Sociology_student_8_2015

Для визначення рівня креативності мислення може використовуватися методика Торренса «Незавершені фігури». Методика представляє собою 10 незавершених фігур. Досліджуваним за 10 хвилин потрібно максимально повно та оригінально домалювати кожну фігуру. Результати оцінюються за чотирма показниками: продуктивністю, гнучкістю, оригінальністю та розробленістю. Слід розкрити ці поняття з точки зору автора методики [8].

Розповсюдженою методикою інструментарію шкільного психолога є методика ШТРР (шкільний тест розумового розвитку). В оригінальному варіанті методика призначена для учнів 6-8 класів, та декілька років тому методичний центр загальноосвітніх шкіл запропонував модифікацію саме для учнів молодших класів. Тест розумового розвитку, розроблений Л.І. Тепловим, призначений для діагностики учнів III-V класів,. Оскільки зміст навчальної діяльності молодшого школяра становить не тільки поняття, а й образи, уявлення, в тест були введені і завдання невербального характеру.

Методика А.З. Зака досліджує загальне розрізнення школярів за способом вирішення запропонованих задач: теоретичному або емпіричному.

Всього дано 22 задачі. Задачі 1-4 прості, для їх вирішення потрібно лише уважно прочитати умову. У задачах 5-10 використані штучні слова, вони замінюють звичайні. Задачі 11 і 12 – казкові. Їх треба вирішити, використовуючи тільки ті (хоча і незвичайні) відомості про тварин, які дані в завданнях. У задачах 13-16 потрібно у відповіді написати тільки одне ім'я. У задачах 17 і 18 – одне або два, залежно від того, хто як рахує У задачах 19-20 - обов'язково два імені, в задачах 21-22 – три імені, навіть, якщо одне ім'я буде повторюватися два двічі [4].

Успішне вирішення дитиною задач1-4 свідчить про відносно хороший розвиток у неї здатності діяти в умі, так як вона може замінити відносини дані на зворотні на самому початку вирішення однотипних завдань. Можна вважати, що дія аналізу у неї розвинена, але в мінімальному ступені. Невірне рішення задач 5-10 з безглуздими словами є прояв недостатньо високого аналізу умов, невміння виділити структурну спільність цих завдань з попередніми.

Про недостатній розвиток аналізу може свідчити невірне рішення наступних трьох пар завдань. Це пов'язано з тим, що діти діють на основі безпосереднього враження від їхніх умов. Відмова від вирішення завдань 18-22 або невірне їх рішення свідчить про відносно невисокий розвиток дій в умі, оскільки саме при вирішенні цих завдань необхідно планувати хід і етапи свого міркування [4].

Успішне вирішення дитиною всіх завдань чи відмова від вирішення завдань або невірне їх рішення дозволяє говорити про рівень сформованого у неї теоретичного способу вирішення проблем, теоретичного підходу до

80

проблемних ситуацій.

Існують методики які досліджують не тільки види мислення, а й рівень розвитку операцій мислення, такі, як аналіз, синтез, узагальнення, класифікація, порівняння. Більшість з перерахованих вище методик також можуть використовуватися для дослідження окремих операцій мислення.

Розповсюдженими методиками є: «Аналогії», «Виключення зайвого», «Виключення поняття», «Порівняння понять», «Знайди загальне слово», «Формування понять», «Визначення понять, з'ясування причин, виявлення подібності і відмінностей в об'єктах», «Визначення спільних рис», «Виділення суттєвих ознак» тощо.

Література:

1.Арсланьян В. Тест умственного развития младшего школьника: Методическое руководство / В.П. Арсланьян. – М.: ПИРАО, 1997.

2.Венгер А. Психологическое консультирование и диагностика. Практическое руководство. Часть 1 / А.Л. Венгер. – М.: Генезис, 2001. – 160 с. С.48,49

3.Гуткина Н.Й. Психологическая готовность к школе / Н.Й. Гуткина. – Спб.: Питер, 2004. – 208 с.

4.Зак А. Как определить уровень развития мышления школьников / А.З. Зак. – М.: Знание, 1982. – 96 с.

5.Коробко С. Робота психолога з молодшими школярами: Методичний посібник

/С.Л. Коробко, О.І. Коробко. – К.: Літера ЛТД, 2008. – С. 150-154.

