Основна література:

1. Марченко В.В. Правові основи зовнішньоекономічної діяльності: Навч.-метод. Посібник. – К.: Націон. Університет, 2005. – 207 с.

2. Лазебник Л.Л. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. – Ірпінь: Національна академія ДПС України, 2005. – 156 с.

3. Поєдинок В.В. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 285 с.

4. Попов А.А. Правовые основы внешнеэкономической деятельности: учеб. Пособие. – К.: КНТ, 2008. – 383 с.

5. Філіпенко Т.В. Правові основи зовнішньоекономічної діяльності: Наук.-практ. посібник. – Донецьк, 2006. – 151 с.

6. Філіпенко Т.В. Правові основи зовнішньоекономічної діяльності: Наук.-практ. посібник. – Донецьк: ДНУ, 2006. – 151 с.

7. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Підручник / О.А. Кириченко, В.Я. Шевчук, А.А. Мазаракі. – К.: Знання, 2005. – 493 с.

Додаткова література:

1. Бігун В. Мовно-практичні аспекти зовнішньоекономічних договорів (контрактів) // Юридичний журнал. — 2004. — №2. — С. 29-45.

2. Гринкевич О. Великий договір: навколо ратифікації // Політика і час. — 1999. — № 3. —- С. 3-8.

3. Заєць А. П. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС як пріоритет реалізації державної політики інтеграції України до Європейського Союзу // Бюлетень Мінюста України. — 2003. — № 1. —С. 93-100.

4. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Підручник для вузів /1. В. Багрова, Н. І. Редіна, В. Є. Власюк, О. О. Гетьман; За ред. І. В. Багрової. — К.: Центр навч. літ. — 2004. — 580 с.

5. Каламкарян Р. А., Мигачев Ю. И. Международное право: Учебник. — М.: Эксмо, 2004. — 688 с.

6. Карро Д., Жюйар П. Международное экономическое право: Учебник / Пер. с фр. — М.: Междунар. отношения, 2002. — 608 с.

7. Кисіль В. Право, що застосовується до зовнішньоторговельних договорів: тенденції розвитку законодавчого регулювання // Юридичний журнал. — 2004. — № 2. — С. 19-28.

8. Мілаш В. Договірна правосуб'єктність сторін зовнішньоекономічного договору // Право України. – 2004. – № 6. – С. 39-42.

9. Талалаев А. Н. Право международньых договоров. Действие и применение договоров. – М.: Междунар. отношения, 1985. – 294 с.

10. Цыганков П. А. Теория международнмх отношений: Учеб. пособие. – М.: Гардарики, 2002. – 590 с.

*  *  *

Тема 7: Правове регулювання окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

Основні терміни та поняття: укладення зовнішньоекономічних договорів, види зовнішньоекономічних договорів, оферта, акцепт, забезпечення виконання зобов'язань, неустойка, гарантія, міжнародні спори, засоби вирішення спорів, переговори, посередництво, міжнародний арбітраж.

Методичні рекомендації до вивчення теми:

Як свідчить практика зовнішньоекономічного співробітництва, абсолютна більшість зовнішньоекономічних договорів, а отже, і зобов'язань, що закріплюються в них, виконується належним чином. Це відповідає міжнародному правопорядку. Всі суб'єкти зовнішньоекономічних відносин відповідно до нього повинні виконувати вимоги міжнародного права, зокрема міжнародного приватного права, а також ті конкретні зобов'язання, що випливають із відповідних договорів. Будь-які порушення норм, що діють у цій сфері, невиконання або неналежне виконання своїх міжнародних зобов'язань є правопорушенням, тобто міжнародним деліктом, яке потребує свого відповідного розгляду, з тим щоб певним чином зреагувати на такий факт. Норми багатьох міжнародно-правових актів спрямовані на правове забезпечення виконання зобов'язань міжнародних економічних договорів.

Важливі положення з цього питання містяться в Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі (серпень 1975 р.). В ньому, зокрема, сказано, що держави-учасниці будуть: –розв'язувати спори між ними мирними засобами таким чином, щоб не піддати загрозі міжнародний мир, безпеку і справедливість;

–добросовісно і в дусі співробітництва використовувати такі засоби, як переговори, обстеження, посередництво, примирення, арбітраж, судовий розгляд або інші мирні засоби за їх вибором, включаючи будь-яку процедуру врегулювання, погоджену до виникнення спорів, у яких вони були сторонами;

–утримуватись від будь-яких дій, які можуть погіршити становище до такої міри, що буде поставлено під загрозу підтримання міжнародного миру і безпеки, і тим самим зробить мирне урегулювання спорів важчим.

