Додаткова література:

1. Бігун В. Мовно-практичні аспекти зовнішньоекономічних договорів (контрактів) // Юридичний журнал. – 2004. – №2. – С. 29-45.

2. Гринкевич О. Великий договір: навколо ратифікації // Політика і час. – 1999. – № 3. – С. 3-8.

3. Заєць А. П. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС як пріоритет реалізації державної політики інтеграції України до Європейського Союзу // Бюлетень Мінюста України. – 2003. – № 1. –С. 93-100.

4. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Підручник для вузів /1. В. Багрова, Н. І. Редіна, В. Є. Власюк, О. О. Гетьман; За ред. І. В. Багрової. – К.: Центр навч. літ. – 2004. – 580 с.

5. Каламкарян Р. А., Мигачев Ю. И. Международное право: Учебник. – М.: Эксмо, 2004. – 688 с.

6. Карро Д., Жюйар П. Международное экономическое право: Учебник / Пер. с фр. – М.: Междунар. отношения, 2002. – 608 с.

7. Кисіль В. Право, що застосовується до зовнішньоторговельних договорів: тенденції розвитку законодавчого регулювання // Юридичний журнал. – 2004. – № 2. – С. 19-28.

8. Мілаш В. Договірна правосуб'єктність сторін зовнішньоекономічного договору // Право України. – 2004. – № 6. – С. 39-42.

9. Талалаев А. Н. Право международньых договоров. Действие и применение договоров. – М.: Междунар. отношения, 1985. – 294 с.

10. Цыганков П. А. Теория международнмх отношений: Учеб. пособие. – М.: Гардарики, 2002. – 590 с.

*  *  *

Тема 8: Забезпечення виконання зовнішньоекономічних договорів

Основні терміни та поняття: виконання зовнішньоекономічних договорів (контрактів), види контролю за виконанням зовнішньоекономічних договорів, міжнародні спори, засоби вирішення спорів, переговори, посередництво, міжнародний арбітраж, ратифікація, денонсація, міжвідомчі зовнішньоекономічні договори.

Методичні рекомендації до вивчення теми:

Участь України у зовнішньоекономічних відносинах взагалі і відносинах економічного характеру зокрема зумовила необхідність правового врегулювання порядку укладення, виконання і денонсації міжнародних договорів, де вона виступає одним із суб'єктів міжнародного права. У зв'язку з цим Верховна Рада України 22 грудня 1993 р. прийняла Закон «Про міжнародні договори України». За роки незалежності наша держава, як суб'єкт міжнародних відносин, напрацювала відповідний досвід стосовно використання; міжнародних договорів у практиці міжнародного співробітництва. Це вимагало перегляду змісту зазначеного вище Закону від 22 грудня 1993 року і внесення до нього відповідних змін. Згодом, 29 червня 2004 року, була прийнята Верховною Радою України нова редакція Закону «Про міжнародні договори України». В цьому Законі вміщено чимало нових положень, спрямованих на вдосконалення використання міжнародних договорів за участю України.

Цей Закон має універсальний характер. Його положення визначають загальний порядок укладення і виконання міжнародних договорів незалежно від їх характеру (політичний, економічний тощо) і застосовуються до всіх міжнародних договорів України. Таким чином, зазначений Закон є правовою основою укладення міжнародних економічних договорів.

Важливим щодо змісту нової редакції цього Закону є те, що в його ст. 2 дано визначення досить суттєвих термінів, які використовуються у міжнародно-правовій договірній практиці.

Закон також дає визначення таких понять, як міждержавні, міжурядові та міжвідомчі договори.

Згідно з його ст. З до міждержавних міжнародних договорів України належать:

а) політичні, мирні, територіальні і такі, що стосуються державних кордонів, розмежування виключної (морської) економічної зони і континентального шельфу України;

б) що стосуються прав, свобод та обов'язків людини і громадянина;

в) про участь України в міждержавних союзах та інших міждержавних об'єднаннях (організаціях), системах колективної безпеки;

г) про військову допомогу та направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав чи допуску підрозділів збройних сил іноземних держав на територію України, умови їх тимчасового перебування, включаючи строки виведення, фінансово-економічні, екологічні та інші наслідки і компенсації;

ґ) про використання території та природних ресурсів України;

д) яким за згодою сторін надається міждержавний характер.

