levchenko_v_i_sudakov_m_o_melnik_i_l_ta_in_klinichna_diagnos

повіку (рис. 13). У великої і дрібної рогатої худоби, свиней та собак великий палець однієї руки накладають на верхню повіку, а другої руки

— на нижню (рис. 14). Надавлюючи на нижню повіку, відтягують вверх верхню. Для дослідження кон'юнктиви ниж-! ньої повіки натискують на верхню повіку й відтягують вниз ниж-I ню. Кон'юнктивальний мішок із третьою повікою відкривають натискуванням на нижню і верхню повіки. У великої рогатої худоби, овець, кіз і свиней кон'юнктива червона або рожева, у коней — рожева, блискуча, помірно волога.

Слизову оболонку носових ходів у великої і дрібної рогатої худоби, свиней і собак оглядають, піднявши голову тварини вгору. Техніка її дослідження у коней дещо складніша: однією рукою-фіксують голову, великим і середнім пальцями другої руки захоплюють крило носового хряща і дещо витягують його, а вказівним — розширюють носовий отвір. При цьому можна оглянути нижню частину носової перетинки і нижнього носового ходу.

У великої і дрібної рогатої худоби, свиней, собак слизова оболонка носа блідо-рожева, у коней — блідо-рожева або рожева з синюватим відтінком на перетинці. Якщо вона пігментована (особливо у великої рогатої худоби), то колір її визначити не вдається. Слизові оболонки губ у коней, великої і дрібної рогатої худоби та свиней оглядають одночасно відтягуючи руками верхню губу вверх, а нижню вниз. Щоб відкрити рот у коня, лікар однією ру-

53

кою фіксує голову вуздечкою, а другу вводить через беззубий край, витягує язик, а великим пальцем натискує на тверде піднебіння (рис. 15). Велику рогату худобу беруть однією рукою за ріг або ніздрі, а другу вводять через беззубий край і витягують язик назовні (рис. 16).

У свиней, собак, котів ротову порожнину відкривають за допомогою тасьми: одну накладають на верхню щелепу, другу — на нижню позаду ікол. У собак ротову порожнину можна відкрити й руками, підвернувши губи тварини на корінні зуби. У птиці для огляду слизової оболонки відкривають ротову порожнину з одночасним відтягуванням пальцями верхньої і нижньої частин дзьоба (у курей беруть за гребінь і сережки).

Слизова оболонка рота, ясен, піднебіння, нижньої частини язи1 ка у тварин блідо-рожева/ у коней із ледь жовтяничним відтінком під коренем язика, помірно волога.

Для огляду слизової оболонки піхви великим і вказівним пальцями розширюють статеві гу'би. .у корів вона блідо-рожева зі злегка помітним жовтяничним відтінком, у кобил — від блідо-рожевої до червоної також із жовтяничним відтінком.

Зміни кольору слизових оболонок — важливий діагностичний тест,

особливо при масовому огляді тварин з метою виявлення хворих на лептоспіроз, злоякісну катаральну гарячку, інфекційну анемію та інші хвороби. Із змін кольору слизових оболонок діагностичне значення мають блідість (анемічність), почервоніння, синюшність (ціаноз) і жовтяничність (іктеричність).

54

Б л і д і с т ь слизових оболонок спостерігається при анеміях різної етіології: гіпопластичній, викликаній нестачею кобальту (гіпокобальтоз), міді (гіпокупроз), заліза, вітамінів В2, ВІ2, С; постгеморагічний (внаслідок крововтрат), при хронічно перебігаючих незаразних, інфекційних та паразитарних хворобах (лейкоз, інфекційна анемія коней, туберкульоз, фасціольоз, піроплазмідози), при перерозподілі крові, наприклад після швидкого випускання газів із рубця і переміщення крові в судини черева. Швидкий розвиток анемії характерний для внутрішньої кровотечі внаслідок розриву великих судин матки, селезінки, печінки.

П о ч е р в о н і н н я слизових оболонок за характером може бути гіперемічним й геморагічним, а за поширенням дифузним та локальним.

Дифузне почервоніння в основному буває гіперемічним. Причиною його є нагромадження вуглекислоти в крові при хворобах дихальної системи (пневмонія, емфізема, бронхіт), хворобах серця у період компенсації, при підвищенні внутрішньочеревного тиску внаслідок перерозподілу крові (гострі тимпанія рубця і розширення шлунка, метеоризм кишечтика), коли кров затримується у судинах передньої частини тіла; при гостро перебігаючих інфекційних хворобах з явищами гарячки (сибірка, злоякісна катаральна гарячка великої рогатої худоби, чума і бешиха свиней).

