Sociology_student_8_2015

Аткінсон, Д. Мак-Клеланд, Х. Хекхаузен).

Згідно з Х. Хекхаузеном мотивація досягнення може бути визначена як спроба збільшити або зберегти максимально високими здатності людини до усіх видів діяльності, до яких можуть бути застосовані критерії успішності і де виконання такої діяльності може привести або до успіху, або до невдачі. Мотивація досягнення спрямована на певний кінцевийрезультат, що отримується завдяки власним особливостям людини, а саме: на досягненняуспіху або уникнення невдачі. Вона підштовхує людину до «природного» результату рядупов’язаних одна з одною дій. Передбачається чітка послідовність серії дій, що роблятьсяодна за одною. Для мотивації досягнення характерний постійний перегляд цілей [4].

Х. Хекхаузен вважав, що ця характеристика мотивації досягнення важлива, оскількиланцюг дій, спрямованих на досягнення мети, може уриватися на якийсь час, іноді на місяці або роки. Також важливою характеристикою мотивації досягнення, на його думку, є постійне повернення до перерваного заняття. Таким чином, «створюються складні і довгийчас існуючі структури з основної, побічної і такої, що входить до їх складу, діяльності, які ведуть за допомогою досягнення серії субцілей до головної мети, нехай навіть дуже віддаленої». Планування стає необхідним для досягнення впорядкованої послідовності і функціональної організації ланцюга дій. Це часове охоплення ряду дій і відрізняє мотивацію досягнення від безлічі інших мотивів [4].

Згідно з Г. Мюрреєм потреба в досягненні характеризується такими поняттями: виконувати щось важке; управляти, маніпулювати, організовувати – відносно фізичних об’єктів,людей або ідей; робити це по можливості швидко і самостійно; долати перешкоди і домагатися високих показників; удосконалюватися; змагатися і випереджати інших; реалізовувати таланти і тим підвищувати самоповагу [5].

Однією з плідних концепцій, з успіхом вживаних для пояснення досягнень у діяльності, є теорія В. Вайнера. Згідно з нею всілякі причини успіхів і невдач можна оцінювати задвома параметрами – локалізації і стабільності. Перший з названих параметрів характеризує те, в чому людина убачає причини своїх успіхів і невдач: в самій собі, або в незалежнихвід неї обставинах, що склалися. Стабільність розглядається як постійність або стійкість діївідповідної причини

[5].

Експериментальні дослідження показали, що одним з основних механізмів актуалізації мотивації досягнення виступає мотиваційно-емоційна оцінка ситуації, що складається зоцінки мотиваційної значущості ситуації і оцінки загальної компетентності в ситуації досягнення; інтенсивність мотиваційної тенденції змінюється залежно від зміни величини двохзазначених параметрів як

90

у випробовуваних з мотивом прагнення до успіху, так і з мотивом уникнення невдачі. Одним з основних механізмів актуалізації мотивації досягнення виступає мотиваційно-емоційна оцінка ситуації, що складається з оцінки мотиваційної значущості ситуації і оцінки загальної компетентності в ситуації досягнення; інтенсивність мотиваційної тенденції змінюється залежно від зміни величини двох зазначених параметрів яку випробовуваних з мотивом прагнення до успіху, так і з мотивом уникнення невдачі. Вибір мети визначається не лише когнітивними структурами, що функціонують на етапі селекції (очікування і цінність), але і рядом інших детермінант: зміною мотиваційної значущості самої ситуації досягнення (валентність ситуації); узагальненим почуттям компетентностів ситуації досягнення; почуттям конкретної компетентності в певній сфері виконуваних завдань. У релаксуючій ситуації, в якій низька мотиваційна значущість ситуації, у людей з мотивом уникнення невдачі виявляється асиметрія вибору мети у бік важких завдань. У активуючій ситуації, коли мотиваційна значущість висока, зона цілей, обираних цими особами,зрушується, навпаки, у бік легкихзавдань.

