levchenko_v_i_sudakov_m_o_melnik_i_l_ta_in_klinichna_diagnos

Задишка (dispnoe, від грецьк. dys — розлад, порушення, рпое — дихання) — утруднене дихання, яке супроводжується змінами частоти, сили, ритму та типу дихання. Вона є симптомом багатьох хвороб і тому має велике діагностичне значення. Розрізняють три форми задишки: інспіраторну, експіраторну та змішану.

Інспіраторна задишка характеризується утрудненим вдихом. Виникає вона внаслідок звуження верхніх дихальних шляхів — при запаленні та набряку слизової оболонки носа, що особливо небезпечно у тварин з вузькими отворами, гортані, деформації хрящів хоан при інфекційному атрофічному риніті свиней, здавлюванні гортані і трахеї пухлинами або надмірно збільшеною щитовидною залозою. Інспіраторна задишка буває також при зниженні еластичності стінок альвеол, коли розширення їх потребує додаткового зусилля м'язів (пневмонія, альвеолярна емфізема).

Клінічно інспіраторну задишку розпізнають за характерною позою тварини. Вона стоїть із витягнутими вперед головою та шиєю і широко розкритими (рупороподібними у коня) ніздрями, грудні кінцівки розставлені, ліктьові горби відставлені назовні, міжреберні м'язи западають внаслідок зниження внутрішньогрудного тиску. Корови та свині часто дихають з відкритим ротом, хрящі крила носа інтенсивно розширюються, собаки і коти приймають сидяче положення, кролі труть носом об клітку. Фаза вдиху подовжена, вдихання повітря супроводжується сопінням, свистом, хропінням. Порушення зовнішнього дихання спричиняє кисневе голодування (гіпоксемію), нагромадження у крові надлишку двоокису вуглецю (гіперкапнію), появу ціанозу видимих слизових оболонок.

Еспіраторна задишка характеризується утрудненням видиху. Розвивається вона при зниженні еластичності легеневої тканини, що спостерігається при запаленні легень (пневмонії), альвеолярній емфіземі легень, мікробронхіті. У здорових тварин грудна клітка спадається більш-менш пасивно. При зниженій еластичності легеневої тканини пасивна фаза видихання повітря доповнюється посиленою роботою м'язів черевного преса та грудної клітки, тобто видих стає подвійним. Внаслідок посиленої роботи черевних м'язів внутрішньочеревний тиск підвищується, діафрагма інтенсивніше зміщується у порожнину грудної клітки, сприяючи цим самим витискуванню повітря з легень.

Клінічно експіраторна задишка проявляється подовженою фазою видихання повітря, переважно черевним типом дихання; запа-

414

данням черевної стінки вздовж реберної дуги («запальний жолоб»), посиленим коливанням черевної стінки в ділянці здухвин.

Змішана задишка характеризується утрудненням обох дихальних фаз — вдиху і видиху й тому природно, що клінічне вона проявляється симптомами, характерними і для інспіраторної, і для експіраторної задишки. Спостерігається змішана задишка при хворобах серця (міокардиті, перикардиті, ендокардиті), особливо в стадію декомпенсації; при ураженнях легень, які супроводжуються зменшенням дихальної поверхні — пневмонії різної етіології, гіперемія та набряк легень, стиснення легень ексудатом, транссудатом, пухлинами, при гострій і хронічній альвеолярній емфіземі легень внаслідок втрати легеневою тканиною еластичності; хворобах кровотворних органів, пов'язаних із зменшенням у крові гемоглобіну; при різкому підвищенні внутрішньочеревного тиску (тимпа-нія рубця, гостре розширення шлунка, метеоризм кишечника).

За ступенем вираженості розрізняють задишки легкі й тяжкі. Легка задишка проявляється лише при фізичному навантаженні на тварину, тяжка—у стані спокою. Задишку, яка виникає раптово, швидко розвивається, називають ядухою. Буває вона при спазмі бронхів, голосових зв'язок гортані.

Кашель — складна рефлекторна реакція на подразнення рецепторів гортані, трахеї, бронхів і плеври сторонніми тілами, які утворилися внаслідок запальних чи інших патологічних процесів (мокротиння, ексудат, кров, слиз) чи потраплянням іззовні або в результаті міграції (наприклад, личинки гельмінтів). Особливо чутливими є слизова оболонка гортані, біфуркації трахеї і розгалуження бронхів. Вважають, що запалення легеневої тканини кашлю не викликає, а поява кашлю у таких випадках пояснюється втягненням у патологічний процес бронхів і плеври. Таким чином, кашель є рефлекторно-захисним актом.

