levchenko_v_i_sudakov_m_o_melnik_i_l_ta_in_klinichna_diagnos

мінеральних речовин та інших біологічно активних речовин (вітамінів, ферментів та ін.) і мікроорганізмів.

Визначити патологічні зміни в калі можна тільки при знанні його показників у здорових тварин. Аналіз калу об'єднує макро-й мікроскопічні, хімічні, а при підозрі на інфекційні захворювання і бактеріологічні дослідження.

Макроскопічні дослідження калу полягають у визначенні його кількості, консистенції, кольору, запаху, домішок і залишків неперетравленого корму.

Кількість виділеного за добу калу коливається у великих межах залежно від об'єму та якості спожитого корму.

Чим більше тварина споживає корму і чим більше у ньому клітковини, тим більше виділяється калу. У великої рогатої худоби в середньому протягом доби виділяється 15—35 кг, коней — 15—20, овець, кіз і свиней— 1—3 кг і в собак — 200—500 г калу.

При патології шлунка й кишок кількість виділюваного калу за добу і за одну дефекацію залежить не лише від корму, а й від функціонального стану системи травлення. Так, кількість калу збільшується, по-перше, при надмірно швидкому пересуванні кормової маси в кишечнику внаслідок посиленої перистальтики, яка перешкоджає достатньому перетравленню і всмоктуванню поживних речовин корму; по-друге, при зниженні всмоктуючої властивості слизової оболонки кишечника; по-третє, при запальній ексудації у просвіт кишечника. Зменшення кількості виділюваного калу буває при тривалих запорах, копростазі внаслідок підвищеного щодо норми всмоктування головним чином води в кишечнику. Тому для правильного висновку про кількість виділення сухих речовин інколи враховують масу сухих залишків калу.

Консистенція і форма калу залежать від виду й віку тварини, структури раціону, вмісту в калі води, клітковини, газів, а у хворих тварин також і від різних домішок запального процесу в кишечнику або інших органах черевної порожнини.

У здорової великої рогатої худоби кал містить близько 85 % води, має кашоподібну консистенцію, при падінні на землю набуває вигляду «хвилястого коржа». У новонароджених телят меконій являє собою несформовану, густу, клейку і в'язку масу, а у телят у віці 2— 15 днів він несформований, гомогенний, мазеподібної або кашоподібної консистенції. У дрібної рогатої худоби кал містить близько 55 % води, має довгастоовальну форму; у новонародженого молодняка меконій має вигляд густої маси, а в наступні дні кал набуває мазеабо кашоподібної консистенції; на 15—20-й день життя, коли закінчується формування травної системи молодняка, кал набуває належну форму, характерну для цього виду тварин. У коней кал містить близько 75 % води і являє собою щільні довгастоовальні шматки. У собак і свиней він частіше циліндричної форми.

194

При патологічних процесах у кишечнику кал може бути щільним, рідким, водянистим, а при посиленому бродінні в кишечнику набуває пінистого характеру.

Колір калу у здорових тварин залежить від жовчних пігментів і корму. У травоїдних тварин при пасовищному утриманні він зеленкуватого кольору з різними відтінками, при годівлі грубими кормами — жовто-бурий; зернові корми, особливо кукурудза, надають калу сіруватого відтінку. У свиней кал глинясто-жовтого кольору, а після введення у раціон зеленого корму — бурувато-зелений. Кал м'ясоїдних тварин після годівлі їх м'ясом набуває темно-коричневого кольору. У молодняка в перші дні життя жовто-зелений колір меконію буває від наявності в ньому білірубіну. Пізніше він має темно-жовтий колір, що залежить від стеркобілі-ну, а потім колір залежить від згодовуваних кормів. Деякі лікарські препарати, які застосовують всередину, впливають на колір-калу. Наприклад, застосування вісмуту, вугілля надає йому чорного кольору, а препаратів заліза — зеленувато-чорного, каломе-лю і осарсолу — зеленого.

При патології печінки кал має сірий або глинястий колір внаслідок пригнічення її секреторної функції і обтурації жовчних шляхів. У випадку посиленої перистальтики кишечника і застосуванні всередину антибактеріальних засобів, які пригнічують життєдіяльність мікрофлори кишечника, відновлення білірубіну відбувається частково. В таких випадках кал має золотисто-жовтий відтінок, що часто спостерігають у молодняка раннього віку.

