1. Понятие финансов, их значение и функции.

Фінанси с латинського «фінато» - означає оплачувати, грошовий платіж. Тобто сукупність усіх грошових коштів, які знаходяться в розпорядженні підприємства, держави, система їх формування, розподілу та використання.

Особливості фінансів:

1. Не охоплюють всієї сфери грошових відносин, тобто їх змістом є тільки такі фінанси, за допомогою яких формується грошові фонди держави та органів місцевого самоврядування і які потрібні для задоволення суспільного інтересу.

2. Застосування державою примусового порядку мобілізації фінансових ресурсів.

3. Зв’язок фінансів із грошовою системою, яка певною мірою підпорядковується державі та не залежить від волі приватного власника

Публічні фінанси це – система грошових відносин, яка виникає разом з державою, нерозривно пов’язана з її існуванням і функціонуванням, та за своїм матеріальним змістом державні фінанси представляють собою фонди грошових коштів.

До публічних фінансів відносяться:

1. Публічні фінанси держави – це суспільні відносини з приводу формування, управління і розподілу і використання фондів коштів, які знаходяться у власності держави, метою яких є задоволення загальних суспільних витрат в нашій країні (державний бюджет, фонди соціального страхування)

2. Публічні фонди органів місцевого самоврядування (місцеві фінанси) - це суспільні відносини, які виникають між органами місцевого самоврядування та територіальними, органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями з приводу формування, розподілу і використання фондів, коштів органів місцевого самоврядування з метою задоволення публічного інтересу територіальної громади.

Функції фінансів:

1. Накопичувальна

2. Розподільча

3. Контрольна

Централізовані грошові фонди – це фонди коштів, які знаходять у власності держави і які потрібні для задоволення центральних завдань

Фінанси це економічні відносини пов’язані з формуванням, розподілом та використанням централізованих та децентралізованих фондів коштів, які необхідні для функціонування держави і органів місцевого самоврядування.

2. Содержание, методы и формы осуществления финансовой деятельности государства.

Фінансова діяльність це планова систематична діяльність держава та органів місцевого самоврядування в галузі мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів з метою виконання покладених на них завдань.

Методи фінансової діяльності:

1. Мобілізації грошових фондів:

   1. Обов’язкової мобілізації – примусове, безповоротне, безвідплатне вилучення частини грошових коштів у власників на користь держави. Наприклад: податки, збори, штрафи

   2. Добровільна мобілізації

2. Метод розподілу грошових фондів

   1. Фінансування – безвідплатне, безповоротне, цільове надання коштів

   2. Кредитування – платне, строкове, поворотне надання коштів

3. Методи використання грошових коштів

   1. Залежно від форми розрахункових відносин

      1. Готівкові

      2. Безготівкові

   2. Залежно від способу виділення коштів

      1. Пооб’єктне

      2. Посуб’єктне

Правові форми фінансової діяльності

1. Фінансові нормативно-правові акти

2. Фінансово-планові акти – це акти, які приймають в процесі фінансової діяльності держави чи органів місцевого самоврядування, містять конкретні завдання в галузі фінансів на певний період часу (кошториси доходів і виплат бюджетних установ, зведений бюджет України)

3. Індивідуальні фінансові акти – це державно-владні приписи з окремих питань фінансової діяльності адресовані окремим суб’єктам і які вирішують конкретне юридичне завдання. Наприклад ( податкове повідомлення, податкова вимога )

3. Финансовая система Украины.

Фiнансовi вiдносини, що виникають при розподiлі i перерозподiлі валового нацiонального продукту, надзвичайно рiзноманiтнi, але їх можна подiлити за певними ознаками. Цей поділ знаходить відображення у побудові фінансової системи. Фiнансова система — це сукупнiсть окремих сфер фiнансових вiдносин, які пов'язані між собою, їм притаманні централізовані або децентралізовані фонди грошових коштів, є відповідний апарат управління та правове забезпечення. Склад фiнансової системи України показаний на рис.2:     Всi фiнансовi вiдносини в залежностi вiд ролi суб'єктiв у суспiльному виробництвi можна подiлити на такі сфери: 1) фiнанси суб'єктів господарювання; 2) державнi фiнанси. Але всерединi кожної сфери, конкретизуючи характер дiяльностi суб'єктiв, видiляються окремi ланки фiнансових вiдносин. Так, наприклад, в складi фiнансiв суб'єктів господарювання це: 1) фiнанси комерційних пiдприємств; 2) фiнанси некомерцiйних органiзацiй i установ; 3) фiнанси громадських органiзацiй i доброчинних фондiв. Крiм того, в таких ланках фiнансової системи як фiнанси

4. Государственные органы, осуществляющие финансовую деятельность.

Умовно суб’єктів які здійснюють фінансову діяльність в державі можна поділити на дві групи:

1. Органи загальної компетенції

   1. ВРУ (ст. 9, 85, 92 КУ)

   2. КМУ (ст. 116 КУ

   3. Президент України (ст. 106 КУ)

   4. Органи АРК

   5. Місцеві держадміністрації (ст. 2, 16, 18 ЗУ «Про місцеві держадміністрації») – підготовка та виконання місцевих бюджетів, звітування перед КМУ, ПУ тощо.