Випробовувані з мотивом прагнення до успіху використовують такі способи самоконтролю: раціональна стратегія, спрямована на підвищення значущості практичної активності – дії; самоінструкції, що зобов’язують утримувати спрямованість пізнавальних і емоційних процесів на актуальній ситуації; емоційний контроль, спрямований на активацію (гнів, невдоволення собою і т. ін.). Випробовувані з мотивом уникнення невдачі використовують інші способи самоконтролю: раціональні стратегії, що знецінюють значущість спільної мети; самоінструкції, що зобов’язують не відволікатися на неактуальні аспекти ситуації; емоційний контроль, спрямований на релаксацію (заспокоєння, самовпевненість і т. ін.) [6].

Вплив духовного розвитку на мотивацію досягнення успіху не достатньо вивчений в наш час. Люди з високим рівнем духовності меншу увагу приділяють соціальному успіху, і тому мотив досягнення успіху в таких людей знаходиться не на високому рівні. Навчальний заклад має сприяти розвитку духовності студентів, та формувати в них мотив досягнення успіху,оскільки мотив досягнення впливає на успішність навчання, виконання професійної діяльності, визначає особистісну активність студентів у навчальному процесі та успішність у майбутній професійній діяльності.

Література:

1.Журавлева Н. А. Динамика ценностных ориентаций молодежи в условиях социально-экономических изменений // Психологический журнал. Т. 27. 2006. – № 1. – 144 с.

2.Джеджера К.В. Духовний розвиток особистості майбутнього фахівця як

91

проблема професійної підготовки. Електронний ресурс. –http://perviydoc.ru/v25865/

3.В.А. Малахов Етика: Курс лекцій. Навч. посібник. – 4-те вид. – К.: Либідь,

2002. – 384 с.

4.Хекхаузен Х. Психология мотивации достижения / Х. Хекхаузен. – СПб.:

Смысл,2001. – 256 с.

5.Холл К.С. Теории личности / К.С. Холл, Г. Линдсей. – М.: КСП+, 1997. – 719 с.

6.Вилюнас В.К. Психологические механизмы мотивации человека / В.К. Вилюнас. – М.: Изд-во МГУ, 1990. – 288 с.

А. М. Ростовцева

(науковий керівник – проф. Т. М. Зелінська)

СИСТЕМА ПСИХОКОРЕКЦІЙНОЇ РОБОТИ З ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ ТУРБОТИ ПРО СЕБЕ У ПІЗНЬОМУ ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

Стаття присвячена вивченню теоретичних засад розробки системи психокорекційних засобів з підвищенням рівня турботу про себе в пізньому юнацькому віці в результаті цілеспрямованого впливу на її особистість. Подані психологічні умови психокорекційноїроботи з корекції турботи про себе в пізній юності.

Ключові слова: турбота про себе, пізній юнацький вік, психокорекційні засоби, психологічні умови.

Нестабільність у політиці, економіці, в освіті, постійні несистемні зміни у всіх галузях зумовлюють нестабільність внутрішнього світу юнацтва. Актуальним питанням в даних умовах для осіб, що стоять на порозі дорослого світу, побудови життєвого плану, постає необхідність турбуватися як про інших, так и про себе.

Турбота про себе, як феномен особистості, проявляється у саморозумінні, аутосимпатії і автономності в умовах тілесного, соціального, духовного самозбереження особистості. Вона допомагає подолати вікову кризу переходу до ранньої дорослості, досягти особистісної та емоційної зрілості, засвоїти самоефективну поведінку.

Мета цієї статті – вивчення теоретичних засад побудови психокорекційної програми з підвищення рівня турботи про себе в пізньому юнацькому віці на основі отриманих результатів емпіричного дослідження.

Аналіз та узагальнення результатів констатувального експерименту виявив провідний незбалансований (середній негармонійний і низький дисгармонійний) рівень прояву турботи про себе у магістрів НТУУ «КПІ» та

92

НПУ ім.. М. П. Драгоманова.Констатується позитивне статистично незначуще збільшення збалансованого (високого гармонійного) рівня у респондентів, який є оптимальним для розвитку турботи про себе в пізньому юнацькому віці. Однак, домінуючим є незбалансований рівень, і це є небезпечною тенденцією турботи про себе в цьому віці. І тому виникає необхідність проведення цілеспрямованої психокорекційної роботи з підвищення рівня прояву самоустановки турбуватися про себе у магістрів.

