Sociology_student_8_2015

П.В. Шелитова. – М.: Инфра -М; Новосибирск:2000. –79 с.

8.Менеджмент персоналу: Навч. посіб./ В. М. Данюк, В. М. Петюх – С. О. – 398 с

9.Сошников А., Пеленицын А. Оценка персонала. Психологические и психофизические методы. – М.: Эксмо, 2009. – 139 с.

К. В. Гузь

(науковий керівник – викл. Д. Д. Отич)

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ТВОРЧОСТІ У ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ

Виявлено основні тенденції розвитку процессу творчості у підлітковому віці. Обґрунтовано основні підходи щодо визначення поняття творчості.

Ключові слова: творчість, підлітковий вік, творчі здібності, творчий потенціал, мотивація, творче мислення.

Проблема розвитку творчих здібностей підліткового віку досить широко

С.Л. Рубінштейн) та ін., кожен з яких використовував різний підхід до розуміння творчості у підлітковому віці та своє трактування цього поняття.

Звідси завданнями статті є здійснити загальний аналіз понять творчих здібностей та творчості, розкрити зміст цих понять та особливості діагностики творчих здібностей та творчого потенціалу школярів підліткового віку.

Актуальність дослідження розвитку творчості зумовлена тим, що нові умови і перспективи розвитку суспільства, загальні тенденції науковотехнічного й економічного прогресу висувають все нові й нові вимоги до підготовки підростаючого покоління, що стане в майбутньому запорукою успішного існування людської спільноти.

Практична значущість цього дослідження пов’язана з впливом соціального середовища й генетичних особливостей на розвиток в юнаків та дівчат творчих здібностей.

Метою статті є загальний теоретичний аналіз проблем вивчення та дослідження психологічних особливостей розвитку творчих здібностей у підлітковому віці.

Одним з найважливіших завдань психологічної науки на сучасному етапі розвитку є вирішення проблеми формування творчої особистості, адже розвиток у людей творчого способу мислення давно перетворилося у соціальну

30

необхідність. Нові умови і перспективи розвитку суспільства, загальні тенденції науково-технічного й економічного прогресу висувають все нові й нові вимоги до підготовки підростаючого покоління, що стане в майбутньому запорукою успішного існування людської спільноти.

Але між розумінням проблеми і практичним втіленням у навчальному процесі спеціалізованих програм з розвитку творчих здібностей виникають труднощі, пов’язані насамперед з недостатньою визначеністю теоретичних питань, що врешті викликає значну кількість практичних ускладнень.

Первинною проблемою всіх теорій творчості особистості є питання, що ж вистуває джерелом творчості, яка його роль у житті окремої людини і суспільства вцілому.

Зокрема, психоаналітична теорія творчості 3. Фрейда та К. Юнга виділяє два основні джерела розвитку творчості особистістю: мотивацію і несвідомі компоненти творчості. 3. Фрейд вважав, що мотиви творчості пов'язані з еросом (потягом до життя) і є похідними від сексуальних потягів. Творчість у цьому разі виступає перенесенням сексуальної енергії у діяльність. Витіснені прагнення, переживання та потреби сублімуються та втілюються у продуктах творчості (насамперед художньої).

Вагому роль у творчій діяльності людини за 3. Фрейдом відіграють її несвідомі психічні процеси (підсвідоме). Вони і є «творчою» частиною психіки.

К. Юнг стверджував, що несвідоме породжує зародки майбутніх психічних ситуацій, нові думок, творчі відкриттів. Воно є джерелом творчого дару, творчого натхнення. К. Юнг виділяв у людині два начала – особистісне і творче, які можуть перебувати в антагоністичних відносинах. Аналітична психологія називає поєднання цих начал автономним творчим комплексом, який функціонує самостійно від багатьох психічних процесів та не завжди є включеним у систему свідомості. Водночас, цей комплекс здатен мобілізувати Я людини для втілення її творчих задумів. Таким чином, з позицій психоаналітичних поглядів творчість не підпорядковується волі людини та її свідомості.

Гештальтпсихологія Ф. Перлза розглядає творчість як поєднання в процесі мислення у єдине ціле розрізнених фактів, які зберігалися у пам’яті у вигляді образів, уявлень, знань тощо. Результатом цього процесу є «осяяння» людини.

Дж. Келлі у руслі когнітивної теорії особистості не використовуючи термін «творчість», розробив оригінальну теорію творчості і творчої особистості. Він вперше описав альтернативне гіпотетичне мислення. Особистість виступає дослідником, вченим, який ефективно, творчо взаємодіє зі світом, інтерпретує його, переробляючи інформацію, прогнозуючи події. Життя людини є дослідженням, постійним висуванням гіпотез про реальність, за допомогою

31

яких вона намагається передбачити і контролювати події. Картина світу гипотетична, і люди формулюють гіпотези, перевіряють їх. Тобто вони здійснюють ті ж розумові дії, що і вчені в ході наукового пошуку. Життя – це творчий дослідницький процес.