Кашльовому поштовху передує глибокий вдих, за яким рефлекторно закривається голосова щілина. Наступне скорочення м'язів підвищує тиск повітря у дихальних шляхах, голосові зв'язки відкриваються і повітря з характерним шумом викидається назовні. Штучно кашель можна викликати у коней і дрібних жуйних стисканням гортані або перших трахеальних кілець, у великої рогатої худоби — закриттям ніздрів, витягуванням язика, свиней примушують підніматися і рухатися, а у собак стискують грудну клітку.

При клінічній оцінці кашлю звертають увагу на його частоту та силу, болючість і вологість, враховуючи при цьому особливості кашлю у тварин різних видів. Перераховані властивості кашлю мають велике діагностичне значення, оскільки вони залежать

від характеру патологічного процесу і місця його локалізації. Залежно від стану дихальних шляхів і місця локалізації хвороби, подразнення викликає то окремі кашльові поштовхи (ларингіт, бронхіт), то тяжкі приступи кашлю. Останнє зустрічається при дифузному бронхіті, хронічній альвеолярній емфіземі легень, плевриті, бронхіальній астмі, пневмонії свиней, легеневій формі чуми свиней, при потраплянні в дихальні шляхи стороннього тіла.

Сила кашлю залежить від наповнення легень повітрям, еластичності їхньої' тканини, швидкості й сили видиху. Інфільтрація легеневої тканини, заповнення альвеол ексудатом при пневмонії, туберкульозі, альвеолярна емфізема легень знижують еластичність їх тканини, а плеврит — зменшує швидкість і силу дихальних екскурсій грудної клітки, тому повітря під час кашльового поштовху виводиться із дихальних шляхів порівняно повільно й кашель при перерахованих хворобах буде тихий, приглушений, протяжний, іноді він переходить у покашлювання. І навпаки, при запаленні гортані, трахеї, великих бронхів, коли легенева тканина не уражена, еластичність її суттєво не змінена, кашель буде сильним, звучним, коротким, оскільки повітря з легень і дихальних шляхів викидається швидко та енергійно.

Кашель при ураженні плеври, набряку гортані, крупозному і виразковому запаленні слизової оболонки дихальних шляхів, особливо в перші дні хвороби, супроводжується болючістю. Синдром болі проявляється своєрідною поведінкою тварин: вони збуджені мають заляканий вигляд, здійснюють пусті жувальні й ковтальні рухи, витягують голову і шию, тупцюють грудними кінцівками.

Стадія перебігу запального процесу впливає на характер кашлю. Якщо в дихальних шляхах збирається рідкий ексудат, то кашель буде вологим, що спостерігається при гострому катаральному ларингіті, бронхіті, в другу стадію розвитку катаральної бронхопневмонії.

У перші дні розвитку крупозної пневмонії і катаральної бронхопневмонії ексудату ще мало, а при підгострому і хронічному запаленні дихальних шляхів він стає в'язким, оскільки рідка частина його частково розсмоктується, а частково випаровується. В цих випадках в'язкий, липкий ексудат веде до виникнення сухого кашлю, який більш болючий, ніж вологий. Сухий кашель виникає також при гострому крупозному запаленні слизової оболонки дихальних шляхів.

116

ДОСЛІДЖЕННЯ ВЕРХНЬОГО (ПЕРЕДНЬОГО) ВІДДІЛУ ДИХАЛЬНОЇ СИСТЕМИ

ДОСЛІДЖЕННЯ НОСА

При дослідженні носа звертають увагу на витікання і видихуване повітря, ніздрі, крила носа, слизову оболонку носа.

; Витікання з носа у здорових тварин непомітні або незначні й мають вигляд крапель серозного або серозно-слизового характеру, які злизуються тваринами або виділяються назовні/ У хворих тварин витікання з носа ексудату чи транссудату, крові, наявність у ньому фібрину, залишків тканин, плівок, домішок слини, корму має діагностичне значення.

При дослідженні носових витікань звертають увагу на їх кількість, консистенцію, колір, запах, наявність домішок і одно чи двобічне витікання. Однобічне витікання спостерігається при ураженні на відповідному боці носової, верхньощелепної і лобної пазух або повітроносного мішка. Двобічне носове витікання буває при одночасному право- і лівобічному ураженні перерахованих ділянок, при захворюваннях легень, бронхів, трахеї і гортані.