2. Органи спеціальної компетенції

   1. Міністерство фінансів – це центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовує і координує КМУ. Міністерство фінансів формує і забезпечує реалізацію державної фінансової, бюджетної, податкової, митної політики, політики у сфері державного контролю, казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку, випуску і проведення лотерей, організації та контролю за виготовленням цінних паперів, виробництва дорогоцінних металів і каміння, запобігання і протидія легалізації доходів отриманих злочинним шляхом та фінансування тероризму

   2. Рахункова палата України – це вищий орган зовнішнього фінансового контролю, який утворюється верховною радою, підпорядковується і підзвітний ВРУ. Основним завданням рахункової палати є контроль за формуванням і використанням коштів і державного бюджету. (ст. 98 КУ, ст. 1 ЗУ «Про рахункову палату») (проглянути ЗУ «Про рахункову палату»)

   3. Державна казначейська служба України – це рядовий орган державного управління, який діє у складі міністерства фінансів України, йому підпорядковується. Основним завданням є казначейське обслуговування державного та місцевих бюджетів, розразунково-касовим обслуговування утримувачів бюджетних коштів, контроль за дотриманням учасниками бюджетного процесу, бюджетного законодавства та інших.

   4. Державна фінансова інспекція – контрольно-ревізійна служба – діє при міністерстві фінансів і йому підпорядковується. Основним завданням є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштів, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в будь-яких міністерствах, відомствах, бюджетних установах, а також суб’єктів господарювання, які отримували бюджетні кошти чи використовували державне або комунальне майно.

   5. Державна податкова служба України – є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію єдиної державної податкової політики, а також державної політики у сфері контролю за виробництвом та обігом алкоголю і тютюнових виробів.

   6. Державна пробірна служба ( бере участь у формуванні, накопиченні, зберігання державного фонду дорогоцінних металів та каміння)

   7. Державний гемологічний центр – оцінює вартість дорогоцінного метала та каміння, проводить його експертизи

   8. Державна митна служба – центральний орган виконавчої влади

   9. Державна служба фінансового моніторингу. – це спеціальний уповноважений орган виконавчої влади, який діє у складі міністерства фінансів

   10. Національний банк України

   11. Фонд державного майна

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг

5. Правовой статус Министерства финансов Украины.

Правовий статус Міністерства фінансів України, регламентується Положенням, затвердженим Указом Президента України від 08.04.2011 “Про Положення про Міністерство фінансів України”.

Міністерство фінансів України (Мінфін України) є центральним органом виконавчої влади, підпорядкованим Кабінету Міністрів України.

Мінфін України забезпечує проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики, спрямованої на реалізацію визначених завдань економічного та соціального розвитку України, здійснює координацію діяльності у цій сфері інших центральних органів виконавчої влади.

Мінфін України у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України та цим Положенням.

Мінфін України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його повноважень, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України.

У межах своїх повноважень Мінфін України організовує" виконання актів законодавства і здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

Основними завданнями Мінфіну України є:

розроблення та проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики;

здійснення разом з іншими органами виконавчої влади аналізу сучасної економічної та фінансової ситуації в Україні, а також перспектив її розвитку;

розроблення стратегії щодо внутрішніх та зовнішніх запозичань

розроблення проекту Державного бюджету України та прогнозних показників зведеного бюджету України, забезпечення в установленому порядку виконання Державного бюджету України, контроль за дотриманням правил складання звіту про виконання Державного бюджету України та зведеного бюджету України;

забезпечення концентрації фінансових ресурсів на пріоритетних напрямах соціально-економічного розвитку України;

забезпечення ефективного використання бюджетних коштів та здійснення в межах своєї компетенції державного фінансового контролю;

удосконалення методів фінансового і бюджетного планування, фінансування, а також звітності та системи контролю за витрачанням бюджетних коштів;

Мінфін України очолює Міністр, якого призначає на посаду та звільняє з посади Президент України в установленому законодавством порядку.

 

6. Понятие, предмет, метод финансового права.

Фінансове право - галузь національного права, норми якої регулюють відносини, які складаються в процесі мобілізації, розподілу, перерозподілу та використання державних коштів. Фінансове право - це галузь публічного права. Як і будь яку галузь права, фінансове право характеризують: предмет правового регулювання; метод правового регулювання; система законодавства.

Предмет фінансового права - це суспільні відносини, які виникають в процесі фінансової діяльності держави, тобто в процесі мобілізації, розподілу перерозподілу й використання державних коштів. Однак не всі правові відносини, в яких бере участь держава та її органи, є фінансовими. Предметом фінансового права є лише ті фінансові відносини, які випливають із владної діяльності держави в особі уповноважених нею органів в процесі фінансової діяльності. Інші види грошових відносин регулюються нормами інших галузей права (цивільним, адміністративним тощо).

Метод фінансового права - це органічна система прийомів і способів безперервного впливу на поведінку учасників фінансових відносин. Метод фінансового права - це метод владних приписів, який характеризується абсолютною визначенністю правових приписів, нерівністю учасників правових відносин, каральним характером фінансово-правових санкцій. Метод владних приписів - це основний метод регулювання суспільних відносин у процесі фінансової діяльності. Додатковий характер мають: метод рекомендацій, метод погодження та ряд інших, роль яких останнім часом підвищується.

 

Основним методом правового регулювання фінансового права є метод владних розпоряджень (імперативний, командно-вольовий). Для державно-владних приписів у сфері фінансової діяльності характерні такі риси, як категоричність та відсутність оперативної самостійності. У нормах фінансового права жорстко закріплюються вимоги держави в області фінансової діяльності. Це пояснюється тим значенням, яке надає держава фінансам для її стабільного функціонування та забезпечення суверенітету.

7. Место финансового права в системе права.

