Етнічний, мовний та релігійний склад населення світу та України

1. Концепція етносу.

2. Форми етнічних спільнот людей та їх сутність (категорії: рід, плем'я, народність, нація).

3. Класифікація етносів.

4. Етнічний склад населення України.

5. Загальна характеристика мов світу

6. Генетична класифікація мов. Мовні сім’ї.

7. Етнонаціональні конфлікти

8. Релігійні конфлікти

9. Лінгвістичні (мовні) конфлікти

1. Концепції етносу

Cлово „етнос" вживають здавна: ще в античні часи греки називали етносом інші, негрецькі наро­ди. Наукові формулювання означення цієї категорії з'являються лише у XX ст. Існує кілька підходів до розуміння сутності етносу.

Біологічна концепція етносу ґрунтується на ототожненні етносів з по­пуляціями як біологічними спільнотами. Такі погляди відстоювали ні­мецький вчений А. Бастіан, американець Л. Морган, російський етнолог М.С. Широкогоров, українець (працював у Німеччині) А. Білинський. Ет­нос асоціюється з біологічним явищем, а етногенез - це процес пристосування етносів до географічного середовища та пристосування навколиш­ніх ландшафтів до своїх потреб.

Примордіалістські концепції етносу кінцево сформулював у середині XX ст. американський вчений Е. Шілз, хоча сам підхід виник у німецькій етнології в XIX ст. Ргіmordiаl - в англійській мові означає первісний, по­чатковий, вихідний. Сутність примордіалізму полягає в тому, що етнос, етнічність розглядається як вроджена властивість людської ідентичності, яка ґрунтується на природній чи суспільній основі. Примордіалістські концепції поділяють на природничі та еволюційно-історичні.

Природничий напрям примордіалізму відстоював П'єр Ван де Берг: “етнос - це розширена споріднена (кровна) ендогамна родинна група, виник­нення якої прямо пов'язане з генетичними і географічними чинниками”. Сучасні етноси є результатом природного об'єднання людей у боротьбі за виживання.

В еволюційно-історичному напрямі примордіалізму використано ідеї виз­начального впливу на етногенез спільності мови і спільності території. Тобто, етноси є історично сформованими соціальними групами, а їхня єдність ґрунтується на усвідомленні своєї окремішності, протиставленні себе усім іншим подібним утворенням, або на етнічній самосвідомості. Етнічна самосвідомість утверджується на підставі наявності етнічної те­риторії, що визначає спосіб життя людей - їхню господарську діяльність, культуру і побут. Ментальність етносу, як відомо, також формується під впливом природних ландшафтів етнічної території. Еволюційно-історич­ний напрям примордіалізму розвивали Й. Гердер і Ю. Бромлєй, прихиль­никами примордіалізму є Я. Дашкевич та Я. Ісаєвич.

Інструменталістська концепція етносу була сформована у 70-их ро­ках у США (Д. Горовітц, Дж. Ротшильд, С. Олзан, Дж. Нейджел, А. Коен, Е. Сміт, Дж. Окамура та ін.). Етнічність розглядають передусім як інстру­мент, що використовується у боротьбі за статус, матеріальний добробут, владу. Автори інструменталістської концепції не заглиблювались на пи­таннях етногенези, а лише аналізували функції етносів, окремих етнічних груп у суспільстві. Етнічність є тим чинником, який визначає формування етнічної ідентичності кожної групи, а звідси - відбувається формування міжгрупових зв'язків, взаємовідносин, які спонукають етнічні спільноти до політичної діяльності. Взагалі етнічність, етноси існують для того, щоб досягти певних цілей, зокрема полегшувати життя індивіда, реалізовува­ти певні потреби та інтереси. Культурні особливості етносів, діяльність етносів використовує еліта для досягнення поставлених цілей, а етнічні спільноти функціонують так, щоб підтримати власну еліту у визначених прагненнях і змаганнях. Згідно з інструменталістською концепцією етніч­ність - це “міф, який створюється і використовується елітами для досяг­нення поставленої матеріальної чи політичної мети, вдоволення власних амбіцій”.

