levchenko_v_i_sudakov_m_o_melnik_i_l_ta_in_klinichna_diagnos

тична (iebris hectica) гарячка характеризується високим підвищенням температури з наступним зниженням її до норми або навіть нижче (рис. 20). Добові коливання температури досягають З—5 °С. Спостерігається такий тип гарячки при сепсисі, гнійних процесах.

Зворотна гарячка (febrys reccurens) характеризується правильним чергуванням (по кілька днів) періодів високого підвищення температури з періодами нормальної температури і навіть зниженої (рис. 21). Підвищення і зниження температури відбувається швидко, а добові коливання у період підвищення такі ж, як при постійній або послаблювальній гарячці. Такий тип гарячки може бути при пневмоніях, коли після кількаденного лікування антимікробними препаратами їхнє застосування припиняють і температура тіла знову, підвищується.

Атипова гарячка (febrys atypica) відрізняється різноманітністю добових коливань температури тіла без будь-якої закономірності.

Гарячки характеризують по тривалості перебігу. Залежно від цього розрізняють гарячки: ефемерні, гострі, підгострі та хронічні. Ефемерна гарячка продовжується від кількох годин до 1— 2 днів. Буває вона після введення вакцин, сироваток, транспортування тварин. Гостра гарячка продовжується до двох тижнів, під-гостра — 1—1,5 міс, хронічна — кілька місяців.

Гіпотермія — зниження температури тіла за межі мінімальної норми. Температуру, на 1 °С нижчу норми, називають субнормаль-

64

ною. Вона буває при низькій зовнішній температурі у старих, виснажених коней, після значних крововтрат, при застосуванні жарознижуючих засобів, розладах кровообігу, деяких аутоінтоксика-ціях (уремія). При поліпшенні годівлі, загального стану температура нормалізується. Стійке зниження температури тіла, яке має іноді тенденцію до подальшого зниження, зустрічається при післяродовій гіпокальцемії (родильному парезі) у високопродуктивних корів, при шлунково-кишкових хворобах у новонароджених телят,, поросят, у термінальну стадію перебігу багатьох хвороб.

Більш значне і різке зниження температури називають колапсом (лат. collabor — падаю). Зниження на 2 °С нижче мінімальної норми називають помірним колапсом, а на 3—4 °С — альгідним.

Крім зниження температури, колапс характеризується охолодженням усієї поверхні тіла, появою холодного липкого поту, блідістю з легкою синюшністю видимих слизових оболонок і різким погіршенням серцевої діяльності — частота пульсу збільшується, пульс малого наповнення, ледве відчутний при пальпації, чим і відрізняється від кризу, при якому, одночасно зі зниженням температури тіла, частота пульсу повертається до норми, загальний стан поліпшується. Найбільш типова картина колапсу спостерігається при розривах шлунка у коней, рубця і матки у великої рогатої худоби.

65

Г л а в а IV ДОСЛІДЖЕННЯ СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ

Академік І. П. Павлов зазначав, що кровообіг є основною, фундаментальною функцією організму. Ці слова свідчать про надзвичайно важливу роль серцево-судинної системи в житті людини та тварин. До основних функцій серцево-судинної системи відносять забезпечення тканин та органів киснем і поживними речовинами, видалення з організму вуглекислоти й інших метаболітів, забезпечення кислотно-основного балансу в організмі і нейро-гу- моральної регуляції усіх його функцій. Такі різнобічні функції серцевосудинної системи зумовлюють важливість глибокого та послідовного дослідження її при найрізноманітніших патологічних процесах, оскільки хвороби серця і судин часто ускладнюють перебіг інфекційних, паразитарних та внутрішніх незаразних захворювань. Бешиха, ящур, чума, туберкульоз, сибірка, хвороби органів дихання, травлення, печінки, нирок і багато інших у тій чи іншій мірі супроводжуються серцево-судинною недостатністю. Нерідко тварини гинуть після ліквідації хвороб внаслідок незворотних дистрофічних змін токсичної природи, які уражують серце.

