levchenko_v_i_sudakov_m_o_melnik_i_l_ta_in_klinichna_diagnos

при їх дистрофії та некрозі, підвищеному екстрахоріоїдальному утворенні. Підвищення концентрації білка в лікворі настає в основному за рахунок високодисперсних фракцій. У лікворології для встановлення порушення співвідношення між білковими фракціями в спинномозковій рідині (диспротеїнрахії) застосовують колоїдноосадові проби: Панді, Нонне-Апельта, Вайхбродта, Ланге. Пробою Панді про збільшення білка в лікворі за рахунок високомолекулярних фракцій судять по інтенсивності помутніння ліквору при з'єднанні з насиченою карболовою кислотою. Гіперпро-теїнрахія та диспротеїнрахія спостерігаються при бактеріальному менінгоенцефаліті, лістеріозі, злоякісній катаральній гарячці, сепсисі, некрозі мозку, вірусному енцефаліті, отруєнні свинцем, печінковій комі, сонячному та тепловому ударах.

Залишковий азот. Підвищення концентрації сечовини та креатиніну в лікворі е показником ниркової недостатності та уремії. Концентрація аміаку в лікворі досить низька (у корів до 15 мкмоль/л). Зростання вмісту аміаку в лікворній системі — важлива патогномонічна ознака печінкової енцефалопатії та печінкової коми, що свідчить про значні порушення антитоксичної функції органа. Аміак токсичний для мозку, тому зростання його концентрації у спинномозковій рідині є несприятливим прогнозом.

Ензими. У лікворі виявлено близько ЗО ензимів, які надходять сюди з тканини мозку, плазми крові та клітин самого ліквору. У здорових тварин ензими розміщені всередині нейронів і залишають їх лише в мінімальній кількості. Тому активність ензимів ліквору досить низька й становить креатинкінази (КК) — 1— 4 од/л, лужної фосфатази (ЛФ) 1—6, аспарагінової та аланінової трансаміназ відповідно 0,0—8,0 і 0,0—5,0 од/л. Навіть при незначних ураженнях паренхіми мозку настає елімінація ензимів у лік-вор. Підвищення активності лікворних ензимів спостерігається при некрозі та травмах мозку, печінковій комі, менінгоенцефаліті, лістеріозі, вірусному енцефаліті.

Глюкозу в лікворі визначають тими ж методами, що і в плазмі крові. Кількість її коливається в межах 2,2—3,5 ммоль/л. Зниження концентрації глюкози в лікворі (гіпоглікорахія) є ознакою посиленого гліколізу, порушення транспорту через ГЕБ та використання глюкози клітинами ліквору. Спостерігається вона при інфекційному менінгоенцефаліті, пухлинах, післяродовій гіпокаль-цемії, виснаженні (аліментарній дистрофії). Підвищення концентрації глюкози в лікворі (гіперглікорахія) буває при стресі, цукровому діабеті, лістеріозі та некрозі, травмі, ішемії мозку. Після введення інсуліну рівень глюкози в лікворі стає вищим, ніж у крові.

Мікроскопічне дослідження ліквору. Мікроскопічне дослідження ліквору проводять з метою підрахунку кількості еритроцитів, лейкоцитів та виведення лейкограми. Підрахунок клітин в нативному лікворі необхідно провести протягом 1 год після його взят-

253

тя, оскільки пізніше вони розпадаються (цитоліз). При необхідності у ліквор додають розчин Тюрка або Самсона, завдяки якому еритроцити руйнуються, а лейкоцити консервуються і фарбуються. У лейкоцитарний меланжер набирають до позначки 1 розчин, а до позначки 11—ліквор. Кількість клітин підраховують, використовуючи лічильні камери з сітками Фукс-Розенталя або Горяєва. Підрахунок ведуть по всій камері у великих квадратах. У лікворі клінічно здорових тварин міститься від 0 до 8-106/л лейкоцитів. Еритроцити можуть бути лише у першій фракції ліквору. Збільшення кількості еритроцитів (еритроцитрахія) призводить до змін кольору ліквору в кривавий. Збільшення кількості лейкоцитів у спинномозковій рідині (плеоцитоз) є наслідком ураження центральної нервової системи і кількість їх знаходиться у прямій залежності від глибини патологічного процесу. Плеоцитоз спостерігається при бактеріальному менінгіті, менінгоенцефаліті, вірусному енцефаліті, лістеріозі, некрозі та абсцесі мозку, печінковій комі.