Конструктивістська концепція етносу ґрунтується на ідеї американсь­ких вчених (70-80-ті роки XX ст.) про те, що етнічність - це інтелектуаль­ний вимисел (конструкт), який свідомо створюють політики, учені чи письменники для формування певних етнічних почуттів. Конструктивіст­ську концепцію переважно використовували для вивчення етнічних явищ у поліетнічному середовищі, в іммігрантських країнах, де більшість етніч­них груп існують поза межами своєї етнічної території. В таких умовах вибір етнічності (рішення про входження в певну спільноту) залежить від психологічних рис людини та від конкретної соціально-економічної си­туації. Отже, етнос - спільність людей, що виникає на підставі культурної самоідентифікації, протиставляючи себе іншим спільнотам, і перебуває з ними у тісних взаємовідносинах. Ознаками етнічності у такому випад­ку є спільне походження, спільна історична доля, етнонім, етнічна само-ідентифікація, віра у специфічність своєї культури. Усі ці ознаки мають суб'єктивний характер, тому етнічна приналежність - це акт свідомого ви­бору. Якщо людина бажає бути американцем (чи частинкою будь-якого іншого етносу), то вона і є американцем.

Пасіонарну теорію етносу запропонував російський вчений Л. Гумільов. Цю концепцію побудовано на вченні В. Вернадського про біосфе­ру, що є тією оболонкою Землі, яка сформована живими організмами та продуктами їхньої життєдіяльності. Складовою частиною біосфери є людина, яка поєднана енергетичними процесами з усіма іншими компо­нентами біосфери. Тому людство підпорядковується природним законам буття, а його існування у природі відбувається у формі етносів, що є скла­довими біосфери. Звідси - виокремлення ще однієї сфери в географічній оболонці - етносфери. Джерелом життєдіяльності етносів (етносфери за­галом) енергія Сонця. Періодично (кілька разів протягом тисячоліття) етносфера підпадає під вплив космічного випромінювання, що прово­кує появу мутацій в окремих людей, у яких з'являється потяг до активної діяльності. Таких осіб, які володіють надлишковою енергією та спрямову­ють цю енергію у позитивну діяльність, ставлять цілі, гуртують навколо себе людей для реалізації таких цілей, виробляють, формують стереотипи поведінки, називають пасіонаріями (від лат. раззіо - пристрасть). Якщо кілька пасіонаріїв діють гармонійно, в унісон, то їхні біополя пульсують синхронно і здатні поширювати свою дію на інших членів спільноти. Так відбувається плідна етнічна діяльність, яка ґрунтується на тісних кон­тактах людей, які перебувають під впливом єдиного пасіонарного поля. Л. Гумільов вважав, що люди об'єднуються в етноси за принципами ком­пліментарності - відчуття симпатії до собі подібних («своїх») та антипатії до „чужих". У результаті формуються нові стереотипи поведінки, які пе­редаються спадково. Етноси є біофізіологічними спільнотами, існування яких забезпечується традиціями ендогамії, тобто укладання шлюбів все­редині етносу. Ендогамність етносів зумовлює практично повне кровне змішування: у першому поколінні кожна людина має двох предків, у дру­гому - чотирьох, у десятому – 1.024, у двадцять п'ятому – 33.554.432 (зміна генерацій відбувається кожні двадцять п'ять років, а двадцять п'ять гене­рацій змінюються протягом 625 років). Отже, етноси формуються як люд­ські популяції на підставі кровної єдності. Проте життєдіяльність етносів відбувається під впливом соціально-економічних і культурних чинників. Оскільки етноси формуються у географічному середовищі, то функціону­вання етносів великою мірою визначається природними ландшафтами, які накладають відбиток і на свідомість, і на ментальність, і на поведінкові та культурні стереотипи.

Теоретичні проблеми етносу розглядали багато українських вче­них - М. Максимович, М. Костомаров, В. Антонович, М. Грушевський, Я. Пастернак, М. Драгоманов, С. Рудницький („До основ українського націоналізму". Відень, 1923), В. Старосольський, Ю. Липа („Призначен­ня України". Нью-Йорк, 1953), С. Дністрянський, М. Шаповал, Г. Лозко, А. Пономарьов, Ю. Римаренко, С. Макарчук, О. Нельга, М. Тиводар, Я. Дашкевич. Більшість із них прихильники біосоціальної концепції етносу, згідно з якою при розкритті сутності етносу треба одночасно враховува­ти біологічні аспекти (антропологічні особливості населення, природно-географічні умови етнічних територій, характер природного відтворення населення) та соціальні аспекти (шляхи історичного розвитку, соціальний устрій, специфіку господарської діяльності, побут, традиції, культуру).

Ґрунтуючись на таких засадах, означення етносу можна сформулю­вати так: „це такі стійкі міжпоколінні природно та історично сформовані на певних територіях людські спільноти, які характеризуються стійкими ознаками (ендогамією, внутрішньою компліментарністю, етнічною свідо­містю і етнонімами) та вирізняються відносно усталеними особливостями культури і поведінковими стереотипами".