Серед різних хвороб серцево-судинної системи частіше виявляють травматичний перикардит великої рогатої худоби та захворювання міокарду незапального характеру (міокардоз), яке часто е наслідком порушення обміну речовин (кетоз, білом'язова хвороба, мікроелементози, пневмонії, різні інтоксикації). Порівняно рідше зустрічаються запалення серцевого м'яза (міокардит), ендокарда (ендокардит), пороки серця, міокардіофіброз та хвороби судин (артеріосклероз, тромбоз, розширення вен та ін.).

У практиці ветеринарної медицини серцево-судинну систему досліджують у певній послідовності. Починають з огляду та пальпації грудної клітки в ділянці серця, досліджуючи при цьому серцевий поштовх, потім здійснюють перкусію ділянки серця для визначення його перкусійних меж і виявлення патологічного стану перикарда та міокарда. Особливо поширений метод дослідження серця — аускультація. Після цього досліджують пульс і периферичні кровоносні судини. При необхідності застосовують додаткові (спеціальні) методи дослідження: електрокардіографію, фонокардіографію, сфігмо- і флебографію, артеріо- і флеботонометрію (вимірювання кров'яного тиску), визначення швидкості кровообігу, рентгенологічне та ультразвукове дослідження, вивчають також функціональний стан серця.

66

Дослідження серцевого поштовху. Серцевий поштовх — це ко-

ливання грудної стінки, які виникають при кожній систолі серця,, під час якого серце зміщується і доторкується до грудної стінки у більшості домашніх тварин боковою поверхнею лівого шлуночка (боковий поштовх), а у собак та хутрових звірів — його верхівкою. У цей момент відбувається незначне випинання грудної стінки.

Серцевий поштовх досліджують оглядом і пальпацією серцевої ділянки. Визначають місце, силу, поширеність і характер поштовху. У дорослої великої рогатої худоби його виявляють зліва в четвертому міжреберному проміжку на 6 см нижче лінії плечового суглоба. У _коней — зліва в п'ятому міжреберному проміжку на 8 см нижче рівня плечового суглоба, у собак, котів і хутрових звірів— зліва у п'ятому, а справа — у четвертому міжреберних проміжках. У дрібних тварин на легенях відсутня серцева вирізка, тому серцевий поштовх у них дещо дифузний і не має чіткої локалізації. У птахів серцевий поштовх виявляють пальпацією бокових частин грудної кістки зліва й справа.

Убільшості здорових тварин серцевий поштовх помірний за силою

ілокалізований у визначеному місці.'Зміщення серцевого поштовху вперед відмічають при тимпанії рубця у жуйних, метеоризмі кишечника і гострому розширенні шлунка у коней. Зміщення поштовху назад відмічають при гіпертрофії та розширенні серця. Назад і вверх поштовх зміщується у випадку ексудативного-перикардиту, гідроперикарду, а вправо — при лівобічній альвеолярній емфіземі легень та ексудативному перикардиті, особливо травматичному.

>Серцевий поштовх повинен бути помірний за силою. Посилення його виявляють у тварин незадовільної вгодованості, при збудженні, після фізичного навантаження, при гіпертрофії та дилятації серця, інтоксикації, гарячці, на початковій стадії міокардиту. При гострому міокардиті виявляють найвищий ступінь посилення — стукаючий серцевий поштовх. Він стає максимально посиленим і дифузним.

Послаблення серцевого поштовху буває у тварин вищесеред-ньої вгодованості та при ожирінні, гіподинамії, зниженні тонусу міокарда і послабленні його скорочувальної функції (міокардоз, міокардіофіброз), при ексудативному перикардиті, плевриті, альвеолярній емфіземі легень, гідроперикарді та гідротораксі.

Як правило, серцевий поштовх відчувається на невеликій площі: у великої рогатої худоби вона становить 5—7 см2, коней — 4—5, дрібної рогатої худоби — 2—4, свиней — 2—4 см2. Такий серцевий поштовх називають локалізованим. При деяких хворобах (ексудативному перикардиті, плевриті, гідроперикарді, гідротораксі, гіпертрофії і особливо розширенні серця, альвеолярній емфіземі

67

для визначення перкусійних меж серця (топографічна перкусія), виявлення характеру звуку (порівняльна перкусія) та болючості.

