levchenko_v_i_sudakov_m_o_melnik_i_l_ta_in_klinichna_diagnos

лений тимпанічний звук (рис. 56). Обмежене притуплення може бути при закупорці та інвагінації окремих кишок, а чіткий тимпанічний звук

— при переповненні їх газами. При аускультації шуми тонкого та товстого кишечника у жуйних мало відрізняються, шуми товстого кишечника глухіші тонкого. Чіткі шуми іноді з металевим відтінком прослуховуються при посиленні бродильних лроцесів. Послаблення або зникнення шумів буває при атонії і непрохідності кишечника.

І Ректальним дослідженням рубця і кишечника визначають їх положення, наповнення, властивості вмісту, чутливість і моторну функцію. На початку ректального дослідження встановлюють ступінь напруження сфінктерів ануса, наповнення прямої кишки, властивості її вмісту, стан слизових оболонок, силу перистальтичних хвиль. У здорових тварин при введенні руки в порожнину прямої кишки відчувається напруження сфінктера ануса, яке сильніше у молодих і слабкіше у старих виснажених тварин. При патологічному стані тонус сфінктера може бути підвищений або знижений. Підвищення тонусу спостерігається при непрохідності внаслідок закупорки, завороту, зміщення, защемлення, інвагінації кишечника, при судорожних явищах і стовбняку. Ослаблення тонусу сфінктера спостерігають при виснаженні тварин, тривалому проносі, спинномозковому паралічі. При паралічі крижового відділу спинного мозку виявляють зяяння ануса. Якщо тонус сфінк-

184

тера та прямої кишки підвищений, руку вводять тоді, коли він послаблюється. У випадку паралічу прямої кишки рука вільно просовується. Перед пальпацією прямої кишки та інших органів черевної порожнини слід видалити кал, визначити його кількість і властивості. В нормі пряма кишка помірно наповнена напіврідким калом, слизова оболонка її гладенька, волога, слизька й тепла.

Нагромадження великої кількості калу в прямій кишці спостерігається при перитоніті, спинномозкових паралічах. Відсутність калу в прямій кишці свідчить про припинення переміщення вмісту кишечника у випадку його непрохідності. При проктиті і механічній непрохідності в порожнині прямої кишки виявляють велику кількість слизу з різними домішками залежно від характеру запального процесу, а при ранах, розривах і набряках слизова оболонка інфільтрована й припухла. Домішки крові в калі спостерігаються при геморагічному запаленні, інвагінації кишечника, деяких інфекційних хворобах. Витікання крові із анального отвору зустрічається при глибокому пораненні заднього відділу кишечника та сибірці.

При глибокій пальпації у лівій половині черевної порожнини прощупується рубець, у верхній частині правої половини — товсті кишки у вигляді диска, в задній і нижче — тонкі.

При глибокій внутрішній пальпації важливе значення має загальний і місцевий метеоризм, зміщення, спайки петель кишок з сусідніми органами, застій вмісту та закупорка кишечника сторонніми тілами, зміщення сичуга і переповнення рубця та інші зміни. При загальному метеоризмі всі кишки переповнені газами, при місцевому — лише окремі петлі кишечника. Загальний метеоризм розвивається при перитоніті, запаленні кишок, а місцевий — при защемленні в природних і патологічних отворах, інвагінації, інфаркті, сплутуванню, осеповороті, вузлоутворенні і закупорці кишок.

Зміщення петель кишок у черевній порожнині відносно анатомічного положення при переповненні газами залежно від стану прохідності їх вмісту може бути простим і ускладненим. Просте зміщення кишкових петель у тому чи іншому напрямку при збереженні його прохідності виникає внаслідок наявності тиску на них з боку сусідніх органів черевної порожнини. Ускладнене зміщення петель кишок завжди пов'язане з порушенням їх прохідності через защемлення у природних і патологічних отворах (грижі), закупорки каменями, конкрементами, гельмінтами, пухлинами, сторонніми тілами (обтурація), вузлоутворення, осеповорот, сплутування, інвагінації (странгуляція). Ускладнені зміщення кишкових петель з їх метеоризмом небезпечні для життя внаслідок виникнення інтоксикації організму.

