69.Поема «Сурка» і. Франка. Морально-етичний аспект

Соціально – побутова поема. Мова у ній про жидівку Сурку, яку спокусив корчмар, а потім вагітну її вигнала дружина корчмаря. Сурка поневірялася з дитиною, без грошей. Її ніде не приймали. І взимку одного разу вона вирішила лишити дитину під хатою. Але вона вчасно опам»яталася, разом із жандармом забрала дитину. Тепер її судять, але вона рада, що дитина поряд з нею. Соціально гострий сюжет розгортає І. Франко в пое­мі «Сурка» (1889). Як свідчить сам письменник, поема «Сурка» викликана до життя двома обставинами: розпо­віддю арештанта, який відбував ув’язнення разом в І. Франком, та тугою за власними дітьми. «Написана вона в тюрмі,— писав І. Франко до М. Драгоманова 16 вересня 1891 р. про поему,— в самі тяжкі години, ко­ли мені здавалося, що прийдеться пропадати з гризоти. Бажалося віддихнути згадкою про дітей, та, власне, ся згад­ка найдужче мучила, бо бачилось їх самих, покинутих і безпомочних, мов те старченя в снігу. От тут і підверну­лося оповідання конокрада Гершона про Сурку, і я взяв йо­го живцем та й обробив віршами болгарських пісень». Поет подібно до Шевченка (поеми «Катерина», «Най­мичка») високо підносить благородне почуття материн­ства, що допомагає героїні стійко перебути власну тра­гедію в ім’я дитини. Розповідь від першої особи (причому оповідачка є героїнею твору) дає можливість І. Франкові значно «ліризувати» поему (самохарактери­стики оповідачки, пестливі звертання до сина-маляти тощо). Автор ніби стоїть збоку, а розповідає його герої­ня, проте авторська позиція цілком виразна. Поет не ли­ше переживає, а й осмислює трагічний конфлікт, ста­вить відповідні соціальні акценти. І ліро-епічна поема виявляє свою приховану тенденційність — глибоку нена­висть до експлуататорського світу, де топчеться найсвятіше — почуття матері.Емоційна напруженість розповіді і «ліризація» твору допомагають створенню образів широкого узагальнення, типових реалістичних характерів. Ліричне трактування епічної теми, гуманістичний пафос надають поемі оптимістичного звучання. Адже всепоглинаюча лю­бов матері до дитини стоїть вище нелюдськості відносин у світі визиску. Як негаснуча ватра, вона зігрівав пока­лічену життєвими обставинами молоду жінку, що, не­зважаючи на нестерпні умови, в широкогуманістичному розумінні слова морально перемагає.

70. Поетика байок Глібова

Леонід Глібов написав 107 байок.. Головні теми байок Глібова — безправ'я покріпаченого селянства, поміщицька сваволя, продажність суддів, хабарництво чиновників, несправедливість суспільного устрою, облудність земства.Він гостро критикував неробство, хвалькуватість, підлабузництво, брехливість тощо. Розкриваючи паразитиз, жорстокість панівних класів, байкар протиставляє їм працьовитість і чесність простого люду, показував його моральну вищість, стверджував його місце і роль у житті суспільства. Основним естетичним принципом є народність.Глібов-байкар розкриває суперечності класового суспільства, надає різноманітним алегоричним образам історичної виразності. Байкарська творчість Глібова хронологічно й тематично ділиться на два періоди: перший - 50-60-ті рр. другий - 80-90-ті рр. У байках першого періоду (1853-1872 рр.) увагу приділено зображенню різних сторін самодержавно-поміщицької системи з насильством і розбоєм, цинічно-зневажлевим ставлення до трудового люду («Вовк і кіт», «Гадюга та Ягня», «Вовк та Зозуля»). Використання народного гумору, іронізування поширюють межі традиційного сюжету і надають байці виразнішої оповідної форми.

Правдимим відтворенням взаємин між знедоленим, безправним народом і гнобительско-чиновницьким апаратом Царської Росії є байки «Медмідь-пасічник». «Щука», «Лисиця і Ховрах», «Вівчар», «Вовк та вівчарі».В байках «Мишача рада», «Квіти» Л.Глібов висміяв кумівство у вирішенні громадських справ. Письменник з неприхованим розчаруванням говорить про царський маніфест 1861 року в байці «Хмара». мотиви та образи Л.Глібов часто запозичував у Крилова. Сюжети байок мають національний характер та динамічний сюжет. За рахунок великої кількості монологів та діалогів сюжет набирає ознак драми. Мораль байок Л.Глібова чітка, лаконічна, майже афористична. Лексика – колоритна, вона відзначається великою кількістю пестливих форм. Глібов наближує рядки до чотиристопного ямба з чергуванням суміжного, перехресного і кільцевого римування. В другий період творчості Л.Глібов пише байки: «Ластівка і Шуліка», «Ле на облаві», «Кундель», «Коник - стрибунець», «Цуцик», «цяцькований осел», «Мальований стовп» та інші Байки другого періоду відображають суперечності капіталістичного суспільства, спираючись на принципи народності, гуманізму, соціальної і національної самосвідомості. У байку приходить новий оповідач з іронічною посмішкою. Він проникливим зором спиняється на потворних явищах капіталістичної дійсності — на цілій зграї чиновників, самодурів, нероб. Глібов наснажує алегоричні образи реальним життєвим змістом, створює нові сюжети, кладучи в основу народні приповідки та приказки. поглиблюється ліризм, інтонаційні відтінки мови, новелістичний або баладний стрій байок. тепер постають інші алегоричні персонажі: Коник-стрибунець, Цуцик, Жаби, цяцькований Осел, мальований Стовп. Критичне вістря байок спрямовується на розкриття нових соціально-економічних відносин, засудження паразитизму, прислужництва, тупоумства, міщанської самозакоханості.протиставляючи трудове життя паразитичному у байці «Коник-стрибунець», байкар висміює байдужість, зневагу до народних звичаїв. це передається колоритом ліричної, іронічно-дотепної мови.поетичним колоритом відзначається байка «Мальований стовп». Сухому чиновникові, бездушному Стовпові протиставляється пейзаж, змальований пісенними художніми засобами. У «Солом'яний дід» автор вболіває за піднесення свідомості народних мас, за потребу нести в народ живі слова «правди і освіти». Невдячність, егоїзм, жорстокість, самодурство викриває поет у байках «Шелестуни», «Кундель».