Для диференціації лейкоцитів ліквор збагачують методом центрифугування або седиментації. Після цього роблять мазок, фіксують і фарбують його. Лейкограма ліквору складається в основному з двох видів клітин: лімфоцитів (60—80 %) та моноцитів (20—40 %), в поодиноких випадках встановлюють нейтрофіли, еозинофіли, плазматичні клітини. Гострі запальні процеси у мозковій тканині призводять до збільшення кількості нейтрофілів, хронічні — моноцитів, а при паразитарних хворобах в лікворі збільшується кількість еозинофілів.

Бактеріологічне дослідження ліквору проводять з метою виявлення збудників захворювань: менінго-, пневмо-, стрепто- і стафілококів, лістерій, сальмонел, пастерел та ін. При посіві ліквору на спеціальні живильні середовища одержують чисті культури збудників, що викликають хвороби нервової системи. Для виявлення вірусів застосовують вірусологічне дослідження ліквору.

Імунологічні дослідження застосовують для діагностики інфекційних захворювань, що перебігають з ураженням нервової системи. Для цього користуються імунобіологічними реакціями (Вассермана, Закса-Георгі, Кана, Майніке), імунодифузії, імуноелектрофорезу, імуноадсорбції, досліджують класи імуноглобулінів.

Г л а в а X ДОСЛІДЖЕННЯ СИСТЕМИ КРОВІ

Кров досліджують, насамперед, з метою встановлення діагнозу, особливо при прихованому перебігу захворювань. Ще до появи клінічних симптомів завдяки результатам досліджень крові можна

254

діагностувати бруцельоз, лептоспіроз, пулороз птиці, лейкоз, бабезіоз, піроплазмоз, нутталіоз.

Важливе значення у профілактиці незаразних хвороб має планова диспансеризація, одним з етапів якої є дослідження крові. В практику лабораторій ветеринарної медицини впроваджено методи визначення вмісту загального білка в сироватці крові, загального кальцію, неорганічного фосфору, каротину, вітаміну А, глюкози, кетонових тіл. Своєчасне проведення цих досліджень дає змогу виявити субклінічні форми хвороб обміну речовин (кетозу, остеодистрофії, А-гіповітамінозу та ін.), призначити групове застосування засобів заміщуючої, патогенетичної та коригуючої терапії з метою ліквідації виявленої патології.

За даними дослідження крові уточнюють діагноз, визначають тяжкість перебігу хвороби, виявляють ускладнення, контролюють ефективність лікування, прогнозують закінчення хвороби, проводять оздоровлення господарств від різних інфекційних хвороб (лейкоз, бруцельоз).

У кров виділяються продукти життєдіяльності різних органів, за кількістю яких можна вести мову про їх функціональний стан (наприклад, про стан кісткового мозку, залоз внутрішньої секреції, печінки і т. д.). У деяких органах містяться лише їм властиві ферменти, концентрація яких в крові значно підвищується при дистрофічних і запальних процесах, що перебігають у них. За результатами визначення цих ферментів можна виявити дану патологію (клінічна ферментологія). Кров є також важливим елементом у системі імунного захисту. По її складу можна визначити напруженість специфічного імунітету (за рівнем антитіл) та стан факторів загальної неспецифічної резистентності (фагоцитарна активність мікрота макрофагів, бактерицидна, лізоцимна, комплементарна активність сироватки крові).

