- •1. Правові та організаційні основи цо. Женевські конвенції про захист цивільного населення і цивільних об’єктів у нс. Закон і положення “Про цивільну оборону України”.
- •2. Завдання цо та шляхи їх реалізації.
- •3. Єдина державна система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру (єдс і нс).
- •1. Правові та організаційні основи цо. Женевські конвенції про захист цивільного населення і цивільних об’єктів у нс. Закон і положення “Про цивільну оборону України”.
- •1.1 Короткий зміст Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року і Додаткових протоколів до них
- •1.2 Основні норми, спільні для чотирьох Конвенцій і Додаткових протоколів
- •1.3 І Женевська конвенція “Про покращення долі поранених і хворих в діючих арміях” від 12 серпня 1949 року.
- •1.4 Ііі Женевська конвенція “Про поводження з військовополоненими” від 12 серпня 1949 року. Додатковий протокол і (частина ііі, розділ іі)
- •1.5 Іv Женевська конвенція "Про захист цивільного населення під час війни" і Додаткові протоколи
- •1.6 Зміст Додаткових протоколів. Протокол і (міжнародні збройні конфлікти)
- •1.7 Протокол іі (збройні конфлікти неміжнародного характеру)
- •1.8 Висновок
- •1.9 Закон і Положення “Про Цивільну оборону України”
- •2. Завдання цивільної оборони та шляхи їх реалізації
- •2.1 Шляхи реалізації завдань цо
- •1. Попередження надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру та ліквідація їх наслідків.
- •2. Оповіщення населення про загрозу і виникнення нс у мирний і воєнний часи та постійне інформування його про наявну обстановку.
- •3. 3Ахист населення від наслідків стихійного лиха, аварій, катастроф, вибухів, великих пожеж і застосування засобів ураження.
- •4. Організація життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф, стихійного лиха і у воєнний час.
- •6. Підготовка і перепідготовка керівного складу цо, її органів управління та сил, навчання населення вмінню застосовувати засоби індивідуального захисту /зіз/ і діяти в надзвичайних ситуаціях.
- •3. Єдина державна система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру
- •3.1 Режими функціонування Єдиної державної системи запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру
- •1. Система цо України та функції її органів.
- •2. Організація цо на об’єкті господарської діяльності.
- •3. Сили цо.
- •1. Система цо України та функції її органів.
- •1.1 Організаційна структура цивільної оборони України
- •1.2 Державна інспекція цивільного захисту та техногенної безпеки України.
- •1.3 Єдина державна система цивільного захисту
- •2. Організація цивільної оборони на об’єкті
- •3. Сили цо
- •1. Класифікація нс в Україні та порядок реагування і ліквідації їх наслідків.
- •2. Осередки ураження при застосуванні зброї масового ураження та звичайних засобів ураження.
- •3. Надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру
- •1. Класифікація нс в Україні та порядок реагування і ліквідації їх наслідків.
- •2.1 Загальна характеристика зму
- •2.1.1 Ядерна зброя
- •2.1.2 Ударна хвиля
- •2.1.3 Світлове випромінювання
- •2.1.4 Радіоактивне зараження
- •Мал.1. Вісь радіоактивного сліду
- •Мал.2. Зони зараження
- •Мал.3. Спад рівня радіації
- •2.1.5 Проникаюча радіація
- •2.1.6 Електромагнітний імпульс
- •2.2 Вторинні уражаючі фактори ядерного вибуху
- •2.3 Хімічна зброя
- •2.4 Біологічна зброя
- •2.5 Осередок ядерного ураження
- •2.6 Осередок хімічного ураження
- •Мал.4. Зона хімічного зараження
- •2.7 Осередок бактеріологічного (біологічного) ураження
- •2.8 Осередки ураження при застосуванні звичайних засобів ураження
- •3. Надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру
- •3.1 Надзвичайні ситуації техногенного характеру
- •3.1.1 Осередки ураження у випадку аварій на вибухонебезпечних і пожежонебезпечних об’єктах
- •3.1.2 Осередки ураження при аваріях на хімічно небезпечних об’єктах
- •3.1.3 Осередки ураження в разі аварій на радіаційно небезпечних об’єктах
- •3.1.4 Аварії на залізниці, газових магістралях і лініях електропередач
- •3.2 Надзвичайні ситуації природного характеру
- •3.2.1 Осередки ураження під час землетрусів
- •3.2.2 Повені та їх наслідки. Селі
- •3.2.3 Бурі, урагани, смерчі та їх наслідки
- •3.2.4 Лісові і торф’яні пожежі
- •1. Основні принципи та способи захисту населення і території. Інженерний захист робітників та службовців об’єкту.