При кровотечах у прямій і ободовій кишках кров, що не зсілася, надає каловим масам вишнево-червоного кольору; при кровотечах у порожній, клубовій і сліпій кишках кал набуває темно-коричневого кольору, а при кровотечах у шлунку і дванадцятипалій кишці — майже чорного дьогтеподібного внаслідок перетворення гемоглобіну в солянокислий гематин під дією соляної кислоти шлункового соку. Невеликі кровотечі можуть бути виявлені хімічним методом на приховану кров.

При тяжких запальних процесах кал набуває землистого кольору. Запах калу у травоїдних тварин своєрідний кислуватий; у собак,

хутрових звірів і котів при згодовуванні їм м'яса, а у свиней великої кількості концкормів — смердючий, запах індолу та ска-толу. У новонародженого молодняка меконій запаху не має, у молозивний період запах калу слабокислий, пізніше в підсисний період — кислий або чуть гнильний, особливо у поросят, котенят і цуценят.

При перевазі гнильного процесу в кишечнику (токсична диспепсія, «лужний» ентерит, пухлини) кал набуває пронизливого гнильного запаху внаслідок вмісту в ньому великої кількості сірководню і метилмеркаптану. Якщо переважають бродильні процеси

19S

в кишечнику (проста диспепсія, «кислий» ентерит), кал має гострий кислий запах, що зумовлено наявністю у ньому летких жирних кислот (масляної, оцтової та ін.). При запорах кал має слабкий запах, тому що всі ароматичні речовини при тривалому його перебуванні в кишечнику всмоктуються.

Рештки неперетравленого корму в невеликій кількості виявляють у калі здорових тварин. Патологічним е наявність у калі великої кількості залишків такого корму, який добре перетравлюється, наприклад, зерен вівса, стебел рослин у травоїдних тварин, шматочків м'яса, жиру, плівок сполучної тканини у м'ясоїдних тварин.

Домішки в калі можуть бути різного походження, наприклад пісок, камені, конкременти: у великої рогатої худоби — металеві предмети, ганчірки та ін. У тварин усіх видів при різних захворюваннях шлунка і кишок із домішок у калі виявляють слиз, кров, гній, бульбашки газів, кишкові гельмінти.

Слиз буває і у здорових тварин у невеликій кількості в вигляді малопомітного блискучого нашарування. При запальних процесах, непрохідності кишечника він виділяється з калом у великій кількості, іноді в вигляді тяжів і грудок. Домішки бульбашок газів надають калу пінистого вигляду. Гній можна виявити в калі у тих лише випадках, коли його багато. Він має вигляд жовтуватих непрозорих грудочок або сірих прожилків і в більшості випадків змішаний із слизом. Гній виділяється з калом при виразкових ураженнях товстої кишки або розпаді абсцесів. Кров зустрічається у вигляді згустків різних розмірів, що знаходяться на поверхні калу, або змішана з ним, слизом чи гноєм. Виявляють у калі також кишкових гельмінтів та інших паразитів.

Мікроскопічне дослідження калу. Його проводять з метою вста-

новлення перетравної здатності кишечника та шлунка. Для цього під мікроскопом розглядають виготовлені препарати калу. При мікроскопічних дослідженнях калу визначають кормові залишки, домішки слизу, елементи крові, клітини епітелію та ін. Із залишків корму виявляють рослинну клітковину та крохмаль, розпізнають перетравну й неперетравну клітковину. Перетравна клітковина складається із клітин з ніжною будовою і тонкою оболонкою, неперетравна має товсту двоконтурну оболонку і товсті міжклітинні перегородки. Наявність великої кількості перетравної клітковини в калі свідчить про недостатнє травлення. Аналіз калу на наявність у ньому крохмалю проводять на препаратах, оброблених люголівським розчином. Натуральний крохмаль фарбується у синьо-чорний колір. Він може знаходитися всередині клітини перетравної клітковини та за її межами у вигляді зерен. У здорових тварин з нормальним травленням крохмаль у калі відсутній. Вміст крохмалю в калі свідчить про зниження травлення, що буває при захворюваннях тонкого відділу кишечника, які перебігають з озна-

196

ками прискореної евакуації його вмісту та недостатній функції підшлункової залози.

Із залишків м'ясного корму всеїдних і м'ясоїдних можуть бути м'язові волокна та сполучна тканина, велика кількість яких свідчить про недостатню ферментативну активність шлункового й панкреатичного соків.

Велика кількість нейтрального жиру в калі (стеаторея) може бути у випадку порушення функції підшлункової залози та недостатній кількості надходження жовчі в кишечник. Виявлення значної кількості кристалів жирних кислот у калі спостерігається при нестачі жовчі, внаслідок чого зменшується їх всмоктування. Збільшення вмісту кристалів жирних кислот і їх мил є показником порушення процесів всмоктування, що спостерігається при ентеритах.