На дифузно почервонілій слизовій оболонці, особливо на кон'- юнктиві, часто виділяються сильно наповнені й розширені кровоносні судини.

Геморагічні почервоніння з'являються внаслідок крововиливів у слизову оболонку Вони бувають крапчастими, у вигляді смужок і плям (сибірка, септицемія).

Ц і а н о з (лат cianosis — синій) слизових оболонок — одна із ранніх ознак порушення кровообігу. Відтінки синюшності бувають найрізноманітніші — від блідо-синього до чорно-синього.

Ціаноз залежить в основному від збільшення вмісту в крові відновленого гемоглобіну, який, на відміну від ясно-червоного оксигемоглобіну, має темний червоно-синій колір. Нагромадження відновленого гемоглобіну залежить від недостатнього насичення крові киснем у легенях внаслідок їх запалення (пневмонія), набряку, здавлювання легень збільшеними органами черевної порожнини (тимпанія рубця, метеоризм шлунка та кишечника у коней), а також внаслідок порушень кровообігу при різних хворобах серця, особливо при запаленні листків перикарда (перикардиті) з нагромадженням у перикардіальній сумці великої кількості ексудату, міокардозі, деяких уроджених та набутих пороках серця у стадії декомпенсації.

Ціаноз слизових оболонок може бути зумовлений нагромадженням у крові «темних» дериватів гемоглобіну (метгемоглобіну при отруєнні нітратами).

56

Ж о в т я н и ч н і с т ь (лат. icterus — жовтий) слизових оболонок з'являється внаслідок підвищеного вмісту в крові білірубіну. Особливо добре вона помітна в тих випадках, коли слизові оболонки бліді, і, навпаки, почервоніння приховує жовтяничність ї утруднює її розпізнавання, проте на склері у таких тварин ікте-ричність добре помітна. За даними В. С. Постникова (1975), жовтяничність кон'юнктиви у корів спостерігається при концентрації білірубіну в крові 1,6 мг/100 мл і більше (у здорових не більше 0,5). Спостерігається жовтяничність слизових оболонок у тих випадках, що і шкіри: при запаленні печінки (гепатит), дистрофічних процесах у ній (гепатоз), при посиленому гемолізі еритроцитів (наприклад, гемолітична хвороба поросят, післяродова гемоглобінурія корів), а також лептоспірозі у великої рогатої худоби, інфекційному енцефаломієліті та інфекційній анемії у коней, при піроплазмідозах. Незначна жовтяничність у коней буває при хронічному гастриті та гастроентериті. Суцільна жовтяниця слизової оболонки рота у коней виникає при непрохідності кишечника (хі-мостаз, копростаз), метеоризмі кишечника, механічних ілеусах.

При жовтяничному забарвленні кон'юнктиви її необхідно дослідити на обох очах. Якщо інтенсивніше забарвлена права кон'- юнктива, це необхідно пов'язувати з так званим гепатоенцефалічним синдромом (печінково-мозковим), який з'являється у коней при мікотоксикозах (отруєннях токсинами грибів), а у людей — при інфекційному гепатиті (хворобі Боткіна). Добре виражена асиметрія в забарвленні кон'юнктиви у свиней і собак, у жуйних вона характеризується інтенсивнішою гіперемією, а не жовтянич-ністю (Мельник Й. Л.)

/В о л о г і с т ь с л и з о в и х о б о л о н о к . У здорових тварин слизові оболонки помірно вологі. При захворюваннях з явищами гарячки вона може знижуватися. Сухість слизової рота буває при всіх видах дегідратації, особливо у новонародженого молодняка, при динамічній і механічній непрохідності шлунка та кишечника. Підвищена вологість найчастіше зумовлена виділенням ексудату. Він може бути серозним, слизовим, слизово-гнійним, гнійним І гнильним. Серозні та слизово-гнійні витікання з кон'юнктиви можуть спостерігатися при первинному кон'юнктивіті, чумі м'ясоїдних, телязіозі, злоякісній катаральній гарячці, чумі великої рогатої худоби, інфекційному ринотрахеїті, А-гіповітамінозі, грипі.

Витікання з носових ходів бувають при риніті, запаленні слизових оболонок лицьової і верхньощелепної пазух, трахеїті, бронхіті, пневмоніях. У випадку закупорки носо-слізного каналу у коней можна спостерігати твердий тяж з гнійними масами в ніздрях.

Підвищена вологість слизової оболонки рота буває при стоматиті незаразної та інфекційної (ящур, везикулярний стоматит,, пустульозний стоматит коней) етіології або внаслідок розладів

57

ковтання при запаленні слизової оболонки глотки (фарингіт), паралічі глотки (сказ).

