4. Взаємозв’язок політики з іншими сферами життя суспільства (політика і економіка, політика і мораль, політика і релігія).

З часу здобуття Україною незалежності релігія почала відігравати помітнішу роль у житті нашого суспільства та держави.Водночас велика кількість традиційних релігій та нетрадиційних культів в Україні, різноманітність політичних позицій, що їх займають представники навіть одного вірування, ускладнюють створення однозначного уявлення про місце релігії та церкви в суспільно-політичному житті країни.Україна — поліконфесійна держава. Головним її віровизначенням є християнство — одна із найбільш розповсюджених релігійних течій сучасного світу.Сьогодні в Україні функціонують три незалежні православні церкви: Українська Православна Церква Київського патріархату (УПЦ-КП), Українська Православна Церква Московського патріархату (УПЦ-МП) і Українська Автокефальна Православна Церква (УАПЦ). Кожна із цих церков претендує на особливу роль у становленні єдиної православної конфесії в Україні, і через це вони перебувають у взаємному конфлікті, який негативно позначається на політичних завданнях творення української державності і на іміджі України у світовій співдружності. Окрім того, в Україні діють також самостійні Греко- і Римсько-католицька церкви (УГКЦ і РКЦ). Взагалі в Україні діє 19031 релігійна організація, з яких 17613 релігійних громад, 172 монастирі, 68 духовних закладів і т.п.

Співвідношення економіки і політики є ключовим у розумінні характеру суспільного ладу, визначальним щодо наслідків економічної та політичної діяльності . Від правильного і збалансованого їхнього взаємозв'язку залежить економічний потенціал суспільства, добробут населення, рівень розвитку демократичних процесів, а в цілому —життєздатність суспільно-політичної та економічної системи. Неправильне розуміння співвідношення економіки і політики є однією з причин хибної економічної політики і, як наслідок цього, — економічної кризи, зниження життєвого рівня населення, хронічного дефіциту товарів народного споживання, інфляції. Все це відбувається, по-перше, в результаті того, що однобічна орієнтація на економічні фактори, недооцінка, приниження ролі політичної дії призводить до пасивності влади, до посилення некерованих, стихійних процесів у суспільному організмі. По-друге, зневажливе ставлення до вимог економіки, віра у всесилля політичних рішень і гасел позбавляють політичне керівництво необхідної об'єктивної основи і, таким чином, перетворюють його в царство суб'єктивізму і свавілля. Належне співвідношення економіки і політики наука визначає через поняття "економічна політика". Економічна політика — це свідома, цілеспрямована діяльність державних органів, політичних партій та суспільних організацій в економічній сфері, що здійснюється в інтересах суспільства. Відповідно до її впливу на економіку економічна політика буває трьох видів. По-перше, вона може відповідати об'єктивному процесу функціонування і розвитку економіки, а тому стимулювати її. По-друге, економічна політика може діяти всупереч об'єктивним процесам функціонування і розвитку економіки, перешкоджати, гальмувати і навіть створювати кризову ситуацію. По-третє, економічна політика, визначаючи основні напрямки, шляхи і методи розвитку економіки, може стимулювати одні методи розвитку економіки і обмежувати, блокувати інші.

Мораль - це форма суспільної свідомості і сфера індивідуальної свідомості особи, що становить сукупність висловлених в нормах, принципах, категоріях і ідеалах моральних вимог, на основі яких суспільство і особистість виробляють оцінки людської поведінки, явищ соціального і духовного життя. Будучи формою суспільної і індивідуальної свідомості і видом суспільних відносин, мораль своїми принципами і нормами, ідеалами регулює поведінку людини в її сімейно-побутовій, трудовій, громадянській, політичній життєдіяльності. Проблема взаємодії політики і моралі привернула особливо пильну увагу сучасних буржуазних філософів та ідеологів Заходу. Пошук ефективних засобів соціального контролю над образом думок і поведінкою робітників, постійне вдосконалення засобів конформістської стандартизації народних мас у дусі вимог буржуазної моралі, політичної мети, що відповідають інтересам соціальних спільностей індустріального суспільства, змушувало буржуазних етиків і соціологів вдаватися до активного дослідження механізму взаємодії моралі і політики. Всі численні течії сучасної буржуазної політичної думки можна звести до трьох основних переконань про мораль і політику: по-перше, до заперечення зв'язку моралі з реальним політичним життям. Соціальний зміст відторгнення політики від моралі полягає в прагненні приховати від широких народних мас аморалізм реакційних кіл буржуазних політиків; по-друге, до відстоювання першості моралі по відношенню до політики. Мораль, звичайно ж, формується під виливом політики, що пронизує весь її зміст, безпосередньо зв'язана з нею і служить політичній меті. Відкидаючи спроби надати буржуазній державі як політичному знаряддю панівного класу моральні функції позакласової моралі, можна вважати такі погляди чистим фразерством. У буржуазному суспільстві держава вже стоїть па «політичній» і «моральній» точці зору, але не па абстрактній, а на буржуазній. Існуючий зв'язок політики і моралі буває тільки тоді, коли політика може знаходити підтримку у народних мас, що відповідає їх моральним переконанням. Підміна політики мораллю неспроможна, як неспроможне і абсолютне протиставлення політики і моралі, тому що єдність прогресивності і моральності об'єктивна.