У випадку диспепсії та гастроентероколіту у телят і поросят кількість нейтрального жиру, жирних кислот в калі суттєво збільшується. Слиз мікроскопічно нагадує гомогенну прозору масу, в якій знаходяться різні клітини (епітелій, лейкоцити та ін.). Наявність великої кількості слизу, еритроцитів, епітелію кишечника, лейкоцитів є ознакою запалення слизової оболонки кишечника. Еритроцити в калі можна виявляти також при виразках і кровотечах у кишечнику. Мікроскопічними дослідженнями калу виявляють кристалічні утворення і кристали тріпельфосфату, оксалату, холестирину, білірубіну та ін.

Хімічне дослідження калу. При цьому визначають реакцію калу, рН, наявність у ньому прихованої крові, жовчних пігментів, білкову ексудацію і активність ферментів.

У здорових травоїдних тварин реакція калу частіше нейтральна або слабокисла, у м'ясоїдних — нейтральна або слаболужна. Вона зумовлена життєдіяльністю мікрофлори кишечника — бродильної і гнильної. При недостатньому засвоєнні вуглеводів розвивається бродильна мікрофлора, продуктами якої є двоокис вуглецю і органічні кислоти, внаслідок чого реакція калу стає кислою. При порушенні ферментації і всмоктування білків при запальних процесах у кишечнику розвивається гнильна мікрофлора, внаслідок чого утворюється аміак і реакція стає лужною.

Співвідношення бродильних і гнильних процесів у кишечнику можна визначити за вмістом у калі органічних кислот і аміаку за методикою Гуаффона та Ру. У здорових тварин вміст органічних кислот, за даними деяких авторів, становить: у коней — 12 мл (Волховитінов С. Н.); у телят—1,2—22 мл (Смирнов О. М.); у собак — 7,9—18 мл (Шайхаманов А. X.). Вміст білірубіну в калі дорослих тварин може бути при ентериті, дисбактеріозі, спричиненими застосуванням антибактеріальних препаратів.

Вміст крові в калі (малих кількостей) визначають хімічним методом — бензидиновою пробою. Прихована кров буває при ви-

197

разковій хворобі, травматичному ретикуліті, тромбоемболічному ілеусі та ін.

Білкову ексудацію визначають за методом Трибуле-Вишнякова. Наявність розчинного білка свідчить про посилене його виділення кишковою стінкою, що пов'язане з запальними процесами слизової оболонки кишечника.

Визначення активності ентерокінази та лужної фосфатази в калі (за Шлигіним, Фоміною і Михліним) має велике значення для діагностики диспепсії і гастроентероколіту у телят. При цих захворюваннях підвищується активність ферментів.

Бактеріологічні та гельмінтологічні дослідження калу, їх проводять головним чином при підозрі на інфекційні та паразитарні хвороби. Методика їх описана в спеціальній літературі.

Г л а в а VII ДОСЛІДЖЕННЯ ПЕЧІНКИ

Печінка — найбільша травна залоза в організмі тварин. Вона відіграє важливу роль у обміні речовин, є своєрідною біохімічною лабораторією, виконуючи білоксинтетичну, вуглеводну, ліпідну, пігментну, антитоксичну, сечовиноутворюючу та інші функції, бере участь у обміні ферментів, вітамінів, гормонів, мінеральних речовин. Відіграючи центральну роль у регуляції обміну речовин, зв'язуючи портальне і загальне кола кровообігу, печінка знезаражує токсичні продукти, які надходять до неї із шлунково-кишкового каналу в процесі травлення, і тому вона раніше інших органів реагує на дію зовнішніх та внутрішніх несприятливих факторів. Ураження печінки буває при порушенні годівлі, захворюванні різних органів та систем організму, патології обміну речовин. Серед хвороби печінки розрізняють: гострий і хронічний паренхіматозний гепатит — запалення печінки, яке супроводжується дистрофією гепатоцитів; гепатози — дистрофічні процеси паренхіми печінки без виражених запальних процесів (жировий гепатоз, амілоїдоз та інші дистрофії); гнійний гепатит, який характеризується утворенням абсцесів у печінковій тканині; цироз печінки — захворювання, що характеризується дистрофією та некрозом паренхіми печінки і супроводжується дифузним розростанням сполучної тканини. Крім них, у тварин зустрічаються холецистит — запалення жовчного міхура, холангіт — запалення жовчних протоків і холе-літіаз — жовчокам'яна хвороба.