Ректальним дослідженням не завжди вдається визначити місце

185

непрохідності кишечника. В такому випадку підставою для припущення її наявності є місцевий метеоризм, відсутність калу і нагромадження слизу в прямій кишці, підвищений тонус сфінктера ануса.

При сплутуванні, вузлоутворенні, осеповоротах кишечника, доступних для внутрішньої пальпації, виявляють метеоризм окремих петель кишок, а ззаду — м'ясистий, болючий при надавлюванні або зміщенні його вбік, вузол. При інвагінації кишечника виявляють довгасте циліндричне болюче тіло тістуватої консистенції, а при порушенні ще і прохідності петель кишок — місцевий метеоризм. Якщо в кишечнику наявні сторонні тіла, виявляють тверде болюче тіло, попереду нього — переповнену масами, а ззаду порожню кишку. При застійних явищах пальпацією виявляють петлі кишок із щільним вмістом, після натискування на який залишається ямка.

Ректальним дослідженням у жуйних тварин можна встановити переповнення рубця, зміщення сичуга, збільшення брижових лімфатичних вузлів (при лейкозі, туберкульозі), абсцеси, пухлини, наявність рідини в черевній порожнині тощо.

58. Положення внутрішніх органів коня (вигляд справа]:

задня порожниста вена; 15 — праве верхнє поздовжнє коліно великоТ ободо-

Дослідження кишечника у коня. При дослідженні кишечника ' у коня застосовують ті ж методи дослідження, що й у жуйних, але з урахуванням анатомо-топографічних особливостей цього виду тварин. У коней тонкий кишечник переважно розміщений у лівій половині (рис. 57), а товстий — в правій і частково в нижній лівій половині черевної порожнини (рис. 58).

Зовнішнім оглядом у коня можна виявити збільшення об'єму черева з випинанням у правій здухвині при метеоризмі товстого кишечника. Нагромадження газів у тонкому кишечнику не супроводжується значним збільшенням об'єму черева. Зовнішня пальпація кишечника можлива тільки у лошат раннього віку.

Перкусію петель порожньої кишки проводять зліва в середній третині черева в ділянці здухвини (рис. 59). При цьому прослуховують притуплено-тимпанічний або притуплений звук.

Поле перкусії сліпої кишки знаходиться у ділянці правої здухвини та голодної ямки (рис. 60). Перкусійний звук чіткий, наближається до тимпанічного. Поле перкусії інших кишок показано на рисунку.

При перкусії кишок, які прилягають до черевної стінки і переповнені газами, чути чіткий тимпанічний або атимпанічний звук, а при застої калових мас (копростаз) — стійкий глухий звук.

187

59. Попе перкусії черевних органів у коня (вигляд зліва):

Перистальтичні шуми кишечника у коней при аускультації клінічно оцінюють, як і у жуйних. Проте у здорових коней шуми тонкого й товстого кишечника чіткіше відрізняються порівняно з жуйними.

Ректальне дослідження — один із найцінніших методів, особливо при діагностиці хвороб шлунка і кишок з явищами кольок.

Методика дослідження у коней в основному така, як і у великої рогатої худоби, але має деяку різницю, зумовлену анатомотопографічними особливостями. Спочатку досліджують тонус сфінктера ануса, наповнення прямої кишки, властивості її вмісту стан стінки та слизової оболонки кишки. Потім досліджують малу ободову кишку, петлі якої розміщені під останнім поперековим і першими крижовими хребцями. У верхній і середній частинах лівої половини черевної порожнини, в тарілкоподібному заглибленні утвореному сліпою і великою ободовою кишками, досліджують тонкий відділ кишечника. В лівій здухвині нижче рівня лобкової кістки досліджують ліве вентральне й дорсальне положення великої ободової кишки; в правій половині черевної порожнини — сліпу кишку, яка займає усю ділянку правої здухвини. Вона - великого

188

60. Поле перкусії черевних органів у коня (вигляд справа):

1 _ голодна кишка; 2 — права нирка; 3 — ободова кишка; 4 — сліпа кишка; М — лінія маклака; р _лінія плечового суглоба; а — голосний тимпанічний звук; б — притуплвно-тимпанічний; • — притуплений звук; ґ

— тупий звук

діаметра, головка її заповнена газами, а вміст тіла має тістувату консистенцію. Трохи вліво і попереду сліпої кишки досліджують шлункоподібне розширення великої ободової кишки у вигляді напівкруглого тіла з зовсім гладенькою поверхнею.