- •2. Організація і проведення евакуаційних заходів.
- •3. Радіаційний та хімічний захист.
- •1. Основні принципи та способи захисту населення і території. Інженерний захист робітників та службовців об’єкту.
- •1.1 Основні принципи та способи захисту населення і території
- •1.1.1 Використання засобів індивідуального захисту
- •1.1.2 Укриття людей в захисних спорудах
- •1.1.3 Евакуаційні заходи
- •1.1.4 Медичним захист
- •1.1.5 Інженерний захист
- •1.2 Інженерний захист робітників та службовців об’єкту
- •1.2.1 Сховища
- •1.2.2 Санітарно-технічні системи сховищ
- •1.2.3 Протирадіаційні укриття
- •2. Організація і проведення евакуаційних заходів
- •2.1 Забезпечення розосередження та евакуації
- •3. Протирадіаційний і протихімічний захист
- •3.1. Режими радіаційного захисту робітників і службовців та виробничої діяльності об’єкта
- •3.2. Дозиметричний та хімічний контроль
- •3.3. Захист продовольства та води від зараження радіоактивними, хімічними речовинами і бактеріальними засобами.
- •3.4. Оповіщення населення при загрозі і виникненні надзвичайних ситуацій.
1.2.2 Санітарно-технічні системи сховищ
Санітарно-технічні системи сховищ повинні забезпечити безперервне перебування в них людей не менше двох діб. До них належать: вентиляція, опалення, водопостачання, каналізація, енергозабезпечення і зв’язок.
Для більшості сховищ система вентиляції проектується для роботи:
Режим 1 – чистої вентиляції
Режим 2 - режим фільтровентиляції
Режим 3 - повної ізоляції від зовнішнього середовища та регенерація внутрішнього повітря (регенеративні установки РУ-150/6 та фільтри ФГ-70)
1.2.3 Протирадіаційні укриття
Протирадіаційні укриття (ПРУ) – призначені для захисту осіб, що укриваються, від впливу іонізуючого випромінювання при радіоактивному забрудненні місцевості і допускають безперервне пербування у них розрахункової кількості осіб, що укриваються, до двох діб.
До складу ПРУ входять основні і допоміжні приміщення. До основних приміщень належать приміщення для розміщення осіб, що укриваються; до допоміжних приміщень належать санітарні вузли, вентиляційні та приміщення для зберігання забрудненого верхнього одягу.
До ПРУ, які збудовані за типовими проектами, вимоги яким вони повинні відповідати, в основному такі, як і для сховищ.
Один із основних показників ПРУ - послаблює дію радіації, дозу опромінення ПРУ, які будуються за типовими проектами, мають коефіцієнт захисту 200, крім того, можуть витримувати надмірний тиск до 20 кПа.
ПРУ місткістю 50 чол. і більше обладнується примусовою вентиляцією тільки в режимі 1 - чистої вентиляції.
Для захисту приміщення від пилу, парів проводиться герметизація входів. Через 4-6 год. ПРУ провітрюють, одягнувши ЗІЗ на 10-15 хв., і виходять із ПРУ.
Електропостачання - від зовнішньої мережі. Водопостачання - від водогону або спеціальних резервуарів (баків).
При наявності радіоактивних речовин споживання їжі і води забороняється.
Статус захисної споруди, її основні технічні характеристики визначаються паспортом сховища (протирадіаційного укриття) підписаний керівником експлуатуючої організації і представником управління (відділу) з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту міста (району).
Керівники підприємств, установ та організацій, незалежно від форм власності та господарювання, на балансі яких знаходяться ЗС ЦО, забезпечують їх належний технічний стан і готовність до укриття населення.
