7. Виникнення і становлення Київської Русі (кінець IX – кінець X ст.).

1. Утворення Руської держави. Київська Русь¹ виникла на рубежі УІІІ – ІХ ст. внаслідок тривалого процесу політичної, економічної та етнокультурної консолідації східнослов’янських племен.

Причини державної організації пояснювались

• виникненням майнової нерівності;

• розвитком торгівлі та війнами.

Етнонім “ русь” (рос, рус) уперше згадується в сірійській хроніці УІ ст. стосовно якогось племені в Північному Причорномор’ї, очевидно одного з сармато-аланських племен з назвою із коренем рос. В процесі слав’янізації місцевого іраномовного населення цей ентонім був сприйнятий слов’янами. Згодом назва Русь перейшла на полян. За час утворення Київської Русі ця назва поширилася на Київщину, Чернігівщину і Переяславщину, які стали її ядром.

Русь як країна і народ не раз згадується арабськими письменниками, які були найкращими знавцями географії середньовічного світу. Ібн Хордадберг підкреслював у 80-х роках ІХ ст.: “Вони (руси) – один з підрозділів слов’ян”.

Отже, найстаріша назва для позначення території навколо Києва є Русь, а самоназва народу – руси.

Але з другої половини ХУІІ ст. входить в ужиток поряд з нею друга назва – “Україна”. Вперше вона згадується в Київському літописі 1187 р. Розповідаючи про події в Галичині у 1189 р., літописець називає її “Україною Галицькою” . Таким чином, уже у ХІІ ст. назва “Україна” стосувалась всіх південно – західних руських земель. Термін “Україна” в значенні – окрема територія, край, країна , а не окраїна, окраїна Росії як твердили історики й політики царської Росії. Україна не могла бути “окраїною Росії” хоча б тому, що тоді, коли слово “Україна” зустрічається в літописах стосовно Переяславщини і Галичини, майбутня Росія сама була окраїною Київської держави, а Москві було 40 років (перша літописна згадка про Москву датована 1147 роком).

Не припустимо плутати слова “руський” та “російський”. Термін “руський” походить з уже мертвої старослов’янської мови і належить Київській Русі. Слово ж “русский” – із сучасної російської мови й означає національну приналежність. Якщо переглянути будь – яку історичну працю, будь – якого дореволюційного автора побачимо, що історія Росії у всіх починається з ХІУ ст. А все, що було раніше – Київська Русь, Україна.

До утворення Давньоруської держави у східних слов’ян існувало 14 (15) племінних утворень – дуліби, бужани, волиняни, сіверяни, тиверці, уличі, древляни, білі хорвати, дреговичі... до складу Київської Русі, крім власне слов’янського населення, входило більше як 20 неслов’янських племен.² Поступово племінні спільноти трансформуються у племінні князівства, які властиві перехідному етапові до феодального суспільства.

Формування державності у східних слов'ян зумовлювалося низкою внутрішніх та зовнішніх факторів :

• соціально-економічні й політичні чинники :

• підвищення продуктивності праці, спричинило виникнення додаткового продукту привело до різких змін у соціальній сфері.

• земля стала власністю окремих сімей.

• відбулась кастова диференціація: землевласники перетворюються на феодалів, а вільні общинники – на феодально залежне населення.

• пожвавилася внутрішньої та зовнішньої торгівлі. (зокрема з Великою Моравією, Хазарією, Візантією).

• народні збори стають неефективними внаслідок збільшення території,

• князівська влада виходить на перший план – спочатку виборна, а потім спадкоємна.

• зовнішній фактор – постійна загроза з боку сусідніх кочових

• племен – хозарів, печенігів, булгар.

Таким чином, у VIIІ – IX ст. в слов'янському світі склалися передумови для формуванні державності.