Дослідження системи крові включає:

а) визначення фізичних властивостей крові — кількості крові (глава IV), питомої щільності, швидкості зсідання крові та осідання еритроцитів, ретракції кров'яного згустку, осмотичної резистентності еритроцитів, гематокритної величини;

б) біохімічний аналіз крові — визначення кількості гемоглобіну, загального білка та його фракцій, загального кальцію, неорганічного фосфору, магнію, хлору, натрію, калію, каротину, білірубіну, глюкози, мікроелементів (міді, цинку, заліза, йоду, кобальту, марганцю, селену), вітамінів (А, В, С, D, Е та ін.), кетонових тіл, гормонів, ферментів і т. д.;

в) дослідження морфологічного складу — підрахунок кількості еритроцитів, лейкоцитів, тромбоцитів, виведення лейкограми;

г) серологічне і бактеріологічне дослідження крові; д) дослідження кісткомозкового пунктату;

255

ВИЗНАЧЕННЯ ФІЗИЧНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ КРОВІ

Визначення відносної щільності крові. Відносна щільність кровї характеризує відношення між щільними частинами крові і водою. Вона залежить від вмісту в крові гемоглобіну, білків, солей. Для визначення відносної щільності крові застосовують методи Гаммершляга (суміш бензолу і хлороформу в співвідношенні 2 : 5 ) , Філліпса (розчини міді сульфату з різною щільністю) та ін, У приготовлений і налитий в циліндр розчин вносять краплю крові, яка при однаковій щільності крові та розчину займає в циліндрі серединне положення.

У дорослих здорових тварин відносна щільність крові становить (г/см3 або кг/л): у великої рогатої худоби—1,045—1,055; овець і кіз—

1,047—1,055; коней—1,045—1,055; свиней—1,042— 1,060; собак—

1,044—1,056; курей— 1,039—1,052.

Збільшення відносної щільності спостерігається при поліците-мії, згущенні крові внаслідок втрати води, що спостерігається при діареях різної етіології, поліурії, утворенні ексудатів і транссудатів, блюванні, потінні. Зменшення цього показника є характерною ознакою анемій різної етіології, кахексії, гідремії.

Визначення швидкості зсідання крові. Найпростіше її визначити методом Моравиця. На предметне скло наносять краплю крові діаметром 4—6 мм і кожні ЗО с у неї опускають тоненький скляний капіляр. Швидкість зсідання крові визначають появою першої нитки фібрину при витягуванні капіляра з крові.

У середньому швидкість зсідання крові становить: у великої рогатої худоби — 5—6 хв, овець — 8—10, коней — 8—10, свиней — 10—15, собак — 8—10, кролів — 4, курей—1,5—2 хв. Підвищується вона при крововтратах, захворюваннях, що супроводжуються згущенням крові, а знижується при анеміях, лейкозі, асфіксії, хо-лемії, нефриті, К- і С-гіповітамінозах. Кров майже не зсідається при гемофілії, сибірці, інфекційній анемії, піроплазмідозах.

Визначення ретракції кров'яного згустка (від лат. retractio —

скорочення). Ретракція — це самовільне відокремлення сироватки крові від її згустка при відстоюванні, а відношення сироватки, що відокремилася від згустка, до об'єму взятої крові називають коефіцієнтом (індексом) ретракції. Залежить ретракція від вмісту в крові кальцію, фібриногену, тромбоцитів, виду тварин, температури тіла тварин і навколишнього середовища. У здорових тварин часткова ретракція настає через 1—3 год, а повна—12—24 год, індекс ретракції становить 0,3—0,7. Зниження ретракції кров'яного згустка або повна її відсутність (ірректрактильність) спостерігається при лейкозі, мікотоксикозах, гарячці.

Визначення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ). Осідання — це властивість еритроцитів осідати на дно посудини при зберіганні стабілізованої крові. Швидкість осідання еритроцитів

257

залежить від багатьох факторів. Основними із них є кількісні та якісні зміни білків плазми крові. Збільшення вмісту великодисперсних білків — глобулінів, фібриногену призводить до підвищення ШОЕ, оскільки вони, адсорбуючись на поверхні еритроцитів, нейтралізують частину негативних іонів оболонки, чим сприяють аггломерації еритроцитів. Підвищується ШОЕ при збільшенні в крові вмісту холестерину, зрушенні кислотно-основного балансу в бік алкалозу, зменшенні кількості еритроцитів і збільшенні їхнього об'єму.