2. Організація і проведення евакуаційних заходів
У разі виникнення надзвичайних ситуацій мирного часу проведення евакуації визначено Положенням про порядок проведення евакуації населення у разі загрози або виникнення НС техногенного та природного характеру, затвердженим постановою КМ України від26 жовтня 2001 року №1432.
Залежно від умов, що склалися, евакуація може проводитись в межах окремого регіону з території, що підлягає впливу надзвичайної ситуаціїтехногенного чи природного характеру, або з усіх міст та промислових районів - при загрозі виникнення війни. Переміщення великої кількості людей в короткі строки в складних умовах і на значні відстані вимагає організованості та керованості процесом на всіх його етапах з метою своєчасного проведення і запобігання проявів паніки і недопущення загибелі людей.
Під час планування евакуаційних заходів прогнозують очікувану обстановку, визначають межу зони можливих сильних руйнувань (на межіцієї зони очікується ΔРф - 30 кПа) і межу зони слабких руйнувань (ΔРф - 10 кПа). Разом ці зони складають зону можливих руйнувань. Населення міст евакуюють із зони можливих руйнувань в заміську зону - місцевість поза зоною можливих руйнувань.
Населення із зони можливих слабких руйнувань не евакуюється, оскільки щільність населення невелика і с можливість захистити людей вмісцях проживання.
Населення, що підлягає евакуації поділяється на дві категорії. До першої категорії відносяться робітники і службовій підприємств і установ, що будуть працювати під час війни, продукція яких потрібна для оборони, робітники комунальних підприємств міста. Захист робітників працюючої зміни забезпечується в сховищах на об'єктах. Захист членів сімей і робітників непрацюючої зміни забезпечується в заміській зоні. Для цієї категорії населення евакуаційні заходи називають розосередженням робітників і службовців, що діють за принципом: жити за межами міста, працювати в місті. Тому для них райони розміщення призначаються ближче до міста, рядом з транспортними магістралями з урахуванням того, щоб час на проїзд до роботи і назад в заміську зону не перевищував 4-5 годин.
Евакуацієюназивають вивіз або вивід з міста в заміську зону решти населення, тобто робочих і службовців об'єктів, що припиняють роботу під час війни або переносять її в заміську зону, і непрацюючого населення. Евакуйоване населення постійно мешкає в заміській зоні до особливого розпорядження.
Розосередження та евакуація проводяться в період загрози нападу ворога. Після розосередження та евакуації в містах залишається лише робоча зміна.
Основні способи розосередження та евакуації:
а) вивіз населення транспортом;
б) вивід пішою ходою;
в) комбінований, при якому вивід населення з міста пішки поєднується з вивозом деяких категорій населення. Транспортом вивозяться: робітники працюючих об'єктів, формування Ц0 інваліди, хворі, жінки з дітьми до 10 років.
Розосередження та евакуація робочих, службовців, членів їх сімей планується і організується за територіально-виробничим принципом, тобто робітники по об'єктам господарювання, а населення, що не мас відношення до виробництва, - за місцем проживання через житлово-експлуатаційні організації.
Евакуйоване населення, робітники і службовці працюючих підприємств розмішують в заміській зоні на житловій площі місцевих жителів, в пристосованих для мешкання службових та виробничих будівлях, клубах, будинках відпочинку, пансіонатах, дачних селищах. Робітників і службовців працюючих в містах підприємств розміщують ближче до міст, вздовж магістралей. Евакуйоване населення розміщують в більш віддалених районах.
Для безпосереднього керування підготовкою і проведенням евакозаходів утворюються евакуаційні органи до яких відносяться: в містах - міські, районні та об'єктні евакуаційні комісії (ЕК); збірні евакуаційні пункти (ЗЕП); в сільських районах - евакоприймальні комісії (ЕПК), приймальні евакуаційні пункти (ПЕП) та проміжні пункти евакуації (ППЕ). Евакуаційні комісії (ЕК) і евакоприймальні комісії (ЕНК) здійснюють планування, підготовку, організацію і керівництво проведенням евакозаходів.