6. Лущихина И. Экспериментально-психологические методы исследования мышления и речи / И.М. Лущихина, В.К. Гайда, В.В. Лоскутов // Практикум по общей, экспериментальной и прикладной психологии / под ред. А.А. Крылова, С.А. Маничева. – Спб.: Питер, 2003. – 560 с.

7.Максименко С. Психологічна діагностика інтелекту, мислення, креативності дитини / С. Максименко, Л. Кондратенко, О. Главник. – К.: Мікрос-СВС. – 2003.– 112 с.

8.Немов Р. Психодиагностика / Р.С. Немов // Психология в 3-х кн. – Книга 3.– М.: ВЛАДОС, 2003. – 640 с.

9.Переслени Л. Определение уровня развития словесно-логического мышления у первоклассников/ Л.И. Переслени, Л.Ф. Чупров // Вопросы психологии. – 1989. – № 5. – С.154-157.

81

Є. Д. Пашун

(науковий керівник – проф. В. У. Кузьменко)

КАЗКОТЕРАПІЯ ЯК ЗАСІБ ПРОФІЛАКТИКИ СТРАХІВ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

У статті розкрито значення казкотерапії як ефективного засобу попередження страхів дітей старшого дошкільного віку. Здійснено теоретичний аналіз особливостей страхів у дошкільників. Визначено умови застосування казки як засобу психологічної профілактика.

Ключові слова: страхи, казка, казкотерапія, психологічна профілактика, дошкільний вік.

Гуманістична парадигма сучасної дошкільної освіти та виховання ставить перед дошкільним навчальним закладом задачу не тільки всебічного розвитку особистості дитини, але й збереження та укріплення її психічного здоров’я.

Дошкільне дитинство – це унікальний період в психічному розвитку дитини, джерелом якого виступає навколишній світ і людський досвід в їх нерозривній єдності. Розвиваючись як особистість дитина формується і розкривається в стосунках з оточуючими людьми, пізнає світ через свої дійові зв’язки з ним. У дошкільному віці дитина отримує перший життєвий досвід, вчиться пізнавати світ, вчиться ходити, думати, малювати, читати, розвиваються мнемічні та інші процеси. Велике значення має розвиток емоційної сфери дошкільників. Адже діти цього віку надзвичайно тонко відчувають особливості вигаданого світу мистецтва, вчаться розпізнавати добре і погане, справжнє і несправжнє.

Саме до такого тонкого сприйняття мистецтва потрапляє і казка, яка має надзвичайний виховуючий потенціал. Казка не тільки вчить, як правильно поводитися, а й допомагає стати патріотом, вчить любити рідну землю, дізнаватися про її традиції та звичаї. Казка розширює емоційні можливості дошкільників, знайомить її з оточуючим світом, часом допомагає дитині розкрити царину незвіданого та цікавого.

Разом з тим казка має й терапевтичний вплив на розвиток особистості дитини, сприятливо впливає на вирішення її психоемоційних переживань і труднощів.

Загальновідомо, що саме у дошкільному віці гостро стоїть проблема дитячих страхів та надмірної тривожності, що накладають відбиток на успішність особистісного розвитку дитини.

Страх – це невід’ємне емоційне проявлення психічного життя, яке

82

з’являється і закріплюється в дитячому віці. Фіксація страхів може привести до виникнення проблем в поведінці і житті дитини. Страх може тримати дитину в постійному напруженні, породжує невпевненість в собі і не дозволяє особистості реалізуватися в повну силу. Він сковує активність, при тривалому впливі тривоги та страху в дитини можуть виникати й розвиватися різноманітні психосоматичні захворювання.

Вплив страхів на психічну сферу дитини настільки різноманітний, що практично не має ні одної психічної функції, яка б не піддалась їх дії. В силу своєї «енергомісткості» страхи призводять до того, що у дитини іноді не вистачає енергії на прояв інших емоцій. Емоційне перенавантаження дитини виявляється в її загальмованості, роздратованості, імпульсивності. Стійкий страх – це потужний бар’єр на шляху розвитку довільності (самостійності) поведінки, він підриває впевненість дитини в собі та наполегливість у досягненні мети.