П р и п у х а н н я слизових оболонок зумовлюється серозним просочуванням їх при запальних процесах або застої крові. У випадку запалення кон'юнктива збільшена, через що вона виступає у вигляді блискучої, блідо-червоної складки. Таке припухання її характерне для злоякісної катаральної гарячки, чуми і сибірки великої рогатої худоби, чуми собак і псевдочуми птахів, грипу коней, пастерельозу птахів.

Важливим у діагностиці є венозний застій у твердому піднебінні, який виникає при хронічному гастриті. Слизова оболонка нерідко опускається у вигляді валика нижче від різців верхньої щелепи.

Н а ш а р у в а н н я на слизових оболонках утворюються внаслідок виділення серозно-фібринозного ексудату з великою кількістю епітеліальних клітин, лейкоцитів. Фібринозні нашарування на кон'юнктиві частіше спостерігаються при злоякісній катаральній гарячці у великої рогатої худоби, слизові — чумі собак.

Спинка язика вкривається сіро-білим або сіро-бурим нашаруванням при стоматиті, гастриті, усіх видах динамічної та механічної непрохідності кишечника. Таке нашарування на язиці курей одержало народну назву «тіпун».

Ц і л і с н і с т ь слизових оболонок порушується внаслідок механічного й хімічного впливу з утворенням ран, ерозій, тріщин, виразок і рубців. Однією з причин травм є неправильне стирання зубів. У великої рогатої худоби на спинці язика розвиваються виразки при поїданні грубого корму. На слизовій рота часто з'являються везикули, папули, афти, ерозії, виразки, тріщини, рани, рубці, як симптом інфекційних хвороб (ящура, злоякісної катаральної гарячки, стахіботріотоксикозу, везикулярного стоматиту та інших хвороб). Механізм їх розвитку такий, як і при ураженні шкіри.

ДОСЛІДЖЕННЯ ЛІМФАТИЧНИХ ВУЗЛІВ

Діагностичне значення дослідження лімфатичних вузлів полягає у тому, що при розвитку патологічного процесу в них з потоком лімфи із найближчих запальних вогнищ надходять збудники інфекцій і токсини. При місцеве перебігаючому запальному процесі уражуються регіональні лімфатичні вузли, а при інфекційних захворюваннях — більшість лімфатичних вузлів організму.

Досліджують лімфатичні вузли оглядом і пальпацією, і лише в деяких випадках застосовують пункцію або біопсію їх з наступним цитологічним або гістологічним дослідженням. Найбільш правильний результат одержують при пальпації лімфатичних вузлів, яку за можливістю, роблять одночасно з обох боків. Це дає змогу

58

порівнювати здоровий вузол зі зміненим. Двобічне ураження є показником генералізації патологічного процесу.

У здорових тварин для дослідження доступні лише поверхнево розміщені лімфатичні вузли: у коней — підщелепні й колінної складки; у великої і дрібної рогатої худоби — підщелепні. передлопаткові, колінної складки та надвим'яні, у дорослих свиней вони недоступні для пальпації, а у поросят і підсвинків можна прощупати заглоткові та колінної складки; у собак і котів — пахвинні. При інфекційних хворобах, що супроводжуються збільшенням лімфатичних вузлів, можна прощупати й інші, наприклад, у великої рогатої худоби, хворої на лейкоз,— навколовушні, заглоткові, три пари шийних і голодної ямки.

Підщелепні лімфатичні вузли у коней з лівого боку досліджують правою рукою, великий палець кладуть на ділянку жуйного м'яза, а останніми чотирма — притискують лімфатичні вузли до внутрішнього боку нижньої щелепи. Лімфатичні вузли лівої колінної складки пальпують правою рукою, великим пальцем — зверху складки, а решту — підводять під неї. У коней лімфатичні вузли невеликі за розміром — 0,5—1 см у діаметрі, але вони розміщені у вигляді пакету й тому підщелепні мають довжину до 15—20, а колінної складки —

6—10 см.