Внутрішньою пальпацією у коней також можна дослідити селезінку, ліву нирку, сечовий міхур, матку, піхву, задню частину аорти, частково поверхню очеревини, що розміщені в нижній частині гіпогастрію.

При закупорці, завороті та інших формах кишкової непрохідності виявляють підвищення тонусу сфінктера ануса, відсутність калу і наявність великої кількості густого слизу в прямій кишці, сухість і шершавість її слизової оболонки. Наявність крові в калі буває при тромбозі брижових судин та інвагінації кишечника. При гострому розширенні шлунка іноді ректально пальпують шлунок, розміщений попереду лівої нирки у вигляді закругленого тіла.

При загальному метеоризмі встановлюють рівномірно переповнені газами всі відділи кишечника. Місцевий метеоризм і занепо-

189

61. Положення внутрішніх органів свині (вигляд зліва):

коєння тварин свідчать про наявність механічної непрохідності в кишках, недоступних для ректального дослідження. При застої вмісту в відповідних відділах кишечника ректальним дослідженням виявляють циліндричні тіла тістуватої або щільної консистенції, частіше вони болючі.

Пункцію кишечника проводять з метою одержання його вмісту при підозрі на геморагічний інфаркт кишечника при обтураційній, странгуляційній і тромбоемболічній непрохідності. Іноді її роблять з лікувальною метою.

Дослідження кишечника у свиней. Враховуючи особливості топографічного розміщення різних відділів кишечника у свиней (рис. 61), методами огляду, пальпації і аускультації тонкі кишки у них досліджують переважно з правого боку і в нижній третині лівої стінки черева, а товстий кишечник — з лівого боку.

При загальному метеоризмі кишечника можна виявити рівномірне збільшення об'єму черева, випинання лівої черевної стінки свідчить про метеоризм товстого відділу, а випинання правої черевної стінки

— метеоризм тонкого відділу кишечника.

Зовнішнє дослідження можливе лише у поросят і невгодованих підсвинків. Глибокою пальпацією у них можна виявити застій вмісту товстих кишок (копростаз), що нагадує твердоеластичні горбисті нерухомі пакети. У дорослих вгодованих свиней зовнішнє дослідження не дає належного ефекту із-за товстого шару та занепокоєння тварин.

190

62. Грудна та черевна порожнини собаки (з лівого боку):

кишок; І — сечовий міхур

Із інших методів дослідження кишечника у свиней можуть бути застосовані ректальне, ректоскопія, рентгеноскопія і пункція кишечника. Ректальне дослідження у свиней можна провести лише пальцем і визначити властивості вмісту прямої кишки та стан її слизової оболонки.

Дослідження кишечника у собак. У собак тонкий відділ кишечника досліджують з лівого боку в нижній частині черевної стінки (рис 62), а ободову і пряму кишки — у верхній її частині. З правого боку в нижній частині черевної стінки попереду досліджують петлі тонких кишок; в середній частині — дванадцятипалу; у верхній частині пахвини сліпу, а в задній верхній частині пахвини— ободову та пряму кишки (рис.

63).

Зовнішні методи дослідження у собак ефективні для діагностики захворювань кишечника. Бімануальна глибока пальпація внаслідок невеликого об'єму черева і тонкої черевної стінки дає змогу встановити напруження черевної стінки і її чутливість до тиску, розміщення, форму, рухомість, болючість кишечника, його наповнення і властивості вмісту. Метод глибокої бімануальної пальпації має важливе значення для діагностики застою вмісту кишечника (хімостазу і копростазу), інвагінації, пухлин, виявлення обтураційних сторонніх тіл.

При перкусії різних ділянок черевної стінки в нормі виявляють частіше тимпанічний звук різних відтінків; при метеоризмі чіткий тимпанічний або атимпанічний, при хімостазі і копростазі — притуплений або тупий. У випадку запальних процесів та іншій пато-

191

63. Грудна та черевна порожнина собаки (з правого боку):

логії у тонкому й товстому відділах кишечника аускультацією встановлюють силу перистальтичних шумів.