У тварин печінка розміщена в черевній порожнині, більше у правому підребер'ї, безпосередньо за діафрагмою. У коней задній край печінки в правому підребер'ї доходить до середини 14—16-го ребра, у лівому — до 12-го, і вона повністю вкрита легенями. Пе-

198

чінка у великої рогатої худоби розміщена в правому підребер'ї, від 6—8-го до вертебрального кінця 13-го ребра, і в нормі не виходить за останнє ребро (рис. 64). Нижній край печінки у дорослих тварин не опускається нижче реберної дуги, у телят він може злегка виходити за неї. Жовчний міхур звисає із правої частки печінки у 9—11 міжребер'ях над книжкою, не опускаючись нижче лінії плечового суглоба. У овець і кіз печінка розміщується подібно до великої рогатої худоби, лише нижній край її і жовчний міхур можуть виходити за реберну дугу.

Печінка свиней у правому підребер'ї доходить до 14-го ребра, у лівому — до 10-го, вентральне лежить в області мечоподібного відростка і прилягає до черевної стінки. У м'ясоїдних печінка лежить більше в правому підребер'ї, доходить до 12-го ребра, а зліва — до 8- го. У ділянці мечоподібного відростка прилягає до черевної стінки.

' МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПЕЧІНКИ

Печінку досліджують основними методами — оглядом, пальпацією, перкусією і спеціальними, застосовуючи лабораторні та інструментальні.

199

ЗАГАЛЬНОКЛІНІЧНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПЕЧІНКИ

Оглядом визначають жовтяничність (іктеричність) слизових оболонок і шкіри на непігментованих ділянках. Проте у великої рогатої худоби вона з'являється лише при значних ураженнях печінки, коли вміст загального білірубіну в сироватці крові зростає до 20—25 мкмоль/л (1,2—1,5 мг/100 мл) п основному за рахунок проведеного через печінку білірубіну, який, розчиняючись у рідинах організму, легко проникає у слизові оболонки та шкіру. Жовтяничність виявляють при захворюваннях печінки (паренхіматозна жовтяниця) та жовчнокам'яній хворобі (механічна жовтяниця), проте вона може розвиватися і при посиленому гемолізі еритроцитів (гемолітична жовтяниця), який не зумовлений захворюванням печінки.

Пальпацію печінки у великої рогатої худоби проводять за останнім ребром та у 12, 11 і 10-му міжреберних проміжках. У здорових тварин печінка не виходить за останнє ребро. При патології вона може збільшуватися (гепатомегалія), тому пальпується за останнім ребром у правій голодній ямці, особливо у молодняка великої рогатої худоби при гнійному гепатиті (абсцесах печінки), гепатозі, гіпертрофічному цирозі. При значному збільшенні печінки можна визначити її консистенцію та стан поверхні. Щільна консистенція і горбиста поверхня із заокругленими краями спостерігаються при абсцесах печінки (рис. 65), цирозі, туберкульозі, ехінококозі. При жировому переродженні печінка стає м'якої чи тістоватої консистенції.

Внутрішньою пальпацією (ректальним дослідженням) можна досліджувати задній край печінки лише при значній гепатомегалії або зміщенні її каудальне.

10, 11, 12-му міжре-бер'ях , яка спостерігається при її гнійний гепатит), рідко — при

гепатозі.

У коней застосовують поштовхову пальпацію у ділянці 12— 14го міжреберних проміжків справа й зліва.

65. Абсцеси печінки (за Левченком В. І.

200

Якщо реакція справа позитивна, а зліва відсутня, то це дає можливість запідозрити болючість печінки.

У всеїдних та м'ясоїдних пальпація є основним методом клінічного дослідження печінки. Спочатку обстеження проводять у стоячому, а далі лежачому на правому боці та спині положеннях тварини. Пальпують обома руками, справа підводять пальці правої руки під реберну дугу, одночасно лівою рукою із лівого підребер'я відтискують печінку в правий бік. Печінка здорових свиней і собак майже недоступна для пальпації, а у котів вона легко пальпується під правою реберною дугою. При патології печінки у дрібних тварин пальпацією встановлюють збільшення її (гепатомегалію), болючість, зміну консистенції та стану поверхні.

Перкусією у жуйних встановлюють ділянку печінкового притуплення, її збільшення чи зменшення, болючість.

