4. Античні міста-держави Північного Причорномор'я.

У 7 – 6 ст. до н. е. починається процес “ великої грецької колонізації” Північного Причорномор’я.

Ще з 11 ст до н.е. міграції греків відбувались в межах Егейського моря, надалі вони освоїли все Середземноморське узбережжя та побудували свої міста на берегах Чорного моря.

О. Бойко називає кілька основних причин першопоштовху цієї грандіозної еллінської міграції :

1. демографічну – перенаселеність материкової Греції штовхала населення до міграції;

2. аграрну – нестача землі у метрополії;

3. торгівельну – колонізація – побічний продукт торгової експансії;

4. сировинну – греки шукали не стільки ринків збуту як джерел сировини;

5. військову – до міграції греків змушувала агресія з боку лідійців та персів;

6. соціальну –відбувалась постійна соціальна боротьба між окремими верствами грецького населення, той хто потерпів поразку – мігрував;

7. етнічну – через неоднорідний склад полісів –мали місце часті міжетнічні тертя ,

8. що змушувало багатьох шукати нові землі.

Вже в перші століття колонізації Північного Причорномор’я – 7 – 6 ст.до н.е. – визначилися чотири грецькі осередки :

• Дніпрово – Бузький та Бережанський лимани, др.п. 7ст.до н.е. – виникло перше

• поселення на о.Березань – Борисфеніда, п.п. Уі ст.до н.е. –засновано Ольвію – на правобережжі Бузького лиману (поблизу сучасного м. Очакова) ;

• в районі Дністровського лиману – м. Нікиній (с.Роксолани, Одеської області);

• м.Тіра (пн.частина Білгород – Дністровського).

• у Півічно – Західному Криму – м. Херсонес (околиця сучасного Севастополя);

• м. Керкінітіда (сучасна Євпаторія);

• на Керченському і Таманському півостровах були побудовані міста Пантікапей

• (теперішня Керч), Феодосія, Фанагорія, Гермонаса та ін.

За формою правління ці міста – держави були, як правило, рабовласницькими Республіками, які мали свою законодавчу (народні збори), виконавчу (колегії та магістрати) і судову владу.

Єдиною монархією було Боспорське царство, яке виникло у 5 ст.до н.е. в результаті об’єднання більше як 20 міст на чолі з Пантікапеєм.

Основою господарства греків Північного Причорномор’я були землеробство, виноробство, рибальство. З ремесел – ткацтво, обробка металів, гончарство. Розвивалась торгівля. Духовна культура досягла високого рівня розвитку : розвивались освіта, наука, література, музика, театр, архітектура.

На зламі 4 – 3 ст.до н.е. міста – держави вступають в епоху кризи через :

• внутрішні суперечності; – війни проти Риму ;

• вторгнення кочових племен

4 ст. під ударами гунів античні міста – держави припиняють свої існування.

Тисячолітня епоха античної цивілізації у Північному Причорномор’ї мала великий вплив на соціально – економічний, політичний і культурний розвиток не лише сусідніх з ними скіфів, сарматів та ін., а й більш віддалених племен, у тому числі слов’янських. Однак, ці міста – держави були лише ще однією гілкою Стародавньої Греції і аж ніяк не органічною частиною українського середовища.¹

5. Східні слов'яни на території України.

6. Етногенез (походження) східних слов'ян.

Найдавніший період в історії слов’ян, на думку вчених, відноситься до бронзового віку (др. п. 2 тис. до н.е.) . За припущеннями археологів, давні слов’яни (“праслов’яни”) були нащадками скотарсько – землеробських племен культури шнурової кераміки, які на рубежі 3-2 тис.до н.е. розселилися з Північного Причорномор’я і Східного Прикарпаття у Центральній і Східній Європі.

Як окрема етнічна спільність, слов’яни сформувались на початок нашої ери.

Ряд істориків ототожнюють слов’ян з венедами.

Першу згадку про венедів знаходимо у “Природничій історії” римського вченого і державного діяча Плінія Старшого, який у 77 р. писав, що 2 землі до річки Вістули (Вісли) заселені сарматами, венедами і гіррами”.

Другий римський письменник, Корнелій Тацит, характеризуючи венедів, у 98 р. підкреслював осілий, землеробський спосіб їх життя.

Давньогрецький вчений Клавдій Птоломей у творі “Географія” (середина ІІ ст.) вперше замість слова “венеди” вживає поняття “ставани”, тобто слов’яни.

Птоломей, Пліній і Тацит визначають венедів 1 – 2 ст., як корінне населення Східної Європи.