До міжурядових договорів України відносять міжнародні договори України з економічних, торговельних, науково-технічних, гуманітарних та інших питань, віднесених до відання Кабінету Міністрів України.

Між відомчими є міжнародні договори України з питань, віднесених до відання міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Важливе значення під час укладання міжнародних договорів, зокрема і міжнародних договорів економічного характеру, має питання про те, хто приймає рішення про проведення і підписання таких договорів, які і хто має повноваження стосовно цієї справи. Так, відповідно до ст. 5 Закону України «Про міжнародні договори України» рішення про проведення переговорів і про підписання міжнародних договорів України приймаються:

а) щодо міждержавних договорів – Президентом України;

б) щодо міжурядових договорів – Кабінетом Міністрів України;

в) щодо міжвідомчих договорів – у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст. 6 Закону ведення переговорів щодо підготовки тексту міжнародного договору, його прийняття, встановлення його автентичності або підписання міжнародного договору України здійснюються лише уповноваженими на те особами.

Повноваження на ведення переговорів і підписання міжнародних договорів України надаються:

а) щодо міжнародних договорів, які укладаються від іменіУкраїни, – Президентом України;

б) щодо міжнародних договорів, які укладаються від імені уряду України, – Кабінетом Міністрів України;

в) щодо міжвідомчих договорів – у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У нашій країні питання ратифікації міжнародних договорів урегульовано Законом України «Про міжнародні договори України». Відповідно до ст. 9 цього Закону ратифікація міжнародних . договорів України здійснюється шляхом прийняття закону про ратифікацію, невід'ємною частиною якого є текст міжнародного договору. На підставі підписаного та офіційно оприлюдненого Президентом України закону Голова Верховної Ради України підписує ратифікаційну грамоту, яка засвідчується підписом Міністра закордонних справ України, якщо договором передбачено обмін такими грамотами.

Як свідчить зміст Закону, ратифікації підлягають найбільш важливі міжнародні договори України:

а) політичні (про дружбу, взаємну допомогу і співробітництво,нейтралітет), територіальні, мирні;

б) договори, що стосуються прав, свобод та обов'язків людини громадянина;

в) загальноекономічні (про економічне та науково-технічне співробітництво), з загальних фінансових питань, з питань одержання Україною від іноземних держав і міжнародних фінансових організацій позик, надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям;

г) про участь України у міждержавних союзах та інших міждержавних об'єднаннях (організаціях), системах колективної безпеки;

ґ) про військову допомогу та направлення контингенту Збройних Сил України до іншої країни чи допуску збройних сил іноземних держав на територію України;

д) про історичне та культурне надбання народу України; є) договори, виконання яких зумовлює зміну чинних чи ухвалення нових законів України;

є) інші міжнародні договори, ратифікація яких передбачена законом України чи самим міжнародним договором.

Отже, загальноекономічні міжнародні договори, договори про участь у міждержавних об'єднаннях (організаціях), зокрема й у міжнародних економічних організаціях, є предметом ратифікації.

Під час підписання, ратифікації, затвердження, прийняття міжнародного договору або приєднання до нього можуть бути зроблені заяви та сформульовані застереження до його положень відповідно до норм міжнародного права.

Відповідно до ст. 11 Закону обмін ратифікаційними грамотами і передача грамот про ратифікацію міжнародних договорів України на зберігання депозитаріям здійснюються, якщо немає іншої домовленості між сторонами, Міністерством закордонних справ України.

Закон визначає порядок вирішення питань, пов'язаних із затвердженням міжнародних договорів України, які не потребують ратифікації. Воно здійснюється Президентом України відповідно до ст. 12 Закону у формі указу і поширюється на міждержавні та міжурядові договори, якщо такі договори встановлюють інші правила, ніж ті, що містяться в актах Президента України.

Щодо затвердження міжнародних договорів України міжвідомчого характеру, то воно провадиться в порядку, що визначає Уряд України.

Україна, як і будь-яка інша держава, може прийняти рішення про приєднання до міжнародних договорів або про їх прийняття. Таке рішення ухвалюється згідно зі ст. 13:

а) щодо договорів, які потребують ратифікації, – у формі закону України про приєднання до міжнародного договору або закону України про прийняття міжнародного договору, невід'ємною частиною яких є текст міжнародного договору;

б) щодо міждержавних договорів, які не потребують ратифікації, – Президентом України у формі указу;

в) щодо міжурядових договорів, які не потребують ратифікації, – Кабінетом Міністрів України у формі постанови.

