальність як інтегральна психологічна ознака етнічності.

1. Соціологічний аналіз етнічності.

Визначення поняття «етнічність».

Перше і ключове питання етносоціології – це питання етнічності, яке останнім часом набуває дедалі важливішого значення, оскільки, на думку абсолютної більшості дослідників, етнічність лежить в основі формування тієї або іншої етнічної групи і є загальною для її членів. Саме етнічність є тією базовою категорією, інтерпретація якої визначає трактування таких взаємозалежних з нею понять, як етнос, нація, етнічна ідентичність і т.ін.

У науці точаться дискусії навколо цього поняття, внаслідок чого «етнічність» тлумачиться дослідниками по-різному: ототожнюється як із поняттями „етнос” і „етнічна група”, так і з термінами «національність», „етнічна ідентичність”, „етнічна самоідентифікація” тощо.

Сам термін «етнічність» (ethnicity) уперше з'являється в 1940-і рр. у роботах Л. Уорнера, який визначав його як «Один з декількох факторів, що змінюються під впливом соціальної системи… Іншими факторами вважаються вік, стать і релігійна приналежність... Кожний з перерахованих є характерною рисою, якою наділені індивіди, що беруть участь у процесі формування взаємодіючих частин соціуму. Кожний із цих факторів, відокремлюючи індивіда від одних класів, ототожнює його з іншими... Етнічність може бути оцінена майже повністю на біологічній основі або на винятково соціальних характеристиках».

«Oxford English Dictionary» датує перше писемне застосування поняття «етнічність» 1953-м роком, вказуючи, що це абстрактний іменник, який виник на основі прикметника «етнічний» і означає, що саме властиве вам, якщо ви становите «етнічну групу».

В етнології закріпилося таке визначення етнічності – це сукупність характерних рис кожної з етнічних груп. При цьому, що ці риси можуть бути біологічними, психологічними та соціокультурними.

Е.Гіденс визначає етнічність як культурні звичаї і світогляд певної спільноти людей, що відрізняють їх від інших. Отже, він звужує етнологічне визначення соціальними чинниками.

В.Євтух дає таке визначення – це якісні характеристики людини або групи людей, пов'язані з їхнім етнічним походженням і які виявляються у побуті, культурі, поведінці й в цілому у ментальності, підтверджуючи це походження й вирізняючи їх з поміж інших. Воно є розширеним варіантом етнологічного визначення. Але на відміну від нього, у визначенні В.Євтуха етнологічні «характерні риси» він чітко поділяє на біологічні (походження), психологічні (ментальність) та соціокультурні (побут, культура).

В.Арбеніна вказує, що етнічність – це об’єктивна характеристика культурно-генетичної приналежності особистості – з одного боку, і стану її свідомості, її етнічної ідентичності – з іншого. Вона додає до «характерних рис» етносу ще й поняття етнічної ідентичності.

Риси етнічності.

Зовнішнім виявом етнічності є етнонім – групова самоназва етносу. Він здебільшого фіксується у понятті „національність” та інколи закріплюється в офіційних документах (як у паспортах часів СРСР; нині у свідоцтвах про народження вказується національність батьків).

Етнічність – це групова характеристика, яка виявляється у порівнянні „нас” із „не-нами”. Тому першим питанням, яким ми повинні задатися, – це визначення тих ознак, за якими відбувається включення у спільноту „ми”: „Як Ви вважаєте, за якими ознаками треба визначати (або найчастіше визначають) національність людини?”

Загалом існує багато ознак (маркерів, індикаторів), за якими етнічні групи відрізняються одна від одної. Ці ознаки можна поділити на біологічні, психологічні та соціокультурні. Перші – расово-антропологічні риси, проживання на певній території, побутові характеристики (житло, одяг, їжа та ін.) є предметом вивчення етнології, другі – ментальність (характер, темперамент) – психології, а треті – мова, світогляд, звичаї, традиції, стиль життя, релігія, історія, економічна діяльність тощо – соціології. Жодну з цих ознак не можна назвати вирішальною, але найчастіше етнічні спільноти утворювалися на лінгвістичній основі. Зауважимо, що у давні часи етнічні ознаки спільнот дуже часто збігалися з релігійними та становими і створювали бар’єри поміж етносами. Контакти виникали в дуже обмежених сферах, шлюби між ними були рідкісним явищем.