Ректальне дослідження у собак проводять пальцем. При цьому визначають стан слизової оболонки прямої кишки, її вмісту та анальних залоз, які знаходяться збоку кінцевої частини прямої кишки. Ці дві залози мають овальну форму, розмір 1—3 см, вивідні протоки їх виходять на шкірі у нижній частині ануса.

Для дослідження кишечника у собак часто застосовують ректоскопію, рентгеноскопію і рентгенографію, іноді пункцію черевної стінки та кишечника.

Дефекація та її розлади. Дефекація — це складний рефлекторний акт видалення із кишечника калових мас. При її дослідженні звертають увагу на частоту, тривалість, зміну звичної пози тварини, натужування і больові почуття. Частота дефекації у здорових тварин залежить від кількості та якості спожитого корму, наявності моціону, характеру їх експлуатації. Так, у великої рогатої худоби кількість дефекацій на добу становить близько 15 через кожні 1,5—2 год, у коней— 10 через кожні 2—5 год, у собак при м'ясному кормі — один раз на добу, інколи рідше. Тривалість дефекації у великої рогатої худоби 3—10 с, значно скоріше вона відбувається у овець і кіз, повільніше у коней і найповільніше у собак.

У діагностичному відношенні заслуговують на увагу такі розлади дефекації: пронос, запор, мимовільна, болюча й напружена дефекація. Пронос (діарея) — характеризується частим видаленням рідкого калу. Пронос — це симптом розладів функції кишеч-

192

ника, що виникають при його функціональних і структурних захворюваннях, токсикозах.

Діарея — це прояв захисної реакції організму, що полягає у видаленні із кишечника отруйних і подразнюючих речовин, а також патогенних мікроорганізмів. Отруйні та подразнюючі речовини бувають екзогенного походження, які потрапляють у кишечник із шлунка, та ендогенного — із крові і лімфи.

Запор — характеризується тривалою затримкою калу в кишечнику. За походженням запори поділяють на органічні та функціональні. Органічні або механічні запори є наслідком механічних перешкод у кишечнику, які затримують евакуацію його вмісту. До них відносять звуження або часткову закупорку отвору кишки рубцями, спайками, пухлинами, сторонніми тілами, гельмінтами, гематомою та ін.

Функціональні запори в свою чергу поділяють на а т о н і ч н і (при недостатньому моціоні, порушеннях у годівлі, рефлекторному впливу з інших органів, запаленні кишечника, отруєнні тварин та впливу інших факторів, що послаблюють моторну функцію кишечника), с п а с т и ч н і (у випадку судорожних скорочень окремих ділянок кишечника) та п р о к т о г е н н і (при послабленні чутливості слизової оболонки прямої кишки, що порушує рефлекторний акт видалення з неї). Відсутність дефекації часто буває наслідком непрохідності кишечника.

Мимовільна дефекація — несподіване, без відповідної підготовки виділення калу в будь-якому положенні і без зміни звичної пози. Причиною мимовільної дефекації може бути послаблення або параліч сфінктера прямої кишки, що нерідко зумовлене захворюваннями крижового відділу спинного мозку (травми, запалення тощо), а також профузний пронос, виснаження і тривале вимушене залежування тварин.

Болюча дефекація. Виділення калу супроводжується занепокоєнням, стогоном, збудженням, переляком та іншими незвичними при цьому симптомами. Виникає вона при травматичному ретику-літі у великої >рогатої худоби, ентериті, проктиті, перитоніті, міозиті у ділянці попереку, стійких запорах та ін.

Напружена дефекація (тенезми) характеризується дуже частими і болючими позивами до дефекації з відсутністю виділення калу або виділенням його в невеликій кількості. Тенезми можуть виникати при проносах і запорах, а у випадку непрохідності кишечника вони можуть стати безперервними й спричинити випадіння прямої кишки.

Дослідження калу. Дослідження калу має важливе значення у діагностиці хвороб органів травлення, а в окремих випадках воно є вирішальним при встановленні діагнозу. Кал складається із води, неперетравлених решток корму, соків, злущеного епітелію,

193