У великої рогатої худоби перкусію проводять за останнім ребром, потім у 12, 11 та 10-му міжребер'ях від поперечних відростків грудних хребців. У здорових тварин ділянка печінкового притуплення знаходиться у верхній частині правого підребер'я у 10— 12-му міжреберних проміжках і має вигляд неправильного чотирикутника. Передня лінія печінкового притуплення знаходиться у 10-му міжребер'ї по задній межі легень. Задня межа печінки йде по лінії, проведеній від латерального краю поперечнореберного відростка першого поперекового хребця вниз і вперед до місця перетину меж легень з 10-м ребром. Нижній край печінки у 12-му міжребер'ї опускається до лінії маклока, у 11-му — до рівня середини лопатки, у 10-му тупий звук у ділянці печінки переходить у зону притуплення книжки. Верхню межу печінкового притуплення у 12-му міжребер'ї знайти не можна, оскільки печінка прикрита м'язами спини. У здорових корів зона притуплення печінки в 10-му і 11-му міжребер'ях має ширину 6—10 см.

Збільшення печінки спостерігається при хронічному паренхіматозному і гнійному гепатитах, гіпертрофічному цирозі та амілоїдозі печінки, рідше гепатозі, кетозі, фасціольозі, ехінококозі, лейкозі, туберкульозі, пухлинах. При збільшенні зади> межа печінкового притуплення у великої рогатої худоби виходить на 3—8 см за останнє ребро. У 12-му міжреберному проміжку зона притуплення печінки опускається значно нижче лінії маклока (на 4— 10 см) і проектується на середину лопатки і навіть нижче неї.

Болючість при перкусії у ділянці печінки спостерігається при гострих, рідше при хронічних хворобах печінки. Однак слід ураховувати, що больова реакція може проявлятися і при травматичному ретикулоперитоніті у великої рогатої худоби, хворобах легень і плеври.

У овець і кіз перкусію печінки проводять з 8-го по 12-те міжребер'я. У здорових тварин печінкове притуплення має вигляд неправильного чотирикутника.

201

У коней печінка прикрита легенями. Перкутують її справа з 10-го по 17-те і зліва з 7-го по 10-те ребро. При значній гепатоме-

галії печінкове притуплення виходить з-під нижнього краю легень і заходить навіть за останнє ребро.

Усвиней перкусію печінки можна здійснювати лише у невгодованих тварин. У правому підребер'ї вона доходить до 12-го, а у лівому — до 10-го ребер.

Ум'ясоїдних дигітальну перкусію печінки роблять у стоячому положенні тварин за задньою межею легень, у собак з правого боку притуплення печінки знаходиться з 10-го до 13-го ребра, зліва — по 12-те ребро.

При проведенні перкусії необхідно враховувати вік, вагітність, вгодованість, стан органів грудної та черевної порожнин. Ділянка печінкового притуплення може зміщуватися назад при емфіземі легень, ексудативному плевриті, пневмотораксі, зміщенні сичуга вліво у корів. При переповненні жовчного міхура нижня межа печінки може опускатися під дією його маси. Зміщення задньої межі печінки краніальне спостерігається при вагітності, переповненні передшлунків і кишечника, атрофічному цирозі, зміщенні сичуга вправо.

Жовчний міхур досліджують проникаючою пальпацією у 10— 11-му міжребер'ях, дещо вище лінії плечового суглоба. Болючість виявляють при запаленні слизової оболонки жовчного міхура (холециститі).

•ДОСЛІДЖЕННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНОГО

СТАНУ ПЕЧІНКИ

Клінічні методи дослідження не завжди дають достатню інформацію для діагностики захворювань печінки у тварин. Симптоми її ураження (жовтяничність, гепатомегалія, болючість) часто відсутні або з'являються на пізніх стадіях хвороби. Тому у ветеринарній медицині запропонована велика кількість тестів для вивчення функціонального стану печінки, які дають змогу виявляти навіть незначні ураження паренхіми органу на ранніх стадіях патології.

Дослідження білоксинтетичної функції печінки — один з основних методів у гепатології, оскільки печінці належить основна роль у білковому обміні. У ній синтезуються альбуміни, фібриноген, протромбін, значна частина а- і (3-глобулінів, розщеплюються і перебудовуються амінокислоти, знезаражуються токсичні продукти білкового обміну.

Для оцінки білоксинтетичної функції печінки визначають вміст загального білка і його фракцій у сироватці крові. Зниження концентрації білка в сироватці крові (гіпопротеїнемія) є наслідком значних уражень печінки, а гіперпротеїнемія спостерігається при

202