Якісні відмінності і специфіка предмету фінансового права, своєрідність його методів ще більше і повніше виявляються при їх сггівставленні і відмежуванні від предметів і методів інших галузей права, інакше кажучи, при визначенні місця фінансового права в системі права. Конституційне право регулює основи суспільного ладу іполітики, державний устрій, правове положення громадян, систему і принципи організації діяльності державних органів, головні завдання і функції держави. Як і всі останні галузі права,фінансове право базується і розвивається на цих основах. Наприклад, фінансово-правові норми, що регулюють утворення фондів державних фінансових ресурсів, засновані на засадах рівноправності всіх форм власності в країні. Конституційнеправо містить і норми, що мають пряме відношення до фінансового права. Це, зокрема, норми, що закріплюють основи організації фінансової діяльності держави. Наприклад, стаття 85 Конституції України встановлює виняткові повноваження Верховної Ради України затверджувати Державний бюджет,вносити до нього зміни, контролювати його виконання, приймати рішення стосовно звіту про його виконання. Тісно стикається фінансове право з адміністративним правом, оскільки діяльність по формуванню, розподілу і використанню фінансових ресурсів держави є за своїм характером управлінською. Між тим, предмет адміністративного права не поглинає ті суспільні відносини, які відносяться до фінансового права. Адміністративне право визначає основні принципи державного управління, повноваження органів виконавчої влади на видання управлінських актів, в тому числі і органів спеціального управління фінансами держави, закріплює структуру цих органів, організаційні форми їх діяльності, порядок призначення і звільнення посадових осіб, закріплює їх права і обов'язки іт.д. Спираючись на норми і принципи адміністративного права, фінансове право регулює ті відносини, які безпосередньо" пов'язані з виконанням цими органами функцій по збиранню,розподілу і використанню фінансових ресурсів держави, контролю за їх цільовим витрачанням.Тісно пов'язане фінансове право, як галузь права і особливо як навчальна дисципліна з загальною теорією фінансів. Зокрема, фінансове право відображає у специфічних формах ті ж явища об'єктивної реальності, шо і загальна теорія фінансів - фінансові відносини. Понятійно-категоріальний апарат фінансового права також є похідним від понятійно-категоріального апарату загальної теорії фінансів. Що стосується фінансового права як навчальної дисципліни, то його зовнішня подібність іблизькість із загальною теорією фінансів іноді призводить навітьдо фактичної підміни змісту предмета фінансів змістом предмета фінансового права. Фінансове право відображає надбудовні суспільні відносини, а загальна теорія фінансів — базисні суспільні відносини. Тобто фінансове право і загальна теорія фінансів настільки подібні ірізні між собою, як подібні і різні між собою форма і зміст будь-якого явища.

8. Система и источники финансового права.

Систему курсу фінансового права як навчальної дисципліни побудовано відповідно до системи фінансового права. Навчальний матеріал зосереджений у Загальній та Особливій частинах. Загальна частина об'єднує норми фінансового права і правові інститути, що закріплюють: поняття фінансів та фінансової діяльності держави, її методи, принципи та правові форми; предмет та методи фінансово-правового регулювання; характеристику фінансових правовідносин та фінансово-правових норм; правовий статус уповноважених у сфері фінансової діяльності державних та муніципальних органів; поняття фінансового контролю, його види та методи, тобто такі норми й інститути, які є спільними для всіх інших фінансово-правових інститутів і становлять базу для регулювання правовідносин у сфері фінансової діяльності держави. Особлива частина містить норми і правові інститути, що регулюють окремі напрями фінансової діяльності держави та різні елементи фінансової системи. Провідне місце в Особливій частині фінансового права посідає бюджетне право, яке входить до неї як підгалузь і складається з двох великих правових інститутів - бюджетного устрою та бюджетного процесу. Особлива частина містить такі правові інститути: доходи бюджетної системи (податкові та неподаткові); видатки бюджетної системи та цільових фондів; державний кредит; державне обов'язкове страхування (майнове та особисте); грошово-кредитна система. Ці інститути мають свої особливості, складаються з правових норм, що регулюють певну групу однорідних суспільних відносин у межах галузі права, але об'єднуються в одну систему через єдиний предмет та методи фінансово-правового регулювання. Безперечно, ці правові інститути містять правові норми, що регулюють фінансову діяльність держави. Від системи фінансового права, як галузі права, слід відрізняти систему фінансового законодавства. Система законодавства складається в результаті видання правових норм, закріплення їх в офіційних актах та систематизації цих актів і має складну структуру. Частіше під системою законодавства мають на увазі сукупність нормативно-правових актів, в яких об'єктивуються внутрішні змістові та структурні характеристики права. Збіг між системою права і системою законодавства в межах від окремої норми до права в цілому не є абсолютним. В цих межах вони існують самостійно, оскільки мають свою специфіку та власні тенденції розвитку. Якщо система права - це внутрішня форма права, його будова за галузями та інститутами, то система законодавства його зовнішня форма; це система нормативно-правових актів, у яких галузі та інститути права знайшли свій вираз. Внутрішня та зовнішня форми права нерозривно пов'язані і не можуть існувати одна без одної. Система права і система законодавства діалектичне пов'язані, їх не можна ні протиставляти, ні ототожнювати. До джерел фінансового права належать: Конституція - Основний Закон України; загальні та спеціальні закони; постанови Верховної Ради України; укази Президента України; постанови та декрети Кабінету Міністрів України; відомчі нормативно-правові акти (постанови Правління НБУ; накази Міністра фінансів; розпорядження Державного казначейства України тощо); міжнародні правові акти, звичаї та стандарти, що ратифіковані парламентом та входять до національного законодавства. Важливе місце серед джерел банківського права посідають закони, що мають загальне значення для здійснення господарської діяльності, встановлення загальних засад права власності, визначення правових підстав та порядку здійснення цивільно-правових угод тощо. До загальних можна віднести закони України "Про господарські товариства", "Про підприємництво", " Про цінні папери та фондовий ринок тощо.

9. Наука финансового права.