При топографічній перкусії ділянки серця методом легато визначають його верхню і задню перкусійні межі. У більшості тварин, особливо великих, вони не збігаються з анатомічними межами. Верхню межу виявляють перкусією по лінії, проведеній від заднього кута лопатки до ліктьового горба (у більшості тварин по четвертому міжреберному проміжку) по переходу чіткого легеневого звуку в притуплений (рис. 22). У великої рогатої худоби та більшості дрібних тварин вона знаходиться на рівні плечового суглоба (горизонтальної лінії, проведеної через середину плечового суглоба), у дрібної рогатої худоби — на 1—2 см нижче цієї лінії, у коней — на ширину двох пальців, у оленя — трьох і верблюдів — чотирьох пальців нижче лінії плечового суглоба.

Верхня перкусійна межа серця у тварин може зміщуватися вверх і вниз. При ексудативному перикардиті, гідроперикарді, ателектазі лівої половини легень вона зміщена вверх, а при лівобічній альвеолярній емфіземі легень — вниз.

Задню перкусійну межу серця визначають по лінії, проведеній від ліктьового горба вверх і назад, приблизно під кутом 45° до горизонту, по зміні притупленого звуку в чіткий легеневий. В нормі у великої рогатої худоби вона досягає п'ятого ребра, у свиней, овець, кіз, коней, верблюдів, оленів — шостого, а у м'ясоїдних тварин — сьомого. Задня межа серця може зміщуватися вперед (при тимпанії рубця у жуйних, альвеолярній емфіземі легень, метеоризмі кишечника і гострому розширенні шлунка у коней) і назад (при гіпертрофії та розширенні серця, ексудативному перикардиті, гідроперикарді).

Проводячи топографічну перкусію серця, можна визначити ділянки відносної та абсолютної тупості серця. Відносну тупість виявляють при перкусії над тією частиною серця, яка закрита краєм легень, звук у цій ділянці притуплений. Абсолютну тупість серця виявляють перкусією над серцевою вирізкою легень, де серце

€8

безпосередньо доторкається до грудної стінки (звук тут тупий). Для виявлення цих ділянок проводять перкусію методом легато по третьому-сьомому міжреберних проміжках, зверху вниз, відмічаючи при цьому місця притупленого і тупого звуків. У великої і дрібної рогатої худоби перкусійний звук у ділянці серця притуплений (зона відносної тупості), оскільки серце повністю прикрите легенями, у коней зверху розміщена зона відносної, а внизу — абсолютної тупості серця.

При ексудативному перикардиті у корів звук у ділянці серця тупий, при ателектазі лівої легені ділянка відносного серцевого притуплення зменшується, а абсолютної тупості серця — збільшується, при лівобічній альвеолярній емфіземі легень ділянка абсолютної тупості серця у коней зменшується, оскільки легені прикривають серце на більшій площі. Перкусією серцевої ділянки методом стаккато виявляють больову реакцію тварин, яка може бути у випадку перикардиту, плевриту, міокардиту, а також тимпанічний звук у верхній її частині, який буває при травматичному перикардиті у великої рогатої худоби внаслідок скупчення газів біля основи серця під час гнильного розпаду ексудату.

Аускультація ділянки серця — основний метод клінічного дослідження серця. Як правило, у тварин проводять аускультацію серця посередню, тобто інструментальну, використовуючи для цього сте-то- і фонендоскопи. Безпосередню аускультацію застосовують лише при відсутності інструментів під час дослідження тварин. Краще проводити аускультацію серця в стоячому положенні тварини зліва та справа в ділянці 3—5-го міжреберних проміжків у нижній третині грудної клітки.