Вибір психокорекційної моделі в якості провідної для реалізації формувального експерименту зумовлений сутністю турботи про себе як феномена індивідуальної самосвідомості, становлення якого відбувається через продуктивне подолання особистістю вікової кризи, конструювання його структурних компонентів, віковими особливостями пізнього юнацького віку досліджуваних, рівнем розвитку турботи про, сучасними орієнтирами та вимогами до методів та засобів роботи з магістрами.

Слід наголосити, що концептуалізація турботи про себе відбулася в західній психології лише в кінці XX ст., а психологічні особливості прояву турботи про себе в пізньому юнацькому віці розглядається нами вперше, тому наукових джерел в цьому напрямку недостатньо.

Підвищення рівня турботи про себе розглядається рядом науковців у контексті активності суб'єкта. Найбільш розробленим у цьому напрямку є психоаналітичне консультування при наркотичній і алкогольній залежності, палінні тощо. Терапевтичний ефект створює аналіз минулого клієнта, переживання ним знову травмуючих ситуацій, послаблення його деструктивного залежного зв'язку з матір'ю, яка виконувала основні функції турботи про себе замість нього: самозаспокоєння, самовтіху, самозахисту, самодопомоги, позбавляючи його таким чином можливості турбуватися про себе самостійно.

З погляду Дж.Кристала, основною метою психоаналітичної терапії є створення умов відділення пацієнта з аддиктивною (інфантильно-залежною) поведінкою від образу матері, оволодіння автономними функціями турботи про себе, здатністю вибирати власний шлях розвитку, формувати свою ідентичність, не дивлячись на певні регресивні стани. При цьому відбувається розвиток емоційної стійкості, яка сприяє сепарації та засвоєнню конструктивної турботи про себе [1]. Вважатимемо цінними думки цього вченого для корекції рівня турботи про себе, але зважаючи на іншу цільову групу, можна застосувати його ідеї тільки в окремих випадках.

Інший ракурс на коригування особистісного феномена турботи про себе звертають увагу прихильники гештальт-терапії. Вони наголошують, людина стає нещасливою тоді, коли перестає усвідомлювати власні потреби і

93

турбуватися про їх задоволення. Вона починає страждати від невротичних механізмів, які руйнують її особистість, формують недовіру до себе та залежність від оточуючих.

Оскільки провідним рівнем прояву турботи про себе в пізній юності за результатами експерименту є середній негармонійний, що свідчить про активну участь захисних механізмів у всіх сферах життєдіяльності магістрів, слід дати коротку характеристику даних самоманіпуляцій.

Самоманіпуляція виникає під час використання особистістю чотирьох механізмів психологічного захисту - інтроекції, проекції, ретрофлексії та злиття [2]. При інтроекції молода людина втрачає здатність до критичного осмислення та інтеграції досвіду інших людей, який вступає у протиріччя з її власним досвідом. “При інтроекції ми рухаємо межу між собою та іншим світом так далеко вглиб себе, що від нас майже нічого не залишається” [2, с 48]. Заповнення інтроектами підсилює суперечливість власних почуттів, думок, вчинків, зменшує можливість самовираження. Втрачаючи значення турботи про себе, особистість в пізньому юнацькому віці опиняється перед загрозою повної дезінтеграції: жодне з несумісних уявлень не може перемогти і вона виявляється не здатною до подальшого розвитку.

Проекція в пізній юності проявляється в прагненні відчужувати притаманні особистості якості у випадку, коли вони не відповідають її “Я”- концепції, неусвідомленому намаганні приписувати іншим людям міркування, які ґрунтуються на власній фантазії. При втраті зв'язку з відчуженою частиною відбувається заповнення її інтроектом, який ілюзорно сприймається юнаком як такий, що іде від його “Я”. Схильність не довіряти певним власним імпульсам, наділяючи їх об'єктивним існуванням у вигляді інтроектів, допомагає особистості їх ігнорувати та вважати відповідальними за нещастя і негаразди. Наслідком неузгодженості між турботою про себе та турботою до інших при проекції в пізній юності є виникнення особистісної позиції жертви обставин. Це призводить до послаблення відповідальності за себе, перекладання своїх обов'язків на оточуючих посилення внутрішнього конфлікту, психологічного дискомфорту.

