Жан - Жак Руссо

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Чернівецький національний університет імені Ю. Федьковича

Філологічний факультет

Кафедра зарубіжної літератури та теорії літератури

Реферат

на тему:

«Жан-Жак Руссо. Його життя, ідеї та філософська спрямованість»

Виконала:

Студентка 209 групи

Гушу Ганна

Керівник:

Сердюк Л.П

Чернівці, 2011

План:

1. Життя Жан-Жака Руссо

2. Ідеї та філософська спрямованість Жан-Жака Руссо

3. Висновок

4. Список використаної літератури

Життя Жан-Жака Руссо

«Человек рожден быть свободным, а между тем он везде в оковах»

(Трактат «Об общественном договоре». Жан-Жак Руссо)

«Громадянин Женеви» (так він сам себе називав) і світу, людина-мрійник та романтик, який став учителем для вождів Великої революції, в тому числі і Робесп'єра. Це був філософ, письменник, соціолог, історик, композитор Жан-Жак Руссо (1712—1778) — один із найвидатніших французьких письменників-сентименталістів доби Просвітництва. Народився Жан-Жак Руссо 28 червня 1712 року в Женеві. Предки його, французи за національністю, рятуючись від переслідувань католицької церкви, ще у XVI столітті виїхали до Швейцарії. Батько майбутнього письменника (Ісаак Руссо) був годинникових справ майстром, мати померла на дев'ятий день після народження сина. Тому Жан-Жак, тільки-но вийшовши із дитячого віку, був позбавлений надмірної материнської опіки.

З дитинства хлопчик не сприймав усталеного станового розподілу суспільства на аристократичну еліту і так званий "третій стан".

До 9 років Жан-Жак разом із батьком перечитав Плутарха. Наслідуючи зображеного у "Порівняльних життєписах" героя Давнього Риму Муція Сцеволу, він готував себе до катувань заради Вітчизни і ледве не спалив руку на вогні. Згодом йому довелося зазнати безліч принижень, як грубих (хазяїн-гравер, до якого він потрапив у 14 років, безжалісно бив його), так і витончених (доводилося служити лакеєм у холодно-ввічливих хазяїв, обідати на кухні разом із прислугою). З усього пережитого Жан-Жак твердо засвоїв одне: він нічим не гірший за цих пещених аристократів, він освіченіший і душевно шляхетніший за них, але хазяї у цьому світі вони. Єдине, чого не міг усвідомити майбутній філософ — за яким правом?

Коли хлопчику виповнилось 10 років, батько, залишивши родину, втік із Женеви, переховуючись від переслідування влади за образу дворянина. Жан-Жака відправили до священика для вивчення латини.

Через три роки його віддали до нотаріуса, але той незабаром прогнав його як нездібного учня. Тринадцятирічний Руссо ніяк не міг привчити себе до канцелярської роботи.

Згодом хлопчик потрапив в учні до гравера. Тут життя видалося йому ще важчим: господар деспотично принижував, ображав його і бив.

Одного разу, прогулюючись недільним днем десь за містом, він затримався. Добігши до міських воріт, Руссо побачив їх зачиненими. Підвісний міст було піднято. Що залишалося робити юнакові у відчаї? Завтра на нього чекали варварські побої господаря за спізнення, нові образи та приниження. Руссо виповнилось 16 років, перед ним був відкритий незнаний світ, і він пішов шукати щастя, сподіваючись на випадок, вірячи в успіх.

"Свободный и сам себе хозяин, я воображал, что могу всё сделать, всего достичь; стоило мне только броситься вперёд, чтобы подняться и парить в воздухе. Уверенно вступал я в обширное пространство мира",— писав пізніше Руссо у своїй "Сповіді".

У містечку Савойє один священик привітливо прийняв мандрівника і поставив перед собою мету повернути нового протестанта до лона католицької церкви. Він направив Руссо до молодої поміщиці пані Варене для підготовки до акту відречення від кальвінізму. Захопленість Руссо цією жінкою згодом переросла у закоханість.