Наука фінансового права узагальнює й складається з наукових досліджень учених юристів-фінансистів. Як суспільна наука фінансове право коректується поглядами, дослідженнями конституційного, адміністративного й інших галузей права. Це насамперед пов'язано з тим, що предметом вивчення фінансово-правової науки є суспільні процеси, які визначає рух публічних грошових фондів. Розробка проблем державних фінансів зумовила формування певних знань у галузі фінансів, специфічних норм регулювання. В зародкових формах їх можна зустріти в законах Хаммурапі, Російській Правді, Великій Хартії вольностей. Більш сталої форми погляди на фінанси набувають на межі XVI -XVII століть у роботах Ж. Бодена, Т. Гоббса, Ш. Монтеск'є. До середини XVIII століття з'являються спеціальні дослідження в цій сфері: Зонненфельса («Основные начала полиции, коммерции и финансов», 1776 р.), Юсті («Подробное рассуждение о налогах и податях», 1755 р.; «Система финансов», 1766 р.). До цього ж періоду належать роботи У. Петті, А. Сміта, Д. Рікардо. У XIX столітті фінансово-правова наука, фактично, сформувалася в цілому й відбувалася її деталізація на рівні окремих інститутів. Такими дослідженнями стали праці Г. Еллінека («Бюджетное право»), А. Вагнера, Г. Жеза, Л. Штейну. У XX столітті науку фінансового права в Західній Європі розвивали переважно представники французької школи П. Годме та Г. Жез. Суттєвий внесок у науку фінансового права й якісний розвиток її пов'язують з 70 -90-ми роками XX століття та іменами В. В. Бесчеревних («Компетенция Союза ССР в области бюджета», 1976 р.), Л. К. Воронової («Правовые основи расходов государственного бюджета в СССР», 1981 р.), С. Д. Ципкіна («Доходы государственного бюджета СССР. Правовые вопросы», 1973 р., «Финансово-правовые институты, их роль в усовершенствовании финансовой деятельности государства», 1984 р.), Н. І. Хімічевої («Суб-ьектьі советского бюджетного права», 1979 р.). Активно працюють у цей період провідні спеціалісти в галузі фінансового права О. М. Горбунова, Т. С. Єрмакова, Л. М. Коган, В. Е. Кузниченкова, Н. А. Куфакова, Л. С. Малокотін. Початок 90-х років XX століття ознаменувався деякою зміною умов, орієнтирів і особливостей розвитку фінансово-правової науки. В основі цих особливостей лежала специфіка законодавчого регулювання фінансової діяльності в Україні. Фундатором фінансово-правової науки в Україні в цей період є Л. К. Воронова. Фактично, всі більш-менш помітні дослідження в цій сфері відбувалися під її керівництвом і за її участю, та й ті школи, що утворилися в Україні до початку XXI століття, створювалися за її особистої участі й керівництва

10. Понятие, виды, особенности и содержание финансово-правовой нормы.

Норми фінансового права, як і будь-якої іншої галузі права, є загальнообов’язковими правилами поведінки суб’єктів суспільних відносин, що встановлені державою і забезпечені її примусовою силою, тому їм властиві загальні риси правової норми, а саме: вони є правилом поведінки суб’єктів, владним приписом держави і мають регулятивний, формально визначений і загальнообов’язковий характер. вони мають особливості, притаманні тільки цій галузі права, зумовлені специфікою предмета правового регулювання: їх змістом є правила поведінки учасників особливого виду суспільних зв’язків саме в процесі фінансової діяльності держави. Ці правила виявляються в наданні суб’єктам таких відносин суб’єктивних юридичних прав та обов’язків, здійснення яких забезпечує планомірну мобілізацію, розподіл та витрачання централізованих і децентралізованих фондів коштів фінансових ресурсів відповідно до потреб та інтересів держави й суспільства. Категоричність фінансово-правової норми виявляється в усіх її видах, які визначаються характером поведінки суб’єктів фінансово-правових відносин, що регулюється цією нормою (активна чи пасивна) в зобов’язуючих, забороняючих і уповноважуючих.

Зобов’язуючі фінансово-правові норми приписують здійснити певні дії, скеровані на мобілізацію або витрачання коштів державою. Вони регулюють відносини в галузі фінансового планування (бюджетного, кредитного, касового і т.д.), встановлюють обов’язковий порядок дотримання ставок заробітної плати і т.д. Зобов’язуючі фінансово-правові норми містяться у всіх фінансових законах і нормативних актах.Забороняючі фінансово-правові норми приписують не чинити дій, які порушують або підривають фінансову дисципліну. Наприклад, правилами касових операцій забороняється видача готівки під звіт, доки особа не звітує повністю за раніше отримані під звіт суми.Зобов’язуючі і забороняючі норми схожі між собою визначеністю, категоричністю форми, точністю приписів, які містяться в них.В уповноважуючих фінансово-правових нормах держава надає учасникам фінансових правовідносин повноваження на проведення певних позитивних дій. Категоричність у цих видах норм виявляється дещо своєрідно. Суб’єкти фінансових правовідносин у межах своєї компетенції можуть конкретизувати вимоги держави. У випадках застосування уповноважуючої норми її імперативний характер сполучається з певними правомочностями, встановленими у суворих межах.

труктура фінансово-правових норм, тобто їх внутрішня будова, складові частини (елементи) не відрізняється від структури норм інших галузей права, але в їх складових частинах відбиваються особливості суспільних відносин, які ними регулюються.

Гіпотеза фінансово-правових норм визначає умови, за яких можуть виникати у громадян і організацій передбачені нормою юридичні права і обов’язки у галузі фінансової діяльності. Ці умови завжди виражені конкретно.

Основою норми є диспозиція, яка вказує, якою повинна бути поведінка сторін фінансових відносин при наявності передбачених гіпотезою фактичних обставин. Вона містить вимоги норми, встановлює права і обов’язки суб’єктів фінансових відносин і завжди виражена в безумовно визначеній формі.