На емпіричному рівні перше питання – це визначення тих ознак, за якими й відбувається включення в спільність «ми». Якщо в традиційному суспільстві головним критерієм віднесення до «нас» залишається походження, то в сучасному – таких ознак помітно більше, причому вони засновані на виборі самої людини.

При вивченні етнічної ідентичності доцільне включення в опитний аркуш і розгорнутий перелік етноконсолідуючих і етнодиференціюючих ознак у вигляді двох різноманітних напівзакритих питань. Для одержання більш надійних даних ці питання в структурі анкети краще максимально «відсунути» одне від одного, однак інтерпретувати відповіді на них треба разом, тому що, етнічне «ми» власне кажучи й актуалізується лише при порівнянні з «не-нами».

В опитному аркуші можна скористатися прямою формою питання («За якими ознаками, на Вашу думку, варто визначати національність людини?») або непрямою («Як Ви думаєте, за якими ознаками найчастіше визначають національність людини?»). Серія ймовірних індикаторів (варіантів відповідей) обумовлює застосування напівзакритого питання як з обмеженням («укажіть найважливіші з них» або «відзначте 2-3 самих головних, з Вашого погляду»), так і без обмеження.

Самі індикатори можна варіювати на розсуд дослідника, однак серед них повинні бути представлені: походження (кревне споріднення), причому краще розрізняти «національність батька» і «національність матері»; рідна мова (етнокультурний вибір); держава (громадянський вибір), цей індикатор виявляє співвідношення етнічної й громадянської самоідентифікації; традиції й звичаї; спільне історичне минуле; релігія; особливості поведінки або риси характеру; зовнішність; спосіб життя; бажання самої людини (психологічний вибір), наприклад, «я українець, тому що почуваю себе українцем».

Водночас для визначення етнодиференціюючих ознак можна застосовувати менше показників, тому що для впізнання «не-нас» досить деяких зовнішніх ознак розходження, у той час як виділення «нас» серед всіх інших «інших» носить значно глибшу мотивацію.

За даними дослідження національної самосвідомості росіян на рівні масової свідомості приблизно рівною мірою співіснують біогенетичні й психологічні ознаки прирахування «себе» до етнічного «ми», причому вирішальну роль у перевазі тієї або іншої установки грає фактор освіти. Росіян значно більше зближує держава й спосіб життя, «не-нас» же відрізняють у першу чергу звичаї й традиції, мова й особливості поведінки.

Фактором, що володіє яскраво вираженою інтегративною силою, респонденти визнають родове походження. Саме "батьки й предки" найсильніше зближують із представниками власної національної групи. Значний інтегративний вплив, особливо на європейців, робить національна мова. Досить примітно, що більшою мірою схильні акцентувати її значення респонденти в групах мігрантів. Далі за значимістю розташовуються спільні цінності, традиції й звичаї, спільна територія, релігія, подібні проблеми і перенесені труднощі. Що стосується сприйняття етнодиференціюючих факторів, то провідне значення приділяється цінностям, традиціям і звичаям. Саме вони розділяють найсильніше. Далі йде розходження в національній мові, території.

Примітка. В 1995 г. в журнале "Полис" были опубликованы результаты исследования И.М.Клямкина и М.М.Лапкина об отношении населения к "русскому вопросу в России". На вопрос: "Какими обязательными признаками должен обладать человек, чтобы считаться русским?" ответили:

87% - "Любит Россию, считает ее своей родиной";

84% - "Любит русскую культуру, обычаи, традиции";

80%- "Говорит на русском языке";

79% - "Считает себя русским".

Эти четыре признака вышли на самый верх шкалы, и расстояние между ними невелико. Таким образом, ни наличие русских родителей (хотя бы одного), ни гражданство, ни даже участие в патриотических движениях, ни еще ряд черт, представленных на выбор в анкете, не собрали достаточно голосов. Даже исповедание православной веры обязательным считают только 43% опрошенных. Это тоже понятно: сейчас в России около 30% атеистов - не считать же их всех автоматически нерусскими.

Следовательно, те, кто любит Россию и русскую культуру, уже признаются русским населением за "своих". Именно эти черты должны в первую очередь приобретать и демонстрировать иммигранты, чтобы между ними и местным населением налаживались более или менее гармоничные отношения.