Рішення про приєднання України до міжнародних договорів міжвідомчого характеру або про їх прийняття приймаються в порядку, що визначає Уряд України.

Належне виконання зобов'язань, що випливають з міжнародних економічних договорів, як і з міжнародних договорів взагалі, є одним із принципів міжнародного права та його галузі – міжнародного економічного права.

Забезпечення дотримання і виконання зобов'язань (статті 15, 16), взятих за міжнародними договорами України, здійснюють міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, інші органи державної влади, до відання яких віднесені питання, що регулюються міжнародними договорами України. Державні органи стежать за здійсненням прав, які випливають з таких договорів для України, і за виконанням іншими сторонами міжнародних договорів України їхніх зобов'язань.

Загальний нагляд за виконанням міжнародних договорів України (ст. 17), в тому числі й іншими їх сторонами, здійснює Міністерство закордонних справ України.

Зазначений Закон визначає порядок дії міжнародних договорів на території України. Так, відповідно до ст. 19 чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. У разі, коли міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, тоді застосовуються правила міжнародного договору.

Важливе значення має законодавче регулювання питань оприлюднення, реєстрації та зберігання текстів міжнародних договорів України. Так, чинні міжнародні договори України оприлюднюються шляхом публікації українською мовою у «Зібранні діючих міжнародних договорів України» та інших офіційних друкованих виданнях України. Офіційний переклад багатосторонніх міжнародних договорів України на українську мову здійснює Міністерство закордонних справ України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ст. 21).

Щодо реєстрації чинних міжнародних договорів України, то вона здійснюється у Секретаріаті ООН за поданням Міністерства закордонних справ України відповідно до Статуту ООН. Крім того, вони реєструються у Міністерстві закордонних справ України і включаються в установленому порядку до Єдиного державного реєстру нормативних актів (ст. 22).

Зберігання текстів міжнародних договорів покладається на Міністерство закордонних справ України. Воно здійснює функції депозитарію багатосторонніх міжнародних договорів, якщо відповідно до умов цих договорів такі функції покладені на Україну. Оригінали міжнародних договорів України або у відповідних випадках завірені належним чином їхні копії та офіційні переклади зберігаються у Міністерстві закордонних справ України (ст. 23).

Як відомо, серйозна увага у міжнародній договірній практиці приділяється питанням припинення та зупинення дії міжнародних договорів.

Згідно зі ст. 24 пропозиції щодо припинення та зупинення дії міжнародних договорів України вносяться Міністерством закордонних справ України, іншими міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади у порядку, встановленому Законом України «Про міжнародні договори України». Припинення та зупинення дії міжнародного договору України здійснюються:

а) щодо договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, – у формі закону України;

б) щодо міждержавних договорів, які не потребували надання згоди на їх обов'язковість Верховною Радою України, та міжурядових договорів, затверджених Президентом України, – у формі указу Президента України;

в) щодо міжурядових договорів, які не потребували надання згоди на їх обов'язковість Верховною Радою України або затвердження Президентом України, а також щодо міжвідомчих договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України, – у формі постанови Кабінету Міністрів України.

Припинення та зупинення дії міжвідомчих договорів здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Припинення дії зовнішньоекономічного договору України (ст. 25) звільняє Україну від будь-якого зобов'язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов'язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії.

Зупинення дії зовнішньоекономічного договору України за умов, якщо договір не передбачає іншого чи за відсутності іншої домовленості з іншими його сторонами, звільняє Україну від зобов'язання виконувати його протягом періоду зупинення дії договору з тими його сторонами, з якими зупинено дію договору, і не впливає стосовно іншого на встановлені договором правові відносини України з іншими його сторонами.

У період зупинення дії міжнародного договору Україна утримується від дій, які могли б перешкодити поновленню дії договору.

Важливим у забезпеченні виконання, взятих на себе Україною зобов'язань, що випливають з міжнародних договорів, є здійснення належного контролю у цій сфері. Крім того, контроль і за виконанням безпосередньо Закону України «Про міжнародні договори України» також сприяє виконанню нашою державою міжнародних договорів. Порядок здійснення такого контролю встановлює Президент України або Кабінет Міністрів України відповідно до їх компетенції та вимог Закону.