Механізм ретрофлексії проявляється у юнаків у тому, що особистість стримує імпульси у когнітивній, афективній і поведінковій сфері та спрямовує їх проти себе, стає собі найгіршим ворогом. Свідченням ретрофлексивного розщеплення є використання магістром мовних конструкції типу: “Я повинен”, “Я мушу контролювати себе”. Внаслідок такої самоманіпуляції молода особистість створює собі ідеал, до якого вона постійно прагне, але якого неможливо досягти. Як підкреслює Ф. Перлз, “...ідеал - це палиця, яка дозволяє бити себе і знущатися над собою та іншими. Оскільки він недосяжний, ви не

94

можете йому відповідати” [2, с 21]. Отже, при рєтрофлєксії суперечливість проявів в турботі про себе в пізній юності, прихована під маскою самовдосконалення, обертається грою у самокатування, що ще більше знижує рівень самоустановки на турботу про себе.Самоманіпуляція при злитті в пізньому юнацькому віці виражається в тому, що молода особистість “...не знає, що є вона сама, а що є інші. Вона не знає, де закінчується вона сама, а де починаються інші. Не усвідомлюючи межі між собою та іншими, вона не здатна на контакт з ними, але й не може віддалитися від них” [2, с 53]. У мові така особистість схильна використовувати займенник “ми” замість “я, що свідчить про розлади в соціальній сфері турботи про себе.

Невідокремлення свого психічного існування від інших негативно впливає і на духовний світ магістра. Його головними моральними переконаннями стають погляди інших людей, які часто мають негативний вплив на юнака, але він їх беззаперечно приймає. Неможливість турбуватися про себе при використанні цього захисного механізму перетворюється на втрату особистості пізньої юності усвідомлення того, що вона хоче робити і як, це стає причиною психосоматичних захворювань.

За допомогою різних методів в гештальт-терапії (зони усвідомлення, техніка посилення, розігрування ролей, метод “пустого стільця” тощо) відбувається перехід в свідомості особистості від опори на оточення до опори на себе та руйнування певних невротичних механізмів: “...такі методи направляють клієнта до власних ресурсів, дають йому відчути власну відповідальність, спонукають використовувати власні сили і способи самопідтримки...” [2, с 34]. Методи гештальт-терапії можуть ефективно застосовуватися в психокорекційній програмі, тому що вони ведуть до виявлення актуальних невротичних механізмів, сприяють розвитку саморозуміння, довіри до себе, автономності, які є складовими турботи про себе.

Важливий внесок у посиленні турботи про себе в процесі довірливої бесіди, що веде до самоефективності зміни клієнта, зробила гуманістична психологія (А.Маслоу, К.Роджерс, В.Франкл). Зокрема, головним принципом клієнт-центрованої терапії К.Роджерса є допомога людині розвинути самоприйняття та довіру до себе, реалізувати свій внутрішній потенціал. В процесі бесіди психотерапевт спонукає клієнта до прийняття всіх сторін своєї особистості, що сприяє розвитку саморозуміння та турботи про себе: «...люди стають більш значимими і творчими в своїй діяльності по мірі того, як вони все більше вірять в процеси всередині них, і починають прислухатися до власних почуттів, жити цінностями, котрі відкривають в собі, а також виражати себе своїм власним унікальним способом» [3, с 225].

Суттєву роль в гуманістичній психології відіграє психотерапевт, який

95

повинен проявляти по відношенню до клієнта співчуття, безумовне позитивне ставлення і будувати контакти на основі щирості: «Коли терапевт відчуває позитивну, не осудливу і розуміючу установку по відношенню до клієнта, не зважаючи на те, ким є клієнт в даний момент, терапевтичний ефект чи зміни більш ймовірні» [3, с 358].

Інший вчений гуманістичного напрямку, В. Франкл, започаткував новий напрямок у психотерапії, так звану “логотерапію”, яка виконує завдання корекції смисложиттєвих уявлень людини. Основні принципи логотерапії полягають в тому, щоб допомогти людині віднайти свою власну мету, шлях, життєве завдання, відповідні її індивідуальності та унікальним обставинам життя, допомогти зрозуміти, що життя ніколи, навіть перед смертю не буває безнадійним та безглуздим. Ці положення є цінними для психокорекційної програми, адже активні методи логотерапії розширюють часову перспективу, сприяють налагодженню зв'язків між життєвими цілями і способами їх досягнення в пізній юності [4].