Кількість носових витікань залежить від характеру патологічного процесу. Значні витікання спостерігають при гострому риніті, дифузному бронхіті, набряку легень, паралічі глотки, миті коней, злоякісній катаральній гарячці великої рогатої худоби, інфекційному риніті кролів, свиней. При хронічних катарах верхніх дихальних шляхів, бронхітах, пневмонії, туберкульозі носові витікання незначні. При риніті витікання постійні, при ураженні легень, бронхів, гортані вони посилюються після кашлю, а при запаленні додаткових пазух — при опусканні голови.

Залежно від характеру запалення розрізняють серозне, серознослизове, слизове, слизово-гнійне, гнійне, кров'янисте і гнильне (іхорозне) носові виділення. Серозне виділення прозоре, подібне до води. Спостерігається воно при набряку легень або в перші 1 — 2 дні гострих запальних процесів дихальних шляхів. Потім воно стає серозно-слиїзовим і слизовим. Слизові витікання густі, клейкі, прозорі, без кольору або сірі, якщо домішуються лейкоцити та епітеліальні клітини. Виділяються вони в останньому періоді гострих катарів слизової носової порожнини, гортані, бронхів. Серозне витікання внаслідок значного примішування лейкоцитів перетворюється у серозно-гнійне (біло-сірого, сіро-жовтого кольору), яке буває при катарально-гнійній пневмонії, гострому катарі додаткових пазух носа, повітряного мішка і гнійним (з'являється при абсцесах, які розкрились у дихальні шляхи). Гнійне витікання рідке, мутне, білувато-жовтого або зеленкуватого кольору, солодкуватого запаху. Кров'янисті витікання бувають при травмах носових ходів, додаткових пазух, розриві легеневих судин, а також

117

42. Огляд слизоіОІ оболонки носа у коня

при сибірці, сапі. Витікання при цьому червонуваті, а при розпаді еритроцитів — шоколадні або темно-червоні. При гангрені легень витікання буро-сірого, сірозеленого або шоколадного кольору, смердючого гнійно-гнильного запаху.

Таким чином, колір, запах і консистенція носових витікань залежить від характеру патологічного процесу.

вих витіканнях буває повітря, яке Спостерігають домішки повітря у випадку набряку легень, легене-

вій кровотечі, хронічному бронхіті. Велике пухирчасті витікання, змішані з слиною і кормовими масами, бувають при запаленні або паралічі глотки. Крім повітря, слини та кормових мас, у носових витіканнях зустрічаються нитки фібрину, шматочки легеневої тканини, гельмінти, блювотні маси (їх відрізняють за кислою реакцією)

.

При дослідженні видихуваного повітря особливу увагу звертають на його запах. Він стає неприємним, гнильним при гангрені легень, аміачним — уремії, а при кетозі нагадує запах ацетону.

Дослідження носових отворів і слизової оболонки носа. При дослідженні ніздрів звертають увагу на їх контури, набряки шкіри, новоутворення. Ніздрі розширені у коней при альвеолярній емфіземі легень, набряку та паралічі гортані, а зміщені вниз при паралічі лицьового нерва. Набряки шкіри носа бувають при глибокому запаленні слизової оболонки носової порожнини, злоякісній катагральній гарячці великої рогатої худоби, інфекційному риніті у кролів.

Потім досліджують слизову оболонку носа (рис. 42). Звертають увагу на її колір, вологість, опухання, порушення цілісності, висипання, рубці, виразки (див. главу III).

При гострому риніті слизова оболонка носа внаслідок інфільтрації опухає, що небезпечно для тварин з вузькими носовими ходами, особливо свиней, кролів, собак, у яких вони звужуються настільки, що утруднюють дихання, і тому з'являються шуми, які чути на відстані.

Порушення цілісності слизової оболонки носа можна знайти у вигляді ран, подряпин, виразок, вузликів, пустул, нашарувань, новоутворень.

118

Дослідження верхньощелепної і лобноТ пазух та повітроносних мішків здійснюють за допомогою огляду, пальпації і перкусії, а при необхідності — ендоскопії, пробного проколу, трепанації, рентгенографії і рентгеноскопії.

Оглядом визначають асиметрію лицьової частини черепа, характерну для однобічного гаймориту, звертають увагу на ділянку повітроносних мішків, розміщених між крилом атланта і заднім краєм гілки нижньої щелепи. Можливі деформація кісток, додаткових пазух (при рахіті, остеодистрофії, актиномікозі, ЗКГ), випинання і збільшення об'єму повітроносних мішків, поява носового витікання, особливо при нахилянні голови вниз.