На забезпечення виконання зобов'язань зовнішньоекономічних договорів спрямована діяльність Міжнародного арбітражу, Міжнародного суду та деяких інших міжнародних структур. їх функціонування і використання при цьому міжнародно-правових норм слід розглядати як один із важливих напрямів правового регулювання забезпечення виконання зовнішньоекономічних договорів.

Арбітражний розгляд міжнародних спорів передбачений рядом міжнародно-правових документів, серед яких можна назвати Гаазьку конвенцію про мирне розв'язання міжнародних зіткнень 1907 р., Загальний акт про мирне розв'язання міжнародних спорів 1928 р., Статут ООН, статути регіональних міжнародних організацій, Зразкові правила арбітражного процесу 1958 р., арбітражні договори та інші угоди між окремими країнами.

Аналіз багатьох міжнародно-правових документів дає можливість зробити висновок, що до засобів, які найчастіше використовуються при розв'язанні спорів мирним шляхом у процесі виконання зобов'язань, що випливають з зовнішньоекономічних угод, належать дипломатичні переговори, посередництво, створення погоджувальних комісій, розгляд справ у Міжнародному арбітражі та Міжнародному суді, а також Суді Європейського економічного співтовариства.

Серед засобів забезпечення вирішення міжнародних спорів економічного характеру найпоширенішим є здійснення дипломатичних переговорів. Як свідчить практика, ефективність дипломатичних переговорів з приводу міжнародних економічних спорів, як і інших спорів, буває високою лише за умови, якщо вони ведуться на ґрунті взаємної поваги суверенітету сторін, їх рівності, сприяння зміцненню миру.

При посередництві у розв'язанні спорів між сторонами бере участь третя держава. В одному випадку ця держава виступає з пропозицією щодо примирення сторін, між якими ведеться спір, сприяє здійсненню дипломатичних переговорів. Цей вид посередництва називається добрими послугами. В іншому випадку третя держава на запрошення сторін, між якими виник спір, виступає як посередник і веде переговори з ними з метою примирення сторін. Цей вид посередництва прийнято називати особистим посередництвом.

У ряді випадків для розв'язання спорів створюються погоджувальні комісії на паритетних засадах, тобто з рівною кількістю представників від сторін, між якими виник спір. Ці комісії обстежують і аналізують ситуацію, вивчають причини виникнення спору та пропонують шляхи його припинення. На підставі одержаних матеріалів формулюють свої висновки та пропозиції, що передаються урядам держав, між якими виник спір.

Арбітражне вирішення міждержавних спорів економічного характеру є також одним із мирних засобів їх розв'язання.

Міжнародний суд ООН розглядає лише міжнародні правові спори (за згодою сторін, між якими виник спір).

Для розв'язання економічних спорів між державами – учасницями Співдружності Незалежних Держав 6 липня 1992 р. на основі Угоди Ради глав цих держав було створено Економічний суд Співдружності Незалежних Держав (Туркменістан і Україна цієї Угоди не підписали).

Арбітражний розгляд різних спорів, зокрема і спорів, пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань зовнішньоекономічних договорів, є одним із засобів їх мирного розв'язання. Слід виділити два різновиди Міжнародного арбітражу. Перший – це Міжнародний арбітраж, який передбачається у міжнародних договорах на випадок розгляду спорів, пов'язаних з їх невиконанням. Другий – це Міжнародний арбітраж, який створюється для розгляду і розв'язання конкретного опору.

Арбітражний розгляд, як один із засобів розв'язання спорів, передбачено Декларацією про принципи міжнародного права (1970 р.) та Манільською декларацією про мирне розв'язання міжнародних спорів. Пакт Ліги арабських держав (ст. 5) Статуту Організації африканської єдності 1963 р., Статут Організації американських держав 1948 р. та інші міжнародно-правові документи закріплюють положення щодо мирного, арбітражного урегулювання зовнішньоекономічних спорів.