Незабаром Жан-Жака відправили до Парижа у притулок для тих, хто нещодавно "повернувся" до лона католицької церкви. Юнак потрапив до товариства жебраків, "темних" особистостей, які заради наживи та харчів змінювали час від часу свою віру. Не кращими за них були і самі святі отці.

Пробувши місяць у притулку, Руссо відрікся від кальвінізму. Після прийняття католицької віри, він перестав цікавити священиків і вони відпустили його з монастиря.

Руссо працював прикажчиком, потім лакеєм.

У Жан-Жака були прекрасні здібності музиканта. Проте відсутність відповідної освіти завадила йому стати справжнім композитором. Опинившись у Лозанні без засобів для існування, він, не маючи належного диплому, оголосив себе вчителем музики. Варто зазначити, що в цей же час Руссо вдався до написання музикальної п'єси для виконання у супроводі оркестру.

П'єса зазнала повного провалу: виконавці глузували, а слухачі затикали вуха.

Потім Руссо поступив на службу до архімандрита із Єрусалима у якості секретаря та перекладача. Грецький монах збирав кошти на відновлення гроба Господнього. Згодом виявилося, що то був шахрай.

Письменник знову розпочав мандри містами і селами. Найчастіше він заробляв на прожиття переписуванням нот.

Навесні 1732 року Руссо знову зустрічається із пані Варене. Як друг серця він прожив із нею до 1741 року.

Відносно забезпечене матеріальне становище позбавило його постійних клопотів, пов'язаних із прожиттям, і дозволило зайнятися самоосвітою. Він вивчає музику, багато читає. Величезне враження мали на нього "Філософські листи" Вольтера.

У 1741 році, у віці 29 років, Руссо переїхав до Парижа. Тепер він був широко освіченою людиною, із сформованими філософськими, політичними та соціальними поглядами. Він ще не підозрював про своє справжнє призначення, захоплювався музикою і сподівався, що саме в ній зможе проявити себе повною мірою.

До Парижа Руссо привіз проект винайденої ним музичної системи.

Живучи на горищі, перебиваючись хлібом та водою, він писав для театру оперу та комедію. Проте успіху вони не мали.

У цей же час він зблизився із Дідро та д'Аламбером, авторами та укладачами відомої і популярної на той час "Енциклопедії".

Після того, як Дідро потрапив до в'язниці, Руссо часто приходив відвідувати його. Одного разу, Йдучи, він зупинився відпочити і йому до рук потрапила газета "Французький вісник". Прочитавши оголошення Діжонської академії про конкурс на кращий твір "Чому сприяло відродження наук та мистецтв — очищенню чи забрудненню нравів?", філософ був вражений: вже давно його розум хвилювали думки про згубність цивілізації, заснованої на рабстві одних та пануванні інших.

Через рік побачив світ перший філософський трактат Руссо "Роздуми про науки та мистецтва", який зробив його знаменитим. У невеликому трактаті було викладено систему поглядів, яка потім увійшла в історію суспільної думки під назвою "руссоїзм".

Міське життя пригноблювало письменника. Він залишив Париж і деякий час жив у маленькому будиночку в Ермітажі, у маєтку однієї із своїх аристократичних шанувальниць, пані д'Епіне. Посварившись із нею, переїхав до Монлуї. Тут йому не давали спокою аристократи, переслідуючи своєю удаваною прихильністю та підлабузництвом.

За цими знаками надмірної уваги з боку аристократів завжди приховувалось відразливе ставлення до плебейського походження Руссо, і він це відчував.

Протягом цих років письменник закінчив роботу над своїми найвизначнішими творами: у 1761 році — роман "Нова Елоїза", у 1762 році — роман "Еміль" та політичний трактат "Суспільний договір".

Зовсім несподівано Руссо припинив зв'язки із Дідро та д'Аламбером через статтю останнього "Женева", вміщену в "Енциклопедії". Д'Аламбер викривав ханжество мешканців міста, які не дозволили відкрити у Женеві театр, вважаючи його одним із засобів сприяння розбещеності населення. Просвітники не могли із цим погодитися, як і взагалі з тим, що, за теорією Руссо, цивілізація та її надбання є згубними для людського суспільства.