Пальпацією визначають цілісність, потовщення кісток, чутливість, температуру та збільшення об'єму пазух, болючість і наявність флюктуації у їх ділянці. Болючість кісток — одна із початкових ознак запалення пазух, яка з'являється раніше інших симптомів.

Перкусію додаткових лицьових пазух проводять безпосередньо пальцем або обушком перкусійного молоточка. У здорових тварин виявляють своєрідний притуплено-тимпанічний (коробковий) звук, а в ділянці повітроносних мішків — тимпанічний. Поява притупленого й тупого звуків у ділянці пазух свідчить про наявність запальних процесів у них і про нагромадження гною або новоутворень. При скупченні ексудату або гною у повітроносних мішках звук буде притуплений або тупий, а при їх метеоризмі — голосний тимпанічний з металічним відтінком.

ДОСЛІДЖЕННЯ ГОРТАНІ ТА ТРАХЕЇ

Зовнішнє дослідження гортані і трахеї проводять методом огляду, пальпації, аускультації; внутрішнє — неозброєним оком або за допомогою лярингоскопії. Оглядаючи гортань та трахею, при деяких захворюваннях можна помітити зміну положення голови й шиї, у випадку запалення — припухлості і набряки тканини в ділянці гортані та трахеї, зміни форми трахеї, її викривлення, деформацію, переломи та розриви кілець. У дрібних тварин (собаки, коти, птахи) внутрішній огляд гортані здійснюють безпосередньо через ротову порожнину. Для цього у птахів розкривають дзьоб, ззовні трохи піднімають гортань. У собак і котів відкривають рот, корінь язика притискують шпателем або язик виводять назовні у бік, а пальцями іншої руки піднімають гортань.

Внутрішній огляд гортані у великої рогатої худоби здійснюють за допомогою шпателя-освітлювача В. І. Габрійолавічюса, а у коней лише з використанням ларингоскопів. При огляді гортані звертають увагу на колір і стан слизової оболонки, м'якого піднебіння, надгортанника, голосових щілин та зв'язок, наявність виразок, нашарувань, фібринозних і дифтеричних плівок.

119

Пальпацію проводять методом слабкого тиску вказівним і великим пальцями кілець трахеї, починаючи з перших і поступово переходять донизу. Краще використовувати бімануальну пальпацію. За допомогою пальпації гортані та трахеї визначають чутливість, температуру, болючість, цілісність, зміни форми, шуми, що сприймаються на дотик. Цінні відомості можна одержати під час здавлювання перших кілець трахеї. У здорових тварин при цьому виникає 1—2 кашльових поштовхи, а у хворих (при ларингіті, трахеїті) — приступ кашльових поштовхів.

У коней пальпацією уточнюють діагноз півпаралічу гортані («свистячої ядухи»), для чого по черзі притискують лівий і правий черпакуваті хрящі. Натискання на уражений хрящ не викликає реакцій у хворої тварини, а на здоровий — призводить до різкого занепокоєння тварини внаслідок наростання асфіксії.

Аускультацією у ділянці гортані виявляють стенотичний шум, який нагадує букву «X» при вдиханні і видиханні повітря, його називають шумом гортанного стенозу або ларингеальним диханням, на трахеї — трахеальним, а на грудній клітці — бронхіальним. Вислуховують усі перераховані дихальні шуми під час обох дихальних фаз — при вдиху й при видиху. Утворення ларингеального дихання пов'язане з поштовхоподібним рухом повітря у дихальних шляхах, який виникає внаслідок звуження або розширення в окремих місцях дихальної трубки. За широкою глоткою йде голосова щілина, утворена голосовими зв'язками, а за нею — знову широка порожлина гортані. Завихрення повітря у цьому місці, нерівномірний рух його створюють своєрідний стенотичний шум.

До патологічних змін ларинго-трахеального дихання відносять його посилення при запаленні слизової оболонки і стенозі дихальної трубки. В останньому випадку домішуються додаткові шуми, які створюють враження свисту, хрипіння або шипіння, і об'єднуються загальною назвою стридор. їх виявляють при набряку гортані, крупозному запаленні її, наявності пухлин у просвіті гортані, свистячій ядусі. У деяких випадках стридор настільки сильний, що його можна почути навіть на відстані від тварини. Крім нього, аускультацією гортані і трахеї можна виявити сухі й вологі хрипи. Останні нагадують лопання пухирців повітря, їх знаходять при гострому ларинготрахеїті, набряканні гортані та легень, легеневій кровотечі. Сухі хрипи нагадують писк, тріск. Вони виникають у випадках, коли слизова оболонка гортані і трахеї вкривається в'язким ексудатом.