Дитячі страхи (за умови їх нормального розвитку) є важливою ланкою в регуляції поведінки дитини і в цілому мають позитивний адаптаційний смисл. Вказано на класифікацію дитячих страхів, які поділяються на природні і соціальні, а також відзначено їх сім груп: 1) «медичні» (болю, ін’єкцій, крові, лікарів і хвороб); 2) «фізичні» (страхи, пов’язані із заподіянням фізичної шкоди); 3) страхи смерті (себе й батьків); 4) страхи тваринних або казкових персонажів; 5) страхи перед сном, страхи кошмарних снів і темряви; 6) соціально опосередковані страхи (людей, батьків, покарання з їх сторони, запізнення, самітності); 7) «просторові» страхи (висоти, глибини, води, замкнутого й відкритого простору).

Зважаючи на велике значення казки у житті дитини дошкільного віку, логічно припустити, що використання казкотерапії у процесі профілактики та корекції дитячих страхів може бути одним з найбільш дієвих методів психологічної допомоги дошкільнятам.

Теоретичним підґрунтям дослідження є концепції казкової терапії, сформульовані у роботах Л. С. Виготського, Д. Б. Ельконіна, дослідження та досвід Б. Беттельхейма, Е. Берна, М. Л. фон Франца, позитивна терапія

А. В. Гнєздилова, досвід О. І. Захарова та ін.

В українській педагогічній науці роботу із застосуванням казкових мотивів та образів запровадив В. Сухомлинський, який приділяв значну увагу використанню казки при роботі з дітьми. За твердженням визнаного педагога, завдяки казці дитина пізнає світ не лише розумом, але й серцем.

Останнім часом до методу казкової терапії схиляється все більше

83

спеціалістів: психологів, психотерапевтів, психіатрів, педагогів, вихователів, дефектологів. З’явилися казкотерапевтичні програми Г. В. Азовцевої, А. В. Лісіної, Т. В. Речицької. Потужна хвиля розвитку казкової терапії на

За ствердженням Т. І. Гайдар, сприйняття казки впливає на емоційний розвиток дітей, процес ознайомлення з казкою створює реальні психологічні умови для формування соціальної адаптації дитини. За всіх часів казка сприяла розвиткові позитивних міжособистісних відносин, соціальних умінь і навичок поведінки, а також моральних якостей особистості дитини, що визначають її внутрішній світ. При цьому казка залишається одним із найдоступніших засобів для розвитку дитини, що за всіх часів використовували і педагоги, і психологи,

і батьки [13, с. 55].

Однак психолого-корекційні і терапевтичні можливості казки для гармонізації емоційної сфери і корекції поведінки дитини залишаються ще недостатньо вивченою проблемою. В даний час казка, як і інші цінності традиційної культури, помітно втратила своє призначення. Цьому сприяли сучасні книги і мультфільми зі спрощеним стилем переказу відомих казок, що часто спотворює первісний зміст казки, що перетворює казкову дію з моральноповчальної в чисто розважальну. Таке трактування нав’язує дітям визначені образи, що позбавляють їхнього глибокого і творчого сприйняття казки.

В загальному вигляді казкотерапія – метод недирективної психотерапії, метою якої є передача життєвого досвіду, спосіб взаємодії із внутрішнім «я», за допомогою особливого казкового світу. Метод казкотерапії спрямований на створення моделей проблем та проблемних ситуацій, роз’яснення їхньої сутності, створення умов для навчання та самоудосконалення.

Серед передумов ефективності казкотерапії відзначаються імпровізаційність, міфологічність, недирективність, які дозволяють гармонійно вплинути на несвідоме в структурі психіки дитини. У казкотерапевтичному процесі сьогодні використовується 5 видів казок: художні; дидактичні; медитативні; психотерапевтичні; психокорекційні, які конструюються відповідно до актуальної ситуації.

За допомогою спеціально дібраного психодіагностичного інструментарію («Методика виявлення страхів та рівня тривожності дітей» (Р. Теммл, М. Дорки, В. Амен); «Методика виявлення дитячих страхів» (О. І. Захаров); проективна методика «Неіснуюча тварина») можна визначити наявність страхів у дошкільників, їх види та рівні переживання. Для більшості дітей старшого дошкільного віку притаманне почуття страху різної етимології та інтенсивності, що вказує на потребу проведення спеціально організованої

84

роботи з профілактики та подолання дитячих страхів.