Зменшення ШОЕ може відбуватися внаслідок збільшення кількості альбумінів сироватки крові, жовчних пігментів і жовчних кислот, при ацидозі, збільшенні кількості еритроцитів, зменшенні їхнього об'єму і насиченості гемоглобіном, підвищенні в'язкості крові.

Для визначення ШОЕ застосовують способи Неводова або Панченкова. Оскільки у тварин (за винятком коней і свиней) ШОЕ перебігає дуже повільно, градуйовані піпетки Панченкова ставлять інколи не у вертикальне положення, а під нахилом 50°, при цьому спостерігається підвищення ШОЕ. Нормативи ШОЕ у тварин різних видів значно коливаються (табл. 8).

ШОЕ не є специфічною для якого-небудь захворювання, але її зміни завжди є показником наявності патологічного процесу в організмі, часто має діагностичне та прогностичне значення і може бути показником ефективності лікування.

Збільшенням ШОЕ супроводжуються: інфекційно-запальні процеси; септичні та гнійні процеси; нефрит і нефроз, які перебігають з гіпопротеїнемією, протеїнурією; гемобластози (підвищення ШОЕ пов'язане з диспротеїнемією, що виникає внаслідок розвитку пухлин у печінці, а також по причині анемії, що розвивається); анеміях різної етіології, у тому числі інфекційної та паразитарної,

наприклад при піроплазмідозах; ревматичному запаленні копит (внаслідок збільшення кількості фібриногену); деяких хворобах печінки із-за розвитку гіпоальбумінемії, але при даній патології" ШОЕ може зменшуватися через підвищення вмісту в крові жовчних кислот.

Уповільнення ШОЕ у тварин буває рідше й спостерігається при захворюваннях, що супроводжуються втратою рідини і згущенням крові (діареї, поліурії), механічною і паренхіматознок> жовтяницями, при стахіботріотоксикозі, кольках, декомпенсації серцевої діяльності.

Визначення в'язкості крові. В'язкість крові — це її властивість чинити опір при течії. Визначають її віскозиметром або сталагмометром. Залежить в'язкість від кількості та розмірів формених елементів крові, вмісту в ній гемоглобіну, білків і солей. У здорових тварин в'язкість крові порівняно з в'язкістю води, яку прийнято за 1, характеризується такими середніми показниками: у великої рогатої худоби — 4,2—5,2; овець — 4,2—5; кіз — 5—6; коней — 3,9—5; свиней

— 4,8—6,2; собак — 4,8—5,5; котів — 4—5; кролів — 3,5—4,5; курей —

4,5—5,5.

Підвищення в'язкості крові може бути при захворюваннях, які супроводжуються гарячкою, згущенням крові, а зниження — прет анеміях та інших захворюваннях з явищами гідремії.

Визначення гематокритної величини. Гематокритна величина — це відношення об'єму формених елементів крові (еритроцитів) до загального об'єму крові. Для визначення величини гематокриту застосовують методи центрифугування у градуйованих піпетках із приладу Панченкова (за Тодоровим й.), мікроцентрифугування (за Шкляром) та електронноавтоматичні. У приладах типу «Цел-лоскоп», «Культер» вимірювання гематокритної величини відбувається автоматично одночасно з підрахунком червоних кров'яних тілець. Тому прилад визначає не лише загальний об'єм еритроцитів у крові, а й середній об'єм клітин.

Гематокритну величину виражають в процентах або по міжнародній системі (Si) в м3/м3 або в л/л. Наприклад, 45 % аба 0,45 м3/м3

або 0,45 л/л.

У телят гематокритна величина коливається у межах ЗО—40 %, у корів — 35—45; овець — 25—45; свиней — 35—43; коней — 35—45; собак — 42—48; кролів — 35—45; курей — 38—42 %.