Етноси є складними біосоціальними спільнотами, які характеризу­ються такими ознаками: мова, етнічна територія, культура і побут, само-ідентифікація, ментальність, стереотипи.

Мова - головна етнодиференціююча ознака етносів, оскільки найбільш стійка та найліпше зовнішньо виражена. Якщо зникає мова - то зникає ет­нос. Історики наводять лише один приклад реанімації мертвої давньоєв­рейської мови і створення на її основі сучасної мови євреїв - івриту. Знак рівності між кількістю мов і кількістю етносів ставити не можна. Існують випадки, коли однією мовою спілкуються кілька етносів, і навпаки - один етнос послуговується кількома мовами. Англійською мовою розмовляють англійці, американці, шотландці, іспанською - іспанці та більшість етносів Латинської Америки, кілька етносів використовує французьку, ні­мецьку, португальську, арабську мови. Водночас ірландці послуговуються англійською та ірландською, чеченці - чеченською та інгуською мовами, шотландці - шотландською та англійською тощо.

За даними ЮНЕСКО у світі налічується близько 5 тис. мов та понад 4 тис. етносів.

Спільність території формування є чи не найголовнішою ознакою ет­носів. Етнічна територія - це простір формування, компактного розселен­ня певного етносу та його змішування з іншими етносами. В етногеографії прийнято розрізняти етноплаценту (простір, де зароджувався етнос) і етноойкумену (територія, заселена цим етносом). В українців етноплацента та етноойкумена збігаються, однак їхні площі відрізняються. Угорський етнос формувався на території між Волгою і Об'ю, а етноойкумена є на Середньодунайській низовині. Часто етнічні території можуть змінюва­ти конфігурацію: деякі етноси (араби, німці, росіяни) розширили етнічну територію, деякі звузили (українці), інші на тривалий період втратили ет­нічну територію (євреї, кримські татари), а циганам і до нині не вдалося повернутися на свою етноплаценту).

Природні ландшафти етнічної території великою мірою впливають на господарську діяльність людей, на їхній побут, на спосіб життя, визна­чають особливі риси духовної культури, відображаються у ментальності людей, етнічних стереотипах. Навколишня природа віддзеркалена у спе­цифіці мовного складу: лексичний багаж ескімосів містить значну кіль­кість слів, які означають відтінки снігового покриву, етноси тайгової зони користуються словами-назвами десяти видів боліт, й інші етноси мають своєрідний „річковий", „степовий", „морський", „гірський" лексикон.

Важливою ознакою є самоідентифікація етносів, що охоплює індиві­дуальну етнічну свідомість і свідомість етнічної спільноти. Індивідуальна етнічна свідомість означає знання індивіда про своє коріння, походження, про історичну долю свого етносу, тобто це усвідомлення належності до конкретної спільноти. Етнічна самосвідомість спричинена міжпоколінними зв'язками, адже людина зараховує себе до того етносу, до якого належа­ли її батьки. Проте під впливом політичних, ідеологічних або культурних чинників етнічна самосвідомість змінюється: таких людей, які перебува­ють на межі різних етнічних спільнот, називають маргіналами. Маргінали реально не належать до жодного етносу, не мають духовного зв'язку зі своїм чи чужим етносом, тому дезорієнтовані у суспільстві, не почувають­ся комфортно у будь-якій спільноті.

Свідомість етнічної спільноти ґрунтується на протиставленні „своїх" і „чужих" і виражається у масових формах суспільної свідомості: в народ­ній творчості, мові, нормах моралі та права, які концентрують усю етніч­ну пам'ять. Етнічна самоідентифікація неможлива без наявності етноніма - самоназви. Певна людська спільнота обирає для себе ім'я, протиставляючи себе іншим подібним людським групам. Етнонім є символом, який виникає разом із появою етносу. Екзоетнонім - ім'я, назва, яку дають пев­ному етносу представники інших етносів. Наприклад, етносу з етнонімом дойче українці надали екзоетнонім німці, росіяни - нємци, серби - шваби, англійці - джемен, французи - аллєман, італійці - тедеско, фіни - сакса-лейнен.

Добре вираженою ознакою етносу є етнічна ментальність - „це сфор­мовані у процесі етногенези особливості психічного складу, традиційного світогляду, світовідчуття і світосприйняття представниками етносу".