Відповідно до вказаного, розроблено програму психологічної профілактики дитячих страхів засобами казкотерапії та перевірено ефективність її впровадження у навчально-виховний процес старших дошкільників у ДНЗ.

Мета програми психологічної профілактики дитячих страхів засобами казкотерапії передбачала: надання психологічної допомоги дітям з профілактики і корекції страхів у процесі казкотерапевтичних занять; сприяння розвитку особистості дитини і підвищенню її самооцінки.

Структурно програма включала сім занять: «Казка про дочку Хмари і Грому», «Радість, горе, здивування», «Сивий дідусь та його чотири доньки», «Пригоди полохливого Зайця Коськи», «Не боюся дружити», «Я сміливий вдень і вночі», «Страх, я тебе більше не боюся». Розроблену програму занять було проведено із експериментальною групою дошкільників (10 осіб), решта 20 дітей входили до контрольної групи.

В ході визначення ефективності проведення психологічної роботи із старшими дошкільниками на основі застосуванням засобів казкотерапії було помітно, що виявляються певні зміни у проявах тривожності та переживання страхів серед опитуваних. І якщо серед дітей контрольної групи змін не виявлено, то для дітей експериментальної групи відзначено покращення їх психоемоційного стану, зниження тривожності та зменшення кількості страхів.

Так, за даними повторного опитування учасників експериментальної групи за методикою Р. Теммл, М. Доркі, В. Амен на 50% стало більше дітей з низьким рівнем тривожності. За методикою О. І. Захарова зникли опитувані з проявами страхів казкових персонажів та соціально-опосередкованих страхів (людей, інших дітей), значно знизилась кількість дітей з проявами фізичних, тваринних страхів, страху смерті, темряви, висоти та ін.

За проективною методикою «Неіснуюча тварина» помітне покращення в стабілізації психоемоційного стану дітей експериментальної групи – так, на 60% зменшилась кількість дітей з дуже високим рівнем переживання страху. На 20% стало менше дітей з високим рівнем переживання страху. І з’явилися опитувані із середнім і низьким рівнями переживання страху.

Отже, після проведення з дітьми експериментальної групи психологічної програми занять з профілактики і подолання дитячих страхів засобами казкотерапії було відзначено зниження тривожності та переживання страхів, покращення їх психоемоційного стану.

Контрольне опитування підтвердило гіпотезу виконаного дослідження: спеціально організована робота з використанням методів казкотерапії сприяє успішному подоланню страхів дітей дошкільного віку.

85

На основі отриманих висновків та результатів дослідження надано психологічні рекомендації батькам щодо використання методів казкотерапії у вихованні дітей та профілактиці дитячих страхів.

Вищевказані особливості свідчать про те що застосування засобів казкотерапії у процесі психологічної роботи з дошкільниками ефективно у напрямку профілактики і подолання дитячих страхів.

Література:

1.Бурлачук Л. Ф. Психодиагностика личности / Л. Ф. Бурлачук. – К., 2000. – 576 с.

2.Бурчик О. В. Групова казкотерапія в особистісно-орієнтованому вихованні дітей / О. В. Бурчик // Вісник Житомирського державного університету імені І. Франка. – Житомир, 2005. – № 25. – С. 203-205.

3.Вачков И. В. Сказкотерапия: Развитие самосознания через психологическую сказку / И. В. Вачков. – М. : Ось-89, 2001. – 144 с.

4.Гнездилов А. В. Авторская сказкотерапия. Дым старинного камина / А. В. Гнездилов. – СПб. : Речь, 2002. – 292 с.

5.Зинкевич-Евстигнеева Т. Д. Практикум по сказкотерапии / Т. Д. ЗинкевичЕвстигнеева. – СПб. : Речь, 2005. – 320 с.

Є. М. Романов

(науковий керівник – проф. Е. О. Помиткін)

ВПЛИВ РІВНЯ ДУХОВНОГО РОЗВИТКУ НА МОТИВАЦІЮ ДОСЯГНЕННЯ УСПІХУ СТУДЕНТІВ – ПСИХОЛОГІВ

Стаття присвячена розгляду таких понять, як духовні цінності,духовний потенціал, духовний розвиток особистості, мотивація досягнення успіху та уникнення невдач, важливість їхнього формування та впровадження в систему освіти.