Представники позитивної психології та психотерапії приділяють особливу увагу посиленню саморозуміння та автономності як необхідної передумови підвищення рівня турботи про себе (Н. Пезешкіан, М. Селігман).

Зокрема, М. Селігман пропонує підвищувати рівень турботи про себе через посилення позитивного мислення та зосередження на позитивних переживаннях. Людина, яка приймає себе, підтримує себе в різних обставинах, не боїться діяти впевнено та відповідально, обов'язково володіє позитивною самоустановкою. Тому вчений пропонує кожен свій день починати з позитивної думки, яка допомагає турбуватися про себе в тілесному, соціальному та духовному напрямках [5].

Н. Пезешкіан, прихильник позитивної психотерапії, вважає, що сприяти підвищенню рівня турботи про себе можна лише, покладаючись на власні зусилля: «Якщо тобі потрібна рука допомоги, пошукай її на кінці власної руки» [6, с 71]. Психолог доводить, що самодопомога проявляється у вмінні справлятися з душевними, соціальними і психосоматичними порушеннями без лікарської допомоги, це форма здатності справлятися з конфліктами і підтримувати себе.

Враховуючи специфіку турботи про себе як феномену індивідуальної самосвідомості, спираючись на основні принципи психоаналітичної, гуманістичної, позитивної психології методологічною основою психокорекційної роботи з учасниками експериментальної групи обрано розвиваючу (діалогічну) стратегію [7].

Узагальнення теоретичних підходів до посилення турботи про себе у сучасній зарубіжній та вітчизняній психології, результати експериментального

96

дослідження дозволили розробити програму з підвищення рівня цього психічного утворення. Зроблено припущення про те, що зростання прояву турботи про себе в пізньому юнацькому віці шляхом створення певних умов зумовлює розвиток збалансованих психологічних проявівв афективній, когнітивній і поведінковій сферах досліджуваного феномену. Тому розроблена психокорекційна програма включає психолого-педагогічні умови, що моделюють систему групових тренінгових вправ у вільний час від академічних занять у ВНЗ, а також індивідуальні консультації для магістрів експериментальної групи.

Розроблена система психокорекційних заходів передбачає врахування соціальної ситуації розвитку особистості в пізньому юнацькому віці, для якої характерні професійна самореалізація, а також самовизначення в різних життєзначущих сферах, пошук сенсу свого життя, формування життєвого плану. Основним новоутворенням цього віку є особистісна ідентичність, що характеризується довірою до світу і до себе, самостійністю, ініціативністю, автономністю, самоефективністю.

Формувальний експеримент передбачав створення умов для підвищення рівня турботи про себе у магістрів через цілеспрямований вплив засобами психокорекції.

Однією з загальних умов побудови системи з підвищення рівня розвитку турботи про себе є всебічне вивчення особистості з врахуванням вікових та індивідуально-типологічних особливостей юнаків та дівчат. До конкретних психолого-педагогічнихумов підвищення рівня турботи про себе у дослідженні відносяться:

1.Актуалізація усвідомлення значущості турботи про себе як про тілесного індивіда, що сприяє фізичному і психологічному здоров'ю особистості.

2.Регуляція міжособистісних стосунків в юнацькому віці, які обумовлені турботою про Я-соціальне.

3.Стимуляція прагнення до розумового, морального та духовного зростання, яке впливає на розвиток духовності особистості.

4.Поглиблення саморозуміння магістрів, що сприяє кращому самоусвідомленню.

5.Зростання довіри до себе, що сприяє посиленню самоприйняття особистості.

6.Активізація самопідтримки, котра сприяє посиленню автономності досліджуваних в поведінковій сфері.

7.Посилення інтеграції негативних і позитивних емоцій у ставлення до інших та до себе з домінуванням позитивного переживання.

97

8. Набуття адекватності атрибуції власних здібностей, зростання впевненості в собі та успішності власної поведінки, що впливає на формування загальної самоефективності.

Отже, мета формувального експерименту полягала у підвищенні рівня розвитку турботи про себе через цілеспрямований вплив на особистість завдяки реалізації вищеописаних психолого-педагогічних умов засобами психокорекції.

