1. Захоплення галичини польщею.

Початок експансії Польщі на українські землі поклав польський король Казимир ІІІ Великий у 1340 р. здійснивши грабіжницький похід на Львів, відразу ж після смерті останнього галицько – волинського князя Болеслава Тройденовича, але утвердитись в Галичині йому вдалося лише у 1349 р.;

до 1349 р. у Галичині правив боярин Дмитро Детько, Казимир був змушений визнати його фактичним правителем Галичини (помер Детько у 1344р.)

у 1349 р. в результаті надзвичайно вдалої військової кампанії Казимир підпорядкував собі Галичину й частину Волині. Нарешті війна завершилась у

1366 р. польською окупацією всієї Галичини й невеликої частини Волині. Решта Волині залишалась за литовцями. Завоювання поляків охоплювали близько 52 тис.км.кв. із населенням 200 тис. осіб і збільшували землі Польської корони майже на 50 %.¹

Королі щедро роздавали галицькі землі шляхті, а та охоче міняла убогі піщані ґрунти на багаті чорноземи. У період боротьби за галицькі землі частина місцевого боярства ввійшла до складу польського панства, а ті хто виступив проти Польщі, або загинули у боротьбі, або емігрували на Волинь.

Чи не першим кроком нової державної політики стало:

= запровадження в руських провінціях польського права;

= організація польського адміністративного й судового устрою та

= шляхетського самоуправління.

В Галичині було утворено три воєводства :

Руське – Львівська, Галицька, Перемимиська, Холмська та Сяніцька землі;

Белзьке – з Бузьким, Белзьким, Любачівським, Городельським повітами;

Подільське – Західне Поділля.

Включення галицьких земель до складу Польського королівства призвело до погіршення становища українського населення :

= швидко зростала кількість колоністів – католиків,

= примусово насаджувалась латинська мова,

= галицькі міста одержували магдебурзьке право² із застереженням, що ним можуть користуватись лише католики,

= напр..15 – поч.16 ст. у Галичині було поступово запроваджено панщину,

= за польськими законами право володіння землею мали тільки магнати, шляхта та церква, а селяни лише користувались землею – раніше ж і вони мали право власності на землю.

Всі ці явища спричинили до ряду збройних виступів – найбільший – повстання українських та молдавських селян під проводом Мухи (1490 – 92), у першій половині 16 ст. у Прикарпатті розгорнувся опришківський рух³.

15. Соціально-економічний стан українських земель у складі Литви та Польщі.

16. Політичний та адміністративний устрій українських земель у складі Великого князівства Литовського та Польщі.

28 червня 1569 р. у Любліні було укладено угоду про об’єднання Польщі та Литви в нову державу Річ Посполиту, яка стала найбільшою державою в Європі (815 тис км кв). Українські землі становили більшу частину польсько – литовської держави. Із загальної кількості її населення 7,5 млн чол. – українці становили близько 2 млн.(тобто 28%).

За польсько – литовської доби відбулись помітні якісні зрушення, з’явились нові явища в соціальній та економічній сфері:

= відбувається формування станової організації суспільства – поділ на стани: – найважливішим станом, що сформувався у 14-15 ст. була шляхта – військово – службовий, привілейований стан.)остаточно оформився після появи юридичного акту “Устава на волоки” 1557 р., який відніс до шляхти лише “бояр стародавніх”, решту ж відтіснив до нижчих станів – міщан і селян. міщанство складали – патриціат – найбагатші купці та промисловці, бюргерство – цехові майстри та торговці, плебс – ремісники, селяни.

= в містах України поширюється Магдебурзьке право – середньовічне міське право, за яким міста частково звільнялись від управління та суду феодалів та створювали органи місцевого самоврядування ;

= поглибився суспільний поділ праці – особливо в ремісництва – якщо за часів Київської Русі існувало близько 70 ремісничих спеціальностей, то на поч. 16 ст вже 270. Ремісники об’єднувались в цехи – шевців, будівельників ...Мали свій статут, обирали “цехмайстра”.

= з розвитком товарно – грошових відносин, зростанням ринку сільськогосподарської продукції натуральне господарство замінюється фільварковою системою господарювання – багатогалузевими панськими господарствами, що базувались на дармовій праці кріпосних селян (панщина 2 і більше днів).

= Феодальне право у Литві було оформлене Литовськими статутами 1529, 1566, 1588 рр., які зберегли і розвинули правові норми “Руської правди” Ярослава Мудрого. На Галичині Радомський сейм 1505 р. постановив, що селянин не може володіти землею)як було раніше) а лише користуватися нею та не може без дозволу свого пана переселятися на іншу землю. У 15 ст. на українських землях скрізь існувала панщина 2 дні на тиждень. Згідно з артикулами короля Генріха Валуа 1573 р. та останнім Литовським статутом 1588р. тривалість панщини встановлював пан, він міг карати своїх кріпаків на смерть, селян – втікачів розшукували протягом 20 років.

Таким чином, в період з 14 по 16 ст. в українських землях відбулись значні зрушення в соціально – економічних відносинах. На основі розвитку землеробства, торгівлі, ремесел підносились міста, хоча численні привілеї феодалів гальмували їх розвиток. Становлення фільваркової системи супроводжувалось дальшим закріпаченням селян, остаточним оформленням кріпосного права у 1588 р.