Ключові слова: духовний розвиток, духовний потенціал, мотивація досягнення успіху, мотивація уникнення невдачі.

На рубежі XX–XXI століть відбулися глобальні соціальні перетворення в сучасному світі, які породили велику кількість проблем, що викликають інтелектуальну, духовну, емоційну та фізичну напругу в людини. Завдяки сильному впливу засобів масової інформації, розширенню контактів, міграційним процесам людина почала по новому сприймати, розуміти світ який вона змінила та в якому змінилася сама. Все це проявляється на різних рівнях існування людини – фізіологічному, психологічному, соціальному, що

86

відображається в перебудові ментальності, зміні цілей, цінностей, орієнтацій людини.

Історія свідчить, що в кожну історичну епоху, реагуючи на злобу дня, освіта реагувала відповідно до епохи – тож її функції змінювалися. Цивілізація поступово переходить до нового етапу розвитку. Перша ознака – інформаційна революція. Друга ознака – формування суспільних знань. Третя ознака – глибоке усвідомлення кожною людиною власної духовності, повернення до якої є єдиним засобом збереження цивілізації як унікального колегіального явища. Ідеалом виховання виступає різнобічно та гармонійно розвинена, національно свідома, високоосвічена, життєво компетентна, творча особистість, здатна до саморозвитку і самовдосконалення. Усучасній соціокультурній ситуації головною домінантою виховання є формування в особистості ціннісного ставлення до навколишньої дійсності та самої себе, активної за формою та моральної за змістом життєвої позиції. Сучасне виховання має відігравати випереджальну роль в демократичному процесі, ставати засобом відродження національної культури, припинення морально-духовної деградації, стимулом пробудження таких якостей, як совість, патріотизм, людяність, почуття власної гідності, творча ініціатива, підприємливість тощо. Нинішнє покоління повинне виконати особливу місію – гідно перейти з епохи раціоналізму до епохи духовності, з перевагою духовного над матеріальним, подолати кризу духу, як найстрашнішу кризу людини і людства, оскільки духовно-моральна проказа породжує великі страждання й душевні муки, негативно відбивається на житті суспільства, природи, приводить до панування егоїзму, нестримного прагнення до влади і збагачення.

Також важливим фактором у становленні та розвитку особистості, є проблема мотивації досягнення успіху.

Одними з сучасних вимог до професійно-особистісного становлення студентів в процесі навчання у ВНЗ є формування самостійної, ініціативної, творчої, конкурентоспроможної особистості. З такими якостями особистість може успішно реалізуватися в професійній діяльності на ринку праці, маючи достатньо високий рівень мотивації досягнення успіху. Н.А. Журавльова вказує на те, що в умовах соціально – економічних змін спостерігається динаміка ціннісних орієнтацій молоді: «За последнее десятилетие произошло смещение акцентов в ценностном сознании студентов с направленности на творческую самореализацию и этические ценности к ориентации на деловую активность и прагматические ценности» [1, с. 37]. Дослідницьким орієнтиром прагматизму виступає принцип життєвого успіху, тому вивчення ціннісної структури мотивації досягнення успіху є важливим для побудови прогнозу соціального розвитку особистості.

87

Практика показує, що люди неуспішні і мотивовані на уникнення невдач не знаходять або мало знаходять самостійно таку сферу активності, де можна було б реалізувати свої потенційні можливості. Перебудовуючи діяльність через створення ситуації успіху, можна забезпечити зміну внутрішньо - особистісної мотивації, що сприятиме певній перебудові на рівні особистості. Така особистість сама здатна включитися в діяльність, прагнучи домогтися успіху. Численні дослідження (Д. Аткінсон, Д. Макклеланд, Маркова А.К., Ю.М. Орлов, X. Хекхаузен та ін.) говорять про те, що мотивація досягнення успіху є важливим видом людської мотивації.

Від неї, як вважають дослідники, багато в чому залежить доля і становище людини в суспільстві.