Гіпотеза норми, що міститься в статті податкового закону, визначає умови, за яких громадяни сплачують прибутковий податок: наявність самостійного джерела доходів. Диспозиція приписує означеним суб’єктам сплачувати податок.

Санкція фінансово-правової норми містить вказівки на невигідні для її порушника наслідки. За порушення фінансового законодавства застосовуються дисциплшарні, адміністративні і кримінальні заходи. Але до порушників фінансової дисципліни застосовуються і специфічні заходи — фінансові. Найпоширенішою санкцією є стягнення пені за порушення строку внесення платежів у бюджет. За недотримання фінансової дисципліни можуть застосовуватися до юридичних, фізичних і посадових осіб санкції у вигляді штрафів, до бюджетних установ — повне або часткове закриття бюджетних асигнувань.

а своїм змістом норми фінансового права поділяються на матеріальні і процесуальні. Матеріальні фінансово-правові норми закріплюють види і обсяг коштів, які повинні надійти у централізовані і децентралізовані фонди коштів від юридичних і фізичних осіб, і обсяги видатків, які будуть профінансовані за рахунок цих фондів, джерела утворення кредитних ресурсів,тобтовони вмішують матеріальний зміст юридичних прав і обов’язків суб’єктів фінансових правовідносин.

Процесуальні фінансово-правові норми визначають процедуру діяльності органів держави з мобілізації коштів у централізовані і децентралізовані фонди та порядок реалізації обов’язків по внесенню ‘коштів і витрачанню їх з боку другої сторони фінансових правовідносин — юридичних та фізичних осіб.

11. Понятие, значение и особенности финансово-правовых отношений.

Фінансово-правові відносини є юридичною формою вияву і закріплення фінансових відносин.

У фінансових правовідносинах виявляються суб’єктивні права їх учасників, тобто йде безпосередній вплив права на фінанси, оскільки приписи держави з приводу мобілізації, розподілу або використання коштів, що складають централізовані і децентралізовані фонди, реалізуються в поведінці людей, які беруть участь у цій діяльності.

Фінансові правовідносини в механізмі правового впливу на державні фінанси виконують три основні функції: 1) вказують на коло осіб, на яких у конкретний час розповсюджується дія фінансово-правової норми; 2) закріплюють конкретну поведінку юридичних осіб і громадян в галузі мобілізації, розподілу і використанні фондів коштів, якої вони повинні додержуватися; 3) є умовою для можливості приведення в дію юридичних зайобів забезпечення суб’єктивних прав і правових обов’язків учасників фінансових правовідносин.

Матеріальним змістом фінансових правовідносин є поведінка суб’єктів (наприклад, внесення плати), а юридичним — суб’єктивні юридичні права і обов’язки, що встановлені фінансово-правовими нормами. Суб’єктивні права — це належна фінансовому або кредитному органу для задоволення його (тобто держави, від імені якої він виступає) інтересів міра дозволеної (можливої)поведінки, забезпечена юридичними обов’язками другої сторони відносин — наприклад, платником податку. Саме обов’язки другої сторони фінансових відносин, які містяться у нормі, і є гарантією додержання прав уповноваженого державою фінансового органу. Обов’язок другої сторони фінансових правовідносин може полягати в утриманні від дій (наприклад, заборона витрачання коштів, що призначаються на оплату праці, на інші потреби), або, навпаки, виконання обов’язку. Юридичний обов’язок у фінансових правовідносинах — це приписана зобов’язаному суб’єкту (платнику податків, одержувачу бюджетних асигнувань) і забезпечена можливістю державного примусу міра необхідної поведінки, якої повинний дотримуватися цей суб’єкт. Ним може бути і фінансовий орган (наприклад, за встановленими щороку Верховною Радою нормативами частина прибутку на добавлену вартість передається в бюджети областей. Фінансові органи мусять виконати приписи Верховної Ради передати в нижчестоящі бюджети визначену частину податку.

Об’єкт фінансових правовідносин — це фонди коштів, які формуються, розподіляються і використовуються внаслідок реалізації суб’єктивних прав фінансово-кредитних органів і юридичних обов’язків другої сторони фінансових правовідносин. Об’єкт фінансових правовідносин пов’язаний з інтересом держави, яку представляє управомочений орган.  Специфічні особливості фінансово-правових відносин полягають ось в чому. По-перше, вони виникають тільки в сфері фінансової діяльності держави і пов’язані з мобілізацією, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів коштів, тобто вони завжди мають грошовий характер. По-друге, однією стороною фінансових правовідносин виступає держава в особі органів законодавчої або виконавчої влади, особливо часто в особі фінансово-кредитних органів, які наділяються владними повноваженнями по відношенню до другого учасника відносин. У фінансових правовідносинах не буває рівності сторін. Уповноважена державою сторона фінансових правовідносин наділена правом привести в дію юридичні засоби захисту, що забезпечують фінансові приписи держави, бо вона виступає в інтересах дежави в цілому. По-третє, особливістю фінансових правовідносин є також і те, що їх виникнення, зміна і припинення не відбуваються за волевиявленням сторін, а пов’язані з фінансово-правовим актом, як кажуть юристи, “ех 1е§е” (тобто вони виникають, змінюються і припиняються на підставі закону). Наприклад, податкова адміністрація, а вірніше інспектор цієї адміністрації не може за своїм розсудом не стягнути пеню з підприємства, яке повинно перерахувати в установлений нормативним актом строк податок. Однак через непостачу сировини це підприємство не виробило продукцію і через це не змогло її реалізувати, що й призвело до порушення строку внеску обов’язкового платежу. Платник буде оскаржувати дії фінансового органу, поведінку постачальника сировини, але до прийняття компетентними органами рішення по цій скарзі нарахування пені і стягнення її після реалізації продукції не припиняється. Для виникнення фінансового правовідношення видання закону або підзаконного акту недостатньо, оскільки в них установлюють лише типові ознаки для виникнення фінансових правовідносин. Так, податкове законодавство встановлює типову ознаку податкового суб’єкту — наявність самостійного джерела доходів. Для того щоб громадянин, який займається підприємницькою діяльністю, був суб’єктом податкових правовідносин, необхідний певний юридичний факт, а саме — індивідуальний фінансовий акт — декларація про доходи, які одержав цей громадянин.

