6. Організація звільнення персоналу

Звільнення персоналу — це комплекс заходів з дотримання правових норм та організаційно-психологїчної підтримки з боку адміністрації при звільненні працівників. Звільнення вимагає дотримання трудового законодавства, максималь­но об'єктивних критеріїв відбору мінімізації затрат, відкритості та інфор­мації, компенсації і допомоги в працевлаштуванні.

Класифікація випадків звільнення:

—звільнення за ініціативою працівника;

• звільнення з ініціативи адміністрації;

• вихід на пенсію.

Відповідно до законодавства про працю в Україні звільнення за ініціа­тивою адміністрації може відбуватися з таких причин:

• ліквідація підприємства, скорочення штату працівників;

• невідповідність працівника робочому місцю, посаді;

• невиконання працівником своїх службових обов'язків без поважних причин;

• прогули, в тому числі відсутність на робочому місці більше трьох го­дин протягом робочого дня, і невихід на роботу протягом чотирьох місяців у зв'язку з хворобою;

• поява на роботі в стані алкогольного та наркотичного сп'яніння;

• розкрадання майна;

• порушення керівником організації або його заступником своїх служ­бових обов'язків;

• аморальні вчинки.

Для попередження невиправданих звільнень адміністрація повинна всесторонньо аналізувати причини порушення трудової дисципліни, які можуть бути:

• виробничо-технічні, тобто ненормальні умови праці, неправильні режими праці і відпочинку, та несприятливий графік роботи;

• соціальні — несприятлива структура колективу, невідповідні для осо­бистості традиції та стиль керівництва;

• психологічні — невідповідність характеристик особистості вимогам професійної діяльності.

Система заходів щодо звільнення включає три етапи:

• підготовка ( всебічне обгрунтування, оформлення всіх потрібних документів);

• доведення до відома працівників про їх скорочення;

- консультації відносно пошуку нового робочого місця.

Згідно з трудовим законодавством України при звільненні в умовах ско­рочення певної кількості працівників право залишитися в організації ма­ють працівники з більш високим рівнем кваліфікації та продуктивності праці. У випадку однакової кваліфікації персоналу віддають перевагу сімей­ним та тим, які мають на утриманні двох або більше утриманців; праців­никам з великим трудовим стажем у даній організації; тим хто одержав про­фесійне захворювання чи інвалідність; тим, хто навчається заочно.

Тема 14.Управління міжособистісними відносинами

1. Психологічні особливості теорії поведінки особистості.

2. Методи дослідження міжособистісних відносин в організації.

3. Конфлікти в системі управління персоналом. Суть, причини та типи конфліктів.

4. Форми і стадії виробничих конфліктів.

5. Методи та стратегії управління конфліктами.

6. Роль примирних процедур у вирішенні трудового конфлікту.

1. Психологічні особливості теорії поведінки особистості

Управління персоналом вимагає узгодженості управлінських дій з пси­хологічними закономірностями поведінки людини.

Поведінка - це форма взаємодії особистості з оточуючим середови­щем, яке визначається рядом факторів: природними властивостями осо­би, її індивідуальністю.

Індивідуальність - це сукупність особливостей, які відрізняють одну людину від іншої. Вони залежать від умов життя і діяльності людини; сис­теми потреб, інтересів та мотивів; системи управління особистості та її «я в уяві».

Особистість - це соціальне явище, яке характеризує особливий погляд людини на світ і є продуктом спілкування людей. Природні властивості особистості - це те, що характеризується активністю (чітко виражене бажання до різного роду діяльності, ствердження себе) та емоційністю (нервовим збудженням особис­тості, динаміці її емоцій та почуттів).

Швейцарський психі­атр К.Г.Юнг запропонував характеризувати психологічні особливості індивідууму через поняття «екстраверсія»-«інтроверсія».

Екстраверсія — це зосередження інтересів особистості на зовнішніх об'єктах, інколи навіть за рахунок власних інтересів, приниження особис­того значення. Екстравертам властива імпульсна поведінка, активність у жестах, висока ініціативність (інколи лишня), соціальна адаптивність, контактність, відкритість.

Інтроверсія - зосередження особистості на своїх власних інтересах, своєму внутрішньому світі. Інтроверти своїм інтересам надають особли­вого значення, ставлять їх на перше місце. Вони не контактні, замкнуті, для них характерна соціальна пасивність, здатність до самоаналізу, досить складна соціальна адаптація.

Поєднання екстраверсії-інтроверсії з емоціональними характеристи­ками визначають темперамент особистості.

Темперамент - сукупність індивідуальних особливостей особистості людини, які характеризують динамічну й соціальну сторони її діяльності та поведінки. Чотири типи темпераменту відповідають чотирьом типам вищої нервової діяльності людини. В да­ний час відомі такі типи темпераментів: сангвінік, холерик, флегматик та меланхолік. Темперамент у цих групах проявляється по-різному:

• у сангвініків - рухливістю, зміною настрою, та чуйністю;

• у холериків - бурхливими реакціями, відкритістю, різкими змінами настрою, вираженою раціональністю, нестійкістю та загальною рухомістю;

• у флегматиків — повільними діями, замкненістю, недостатнім вира­женням емоційного стану, переживаннями, логічністю роздумів;

• у меланхоліків - нестійкістю характеру, неконтактністю, здатністю сильно та емоційно переживати будь-які події.

Знання характеристик особистості доз­воляє правильно обрати форму поведінки з нею.

Однією з головних психологічних характеристик особистості є характер.

Характер — це сукупність стійких психологічних властивостей, які виз­начають лінію поведінки людини, відношення її до справи, інших людей і до самої себе.

Риси характеру формуються за конкретних умов соціального середо­вища роботи людини і значною мірою визначаються природними дани­ми, які проявляються у здібностях.

Здібності — це сукупність властивос­тей, потрібних для виконання певного виду діяльності, це поєднання природних і набутих якостей. Вони визначають­ся динамікою набуття людиною знань, умінь, навичок і можливістю займатися певним видом діяльності. Основою здібностей є задатки - пси­хофізіологічні властивості, які проявляються у природній схильності до певного виду діяльності і перетворюються в здібності під впливом життєвих умов і виховання.

За діапазо­ном здібності класифікуються за трьома рівнями: обдарованість, талано­витість та геніальність.

Обдарованість — сукупність факторів, що сприяють особливо успішній діяльності в певній галузі, і виділяють людину серед інших.

Талановитість — поєднання таких задатків, які можуть реалізуватись через творчість, створення чогось нового, незвичайного.

Геніальність є вищою мірою обдарованості, такі люди видають нові ідеї, а результати їх творчості мають загальноісторичне значення.

Поведінка особистості, базується на уяв­ленні особистості про себе, свої інтереси, нахили, орієнтацію, самоповагу, впевненість у собі. Її практичне значення полягає в тому, що відносини з навколишнім середовищем будуються, виходячи із бачення свого «я» і того факту, як реакція оточуючих співвідноситься з власною реакцією особис­тості. У багатьох випадках люди можуть ігнорувати об'єктивну інформацію, якщо вона не відповідає їх уяві, і погод­жуватися з помилковою або навіть неправдивою, якщо вона відповідає їх уяві.

Неадекватна оцінка себе створює багато психологічних бар'єрів у спілку­ванні (ігнорування інформації) і може викликати конфлік­ти.

Отже, особистість - це конкретна людина, носій свідомості та само­свідомості, володар певного статусу і ролі.