Досліджуючи гортань, звертають увагу на голос тварин. Серед його змін спостерігають хрипкий гавкіт (при сказі, ларингіті), безперервне мукання при німфоманії у корів, втрату голосу — афонію (aphonia, від грецьк.— а — заперечення, phone — голос, звук) при сказі, паралічі та пухлинах гортані.

120

ДОСЛІДЖЕННЯ ГРУДНОЇ КЛІТКИ

Грудну клітку досліджують оглядом, пальпацією, перкусією І аускультацією. Велике значення має рентгенологічне, зокрема флюорографічне, дослідження грудної клітки. При необхідності проводять торакоцентез для взяття рідини з плевральної порожнини. Застосовують функціональне дослідження дихальної системи, пневмографію.

Огляд грудної клітки. У здорових тварин грудна клітка округлої форми, у коней легкого типу — дещо звужена. При рахіті вона внаслідок тиску м'язів плечового пояса стає вузькою і меншою в- об'ємі, що призводить до послаблення її екскурсій, порушення зовнішнього дихання і розвитку легеневих хвороб (ателектазу легень, катаральної бронхопневмонії). За даними П. Я. Конопель-ка, у 40 % поросят рахіт ускладнюється бронхопневмонією. З іншого боку, ураження легень може стати причиною зміни форми, величини та функції грудної клітки. Так, при альвеолярній емфіземі легень спостерігається двобічне розширення грудної клітки, а іноді вона нагадує бочкоподібну форму. Двобічний ателектаз легень призводить до зменшення об'єму грудної клітки, а однобічний — супроводжується однобічним зменшенням об'єму грудної клітки та асиметричним диханням. Нагромадження у плевральній порожнині ексудату (однобічний плеврит) або повітря (пневмоторакс) зумовлюють однобічне розширення грудної клітки

Пальпація грудної клітки. Пальпацією грудної клітки виявляють болючість і температуру, наявність набряків, емфізем, цілісність ребер і характер їхньої поверхні.

Чутливість грудної клітки виявляють натискуванням кінчиками пальців або ручкою перкусійного молоточка на міжреберні проміжки. Болючість грудної стінки виявляють при фібринозному плевриті, запаленні міжреберних м'язів, переломах ребер. Підвищення її температури буває при плевриті, місцевих запальних процесах, зниження — при застійних набряках. Крепітацію підшкірної клітковини встановлюють у випадку інтерстиціальної емфіземи та емфізематозного карбункула'.

Порушення мінерального обміну призводить до деформації ребер. Так, при рахіті знаходять розширення ребер на місці з'єднання кістки з реберним хрящем (рахітні чотки), а при остеодистрофії— нерівну поверхню, горбкуватість країв ребер, часткове, а інколи і повне розсмоктування останньої пари ребер. £. Перкусією грудної клітки визначають межі легень (топографічна перкусія) і характер звуку (порівняльна перкусія). Остання дає змогу виявити патологічні зміни легень і плеври. Якщо ці зміни досить добре помітні (наприклад, якщо од ер жуємо тупий чи тимпанічний звуки), то наше вухо уловлює їх і без порівняння з нормальним. Коли ж зміни незначні, то для їх виявлення необ-

121

хідно порівняти одержаний перкусійний звук з нормальним (звідси й назва — порівняльна перкусія). Застосовуючи дану перкусію, краще порівнювати одержаний на даній ділянці грудної клітки звук з перкусійним звуком на симетричній ділянці другої половини грудної клітки.

При перкусії у ділянці легень одержують своєрідний чіткий легеневий або атимпанічний звук, в утворенні якого беруть участь такі компоненти: звук плесиметра і молоточка, що виникає у момент нанесення удару по плесиметру; власний звук грудної клітки, який виникає внаслідок коливань реберної стінки і утворює тупий звук; резонанс стовпа повітря у легенях (виникає тимпанічний звук). Комбінація усіх звуків утворює довгий, сильний і низький звук, так званий чіткий легеневий або атимпанічний звук, основна властивість якого — неможливість для нашого вуха визначити його висоту.

