26. Теорія розподілу влади в суспільстві.

Мета теорії - створення безпеки громадян от зловживання влад, забезпечення політичних прав і свобод.

Існує три гілки влади: законодавча, виконавча і судова, які повинні бути розділені між різними державними органами. Якщо ж в руках одного органа сконцентрується влада, різна за своїм змістом, то з'явиться можливість для зловживання цією владою, а відповідно, права і свободи громадян будуть порушуватись. Кожна гілка влади здійснює певні функції держави. Основне призначення законодавчої влади - виявити право і сформулювати його у вигляді законів, які б були загальнообов'язковими. Виконавча влада у вільній державі призначена для виконання законів, що встановлюються законодавчою владою. Задача суддів в тому, щоб рішення і вироки завжди були лише точним застосуванням закону. По-друге повинна діяти система стримань і противаг, щоб влади контролювали дії один одного. В наш час, як правило, законодавча влада обмежується референдумом, президентським правом вето, Конституційним Судом. Виконавча влада обмежена відповідальністю перед Парламентом.

Наступним положенням теорії розподілу влади є таке: визначена гілка влади повинна представляти інтереси конкретної соціальної групи. Судова гілка влади представляє інтереси народу, виконавча - монарха, верхня палата законодавчого зібрання - аристократії, нижня палата зібрання - інтереси народу.

27. Історичні форми та емпіричні моделі демократії.

Демократія – форма державної влади, ґрунтується на визнанні народу джерелом і носієм влади, забезпечує добробут, рівність людей які населяють певну державу.

Виникла демократія разом із появою держави. Вперше це поняття згадується в працях мислителів Давньої Греції (Демокріта) – Афінська республіка, яка виникла в V ст. до н.е. У класифікації запропонованій Арістотелем демократія означає «правління всіх», аристократія – «правління обраних», монархія – «правління одного».

Розрізняють пряму (безпосередню) і представницьку демократію. Пряма демократія – це порядок за якого рішення ухвалюється безпосередньо народом (референдуми). Референдум – це голосування народу з приводу конкретних питань рішення якого є остаточним. Представницька демократія – демократія, в якій право приймати рішення громада реалізує через обраних нею представників, які повинні відстоювати інтереси тих, хто їх обрав (делегати, депутати).

Емпіричні моделі демократії

Нові соціальні умови породжують ряд проблем, які класична демократична теорія визначити не може. Так виникають емпіричні моделі демократії.

Емпіричні теорії демократії відрізняються від класичних теорій наступним чином:

— емпіричні моделі демократії описували ту реальність, яку можна було спостерігати;

— емпіричні моделі демократії акцентують увагу не на ціннісних характеристиках демократії, а на побудові і функціонуванні демократичних систем.

Єдиної емпіричної моделі демократії не існує через різноманітність сучасних держав. Моделі демократії можна поділити на три групи: колективістські, плюралістичні та партиципаторні.

Колективістські моделі демократії. Варіантами можуть бути соціалістична, пролетарська, ідентитарна. Представники: Ж.-Ж. Руссо, К. Марксом, В. Леніним.

Загальних рис:

1. Визнання народу єдиним, неподільним цілим.

2. Відсутність протиріч всередині народу як цілого.

3. Свобода – рівноправна участь громадян у справах всієї держави.

4. Тотальність влади.

5. Держава гарантує і забезпечує прав людини.

6. Ігнорування системи загальнолюдських цінностей в ім'я класових.

Плюралістичні моделі демократії. До них відносять консенсусну теорію демократії А. Лейпхарта, теорію "поліархії" Р. Даля, елітарну теорію демократії та ряд інших.

Головна ідея висунув Дж. Медісоном: "Чим більше в суспільстві різних груп, тим менше в суспільстві можна хвилюватись за те, що одна з них стане домінуючою за рахунок інших".

До загальних рис плюралістичних моделей демократії можна віднести:

— групи інтересів;

— загальна воля;

— суперництво і баланс групових інтересів;

— дифузія влади та елітизм;

— визнання різними групами основних принципів державного устрою.

До слабких сторін даної теорії належать:

— ідеалізація, перебільшення групової ідентифікації громадян;

— ігнорування, недостатнє врахування нерівного політичного впливу різних соціальних груп;

— складність прийняття політичних рішень, коли треба враховувати інтереси і потреби великої кількості соціальних груп.

Партиципаторна модель демократії об’єднує дві попередні.