ТОНИ СЕРЦЯ

Робота серця у здорових тварин супроводжується звуками, які прийнято називати тонами. Аускультацією виявляють два чітко виражених постійних тони — перший і другий. За даними М. А. Уразаєва, вони складаються як з низькочастотних, так і високочастотних звукових коливань. Наприклад, низькі звуки у великої рогатої худоби і коней мають частоту 35—80 Гц, а високі — 100—200. Низькочастотні звукові коливання, які входять до складу першого і другого тонів серця, триваліші порівняно з високочастотними. Амплітуда коливань першого тону вища такої другого тону. Отже, перший тон сильніший, голосніший порівняно з другим. Перший тон виникає під час систоли, тому його називають систолічним. Другий тон прийнято називати діастолічним, оскільки його вислуховують на початку діастоли.

Перший тон складається з таких компонентів: 1—2 звуки від скорочення передсердь, 3—4 — звуки, що виникають при скороченні шлуночків, 5—6 — звуки від закриття правого і лівого атріовен-

69

артерії у момент систоли шлуночків. Таким чином, перший тон серця складається з м'язового, клапанного та судинного компонентів. Головними звуковими компонентами першого тону є звуки, які виникають при закритті атріовентрикулярних клапанів і скороченні шлуночків. Отже, перший тон за походженням — клапанно-м'язово- судинний, причому м'язові компоненти надають йому деякої приглушеності. На відміну від другого тону, він сильніший, довший, нижчий і на кінці протяжніший.

В утворенні другого тону беруть участь звукові компоненти, які виникають при закритті півмісяцевих клапанів аорти і легеневої артерії, та звуки від коливання стінок цих судин на початку діастоли. Основні звукові компоненти другого тону — звуки від закриття клапанів, тобто другий тон на відміну від першого, в основному клапанного походження. Другий тон коротший, вищий, чіткіший і на кінці обривистий. Якщо у коня тривалість першого тону Vs c, то другого — !/2оФонетичне тони серця у здорових тварин можна уявити собі таким чином: буу-дук, буу-дук і т. д. Крім характеру звучання, тони серця різняться між собою паузами (рис. 23). Пауза між першим і другим тонами коротка (систолічна), а між другим і наступним за ним першим — довга (діастоліч-на). Після довгої паузи завжди вислуховується перший тон. При збільшенні частоти скорочень серця (тахікардії) для розпізнавання тонів серця необхідно одночасно проводити пальпацію серцевого поштовху, з яким збігається перший тон. Його можна визначити також пальпацією пульсу, хоча він відчувається дещо пізніше першого тону.

У здорових тварин перший тон більш чітко вислуховується у пунктах найкращої чутливості атріоветрикулярних клапанів, другий— у пунктах найкращої чутливості клапанів аорти та легеневої артерії.

Тони серця у тварин різних видів дещо різняться за звучанням. Так, у коней перший тон значно довший, ніж другий, в кінці повільно згасає, а другий тон у кінці обривистий. У великої і дрібної рогатої худоби та м'ясоїдних тони серця дзвінкі, чіткі, а у свиней обидва тони приглушені.

Крім постійних першого і другого тонів серця, інколи при патології з'являються додаткові (непостійні) тони, а саме діастолічні третій, четвертий і п'ятий. За даними М. А. Уразаєва, вони харак-

70

теризуються низькими частотою і амплітудою. Третій тон настає зразу ж після другого і виникає при швидкому максимальному наповненні кров'ю шлуночків. Поява його свідчить про зниження тонусу міокарда шлуночків. Четвертий тон частіше виникає при порушенні атріовентрикулярної провідності, коли з першого тону виділяються звуки скорочення м'язів передсердь. Він вислуховується перед першим тоном. П'ятий тон вислуховується після другого тону, між третім і четвертим тонами і є наслідком спастичної реакції міокарда шлуночків на їх швидке максимальне наповнення кров'ю. П'ятий тон з'являється лише разом із третім, що свідчить про виражене зниження тонусу міокарда шлуночків.