В 2 – 7 ст. н. е. – в період Великого переселення народів ¹ – слов’яни широко розселились у всіх напрямках. Слов’яни у той час поділялись на :

• венедів – населяли, напевно. Терени Польщі;

• склавинів – Чехія, Словаччина, Угорщина, можливо частина Словенії, Хорватії, Сербії, Австрії, Молдови;

• антів – Північне Причорномор’я між Дніпром і Дністром.

Готський історик Йордан у своїй праці “Гетика” (6 ст.) зазначав : “починаючи від місця народження Вістули, на безмежних просторах розташувалося багатолюдне плем’я “венетів”. Ці (венети)... відомі під трьома іменами : венетів, антів і склавинів.”

Нині слов’яни – одна з найбільших сімей народів Європи. Вони поділяються на :

• східних – українці, росіяни, білоруси;

• західних – поляки, чехи, словаки, лужицькі серби;

• південних –болгари, македонці, серби, чорногорці, боснійці, хорвати, словенці.

За віросповіданням – це католики –всі західні слов’яни, а також словенці й хорвати;

• православні – східні, південні – болгари, македонці;

• мусульмани – серби і хорвати Боснії і Герцеговини.

Більшість сучасних вчених вважає, що початок формування окремих слов’янських народів і, зокрема, праукраїнського етносу було покладено процесом розселення антів та склавинів. Згідно з концепцією М.Грушевського анти – це українці, тому порогом історичних часів для українців можна вважати 4 ст. н. е.

В 4 ст.н.е. анти створили державне об’єднання – Антський союз – це була військова демократія з

• спадковим вождем;

• організованим військом;

• участю населення в політичному житті (віче).

Союз проіснував до 7 ст. н. е. і розпався під ударами аварів.

Після 602 р. назва “анти” зникає з історичних хронік. За однією з історико – лінгвістичних версій, у процесі розселення на Балканах анти змішуються зі склавинами й надалі вже відомі під загальною назвою слов’яни.

Після розпаду Антського союзу на території України, де розселилися східні слов’яни, утворилися окремі племінні об’єднання древлян, бужан, волинян, уличів, тиверців, яких і вважають безпосередніми пращурами українців.

Основою господарства східні слов’ян було

• землеробство (пшениця, жито, ячмінь; двопільна система.)

• розвивалось скотарство та ремесла.

Відбувається процес розпаду родових патріархальних зв’язків і відбувається перехід до сусідської общини, поглиблюється класова диференціація – землевласники перетворюються на феодалів, а вільні общинники – на феодально залежне населення.

У 8 – 9 ст., внаслідок названих причин, набирає силу процес об’єднання окремих племен та їх союзів, до об’єднання останніх у окремі народи і виникнення у них (не у всіх) своїх держав. Особливим у цьому відношенні було 9 ст., коли з’явились Моравська, Польська, Сербська, Хорватська, Київська держави. Важливу роль у цьому процесі відіграло прийняття слов’янськими народами християнства у 9 – 10 ст.

Арабські автори називають три додержавні утворення східних слов’ян :

• Куявія – сучасні автори ототожнюють її з Київською землею;

• Славія – Новгородською чи Переяславською землею;

• Артанія – Чернігівська, Перемишльська, можливо Ростово – Суздальська земля.

Найбільшим було державне об’єднання, яке літописець називає Руською землею з центром у Києві, в яке початково ввійшли землі полян, древлян і сіверян, і яке стало фундаментом формування Давньоруської держави.

Суспільний лад ранніх слов'ян характеризувався переходом від первісного демократизму до військово-племінного угрупування, за якого влада концентрувалася в руках сильних вождів (князів). Спершу ті обиралися разом зі старшиною на народних віче, а далі їх влада пеpедавалася у спадок.

Релігія слов'ян у дохристиянські часи – язичництво – мала в своїй основі

• культ природи

• та повагу до пращурів.

Серед найбільш шанованих богів слов'ян були :

= Перун – бог грому;

= Дажбог – бог сонця , = Сварог – бог неба, = Симаргл – бог рослин.

= Стрибог – бог вітру, = Дана – богиня води, = Велес – бог тварин,

• для відправлення своїх обрядів слов'яни – язичники будували культові споруди – святилища – місця молінь та жертвоприношень.

• служителями язичницької релігії були жерці, їх називали волхвами, володіли не лише релігійними, а ще й медичними, астрономічними знаннями.

• грунтуючись на природних спостереженнях, наші пращури створили календар, який складається з 12 місяців і чотирьох пір року. Новий рік починався у березні – тоді, коли день починав переважати ніч.

• розвивались у східних слов'ян ужиткове мистецтво й музична творчість.

Східні слов'яни створили високу культуру, яка поступово стала першоосновою духовного розвитку майбутньої України.