Ніхто із французьких просвітників не відчував такої лютої ненависті до панівного класу, як Руссо.

Після того як письменник опублікував свій роман "Еміль, або Про виховання", почалася найтяжча смуга у його житті. Паризький парламент (суд) 9 червня 1762 року виніс вирок — спалити книгу та заарештувати її автора. "Еміль" та "Суспільний договір" були спалені на батьківщині Руссо, у Женеві. Гнаний письменник вимушений був залишити Францію, не прийняв його і Берн.

Область Невшатель, де Руссо знайшов свій тимчасовий притулок, знаходилася у володінні прусського короля, однак і тут він не знайшов очікуваного спокою.

У серпні 1762 року архієпископ паризький Хрістоф Бомон розіслав по всіх церквах своє пасторське послання, у якому оголошував філософа ворогом Бога та людей.

Священики зуміли у забобонного натовпу викликати ненависть до письменника. Руссо відповів листом, сповненим гніву. Відразу після цього проти нього посипалися десятки памфлетів. Майже одночасно із зазначеними подіями побачила світ книга "Листи з Гори". Це ще більше запалило ненависть церковників — тепер його оголосили сатаною. "Листи з Гори" були спалені у Женеві, Гаазі та Парижі разом із "Філософським словником" Вольтера.

Під впливом церковників мешканці Валя, де переховувався Руссо, прониклися ненавистю до письменника. Поширилися чутки, що він відьмак. Його переслідували тільки-но він з'являвся на вулиці. Одного разу натовп фанатиків навіть вчинив напад на його будинок, камінням розбив шибки вікон.

Рятуючись, Руссо намагався знайти притулок на маленькому острові де Сен-П'єр на Сієнському озері, але влада Берна наказала йому залишити цю територію.

Змучений, хворий, письменник у 1766 році вирушив до Англії. Проте й тут на нього чекає розчарування. Філософ Давим Юм, на запрошення якого він приїхав до Англії, незабаром став його відкритим опонентом.

Саме в Англії, у часи відчайдушної боротьби із міжнародною реакцією, у Руссо виник задум написати свою "Сповідь".

"Я хочу показать человека во всей его неприкрашенной правде, и этот человек — я сам" — занотував у щоденнику письменник.

У книзі відтворена широка панорама соціальної дійсності, хвилююча правда життя, історія боротьби геніальної людини із народу за свої природні права.

Перші частини книги були написані в Англії. Навесні 1767 року Руссо таємно під чужим ім'ям повернувся до Франції.

У 1770 році письменник завершив "Сповідь" і переїхав до Парижа, оселився на вулиці Платьєр (зараз вулиця Руссо) у кімнатці на четвертому поверсі. Жив у бідності, відмовляючись від пенсій королів, дарунків шанувальників, літературних гонорарів. Гроші, необхідні для напівзлиденного прожиття, отримував за переписування нот — по 10 су за сторінку.

Помер Жан-Жак Руссо в один рік з Вольтером.

20 травня 1778 року філософ поїхав до маєтку де Жирардена у Ерменонвілі, який знаходився у 20 милях від Парижа. Там він передчасно помер 2 липня 1778 року. Поховали письменника на острові паркового озера під тополями, як він просив незадовго до своєї смерті. Під час революції тіло Руссо було перевезено до Парижа до Пантеону славетних людей Франції.

Ідеї Жан-Жака Руссо

Найвпливовіший діяч Просвітництва Жан Жак Руссо (1712-1778) відомий своїми творами "Думки про походження та основи нерівності між людьми" (1755), "Суспільний договір" (1762), "Еміль, або Про виховання" (1762). Головна тема праць Руссо — доля людини у суспільстві, де існує штучна культура, що заперечує природні властивості окремої особи.

