15. Соціально-економічний стан українських земель у складі Литви та Польщі.

1. Політичне становище українських земель у складі Литовської держави.

Відразу після смерті Юрія ІІ у внутрішні справи Галицько-Волинської держави почали втручатись іноземці :

• престол Юрія ІІ перейшов до його зятя – литовського князя Любарта (Дмитра) Гедеміновича, однак останній зміг утвердити свою владу лише на Волині, яка відійшла до Литовської держави;

• польський король Казимир ІІІ Великий у 1340 р. здійснив грабіжницький похід на Львів, але утвердитись в Галичині йому вдалося лише у 1349 р.;

• до 1349 р. у Галичині правив боярин Дмитро Детько;

• у боротьбу включилась і Угорщина, яка володіла Галичиною з 1370 по 1386.

після 1340 р. Галицько-Волинська держава припинила своє існування, а українські землі опинились під владою іноземних держав :

= Галичина – під владою Польщі;

= Волинь – під владою Литви;

= Буковина – у складі Молдавського князівства.

Литовське князівство почало своє проникнення на Русь ще за часів князя Міндовга (1230- 1263рр.), тоді було приєднано західноруські (білоруські) землі⁵; за часів Гедиміна (1316- 1341 рр.) почалось приєднання південно – західних

руських (українських) земель (Берестейщина, Волинь). За Гедиміна Литовське князівство почали називати Великим князівством Литовським і Руським.

За князювання Ольгерда (1341 – 1377) Литва приєднала Чернігово – Сіверську, Київську та Переяславську землі.

у 1362 р. після перемоги над татарами на р. Сині Води до сфери литовського впливу потрапило і Поділля.

Таким чином, у 14 ст. Литовсько – Руська держава стала однією з найбільших держав у Східній Європі. Українські й білоруські землі становили 9 / 10 її території і приблизно таке ж співвідношення було щодо кількості населення.

Таке швидке підпорядкування руських земель Литві мало ряд причин:

• початку просуванню литовців на Русь сприяло ослаблення руських земель золотоординським ігом ;

• швидкому проникненню Литви на руські землі сприяло і ослаблення Орди після смерті хана Джанібека (1357 р.) та розколу її на дві частини з кордоном по Волзі;

• об’єднання руських земель під владою династії Гедиміновичів відбувалось відносно легко і без боротьби тому, що Литва несла звільнення від монголо – татар (а литовська влада була толерантнішою за татарську).

14 серпня 1385 р. у м. Крево (Литва) між Литвою та Польщею було укладено угоду про об’єднання обидвох держав внаслідок шлюбу польської королівни Ядвіги¹ та литовського князя Ягайла. Кревська унія передбачала :

= об’єднання сил двох держав у боротьбі проти агресії Тевтонсьго ордену та

= приєднання до Польщі частини українських земель, що входили до складу Литви.

= Ягайло у 1385 р. згідно з умовами унії, разом з підданими прийняв католицтво.

Проти унії виступила українсько – литовська опозиція на чолі з литовським князем Вітовтом. В результаті Велике князівство Литовське збереглось як окрема незалежна держава, об’єднання ж двох держав відбулось лише у 1569 р. (Люблінська унія).

Спільні позиції Литви та Польщі посилились під час Великої війни проти Тевтонського ордену (1409–1411рр.), особливо після перемоги у Грюнвальдській битві 1410 р. , чим було зупинено просування хрестоносців на схід.

у 1413 р. між польським королем Ягайлом (Владиславом ІІ Ягайлом) та великим князем литовським Вітовтом було укладено Городельську унію (у м.Городлі на р.Західний Буг)

= заперечувала положення Кревської унії 13854 р. – підтверджувала існування Великого князівства Литовського як окремої незалежної держави;

= однак визнавала зверхність польського короля, який мав стати правителем Литви після смерті Вітовта;

= зрівняла в правах литовську шляхту римського обряду з польською, зовсім не згадуючи про православну.

Поділ на католиків та православних, що виник у Великому князівстві Литовському внаслідок Кревської унії 1385 р., тепер поглиблювався суспільними і політичними привілеями католиків. Невдоволення цим становищем у православному середовищі вирвалось на поверхню у 1430 р., після смерті Вітовта. Спираючись на підтримку деяких литовських магнатів, що не схвалювали зближення із Польщею, українці обрали великим князем молодшого брата короля Ягайла – Свидригайла ⁶. Поляки натомість вдалися до сили – окупували Поділля та Волинь, організували серед литовців пропольську партію, яка оголосила обрання Свидригайла недійсним і обрала великим князем Сигізмунда – молодшого брата Вітовта у 1432 р. Це призвело до розколу Великого князівства на два ворожі табори. Військове протистояння тривало до 1440 р.(загибелі Сигізмунда, Свидригайло ж зрікся титулу великого князя після поразки під Вількомиром ще у 1435 р.).

Великим князем Литовським було обрано сина короля Ягайла – 13 річного (1440 – 92), який у 1444 р. став і королем Польщі. Таким чином Литва та Польща об’єднались в руках одного правителя.

Провадячи політику централізації Казимир

= ліквідує Волинське, Подільське та Київські князівства, передав ці землі своїм намісникам – тим самим фактично скасував колишню автономію українських земель.

= на українські землі поширюється воєводський устрій.

Державна організація і суспільний устрій Литовсько – Руської держави – це продовження і розвиток суспільних форм Київської Русі. Спочатку Литовське князівство за своєю структурою являло федерацію, “державу держав”. Удільні князівства мали широку автономію у внутрішніх справах. Але так тривало недовго. Протягом 15 ст. точилася боротьба Великих князів з удільною системою, в якій переміг принцип єдиновладдя.

Згідно з Литовським статутом 1566 р. держава була поділена на 13 воєводств, а воєводства – на повіти. Воєвод призначав Великий князь, повітових старост обирала шляхта. Шляхта кожного повіту утворювала військове формування на чолі з хорунжим та маршалком. Ці формування об’єднувались у воєводські, на чолі з воєводами. Головним начальником війська був великий гетьман.

Отже, перебування українських земель у складі Великого князівства Литовського тривало декілька віків.

= у середині 14 ст. розпочалось м’яке, “оксамитове” литовське проникнення у землі колишньої Київської Русі,

= після укладення Кревської унії 1385 р. українські землі остаточно втрачають залишки автономії,

= після утворення Речі Посполитої (1569р.) вони стають складовою частиною Польщі, об’єктом форсованого ополячення та покатоличення .