Збірні евакуаційні пункти (ЗЕП) призначено для організації збору, реєстрації, обліку та відправки міського населення в заміську зону. Їх розташовують поблизу від станцій, пристаней, пунктів посадки на транспорт. Приблизний склад ЗЕП: керівник, його замісник; групи: оповіщення, реєстрації та обліку, охорони громадського порядку; комендант та чергові; голови ешелонів (колон). В ЗЕП організують медичний пункт, кімнату матері та дитини, стіл довідок. До ЗЕП приписуються заздалегідь визначені об'єкти та частина населення.
Приймальні евакуаційні пункти (ПЕП) створюються для прийому та розселення в заміській зоні міського населення. їх розташовують поблизу станцій, пунктів висадки населення. Приблизний склад адміністрації ПЕП: такий же що і ЗЕП.
Проміжні пункти евакуації (ППЕ) організуються для прийому і тимчасового розміщення населення, що евакуюється з міста пішки, та подальшого відправлення його транспортом до місць розселення.
Проведення розосередження та евакуації комбінованим способом При комбінованому способі (див. рис 1) частина населення вивозиться транспортом, частина - пішки.
Населення, що евакуюється пішки, поділяють на колони по 500-1000 чол., а колони - на групи по 20-30 чол. Керівники об'єктів призначають начальників колон і головних в групах. Колони, що пересуваються пішки, рухаються по шляхам, не зайнятим рухом автомобілів та іншим маршрутам. На пішохідний маршрут призначають начальника маршруту з групою керування, засобами зв'язку (1-2 радіостанції, 2-3 мотоцикли, 1-2автомобіля), представниками служби охорони громадського порядку,формуваннями медичної служби. Марш піших колон планують, як правило, на відстань одного добового переходу до ППЕ (35-40 км). Від ППЕ до ПЕП населення доставляється транспортом сільських районів (на невеликі відстані населення може прямувати пішки безпосередньо до ПЕП). Швидкість руху піших колон 4-5 км/год. Відстань між колонами до 500 м. Для відпочинку людей через кожні 1,5-2години призначають невеликі привали по 10-15 хвилин, а на початку другої половини добового переходу - великий привал на 1-2 години. Місця привалів, особливо великих, обирають з урахуванням захисних властивостей місцевості, наявності водних джерел, медичних пунктів. Для регулювання руху колон призначають вихідний пункт (як правило за межею міста для регулювання початку руху) і пунктирегулювання на маршруті. Кожна колона через ці пункти повинна проходити у встановлений для неї час. На маршрутах утворюються медичні пункти, а в холодну пору в місцях привалів і на ППЕ- пункти обігріву.
При отриманні розпорядження про проведення евакозаходів керівники ЦО об’єктів господарювання спільно з евакуаційними комісіями, службами ЦО оповіщають робочих, службовців, членів їх сімей про час прибуття на ЗЕП.
Під керівництвом евакуаційних (евакоприймальних) комісій районів ЗЕП, ПЕП, ППЕ приводяться у готовність. Керівники органів транспорту приводять у готовність станції, пункти і пристані посадки і висадки людей, транспортні засоби, формують поїзди та автоколони (по 20-30 автомобілів) та організують вивіз населення відповідно до графіку руху поїздів, автоколон.
Отримав розпорядження про евакуацію, громадяни повинні зібрати необхідні речі, засоби індивідуального захисту, продукти харчування на 2-3 дні, запас питної води, аптечку, гроші, документи (паспорт, диплом, військовий білет, трудову книжку, пенсійне посвідчення, свідоцтво про шлюб та народження дітей), підготувати до евакуації дітей дошкільного віку. В квартирі зняти гардини та завісу з вікон, сховати в тіньові місця легко запалювальні речі. Перед виходом на ЗЕП вимкнути газ, електричні пристрої, зачинити кватирки, двері. В зазначений час прибути на ЗЕП, в подальшому чітко виконувати вказівки евакуаційних органів, дотримуватися дисципліни.
На ЗЕП населення прибуває міським транспортом, реєструється, розподіляється на поїзди (автоколони, судна), пішим колонам. Після прибуття на станцію (пункт) висадки населення реєструється на ПЕП та розселюється за вказівкою адміністрації цього пункту. Самовільне залишення місць розселення не дозволяється. Місцеві органи влади, керівники підприємств приймають заходи щодо працевлаштування міського населення та життєзабезпечення евакуйованих.