При вивченні функції серця, диференційній діагностиці його пороків, для чіткішого уявлення про зміни серцевих тонів і локалізацію шумів серця важливе значення має аускультація у місцях найкращого вислуховування клапанів і отворів серця у тварин різних видів (табл. 2; рис. 24, 25). Ці місця одержали назву пунктів найкращої чутливості тонів і шумів серця (puncta optima, s. maxima).

71

Зміни тонів серця. При аускультації першого і другого тонів серця звертають увагу на їх силу, тембр, чіткість, частоту та ритм, наявність патологічних звукових явищ — шумів. Сила тонів серця може змінюватися під впливом як фізіологічних, так і особливо патологічних факторів. При аускультації серця можна виявити посилення або послаблення обох тонів чи одного з них, а також подовження, розщеплення, роздвоєння і акцентування тонів. При ряді захворювань тони серця супроводжуються шумами.

Посилення обох тонів серця спостерігається у тварин незадовільної вгодованості, після фізичного навантаження, при збудженні, гарячці, гіпертрофії міокарда, в першу стадію гострого міокардиту.

Послаблення обох тонів серця може бути у тварин вищесередньої вгодованості, при гіподинамії, виражених деструктивних змінах міокарда (міокардозі), ексудативному перикардиті, плевриті, гідроперикарді, гідротораксі. В деяких випадках причиною послаблення обох тонів є збільшення відстані від місця утворення тонів до місця їх вислуховування на грудній стінці внаслідок нагромадження ексудату чи транссудату, а в інших послаблення тонів є результатом зменшення сили скорочення міокарда внаслідок його дистрофії.

Посилення першого тону часто буває на початку розвитку гострого міокардиту, при гіпертрофії шлуночків, анемії, звуженні атріовентрикулярних отворів, особливо лівого. В останніх двох випадках шлуночки серця недостатньо наповнюються кров'ю і тому перший тон стає посиленим і «хлопаючим», інколи навіть дзвінким (з металевим відтінком).

72

Послаблення першого тону серця виявляють при недостатності атріовентрикулярних клапанів (пороках серця), а також деструктивних змінах міокарда (міокардоз, міокардіофіброз) і дилятації шлуночків.

Посилення другого тону супроводжується акцентом на аорті або легеневій артерії. Виявляють його при підвищенні артеріального кров'яного тиску у великому або малому колах кровообігу, оскільки після закриття півмісяцевих клапанів кров «ударяє» по них. Сила цього удару залежить від тиску в аорті або легеневій артерії. Акцент другого тону в пункті найкращої чутливості клапанів аорти виявляють при підвищенні артеріального кров'яного тиску в великому колі кровообігу, що спостерігається при захворюваннях нирок (нефриті, нефросклерозі), судин (атеросклерозі), деяких пороках серця (недостатність клапанів аорти). Акцент другого тону в пункті найкращої чутливості клапанів легеневої артерії можна виявити при підвищенні артеріального кров'яного тиску у малому колі кровообігу, що є наслідком різних захворювань легень: пневмоній, коли ексудат заповнює альвеоли і стискує міжальвеолярні капіляри, альвеолярної емфіземи легень — захворюванні, яке характеризується розривом альвеол, утворенням великих порожнин, втратою еластичності стінок альвеол, що також спричинює підвищення тиску в легеневих капілярах.

Зменшення сили другого тону може бути наслідком зниження артеріального кров'яного тиску в колах кровообігу, при колапсі, ураженні клапанів аорти або легеневої артерії (при пороках серця).

Крім зміни сили, тони серця можуть продовжуватися, розщеплюватися і роздвоюватися. Такі зміни першого тону зумовлені виділенням тону передсердь із загального звучання внаслідок уповільнення атріовентрикулярної провідності, при неодночасному скороченні шлуночків і закритті атріовентрикулярних клапанів, при виділенні звуку коливання стінок аорти або легеневої артерії у випадку ураження їх (зниження тонусу, склероз, аневризма). Роздвоєння тону відрізняють від розщеплення його по більш чіткій паузі між підтоками. Графічно ці зміни показані на рисунках 26, 27, а фонетичне їх можна уявити собі таким чином: розщеплення