Збільшення гематокриту буває при захворюваннях, що супроводжуються згущенням крові, наприклад, при діареях, поліците-мії. Цей показник використовують для визначення ступеня зневоднення новонароджених телят при захворюваннях діареями інфекційної та незаразної природи. Зменшення гематокритної величини спостерігають при анеміях різної природи, гідремії.

Гематокритну величину використовують для визначення середнього об'єму одного еритроцита, який визначають діленням її по-

25»

казника на кількість еритроцитів в 1 мкл крові і виражають у кубічних мікрометрах. Наприклад, гематокритна величина становить ЗО %, тобто в 1 мкл крові еритроцити займають об'єм 0,3 мкл або 300 млн мм3, а кількість еритроцитів — 6 млн у 1 мкл. При цьому середній об'єм одного еритроцита дорівнює: 300 000 000 мкм3: 6000000 = 50 мкм3. Цей показник використовують для характеристики окремих видів анемій. Збільшення об'єму еритроцитів (мак-роцитоз) спостерігається при мегало- і макроцитарних анеміях, а його зменшення (мікроцитоз) — при залізодефіцитних.

БІОХІМІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ КРОВІ

У районних і обласних державних лабораторіях ветеринарної медицини щороку проводять велику роботу по біохімічному дослідженню крові з метою діагностики порушень обміну речовин. Подальше удосконалення даної роботи, перехід на автоматичні аналізатори дадуть змогу більш чітко і швидко проводити біохімічні дослідження та давати рекомендації щодо діагностики і профілактики патології.

ВИЗНАЧЕННЯ КІЛЬКОСТІ ГЕМОГЛОБІНУ В КРОВІ

Гемоглобін — це дихальний фермент крові, який міститься в еритроцитах і забезпечує транспорт кисню з легень до тканин та вуглекислоти з тканин до легень, входить до складу гемоглобіно-вої буферної системи крові, яка бере участь у регуляції кислотноосновного балансу. Гемоглобін належить до групи хромопротеїдів, складається з простетичної групи — гема, яка включає двовалентне залізо, і білкового компоненту — глобіну.- Синтезується гемоглобін у червоному кістковому мозку, а руйнується через 110—130 днів життя еритроцитів у клітинах системи фагоцитую-чих мононуклеарів.

Існують фізіологічні й патологічні види гемоглобіну. До фізіологічних відносять гемоглобін А (НвА), тобто гемоглобін дорослих з його двома різновидностями НвАІ і НвА2 та гемоглобін фетальний (НвР), який становить основну кількість гемоглобіну плода. Патологічні різновиди гемоглобіну (В, С, D, Е та ін.) виникають у результаті уродженого дефекту синтезу гемоглобіну, вони передаються потомству і є основою розвитку гемоглобінопатій (гемоглобінозів), які можуть бути причиною анемій гемолітичного типу.

Гемоглобін може вступати в сполуки не лише з киснем (оксигемоглобін) та вуглекислотою (карбгемоглобін), але й з іншими газами та речовинами. При з'єднанні з окисом вуглецю (CO) утворюється карбоксигемоглобін, причому швидкість його утво-

260

рення у 160 тис. раз вища, ніж швидкість дисоціації (для порівняння зазначимо, що швидкість утворення оксигемоглобіну перевищує швидкість диссоціації його лише в 1 тис. разів, що пояснює механізм токсичного впливу CO на респіраторні органи). При з'єднанні гемоглобіну з нітритами (нітритотоксикоз) утворюється метгемоглобін, у якому залізо тривалентне й тому не приєднує кисень, що призводить до розвитку гіпоксії, а при сполученні з сульфаніламідами

—сульфгемоглобін, який також не може переносити кисень. Запропоновано кілька методів визначення гемоглобіну: коло-

риметричний (гематиновий, метод Салі); ціанметгемоглобіновий; фотометричний; газометричний, коли гемоглобін насичують киснем або вуглекислотою і за їх кількістю визначають вміст гемоглобіну; за вмістом заліза в гемоглобіні. Як стандартний рекомендують гемоглобінціанідний метод за Л. М. Піменовою та Г. В. Дер-візом. Вміст гемоглобіну в крові тварин різних видів коливається у значних межах (табл. 9).