',У великої рогатої худоби підщелепний лімфатичний вузол розміщений біля кута нижньої щелепи, має овальну форму, подібну до зрілого каштана, діаметр у дорослих тварин 3—4,'у молодняка до 2 см. При дослідженні зліва лівою рукою утримують тварину за кінчик рога, великий палець правої руки кладуть за нижню щелепу, а останніми чотирма відшукують лімфатичний вузол, «перекочуючи» його до великого пальця (рис. 17). Для пальпації лівого передлопаткового лімфатичного вузла лівою рукою утримують тварину, а витягнуті пальці правої руки підводять під передній край лопатки трохи вище плечового суглоба і рухають ними від лопатки до шиї. У телят, овець і кіз пальпують одночасно обидва передлепаткові лімфатичні вузли. У дорослих тварин вони продовгуваті— 6—12, діаметром 1,5—2 см, у молодняка довжиною 4— 8, діаметром 1—1,5 см, рухливі, неболючі, щільні, гладенькі. •- Лімфатичні вузли колінної складки розміщені в кінці черева, нижче колінного суглоба, мають витягнуту форму, довжина їх 6—12, діаметр 1—1,5 см у дорослих тварин і 4—8 та близько 1 см — у молодняка. Лімфатичні вузли лівої колінної складки досліджують пальцями правої руки, покладеними зверху на складку. Надвим'яні лімфатичні вузли розміщені в підшкірній клітковині задньої ділянки шкіри, яка фіксує вим'я. Форма їх продовгувата, розмір 1—1,2 см і їх не завжди можна пропальпувати. Надвим'яні лімфовузли збільшені при туберкульозі, лейкозі та хронічних маститах й тому при цих хворобах доступні для огляду та пальпації. '

Під час дослідження лімфатичних вузлів звертають увагу на

59

їхні розміри, форму, рухомість, болючість, консистенцію, характер поверхні, температуру шкіри над вузлом. Нормальні лімфатичні вузли не збільшені, гладенькі, рухомі, не болючі, щільні, добре відмежовані від навколишніх тканин, а температура шкіри над ними не відрізняється від температури поряд розміщеної ділянки шкіри.

Серед змін лімфатичних вузлів розрізняють гостре й хронічне запалення та гіперплазію

При гострому паренхіматозному запаленні (лімфаденіті) лімфатичні вузли збільшені, щільні, болючі, малорухомі, поверхня їх залишається рівною і гладенькою, а температура шкіри над ними підвищена. Такі зміни лімфатичних вузлів спостерігаються при гострих місцевих запальних процесах: риніті, фарингіті, маститі, флегмоні та інших хворобах, у коней — при миті, заразному катарі верхніх дихальних шляхів.

Гостре запалення лімфатичних вузлів може перебігати з їх нагноюванням, утворенням абсцесів з наступним розкриттям їх і виділенням гною. Такий перебіг особливо характерний для миту. Ділянка вузла припухає, щільна консистенція його поступово стає розм'якшеною і флюктуюючою, температура шкіри над лімфатичним вузлом підвищена. В подальшому абсцес розкривається.

При хронічному запаленні лімфовузлів розростається сполучна тканина як у самому вузлі, так і в прилеглій до нього підшкірній клітковині. Вузол стає малорухомим, щільним, горбистим і неболючим. В інших випадках хронічного запалення вузли не зроста-

60

ються з навколишніми тканинами і тому рухомість їх зберігається. При запальній інфільтрації лімфатичних вузлів може спостерігатися набрякання зв'язаних з ними лімфатичних судин, внаслідок чого вони значно потовщуються з наступним утворенням по їх ходу вузлуватих набряків, абсцесів і виразок. Шкіра, що прикриває уражені вузли і судини, набрякає, стає малорухомою і болючою. Такі зміни виникають, наприклад, при епізоотичному лімфангоїті, сапі, рідше — при миті коней; обмежений лімфангоїт може бути при фолікулярному риніті, дерматиті в ділянці кінцівок та інших місцевих запальних процесах.

Гіперплазія лімфатичних вузлів спостерігається у великої рогатої худоби при лімфолейкозі, лімфогрануломатозі й характеризується рівномірним і значним збільшенням поверхневих лімфатичних вузлів. При цих хворобах гнійне запалення лімфатичних вузлів ніколи не проходить. На відміну від гіперплазії, при туберкульозному ураженні збільшуються лише окремі симетрично роз міщені лімфатичні вузли.

АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТІВ ТЕРМОМЕТРІЇ

У здорових тварин механізми терморегуляції забезпечують рівновагу між теплоутворенням і тепловіддачею, завдяки чому температура тіла підтримується постійною з деякими коливаннями (табл. 1), які залежать від фізіологічних і зовнішніх факторів.

Так, у самок дещо вища температура, ніж у самців, особливо в останні дні вагітності і в день родів (за винятком собак і верблюдів, у яких в день родів температура не підвищується); у тварин чистопородних, більш жвавого темпераменту, температура тіла також дещо вища порівняно з непородистими. Фізичне навантаження також призводить до тимчасового підвищення температури тіла, яка потім відновлюється до початкової протягом 10— 60 хв, а у верблюдів —

2,5—3 год.