Залежно від виду тварин, їх вгодованості, місця перкусії, еластичності легеневої тканини атимпанічний звук буде дещо відрізнятися. У коней з широкою і глибокою грудною кліткою, вузькими ребрами, еластичною легеневою паренхімою перкусією виявляють чіткий легеневий звук, у корів він більш звучний, у вгодованих свиней, навпаки — слабший. У дрібних тварин — кролів, котів, маленьких собак легеневий звук високий з тимпанічним відтінком; у худих — будь-якого виду він сильніший, дзвінкіший і довший порівняно з добре вгодованими тваринами, оскільки тонка грудна стінка легше виводиться із стану спокою.

Залежно від ділянки грудної клітки, де проводиться перкусія, інтенсивність звуків помітно змінюється. Найбільш інтенсивний звук буває у середній третині грудної клітки, яка обмежена зверху лінією, що проходить через нижній виступ маклака, а знизу — через середину плечового суглоба. Тут коливальні рухи грудної стінки найінтенсивніші.

Правила перкусії грудної клітки загальні (див. главу І). У великих тварин застосовують інструментальну перкусію, у дрібних перевагу віддають дигітальній Перкусію бажано робити на стоячій тварині. Силу перкусійного удару змінюють залежно від товщини грудної стінки і мети перкусії. Для знаходження поверхнево розміщених у легеневій тканині фокусів застосовують слабку перкусію, а при глибокому знаходженні патологічних фокусів — глибоку (спосіб стаккато). Слабкі удари способом легато рекомендується наносити при топографічній перкусії.

Поле перкусії легень. Ділянку грудної клітки, на якій виявл^-тоть чіткий легеневий звук, називають полем перкусії легень. Особливості будови грудної клітки сільськогосподарських тварин, а саме: масивний розвиток лопатко-плечового пояса, який товстим шаром вкриває середню ділянку грудної клітки (до четвертого ребра), значно зменшує поле перкусії легень, роблячи недоступ-

122

ним все те, що розміщене під шаром м'язів плеча 5 лопатки. Таким чином, зона поширення чіткого легеневого звуку не відповідає топографічним межам легень (у коня поле перкусії зменшене на '/з УСІЄЇ поверхні легень). Грудне поле перкусії розміщується за лопаткою і має форму трикутника.»Передня перкусійна межа його проходить по лінії анконеусів, тобто лінії, проведеній від заднього кута лопатки до ліктьового горба, верхня межа паралельна остистим відросткам грудних хребців на відстані від них у великих тварин на ширину долоні, а у дрібних — на 2—3 см. Ці межі практично не змінюються, а діагностичне значення має визначення задньої перкусійної межі легень.

У великої рогатої худоби, крім грудного поля перкусії, виявляють передлопаткове, що розміщене над плечовим суглобом, і йде вверх майже до середини лопатки, шириною у добре вгодованих тварин 3— 4 см, а в помірно вгодованих — 6—8. Відведення грудної кінцівки назад збільшує розміри передлопаткового поля перкусії.

У дрібної рогатої худоби також є передлопаткове поле перкусії, але вено зливається з грудним, хоча перкусійний звук у ділянці лопатко-плечового пояса значно тихіший і слабший, ніж у передлопатковій та грудній частинах перкусійного поля легень.

# Задню межу легень у коней, свиней, собак, верблюдів визначають за трьома горизонтальними лініями: маклака, сідничного горба; плечового суглоба, а у великої і дрібної рогатої худоби — по двох — маклака і плечового суглоба, оскільки у них лінії маклака і сідничного горба практично збігаються. Перкусію здійснюють послідовно по міжреберних проміжках, орієнтуючись на відповідні горизонтальні лінії, спрямовані від лінії анконеусів і назад. Про межі легень судять по переходу чіткого легеневого звуку в тупий або тимпанічний.

• У великої і дрібної рогатої худоби задню перкусійну межу лівої половини легень визначают.ь по лінії маклака в 11-му міжреберному проміжку, по лінії плечового суглоба—у 8-му, а місце перетину задньої межі правої легені по лінії маклака — в 10-му міжреберному проміжку.

У коней задня межа легень перетинає лінію маклака на 16-му, сідничного горба—14-му, лінію плечового суглоба—10-му міжреберних проміжках (рис. 43), у собак — відповідно по 11-, 9- і 8-му міжреберних проміжках. У свиней, на відміну від собак, задня межа легень по лінії плечового суглоба проходить по 7-му міжреберному проміжку, а по решті ліній — збігається.

Зміни меж легень. Залежно від характеру патології буває одноабо двобічне збільшення чи зменшення перкусійних меж легень.

З б і л ь ш е н н я м е ж л е г е н ь супроводжується в основному зміщенням задньої межі в каудальному напрямку. При аль-

123