Збільшення вмісту гемоглобіну в крові тварин (плейохромія,

гіперхромемія) спостерігається при згущенні крові (діарея, утворення ексудатів, транссудатів), серцево-легеневій недостатності і збігається, як правило, зі збільшенням кількості еритроцитів.

Зменшення кількості гемоглобіну (олігохромемія) спостерігається при анеміях різного походження, причиною яких є дефіцит міді, кобальту, заліза, вітамінів В2, ВІ2, Вс, С, кровотечі, посилений гемоліз еритроцитів при піроплазмідозах, лептоспірозі, інфекційній анемії коней, пригнічення функції кісткового мозку різними токсинами.

Визначення індексів червоної крові. Визначення у крові кількості гемоглобіну та еритроцитів не завжди дає змогу виявити характер анемії і, відповідно, її причини. Для цього додатково необхідно визначити співвідношення між кількістю еритроцитів і гемоглобіном, тобто вирахувати так звані індекси червоної крові —

261

кольоровий показник і середній вміст гемоглобіну в одному еритроциті.

Кольоровий показник — це насиченість еритроцитів (Ер) гемоглобіном (Нв) у хворої тварини порівняно з аналогічним середнім показником у здорових тварин даного виду.

Визначають його за формулою:

де Нв2 і Ерг — кількість гемоглобіну і еритроцитів у досліджуваної тварини; Нві і Ері — середній вміст гемоглобіну і еритроцитів у здорових тварин.

Кольоровий показник — величина відносна. У здорових тварин він коливається у таких межах: у великої рогатої худоби і свиней від 0,85 до 1,15, коней і собак — 0,8 до 1,2, овець — 0,5—0,7, свиней і кролів —0,8—1,0, курей — 2,0—3,0.

Середній вміст гемоглобіну в одному еритроциті (ВГЕ) визначають діленням вмісту гемоглобіну в і л крові на кількість еритроцитів у тому ж об'ємі. ВГЕ виражають у пікограмах (пг; 1 г=1012 пг). Наприклад, вміст гемоглобіну становить 120 г/л, еритроцитів 6- Ю 6 в 1 мкл; або 6-Ю1 2 в і л , отже ВГЕ=120-1012: :6-1012 = 20пг.

ВГЕ дорівнює (пг): у великої рогатої худоби—15—20; овець— 10—13; свиней—16—19; коней—17—20; собак — 19—23; кролів —

21—23; курей —36—40.

Збільшення ВГЕ і кольорового показника називають гіперхромією. Зустрічається вона при хронічних гемолітичних, міелотоксичних анеміях, нестачі кобальту і вітаміну ВІ2. Зниження ВГЕ і кольорового показника (гіпохромія) спостерігається при нестачі в раціоні міді, заліза, протеїну (аліментарно-дефіцитна анемія), рідше при зменшенні об'єму еритроцитів.

ВИЗНАЧЕННЯ РЕЗЕРВНОЇ ЛУЖНОСТІ І КИСЛОТНОЇ МІСТКОСТІ КРОВІ

Більшість біологічних процесів в організмі перебігає у нейтральному або слаболужному середовищі (за винятком травлення у шлунку), яке забезпечується рівновагою між кислотними (Н+) і лужними (ОН~) іонами і виражається водневим показником (рН). У плазмі крові величина рН постійна, утримується в межах 7,30—7,45.

На стан кислотно-основного балансу значно впливають як кислоти, що утворюються із білків і ліпідів у результаті проміжного обміну речовин у клітинах і тканинах, бродильних процесів в органах травлення, так і луги, які надходять в організм з рослинними кормами, утворюються в процесі обміну речовин (аміак,

262