Вагомою ознакою, за якою розрізняють етноси, є культурно-побутова специфіки. Культурні риси виражаються в матеріальній і духовній сфері життя людей. Усі елементи матеріальної культури - житла, знаряддя пра­ці, засоби пересування, предмети побуту (меблі, одяг, прикраси, начин­ня), їжа, зброя мають етнічну своєрідність. Результати духовної діяльності також чітко диференціюються за етнічними ознаками, адже вони створені з урахуванням традиційних норм, виражають знання, досягнення, навич­ки, тобто усю сукупність інформації, що існує у колективній пам'яті і пе­редається з покоління в покоління на підсвідомому рівні. В сучасних умовах, особливо в урбанізованому середовищі, внаслідок модернізації усіх сфер людського життя етнічна специфіка поступово зникає. Втрачання етнічної ідентичності гостро сприймають окремі високоосвічені, інте­лектуальні групи, та й багато звичайних громадян країн світу, спону­каючи таких свідомих людей організовуватися у різні рухи, громадські організації, щоб зберегти свою етнічність і передати традиції молодшим поколінням.

Унаслідок усталеної культурно-побутовової специфіки під впливом природно-географічних, соціально-економічних і релігійних чинників у середовищі етносів виробляються стереотипи поведінки, яких дотриму­ються усі члени етнічних спільнот практично автоматично. Перелік ет­нічних стереотипів надзвичайно довгий: існують стереотипи харчування, сімейної і громадської поведінки, стереотипи ведення домашнього госпо­дарства і економічної діяльності тощо. Етнічні стереотипи властиві усім сферам людського життя: особи, які належать до різних етносів по-різно­му одягаються, відпочивають, готують їжу, харчуються, сплять, відпочи­вають, знайомляться, товаришують, лаються, вітаються і т. д. Наприклад, мусульмани та юдеї не їдять свинини, індійці - волового м'яса, кхмери не п'ють молока, багато азійських етносів харчуються зміями, полінезійці - собачиною, французи їдять жаб. Болгари у знак незгоди, коли хочуть сказати „ні", кивають головою зверху вниз, а „так" виражають поворотом голови справа наліво. Самі етноси сприймають свої стереотипи нормаль­но, вважають їх прийнятними і не сумніваються у правильності своєї по­ведінки. Інші етноси часто цього не розуміють, чужі етнічні стереотипи здаються смішними, дивними, а інколи і жорстокими.

Усі етноси мають етногенетичну й етнотериторіальну структуру. Ет-ногенетична структура етносів охоплює такі елементи: сім'я як найменша етнічна спільність, що забезпечує відтворення етносу; субетнос (чи тери­торіально-популяційні групи різного рівня); етнос. Етнотериторіальна структура етносів відображає генезис етносів, що відбувається під впли­вом багатьох чинників. Формами територіальної структури етносів, за М. Тиводаром, є етнографічні зони, субетноси, етнографічні групи, ет­нографічні райони, етнографічні окружності.

Етнографічні зони виділяють на підставі особливостей історичного, політичного, господарсько-культурного розвитку та фізико-географіч­них відмінностей етнічної території. Етнографічні зони відрізняються за мовним діалектом, побутом, деякими культурними рисами та традиція­ми, особливістю господарства та етнічною (земляцькою) солідарністю.

Субетноси мають самоназву, виокремлюються на основі самосвідомості та культурно-побутових ознак. Формування субетносів відбувається по-різ­ному: від етносу до субетносу внаслідок втрати політичної організації та культурно-побутової специфіки й асиміляції з державотворчим етносом; від окремих племен до субетносів у процесі інтеграції племен і формування єдиного етносу; від частинки етносу до субетносу внаслідок переселення в іншу країну з відмінним природно-географічним середовищем та соціаль­ним і політичним устроєм; від етносу до субетносу шляхом політичної ізо­ляції та особливого формування мовної і релігійної ситуації (в окремих ви­падках такі субетноси поступово формуються як самостійні етноси).

Етнографічні групи є такими територіальними складовими етносів, які не мають самосвідомості та самоназви. Інколи назву таким утворенням да­ють сусідні етнографічні групи. Етнографічні групи відрізняються говір­ками, побутовими рисами та деякими місцевими традиціями, обрядами.

Етнографічні райони (або локально-територіальні групи) ВХОДЯТЬ до складу етнографічних зон, етнографічних груп і мають культурно-побу­тові особливості. Формування етнографічних районів зумовлено своєрід­ним історичним, політичним чи релігійним розвитком та відносною гео­графічною ізольованістю таких ареалів.

В усіх етнографічних районах, субетносах чи групах виділяють етно­графічні окружності (чи територіально-популяційні групи). Підставою для їх виділення є особливі антропологічні типи, що складаються серед людей, які переважно укладають шлюб між собою. Для етнографічних окружнос­тей, властиві своєрідні культурно-побутові і господарські риси, говірки, проте самосвідомості, самоідентифікації не простежується.