14. Основні школи і напрями розвитку сучасної політичної науки.

Політологія в її сучасному вигляді — це явище новітнього часу. Вона виникла на сучасному етапі людської цивілізації. Це сталося в період утвердження індустріального суспільства, коли разом з бурхливим розвитком наукового знання виникли нові нетрадиційні стосунки між людиною і навколишнім світом. Нові історичні умови життя породили великий попит на ідеї демократії, яка все більше стає формою організації суспільно-політичного життя. Демократична організація суспільства, проте, потребує проведення такої державної політики, яка б ґрунтувалася на наукових політичних знаннях, а не на соціальних утопіях. Відповіддю на цю історичну необхідність стала поява ліберальної демократії з її гострим попитом на політологічні знання. Ліберальна демократія створила сприятливі умови для розвитку суспільно-політичної думки і зокрема політології як науки.

Організаційне оформлення політології відбулося в країнах Заходу лише після Другої світової війни, бо ще до середини ХХ століття в гуманітарній науці розуміння політичної системи обмежувалося вченням про державу. У ті часи тільки право, насамперед державне й міжнародне, повністю домінувало в процесі вивчення політичних систем. І тільки після Другої світової війни з’явилися теоретичні праці, в яких предметом політики стало не тільки життя держав, а й діяльність політичних партій, суспільно-політичних рухів, громадських організацій та інших політичних інститутів. Саме тоді остаточно сформувалося поняття сучасної політології.

Політична наука стала настільки самостійною, що почала активно співпрацювати з іншими гуманітарними науками, не розчиняючись у них. Тоді ж оформлюються сучасні методології суспільних наук, чіткіше розмежовуються їхні предметні сфери, установлюється взаємодія політичної науки із суміжними галузями знань; у сфері політичної науки виникає система наукових шкіл і напрямків (дослідження свідомої та підсвідомої мотивації політики, політичної поведінки, психології вольових актів влади, аналіз зовнішньої політики, понять політичного реалізму і т.п.); відбувається, як і в інших соціальних науках, спеціалізація наукового знання (дослідження внутрішньої, зовнішньої політики, політичних систем, політичного лідерства, типології влади та ін.); завершується перехід від праці ізольованих груп та окремих учених до організації наукових установ, мережі навчальних закладів, що готують кадри спеціалістів, починається видавнича діяльність, з’являються спеціалізовані періодичні видання. Політична наука стає в розвинених країнах повноправною частиною науки як соціального інституту з численними та організованими кадрами дослідників і учнів; виникають міжнародні та національні організації політичної науки [3].

15. Політичні пам’ятки доби Київської Русі.

За часів Київської Русі українська політична думка розвивалась у різноманітних виявах інтелектуальної, духовно-естетичної діяльності (в художній літературі, історичних творах і т. д.) це пояснюється слабкою диференціацією інтелектуальної діяльності. Тому політичні ідеї вперше були сформовані у творах державних діячі, церковних ієрархів, літописців, стосувалися питань виникнення української державності, її суспільно- політичного устрою, відносин влади і церкви, влади та особистості, місця Русі серед інших народів та держав світу. Найбільш відомі серед цих творів «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона; «Руська Правда» Ярослава Мудрого;»Повість минулих літ»; «Поученіє дітям» Володимира Мономаха; «Слово о полку Ігоревім». У цих творах були порушені такі політичні проблеми: забезпечення незалежності та єдності Русі; утвердження рівноправного статусу Русі серед інших країн світу; закріплення норм права і християнської моралі в суспільних відносинах; дотримання присяги і норм права князями; верховенство світської влади над церковною; обгрунтування відповідальності влади перед народом; засудження князівських міжусобиць, народних заворушень, що дестабілізували обстановку в країні.