Духовний розвиток особистості є предметом досліджень у галузі педагогіки і психології (І. Бех, Ж. Маценко, М. Піщулін, Е. Помиткін, Ж. Юзвак). Нині учені зосереджують свою увагу на різних аспектах феномена

О. Сухомлинська обґрунтувала тезу щодо ролі духовних цінностей як смислоутворювального ядра духовності. М. Савчин присвятив свої роботи проблемі розвитку духовного потенціалу особистості, а Г. Балл - питанню духовної самореалізації особистості. Останнім часом активізувалися наукові пошуки у напрямі розробки теоретико-методологічних засад формування духовної особистості з позицій християнсько-філософської ноології (Г. Васянович, В. Онищенко, М. Савчин), виховання молоді на принципах християнської моралі (В. Жуковський, Л. Крижанська, С. Новоселецька, І. Петрова).

Зроблені ученими узагальнення дають змогу розуміти духовність особистості залежно від наявності відповідних згаданим ідеалам певних якостей (інтелектуальних, моральних, чуттєво-емоційних, мотиваційних), а саме:

-спрямованості на пошук істини, переживання краси та слідування добру;

-індивідуальної виразності «в системі мотивів особистості двох фундаментальних потреб: ідеальної потреби пізнання та соціальної потреби жити, діяти «для інших»;

-спрямованості інтересів та нахилів людини до пізнання, засвоєння та створення духовних цінностей;

-зорієнтованості на людину, яка має високий гуманістичний потенціал, моральну стійкість, постійне прагнення до втілення в життя таких вищих ідеалів людства, як віра, надія, любов, сумління;

-наявності моральних установок, громадянськості, компетентності

88

(професійності), віри у світлі ідеали та почуття відповідальності за все, що відбувається навколо людини [2].

У духовному розвиткові особистості центральне місце належить моралі. Як сукупність усвідомлених людьми принципів, правил, норм поведінки, вона встановлює необхідні орієнтири для саморозвитку та побудови людських стосунків. За словами В. Малахова, сфера моральності - це «глибокий і неповторний світ суб'єктивних переживань, ідеалів і прагнень, невичерпної діалектики людської душі... одвічні питання добра і зла, честі і гідності, сорому й совісті, любові й співчуття» [3], бо кожна людина обирає свій спосіб життя і спілкування з іншим, керуючись при цьому власними етичними принципами та світоглядними переконаннями.

Досягнення певного рівня моральності можливе завдяки сформованості індивідуальних регулятивних програм, що продукуються когнітивною та емоційно–вольовою особистісними структурами, кожна з яких забезпечує свій внесок у вироблення ставлення до життєвих подій. Відповідно важливими чинниками духовного розвитку особистості слід вважати мотиви, що є внутрішніми спонукальними важелями регуляції, і зокрема установки, котрі визначають певну якість готовності до регуляції: від емоційної готовності (бажання дотримуватися моральних норм) - до когнітивної готовності (переконання щодо істинності та необхідності моральної регуляції), а через неї

–до вольової готовності (наміру виявити вольові зусилля, щоб узгодити свою поведінку з моральними нормами і принципами) та саморегуляції вчинків.

Духовність виступає носієм змісту і суті людської спільноти, всезагальним способом саморозвитку і самореалізації особистості, універсальним засобом вираження її внутрішнього світу, її єдності з іншими людьми та творчим досвідом попередніх поколінь. Найціннішим досягненням високодуховної особистості слід вважати розширення її людського «Я» до прийняття навколишньої дійсності та осягнення необхідності наполегливої праці, спрямованої на забезпечення добробуту усього живого в світі, на відтворення ідеалів Істини, Добра, Краси.

Таким чином, процес духовного розвитку особистості слід розуміти як такий, що відбувається шляхом пізнання самої себе, своїх потенціалів, відкриття можливостей для їхньої реалізації, досягнення результатів, осягнення навколишнього світу та свого зв'язку з ним, а отже - як процес самотворення своєї духовної сутності в гармонійній єдності із Всесвітом.

Мотивація досягнення розглядається як структурне утворення, мотив якого

–досягнення успіху і уникнення невдачі складаються з таких компонентів: потреба досягнення мети та її антиципація, інструментальна активність, афективний стан, результат діяльності і ставлення до цього оточуючих (Дж.

89