Якщо температура тіла вища меж максимальної норми, то тоді говорять про гіпертермію або гарячку, а якщо показники температури нижчі мінімальної норми, то таку зміну називають гіпотермією.

Гарячка (febris) являє собою своєрідну захисну реакцію організму на вплив патологічних факторів, що характеризується розладом терморегуляції і підвищенням температури тіла. При гарячці спостерігається порушення функцій усіх систем і органів: пригнічення тварини, навіть до сопорозного стану, озноб з ритмічним тремтінням м'язів тулуба (тремор), відчуття холоду, скуйовдже-ність волосяного покриву, нерівномірний розподіл температури шкіри — підвищення її у ділянці вух, основи рогів, носового дзеркальця і зниження на кінцівках. Підвищення температури викликає збільшення частоти пульсу і дихання, посилення серцевого поштовху і тонів серця, звуження периферичних судин, а з погіршенням стану серцева діяльність послаблюється, судини розширюються, збільшується їхня порозність, розвиваються застійні явища. У хворих із синдромом гарячки погіршується апетит, пригнічується секреція слинних, шлункових і кишкових залоз. У жуйних навіть легка гарячка супроводжується гіпотонією передшлунків, а при тяжкому перебігу може висихати вміст книжки. Погіршується робота нирок, зменшується виділення сечі, підвищується її щільність, у ній з'являється білок.

Таким чином, підвищення температури тіла впливає на функцію усіх органів і систем і є одним з провідних і типових симптомів гарячки, який дає змогу у її перебігу розрізняти три стадії. Перша — це стадія підвищення температури тіла (stadium incre-menti). Вона охоплює період підвищення температури до типової для даної гарячки (не обов'язково до максимальної). Темп підвищення температури тіла може бути швидким (від кількох годин до доби) і повільним (протягом кількох днів).

Наступна стадія — це стадія утримання температури тіла (stadium fastigii) — період, коли проявляються найбільш типові для гарячки патологічні зміни. Цю стадію характеризують і за висотою підвищення температури тіла, і за характером перебігу. На-кінець, настає стадія зниження температури (stadium decrementi) до норми, яке може перебігати швидко, протягом кількох годин — це критичне зниження (crisis), або повільно протягом кількох днів (lysis). Критичне зниження температури тіла супроводжується потінням, зниженням частоти пульсу та дихання, поліпшенням загального стану. Однак у деяких випадках температура тіла знову підвищується і тримається кілька днів. Це — несправжній або перерваний криз, який є свідченням поширення патологічного процесу. При критичному зниженні температури тіла внаслідок різкого розширення периферичних судин може розвинутися гостра судинна недостатність — колапс.

62

стану тварин.

Стадія утримання температури тіла характеризується двома по-

казниками: ступенем підвищення температури порівняно з максимальною нормою і характером добових її коливань.

За ступенем підвищення температури тіла розрізняють такі форми гарячки: субфебрильну (слабку), коли вона підвищується в межах до 1 °С вище максимальної нормальної температури (наприклад, у коня це в межах 38,6—39,5 °С); фебрильну (помірну) гарячку — підвищення температури до 2 °С; піретичну (грецьк. pyros — вогонь) або високу —до З °С; гіперпіретичну (дуже високу) — більш ніж на З °С порівняно з максимальною нормою. Суб-фебрильна гарячка спостерігається при бронхіті, фарингіті, гастриті, ентериті, міокардиті, гепатиті, нефриті, фебрильна — характерна для крупозної пневмонії, перикардиту, гострих респіраторних хвороб, а останні дві (піретична та гіперпіретична) бувають при септичних процесах і тяжко перебігаючих гострих інфекційних хворобах

Як у здорових тварин, так і в хворих з явищами гарячки, спостерігаються добові коливання температури тіла. Залежно від характеру цих коливань розрізняють п'ять основних типів гарячки: постійну, послаблювальну, переміжну, зворотну і атипову.

Постійна гарячка (febris continua) характеризується тим, що добові коливання підвищеної температури тіла не перевищують 1 °С (рис. 18) Так перебігають крупозна пневмонія у коней, злоякісна катаральна гарячка у великої рогатої худоби, септичні процеси.

Послаблювальна, або ремітуюча гарячка (febris remittens) ха-

рактеризується високою температурою, добові коливання якої більші 1 °С, але до норми температура не повертається.

Переміжна або інтермітуюча (febris intermittens) відрізняється чергуванням періодів короткочасного підвищення температури понад 1 °С (параксизми) з періодами нормальної температури тіла (апірексії), які продовжуються 1—3 дні (рис. 19). Спостерігається при гбстрій катаральній бронхопневмонії. Виснажлива або гек-

63