Раціоналізм XVII-XVIII ст. не приділяв уваги чуттєвій діяльності людини як відокремленій від інтелекту та волі. Руссо першим висуває тезу, що чуттєва діяльність, почуття людини є не тільки самостійною чи особливою формою суб'єктивності, а що це є головною формою духовної діяльності. Саме від Руссо починається лінія у філософії, яка висуває на передній план духовного життя неусвідомлені, підсвідомі, інстинктивні цілеспрямовані мотиви дій особи. Навіть совість та геніальність у Руссо розглядаються як найвищі форми інстинктивності, що відокремлені від розуму. Руссо першим висуває тезу, що розвиток інтелекту порушує природну гармонію, баланс між здатностями індивіда та потребами організму, послаблює природні сили людини.

Вже у першому творі (дисертація "Думки про науки та мистецтво", за яку Руссо отримав премію Діжонської академії) він доводить, що наука та мистецтво з часів Відродження не вдосконалили, а погіршили суспільство. Так, розподіл праці стає причиною порушення природної цілісності та гармонійності людського життя. Спеціалізація перетворює людину на функціонера великого механізму, породжуючи професійний кретинізм особи, робить природні властивості організму залежними від людей інших професій. Це породжує відчуження людини від самої себе, коли індивідуальність особи протиставляється суспільному місцю індивіда. Згідно з Руссо головна причина людських страждань — протиріччя між реальним станом людини та її природними властивостями, між природою людини та суспільними інститутами, між особистістю та громадянством.

Протиріччя між природою та культурою, згідно з Руссо, не може бути вирішене шляхом повернення до дикого стану. Гармонійність, цілісність буття людини може бути повернена у суспільстві, а не в "чистому природному стані". Джерелом протиріч цивілізації він вважав соціальну нерівність людей, що виникає з приватної власності на землю, знаряддя праці. Загальний шлях подолання суперечностей суспільства Руссо бачив у зміні системи освіти, методів виховання.

Жодна з форм діалектики не була, мабуть, настільки безпосередньою і доступною для розуміння, як руссоїстська; ні одна не була настільки спотворена надалі, висміяна та неправильно сприйнята. Але вона представляє важливу ступінь у розвитку діалектики Нового часу. Перш ніж суспільство могло стати одним із специфічних предметів діалектики, потрібно було знайти діалектику в цьому специфічному предметі. Руссо впорався з цим завданням в міру умов - на скільки вони дозволяли зробити це; впорався з великим успіхом, що суб'єктивно не ставив це завдання перед собою.

У своїй системі виховання на перше місце Руссо висуває почуття. Саме почуття людини спрямовують її конкретне волевиявлення. Воля є зовнішньою формою виявлення чуттєвої діяльності суб'єкта. Суспільне буття, таким чином, становить собою специфічну систему переробки, зміни чуттєвої діяльності. Суспільні відносини утворюють те, що спільне усім людям, і, разом з тим, протистоїть інтересам кожної людини окремо. "Між волею усіх та спільною волею часто існують суттєві відмінності. Воля усіх бере до уваги часткові інтереси та сукупність індивідуальних волевиявлень. Коли відняти з цих волевиявлень ті, які взаємно заперечують одне одного, то залишиться спільна воля". У своєму понятті "суспільний договір" Руссо здійснює спробу вирішити протиріччя між штучним та природним. Створюючи суспільний договір, люди втрачають частину своєї власної свободи, необмежене право на все, що вони, згідно зі своїми чуттями, бажають. Однак під час добровільного вступу в договір індивід сам виявляє своє бажання обмежитися. Тому індивід стає громадянином, істотою, яка виявляє вищий тип свободи, аніж природна свобода, — здатність до самообмеження. За чистої природної свободи організм обмежують лише зовнішні умови, сили природи, інші особи. Тобто така свобода є абсолютною залежністю від зовнішніх обставин. А укладення договору є акт, коли суб'єкти обмежують самих себе, виявляють себе здатними керувати собою — тобто стають вільними самі по собі.

У своїх поглядах на політику, державу Руссо розвиває свою концепцію "суспільного договору", постійно шукає форму виникнення умов добровільного укладення договору. Тому він відкидає феодальний устрій суспільства як такий, що продовжує культивування чистих сил природи, обмеження особистості зовнішніми силами стосовно почуттів людини. Проголошуючи суверенне право народу на укладення договору, Руссо детально розглядає проблеми конституційного устрою держави.

