30.Збірка «Мій Ізмарагд» і. Франка. Особливості композиції. Поліфонія жанрів.

«Мій Ізмарагд» - збірка творів І.Франка, видана у 1898 році. У ній знайшли своє відображення болючі роздуми автора над сенсом людського життя, зв’язком вічності буття і кохання . Вірші збірки автор назвав «дітьми страждань», бо книга творилася впродовж 15 років, писалася в несприятливий час – хвороба очей, яка змушувала перебувати в темній кімнаті. Збірка показала відхід автора від впливів марксизму, який він уже гостро критикував, прийняття християнської етики. Збірка поділяється на шість циклів: Поклони;Паренетикон;Притчі;Легенди;По селах;До Бразилії. Тема збірки: Збірка «Мій Ізмарагд» об’єднала твори, написані за мотивами стародавніх притч, легенд, повчань, що містили у давньоруських рукописних збірниках. У збірці переважають філософські мотиви: рефлексії поета про добро й зло, красу і вірність, обов’язок і зміст людського життя. В збірці, крім таких віршів, як «Сідоглавому» , «Декадент» , спрямованих проти антипатріотів, декадентів , вміщено цикл барвистих і глибоких за змістом «Притч» . “Мій Ізмарагд” відкриває цикл “Поклони”, в якому вже назва розкриває жанрову й архітектонічну специфіку поезій: це своєрідні спогади, згустки пережитих вражень, уявні поклони Україні, поклони-відповіді або поетичні листи і поклони-послання ліричного героя коханій дівчині. Кожна поезія має чітко вираженого адресата, що свідчить про внутрішню діалогійність дискурсу. Крім того,перший цикл “Мого Ізмарагду” прикметний тим, що містить у згорнутому вигляді наскрізні мотиви усієї книжки.Смисловим центром збірки є цикл “Паренетікон”, в основі якого також лежить принцип книги християнської моралі. Своєрідну ліричну трилогію давньої мудрості становлять цикли “Паренетікон”, “Притчі” і “Легенди”. Якщо у першому циклі максими християнської етики подані в афористичній формі, то в “Притчах” вони розгорнуті в цілі історії. Повнота охоплення життєвої мудрості виявляється уже в заголовках віршів: відкриває цикл “Притча про життя”, а завершує – “Притча про смерть”. Цикл “Легенди” додає перли мудрості з інших релігійних та культурних традицій буддійської, арабської, старовавилонської, давньоєгипетської, античної. У такий спосіб в “Моєму Ізмарагді” витворюється цілісний універсальний моральний образ людини. Завершують збірку цикли “По селах” і “До Бразилії”, що апелюють до сучасних проблем – пригноблення народу та еміграції.

31. Змалювання життя нтелігенції за оповіданнями Олени Пчілки («Золота писанка», «Півтора оселедця» та інші)

Ідея виховання національної інтелігенції, здатної відстояти інтереси нації, самобутність її культури, мови, побуту, звичаїв і традицій; потреба єднання інтелігенції з народом пронизує кожен прозовий твір, особливо повість «Товаришки». Частково ця тема порушена в оповіданні «Чад», герої якого більше через моду, ніж з переконань, на словах, а не на ділі, просторікують про «єднання різних станів»; про потребу саможертовної праці на селі, необхідність міряти життя не тисячними посадами, а значно скромніше. У цьому оповіданні Олена Пчілка досліджує не тільки моральні і психічні проблеми, а й проблеми соціальні, які хвилювали і хвилюють людей; показала суперечності, які розділяли інтелігенцію і народ; шкідливість поривів, не підтверджених практичними справами; інерцію, безрух і егоїзм української щойно народжуваної інтелігенції й анемічність її змагань. Ще одним твором письменниці стало оповідання "Світло добра і любові” Щодо першого твору – доля зубожілого землеміра Петруся, який щиро прагне прислужитись рідному народові культурницьким шляхом. Герой вірить, що піднятий факел-світоч добра і любові приглушить силу хижого молоха капіталізму, не дасть йому змоги на повну силу проявити свою антигуманну природу. Погляди молодого романтика Петруся розділяють його товариші – адвокат Васькевич, слідчий Маляренко. Вони намагаються безкорисливо допомагати селянам, не допускати кривди та знущань над ними. ,,Отой стогін нещасного люду, оті муки, котрі він терпить, це кличе помсти, оборони ! Не можна попускати такого знущання, такої неправди ! Просто сором, сором не причинятися активно сій глухій боротьбі утиснених із гнобителями… “ Це оповідання заслуговує схвальних оцінок вже тим, що авторка позитивно оцінює програми народницької інтелігенції 70-80 років XIX ст.. за їх прагнення іти на жертви заради простого люду, за відчуття несплатного боргу перед простими трудівниками. У художніх творах Олена Пчілка також торкається питання просвіти серед простого люду. У 1911 р. у «Рідному краї» з’являється її оповідання «Золота писанка», в якому розповідається про пані Марусю, що прибула у степове село Кошари вчителювати. У розмові з сином панотця Миколою, який приїхав на Великодні свята додому, вона щиро зізнається, що не думала, що народ наш до такої міри темний!» Проте її вражає велика тяга і малих, і старих до знань, до книжок, однак української ж книжки просто таки ні одної нема, ніякої...» Вчителька хоче придбати книжки для школи і просить Миколу поклопотатись про бібліотечку, адже це його обов’язок.І головне – це бажання. Героїня «Золотої писанки» – це образ інтелігентки, яка пішла в народ і у міру своїх сил та можливостей освітлювала ту «темноту», боролася з невіглаством. Здається, вустами сільської вчительки промовляє до нас сама письменниця. Письменниця зазначала, що оповідання «Золота писанка», «Півтора оселедця», «Збентежена вечеря» «відбили в собі подекуди фотографічні враження з учительського життя в Галицькому повіті». Реалістичне зображення подій, оточення, в якому жили і трудилися прості сільські вчителі, підносило роль і значення української жінки як просвітительки свого занедбаного, знедоленого народу.