Психокорекційна програма була реалізована в жовтні 2014 року і включала 4 заняття, які проводилися один раз на тиждень впродовж 90 хвилин. Експериментальну (ЕГ) та контрольну (КГ) групи становили дві групи магістрівНТУУ «КПІ» Інституту телекомунікаційних систем (по 26 осіб). Під час психокорекційної роботи ЕГ була розділена на дві підгрупи (по 13 досліджуваних).

Формувальний експеримент у відповідності з визначеною метою та з врахуванням викладених принципів реалізувався упродовж трьох етапів: підготовчого, основного та заключного. Кожен із встановлених етапів характеризувався конкретними завданнями, а саме:

1)Підготовчий етап: ознайомити студентів із основними принципами і прийомами проведення психокореційної роботи; сформувати позитивне ставлення до занять; виявити сутність турботи про себе та її роль у пізньому юнацькому віці.

2)Основний етап: сформувати вміння усвідомлювати позитивні і негативні емоції, інтегрувати їх, ознайомити з основними стратегіями подолання стресових ситуацій у різних життєвих сферах: сімейній, інтимній, навчальній, соціальній; сприяти зростанню загальної самоефективності шляхом розвитку впевненості у своїх здібностях з очікуванням успіху, усвідомлення адекватності оцінювання власних можливостей, навчання прийомам регуляції своєї поведінки, розвитку позитивного мислення, визначення власних можливостей та вірогідності досягнення бажаного.

3)3аключний етап: узагальнити отриманий досвід досліджуваними пізнього юнацького віку у процесі психокорекційної роботи; проаналізувати динаміку посилення особистісних детермінант прояву турботи про себе у ході формувального експерименту.

Таким чином, підвищення рівня турботи про себе особистості розглядається сучасними зарубіжними і вітчизняними науковцями як складний цілеспрямований процес психокорекційного впливу на її особистість у пізньому юнацькому віці. Розроблена система роботи з підвищення рівня турботи про себе базується на актуалізації та розвитку проявів турботи про себе, що веде до посилення досліджуваної самоустановки.

98

Література:

1.Кристал Г., Кристала Дж.Х. Интеграция и самоисцеление. Аффект, травма и алекситимия. – М., 2006. – 800 с.

2.Перлз Ф. Теория гештальт-терапии. – М., 2001. – 384 с.

3.Роджерс К.Р. Консультирование и психотерапия. Новейшие подходы в области практической работы. – М.: ЭКСМО-Пресс, 2000. – 464 с.

4.Франкл В. Человек в поисках смысла: Сборник. – М., 1990. – 368 с.

5.Селигман М. Новая позитивная психология: Научный взгляд на счастье и смисл жизни. – М.: Издательство “София”, 2006. – 368 с.

6.Пезешкиан Н. Психосоматика и позитивная психотерапия. – М.: Медицина,

1996. – 464 с.

7.Ковалев Г.А. Три парадигмы в психологии – три стратеги психологического воздействия // Вопр. психологии. – 1987. – № 3.

Т. Ю. Співак

(науковий керівник – доц. Н. І. Бігун)

САМОМЕНЕДЖМЕНТ ЯК ЧИННИК НАВЧАЛЬНОЇ УСПІШНОСТІ СТУДЕНТА

Стаття присвячена проблемі дослідження самоменеджементу як чинника навчальної успішності студентів. У статті розкривається психологічна сутність феномену самоменеджменту, його функції та роль в організації діяльності людини. Висвітлено деякі особливості самоменеджменту студентів в умовах навчання у вузі.

Ключові слова: cамоменеджмент, самоуправління, навчальна успішність, студент, функції самоменеджменту.

Самоменеджмент як один з напрямків науки про управління в останні двадцять років став одночасно необхідним і популярним. Адже сучасній людині для того, щоб встигати йти в ногу з часом, необхідно, у першу чергу, вдосконалювати навички самоуправління.

Уміння керувати собою (self-management) можна розглядати і як провідну рису успішної людини, і як напрямок діяльності особистості, яка само розвивається, а тому – „приречена” на успіх. Що означає бути успішним студентом: блискуче вчитися, бути популярним, з легкістю поєднувати навчання і безтурботне студентське життя?

Успішність – це внутрішній стан особистості, до якого людина приходить поступово, за допомогою регулярної концентрації своїх ключових бажань, активних зусиль (дій) щодо їх втілення з метою досягнення рівноваги і

99