Існує кілька теорій походження Київської Русі. Серед них :

Норманська теорія – згідно з літописною легендою варяги були запрошені на Русь і лише з їх допомогою східнослов’янські племена змогли створити давньоруську державу.(започаткували німецькі історики Г.Баєр та Г.Міллер, які працювали в др.п. ХУІІІст. В Росії);

Антинорманська, теорія природно – історичного (автохтонного) походження Київської Русі. Східні слов’яни самі були в змозі створити державу, мали для цього всі необхідні передумови. Держава виникає лише коли стає історичною необхідністю – на стадії розкладу первіснообщинного та формування класового суспільства. Саме на такій стадії суспільного розвитку перебували східні слов’яни у УІІІ-ІХ ст. (обстоювали теорію укр.іст. Микола Костомаров, Володимир Антонович, Михайло Грушевський та ін.). Цієї теорії дотримується й сучасна українська історіографія.

Хозарська теорія – згідно з нею поляни, що стали ядром новоствореної держави були не слов’янами, а різновидом хозар – кочового тюркомовного народу, що кочував у Прикаспійських степах, у Північній – Східній Європі з’явились після нашестя гунів (у 4 ст.). Автор гіпотези професор Гарвардського університету (США) Омелян Пріцак.

Сучасна українська історіографія дотримується в основному теорії автохтонного походження Київської Русі. Найбільш прийнятною, на наш погляд, є теорія взаємовпливу багатьох факторів, включаючи варязький і хозарський, у процесі становлення ранньофеодальної держави – Київської Русі.

Основними ознаками будь-якої середньовічної держави, в тому числі й Київської Русі, були :

• розміщення населення не за національним (племінним) принципом, а за територіальним;

• поява влади не пов’язаної з волевиявленням народу;

• збирання данини для утримання цієї влади;

• спадковий характер влади вождя.

Початок формування державності на території України тісно пов'язаний з перетворенням Києва на основний політичний і культурний центр руських племен. Саме навколо нього наприкінці VІІІ – на початку ІХ ст. відбувається об'єднання територій між Чорним і Балтійським морями.

Головне місце в економіці Русі посідало сільське господарство:

• основна галузь – землеробство з використанням вузьколезого рала, тризубої сохи, борон; дво- трипільної системи сівозмін (частина орної землі – під паром) Вирощували – пшеницю, овес, просо, ячмінь, жито.

• Скотарство залишалось важливою галуззю. Розводили ВРХ, коней, свиней, птахів. Розвивалось рибальство й бортництво.¹

Розвиток феодальних відносин у ІХ-Х ст. привів до утворення на Русі різних груп феодально залежних селян :

смерди –феод. залежність обмежувалась даниною;

закупи – працювали на феодала за грошову позичку – купу;

рядовичі –укладали з феодалом ряд (договір), значною мірою втрачали особисту свободу як і закупи:

челядь – родичі, особи які втратили своє господарство – слуги, кухарі

Розвивались також :

• Ремесло – чорна металургія (асортимент близько 150 назв), гончарство, ткацтво, ювелірне та деревообробне виробництва.

• Торгівля внутрішня і зовнішня. З літописів відомі три сухопутні торгові шляхи. Грецький – зв’язував Русь і північні країни з Візантією, Соляний – Подніпров’я з Галицькою землею; Залозний проходив з Подніпров’я на Південний Схід до Азовського моря і далі на Кавказ.

Найбільшим транспортним шляхом стародавності, що пролягав на території України, був "шлях з варяг у греки" – система річкових шляхів і волоків між ними завдовжки 3000 км, що зв'язувала північні землі Давньої Русі з південними руськими землями та Балтійське море з Чорним. Виникла вона у IX — на початку X ст. і мала велике значення для розвитку внутрішньої і зовнішньої торгівлі Давньої Русі.

Експортували хутро, мед, віск, шкіру, зброю, прикраси... Імпортували – з Візантії –золото, дорогі тканини, вино, з Х ст.- речі християнського культу; із Заходу – мідь, свинець, зброю, побутові речі; з Арабського Сходу – срібний та скляний посуд та ін.

ГРОШІ з економіки.

Поділ праці, досягнення у ремеслі, поява купецтва зумовили розвиток міст. “Повість минулих літ” називає на Русі у ІХ – Х ст. понад 20 міст з населенням 4 – 5 тис.осіб. Чисельність мешканців Києва до монголо – татарської навали становила 35 – 40 тис. У містах проживало близько 13 – 15% всього населення (все населення від 3 до 12 млн.осіб). Найчисельніша категорія міського населення – ремісники – близько 60 спеціальностей.