12. Субъекты финансовых правоотношений.

Суб’єкт фінансових правовідносин – це реальний учасник конкретного фінансового правовідношення, який є носієм фінансових прав та обов’язків. Суб'єктами фінансових правовідносин є держава, уповноважені державою органи, фінансові органи та інші юридичні особи, а також фізичні особи, які на підставі правових норм можуть бути учасниками фінансових правовідносин. Матеріальним змістом фінансових правовідносин є поведінка суб'єктів, а юридичним - суб'єктивні юридичні права й обов'язки, що встановлені фінансово-правовими нормами. Суб'єктивні права – це належна фінансовому або кредитному органу для задоволення його (тобто держави, від імені якої він виступає) інтересів міра дозволеної (можливої) поведінки, забезпечена юридичними обов'язками іншої сторони правовідносин. Саме обов'язки іншої сторони, які містяться у нормі, і є гарантією додержання прав уповноваженого державою фінансового органу. Цей обов'язок може полягати в утриманні від дій або у виконання обов'язку. Юридичний обов'язок у фінансових правовідносинах – це приписана зобов'язаному суб'єкту і забезпечена можливістю державного примусу міра необхідної поведінки, якої повинний дотримуватися цей суб'єкт. Різноманіття видів фінансових правовідносин зумовлює наявність чисельності обставин, що визнаються фінансовим законодавством як юридичні факти Для виникнення фінансового правовідношення недостатньо видання закону або підзаконного акту, оскільки в них встановлюються лише типові ознаки для виникнення фінансових правовідносин. Так, податкове законодавство встановлює типову ознаку податкового суб'єкта – наявність самостійного джерела доходів. Для того щоб громадянин, який займається підприємницькою діяльністю, став суб'єктом податкових правовідносин, необхідний певний юридичний факт, а саме – індивідуальний фінансовий акт – декларація про доходи, які одержав цей громадянин. 

13. Понятие и значение финансового контроля.

Фінансовий контроль – це діяльність державних органів і не державних організацій наділених відповідними повноваженнями, яка спрямована на забезпечення законності, фінансової дисципліни, раціональності в процесі фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування.

Принципи фінансового контролю:

1. Законність, незалежність, об’єктивність, компетентність, оперативність, доказовість, гласність, дотримання професійної етики. (ст. 1 Лімської декларації керівних принципів контролю)

Механізм фінансового контролю:

1. Суб’єкти – державні установи, органи, організації, органи МС

   1. Контролюючі суб’єкти (органи загальної компетенції: ВРУ, ПУ, РНБОУ, КМУ, МФ, Фонд держмайна, антимонопольний комітет)Органи спеціальної компетенції: Рахункова палата, Державна податкова інспекція, аудиторська палата, державний комітет фінансового моніторингу

   2. Підконтрольні суб’єкти – будь-які органи державної влади та управління, суб’єкти господарювання, фізичні особи, тощо (всі)

2. Об’єкт – це фінансова та пов’язана з нею господарська діяльність підконтрольних суб’єктів, стан їх внутрішнього контролю на яку спрямовуються дії контролюючих суб’єктів, публічні та місцеві фінанси, державне чи комунальне майно.

3. Предмет – первісна документація, фінансова звітність, податкові розрахунки

4. Методи: - аналіз, облік, обстеження, перевірка, ревізія, інспектування.

5. Принципи.

13. Органы, осуществляющие финансовый контроль.

Залежно від суб’єктів контролю

1. Загальнодержавний фінансовий контроль (парламентський, президентський, контроль рахункової палати, адміністративний)

2. Відомчий – здійснюють конкретні контрольно-ревізійні управління міністерств, відомств та інших органів державного управління, який спрямований на забезпечення законності, фінансової дисципліни ,як підконтрольними установами, так і в середині такого відомства.

3. Внутрігосподарчий – проводять економічні служби підприємств, установ. Організацій, бухгалтерія, характеризується такий вид контролю повсякденним, систематичним характером.

4. Муніципальний – полягає в організації та здійснення контролю за формуванням, розподілом і використанням коштів місцевого бюджету.

5. Недержавний фінансовий контроль: аудиторський та суспільний.

13. Правовой статус ГНС Украины.

Стаття 20. Права органів державної податкової служби

20.1. Органи державної податкової служби мають право:

20.1.1. запрошувати платників податків або їх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів, дотримання вимог іншого законодавства, здійснення контролю за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Письмові повідомлення про такі запрошення надсилаються в порядку, встановленому статтею 42 цього Кодексу, не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня запрошення рекомендованими листами, в яких зазначаються підстави запрошення, дата і час, на які запрошується платник податків (представник платника податків);

20.1.2. під час проведення перевірок вимагати виготовлення платником податків (уповноваженим представником платника податків) і безоплатно отримувати від них засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за її наявності) копії документів, що свідчать про порушення вимог податкового законодавства або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, та пояснень з питань, що виникають під час перевірок та стосуються реалізації повноважень органів державної податкової служби, встановлених цим Кодексом та іншими законами України; перевіряти під час проведення перевірок у платників податків - фізичних осіб, а також у посадових осіб та інших працівників платників податків - юридичних осіб документи, що посвідчують особу;

20.1.3. одержувати безоплатно від платників податків, а також від установ Національного банку України, банків та інших фінансових установ довідки, у порядку встановленому Законом України "Про банки і банківську діяльність" та цим Кодексом, довідки та/або копії документів про наявність банківських рахунків, а на підставі рішення суду - інформацію про обсяг та обіг коштів на рахунках, у тому числі про ненадходження у встановлені терміни валютної виручки від суб'єктів підприємницької діяльності;

20.1.4. проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом;

20.1.5. вимагати від платників податків, що перевіряються в ході перевірок, проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки.