Висновок

Жан-Жак Руссо народився в Женеві, в сім'ї годинникаря. Став відомим після перемоги у конкурсі з питань морального прогресу. Осмислюючи роль науки у житті людства, Жан-Жак Руссо приходить до невтішного висновку: «Наші душі розбещувалися в міру того, як вдосконалювалися науки і мистецтва. Чим більше примножуються життєві вигоди, вдосконалюються мистецтва і поширюється розкіш, тим більше знесилюється істинна мужність, воєнні доблесті щезають, і все це - плоди наук і мистецтв, що вийшли з тиші кабінетів».

В історію філософської думки Жан-Жак Руссо увійшов як критик цивілізації, побудованій на суспільній нерівності. На певному етапі розвитку цивілізації виникає соціальна спільність, що користується привілеями, живе в розкоші і гультяйстві. Більша ж частина населення злидарює. В результаті у суспільстві дедалі посилюється аморалізм. Але можлива і інша соціальна модель суспільства, що ґрунтується на натуральному виробництві, де робітник і володар суміщаються в одній особі, де люди соціально рівні і морально чисті. Такою моделлю є первісне суспільство - «Золотий вік», де люди жили у злагоді з природою і один з одним. Ідея соціальної рівності людей покладена в основу концепції виховання. Головне завдання виховання - формування гармонійної особистості на основі праці в контексті загальнолюдських цінностей. Необхідно удосконалювати суспільство, прямувати до нового «Золотого віку», що прийде на зміну аморальній цивілізації. Ідеал Жан-Жака Руссо - буржуазна республіка. Жан-Жак Руссо, на відміну від ідейного супротивника Вольтера, не мав ілюзій стосовно можливостей просвітницької монархії і виправдовував революційні дії народу, що повинен удосконалити або змінити форму правління.

Руссо — прихильник деїзму. Заперечуючи церковне вчення про створення природи Богом, він водночас визнавав існування Бога, безсмертної душі. З позицій дуалізму Руссо вважав початком усіх природних явищ дух і матерію, причому матерію розглядав як пасивний початок, приписуючи активність Богові. Природа, матерія (вона ж субстанція), Всесвіт - це єдина першооснова, що не має зовнішніх причин для існування. Першооснова – це і причина, і наслідок, існує вічно, постійно змінюється й одночасно залишається тотожною стосовно самої себе.

Головні філософські та естетичні погляди Руссо:

• сповідував ідею активного втручання філософів у соціальну дійсність заради її перебудови;

• стверджував, що матеріальний світ існує незалежно від людини; вона ж пізнає його через відчуття;

• оспівував природу і той порядок, який в ній існує; викривав безлад і несправедливість, що панують у соціальному світі;

• вбачав силу людини не в розумі, а в її почуттях;

• вважав, що цивілізація не принесе щастя людям, а лише поглибить їх тяжке становище;

• покладав провину за соціальні вади на науку, мистецтво і цивілізацію.

• виступав проти обмеженості і умовності ряду принципів естетики класицизму в ім'я мистецтва;

• засуджував систему станів, ієрархій в театрі, де право на високі почуття і героїчні подвиги надавалось лише високопоставленим особам;

• відстоював реалістичні принципи;

• звертав увагу на красу і був спроможний оспівувати її;

• закликав до виховання в людях високих почуттів гуманності;

• створив культ почуття у мистецтві; відтворив зворушливі порухи серця, внутрішнього світу людини.

Список використаної літератури:

1. Давиденко Г. Й. Історія зарубіжної літератури XVII – XVIII століття: навч. посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2009, - 292 с.

2. Дворцов А.Т. Руссо Жан Жак. М.: Наука, 1980, - 112 с.

3. Зіневч І. Є., Лозинський І. М. Українська радянська енциклопедія. У 12-ти томах. / За ред. М. Бажана. – 2-ге вид., - К., 1974 - 1985., Том 9, К., 1983, - 523 с.