У разі відмови платника податків (його посадових осіб або осіб, які здійснюють готівкові розрахунки та/або проводять діяльність, що підлягає ліцензуванню та/або патентуванню) від проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки), передбаченої абзацом першим цього пункту, або ненадання для перевірки документів, їх копій (за умови наявності таких документів) застосовуються заходи, передбачені статтею 94 цього Кодексу;

20.1.6. для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом;

20.1.8. під час проведення перевірок вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби;

20.1.9. проводити контрольні розрахункові операції до початку перевірки платника податків щодо дотримання ним порядку проведення готівкових розрахунків та застосування реєстраторів розрахункових операцій. Товари, які було отримано службовими (посадовими) особами органів державної податкової служби під час проведення контрольної розрахункової операції, підлягають поверненню платнику податків у непошкодженому вигляді. У разі неможливості повернення такого товару відшкодування витрат здійснюється відповідно до законодавства з питань захисту прав споживачів;

20.1.10. під час проведення перевірок вимагати від посадових або службових осіб платника податків надання повноважних осіб для спільного з представниками органів державної податкової служби зняття показань внутрішніх та зовнішніх лічильників, якими обладнані технічні пристрої, що використовуються у процесі провадження ним діяльності, що перевіряється;

20.1.11. доступу під час проведення перевірок до територій, приміщень (крім житла громадян) та іншого майна, що використовується для провадження господарської діяльності, та/або є об'єктами оподаткування або використовується для отримання доходів (прибутку) чи пов'язані з іншими об'єктами оподаткування та/або можуть бути джерелом погашення податкового боргу;

20.1.12. у випадках, встановлених законом, звертатися до уду щодо припинення юридичної особи та припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем та/або про визнання недійсними установчих (засновницьких) документів суб'єктів господарювання;

20.1.13. виключено;

20.1.14. виключено;

20.1.15. звертатися до суду щодо зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках такого платника податків у банках та інших фінансових установах (крім операцій з видачі заробітної плати та сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а також визначених контролюючим органом грошових зобов'язань платника податків) за наявності хоча б однієї з таких підстав:

20.1.15.1. виключено;

20.1.15.2. недопущення посадових осіб органів державної податкової служби до обстеження територій та приміщень, визначених у підпункті 20.1.11 цієї статті;

20.1.16. звертатися до суду, у разі якщо платник податків перешкоджає виконанню податковим керуючим повноважень, визначених цим Кодексом, щодо зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків шляхом накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку, та зобов'язання такого платника податків виконати законні вимоги податкового керуючого, передбачені цим Кодексом;

20.1.17. звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку, у разі, якщо у платника податків, який має податковий борг, відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу;

20.1.18. звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини;

20.1.19. звертатися до суду щодо стягнення з дебіторів платника податків, що має податковий борг, сум дебіторської заборгованості, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на органи державної податкової служби, у рахунок погашення податкового боргу такого платника податків;

20.1.20.виключено;

20.1.21. складати стосовно платників податків - фізичних осіб та посадових осіб платників податків - юридичних осіб протоколи про адміністративні правопорушення в порядку, визначеному законом;

20.1.22. виносити постанови у справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

20.1.23. у випадках виявлення порушення вимог податкового та іншого законодавства України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, надсилати платникам податків письмові запити щодо надання засвідчених належним чином копій документів;

20.1.24. вимагати від платників податків, діяльність яких перевіряється, припинення дій, які перешкоджають здійсненню законних повноважень службовими (посадовими) особами органів державної податкової служби, усунення виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби та контролювати виконання законних вимог службових (посадових) осіб органів державної податкової служби;

20.1.25. користуватися у службових справах засобами зв'язку, які належать платникам податків, з їх дозволу або дозволу посадових осіб таких платників;

20.1.26. залучати, у разі необхідності, фахівців, експертів та перекладачів;

20.1.27. визначати у визначених цим Кодексом випадках суми податкових та грошових зобов'язань платників податків;

20.1.28. застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов'язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом, стягувати суми простроченої заборгованості суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом;

20.1.29. здійснювати контроль за додержанням норм законодавства з питань регулювання обігу готівки (крім банків) та порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), за наявністю документа, що підтверджує державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відповідно до закону, ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, з наступною передачею матеріалів про виявлені порушення органам, які видали ці документи, наявністю торгових патентів;

20.1.30. одержувати безоплатно необхідні відомості для ведення Єдиного реєстру податкових накладних, формування інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб - платників податків від платників податків, а також Національного банку України та його установ - про суми доходів, виплачених фізичним особам, і утриманих з них податків та зборів (обов'язкових платежів), від органів, уповноважених проводити державну реєстрацію суб'єктів, а також видавати ліцензії на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, - про державну реєстрацію та видачу ліцензій суб'єктам господарської діяльності, від органів внутрішніх справ - про громадян, які прибули на проживання до відповідного населеного пункту чи вибули з нього, від відділів державної реєстрації актів цивільного стану - про фізичних осіб, які померли;

20.1.31. одержувати безоплатно від митних органів щомісяця звітні дані про ввезення на митну територію України імпортних товарів і справляння при цьому податків та зборів та інформацію про експортно-імпортні операції, що здійснюють резиденти і нерезиденти, за формою, погодженою з Державною податковою адміністрацією України, та від органів статистики - дані, необхідні для використання їх у проведенні аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій усіх форм власності;

20.1.32. надавати відстрочення та розстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу, а також приймати рішення про списання безнадійного боргу в порядку, передбаченому законом;

20.1.33. застосовувати до фінансових установ, які не подали відповідним органам державної податкової служби в установлений законом строк повідомлень про відкриття або закриття рахунків платників податків або розпочали здійснення видаткових операцій за рахунком платника податків до отримання повідомлення відповідного органу державної податкової служби про взяття рахунку на облік в органах державної податкової служби, фінансові (штрафні) санкції у встановленому цим Кодексом розмірі;

20.1.34. за несвоєчасне виконання установами банків та іншими фінансово-кредитними установами рішень суду та доручень платників податків про сплату податків та зборів стягувати з установ банків та інших фінансово-кредитних установ пеню за кожний день прострочення (включаючи день сплати) у порядку та розмірах, встановлених законами України щодо таких видів платежів;

20.1.35. надавати інформацію з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків іншим органам державної влади та органам фондів загальноо-бов'язкового державного соціального страхування відповідно до закону;

20.1.36. звертатися у випадках, передбачених законом до суду щодо застосування санкцій, пов'язаних із забороною організації і проведення азартних ігор на території України;

20.1.37. приймати рішення про зміну основного місця обліку та переведення великих платників податків на облік у спеціалізовані органи державної податкової служби та знімати їх з обліку і переводити до інших органів державної податкової служби;

20.1.38. звертатися до суду щодо нарахування та сплати податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності у результаті застосування звичайних цін;

20.1.39. отримувати від нотаріусів на письмові запити інформацію про вступ фізичної особи у права спадкоємця із обов'язковим зазначенням повних даних про таку особу (прізвище, ім'я, по батькові, номер та серія паспорта, рік народження, місце проживання тощо) та відомості про майно (нерухоме, рухоме, кошти тощо), отримане за спадком;

20.1.40. звертатися до суду з заявою про вилучення оригіналів первинних фінансово-господарських та бухгалтерських документів у випадках, передбачених цим Кодексом.

20.2. Права, передбачені підпунктами 20.1.1-20.1.11, 20.1.21, 20.1.23-20.1.26, 20.1.29-20.1.31, надаються посадовим особам органів державної податкової служби, а права, передбачені підпунктами 20.1.12-20.1.20, 20.1.22, 20.1.27-20.1.28, 20.1.32-20.1.39 цієї статті, надаються головам державних податкових служб і начальникам державних податкових інспекцій та їх заступникам.

Стаття 21. Обов'язки і відповідальність посадових осіб контролюючих органів

21.1. Посадові особи контролюючих органів зобов'язані:

21.1.1. дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами;

21.1.2. забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій;

21.1.3. забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень;

21.1.4. не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій;

21.1.5. коректно та уважно ставитися до платників податків, їх представників та інших учасників відносин, що виникають під час реалізації норм цього Кодексу та інших законів, не принижувати їх честі та гідності;

21.1.6. не допускати розголошення інформації з обмеженим доступом, що одержується, використовується, зберігається під час реалізації функцій, покладених на контролюючі органи;

21.1.7. надавати органам державної влади та органам місцевого самоврядування на їх письмовий запит відкриту податкову інформацію в порядку, встановленому законом.

21.2. За невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків посадові особи контролюючих органів несуть відповідальність згідно із законом.

21.3. Шкода, завдана неправомірними діями посадових осіб контролюючих органів, підлягає відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету, передбачених таким контролюючим органам.

13. Правовой статус Государственной финансовой инспекции.

Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні Стаття 1. Структура державної контрольно-ревізійної служби

Державна контрольно-ревізійна служба складається з Головного контрольно-ревізійного управління України, контрольно-ревізійних управлінь в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) в районах, містах і районах у містах.

Стаття 2. Головні завдання державної контрольно-ревізійної служби

Головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Державний фінансовий контроль реалізується державною контрольно-ревізійною службою через проведення державного фінансового аудита, перевірки державних закупівель та інспектування.

Державний фінансовий аудит є різновидом державного фінансового контролю і полягає у перевірці та аналізі фактичного стану справ щодо законного та ефективного використання державних чи комунальних коштів і майна, інших активів держави, правильності ведення бухгалтерського обліку і достовірності фінансової звітності, функціонування системи внутрішнього контролю. Результати державного фінансового аудиту та їх оцінка викладаються у звіті.

Перевірка державних закупівель полягає у документальному та фактичному аналізі дотримання підконтрольними установами законодавства про державні закупівлі та проводиться органами державної контрольно-ревізійної служби на всіх стадіях державних закупівель. Результати перевірки державних закупівель викладаються в акті.

Інспектування здійснюється у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

Порядок проведення державною контрольно-ревізійною службою державного фінансового аудиту та інспектування встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На підконтрольних установах, щодо яких за відповідний період їх фінансово-господарської діяльності відповідно до цього Закону проведено державний фінансовий аудит, інспектування за ініціативою органів державної контрольно-ревізійної служби не проводиться.

Порядок проведення перевірок державних закупівель визначається Головним контрольно-ревізійним управлінням України.

Контроль за дотриманням законодавства щодо закупівель здійснюється як у порядку проведення перевірки державних закупівель, так і під час державного фінансового аудита та інспектування.

Державний фінансовий аудит проводиться також Рахунковою палатою у порядку та у спосіб, що визначені законом.