Хоча погляди на природу творчості людини у представників гуманістичної психології (К. Роджерс, А. Маслоу, Р. Мей, Д. Морено) близькі, кожен з них висвітлював різні аспекти даного питання. Зокрема, центральним поняттям в теорії К. Роджерса є «поле досвіду» (або «феноменальне поле»). Воно включає події, сприйняття, відчуття і впливу, які людина відбирає за принципом потрібності, сам того, може бути, не усвідомлюючи. У поле досвіду входить самість – організований, пов'язаний гештальт, що знаходиться в процесі формування. Цей гештальт включає у себе уявлення людини про себе, засновані на минулому досвіді, даних сьогодення і очікуваннях майбутнього. Розкриттю самості, за К. Роджерсу, сприяє головний мотив людської діяльності

– прагнення до самоактуалізації. Це прагнення має вроджений характер, і на його здійснення значно впливає креативна установка особистості. Зміна світу, збільшення наукових відкриттів і винаходів за К. Роджерсом спричиняє потребу в креативних людях. Пасивна і культурно обмежена людина не в змозі впоратися з потоком питань і проблем, що пред'являються їй навколишнім світом. Вона стає дезадаптованою.

Тому надзвичайно важливим завданням сучасної психології є збільшення обсягу знань про природу творчості особистості та методи її розвитку.

Творчість людини проявляється через її здібності. Розвиток здібностей є складним процесом. Кожна спеціальна здібність проявляється в свій час. Так, раніше всього проявляються музичні здібності, художні здібності проявляються пізніше і найбільш яскраво виражені в 13-14 років, в дитячі роки виявляються також літературні, математичні та інші здібності.

Підлітковий вік є сензитивним періодом для розвитку творчих здібностей. Підлітки прагнуть до самовдосконалення, незалежності, відмови від стереотипів, проте недостатній життєвий досвід, неадекватні судження здатні впливати на підлітка випадковим чином.

Дослідження основних аспектів розвитку здібностей виявляє дві ключові умови розвитку творчих здібностей підлітків:

-вплив на підлітка творчої особистості;

-організація творчої діяльності підлітка.

Перша умова проявляється в залежності, яку сформулював А. Н. Лук: «якщо вчитель володіє вищими творчими можливостями, то обдаровані учні домагаються блискучих успіхів». І навпаки, якщо вчитель не володіє спрямованістю на творчість, то і від своїх учнів він вимагатиме лише знань

32

репродуктивного рівня. У нетворчого вчителя обдаровані діти не зможуть повною мірою реалізувати свої можливості, більше того, нерідко менш здібні учні при його системі оцінювання досягають більш високих успіхів. Педагог, якому чужа творчість, просто не може побачити творчий потенціал в дитині, приймаючи оригінальність мислення за незнання раціонального способу розв'язання навчальної задачі, а недостатню старанність у виконанні буденних завдань списуючи на лінь і непослух.

Друга умова, на думку В. А. Левіна, полягає в тому, що для розвитку здатності до творчості необхідно розвивати творчу діяльність, а не зводити навчання лише до оволодіння знаннями, вміннями та навичками. В іншому випадку багато якостей творчої особистості (художній смак, прагнення до нового, почуття прекрасного та ін.) Залишаються незатребуваними і припиняють розвиватися. Актуальність розвитку творчої діяльності саме в підлітковому віці обумовлена ще й тим, що підліток прагне до вирішення максимально важких для нього завдань. При цьому слід пам'ятати, що в підлітковому віці провідною діяльністю стає комунікативна, і в зв'язку з цим особливо ефективна творча діяльність, реалізована в процесі спілкування.

Сучасні уявлення про організацію та розвитку творчої діяльності підлітків грунтуються на використанні в навчальному процесі нестандартних завдань, створенні для учнів ситуацій утруднення, подолати які можна лише шляхом пошуку нових рішень.

Виконання незвичайних, несподіваних завдань можна систематично застосовувати на заняттях образотворчого мистецтва. Так, незвичайність завданням може надати використання нетрадиційних технологій зображення, наприклад: малювання пальцем, паличкою, пензлем, пером; використання монотипії, малювання на зім'ятому папері, на папері іншого кольору; поєднання різних художніх матеріалів, друкування зображень різними способами і матеріалами і тощо. Ці завдання відносно прості, але в розвитку творчої уяви незамінні, оскільки дозволяють учням зрозуміти механізм створення художнього образу.

Застосування проблемних ситуацій у навчальному процесі забезпечує включення підлітків у самостійну пошукову діяльність, спрямовану на вирішення спеціально створених учителем проблем. Проте, не кожна проблемна ситуація містить творче завдання. Творче завдання виникає тільки тоді, коли учневі необхідно знайти новий для нього спосіб, сформулювати нове знання, застосувати щось вже відоме в принципово нових умовах.

Отже, можна виділити наступні шляхи розвитку творчих здібностей підлітків:

- стимулювання учнівської творчості за допомогою системи оцінювання,

33

яка враховує специфіку творчої діяльності;

-використання в навчальному процесі творчих навчальних завдань;

-створення проблемних ситуацій творчого характеру;

-організація вчителем творчої діяльності, в якій він сам виступає творцем, що співпрацює з учнями і спрямовує їх творчу активність;

-організація самостійної творчої роботи учнів [5, 198].

На сучасному етапі розвитку суспільства відбуваються перетворення в економічній і соціальній сферах діяльності, які тягнуть за собою значні зміни в галузі культури та освіти. На перший план навчання виходить не просто навчання учня предметним знанням, умінням, навичкам, а особистість учня, як майбутнього активного діяча. У зв'язку з цим виникає необхідність виховання творчої активної особистості, здатної самостійно і гнучко вирішувати завдання в нестандартних умовах за допомогою перетворення навколишньої дійсності.

Особливо значимим є розвиток творчого потенціалу людини в період соціалізації та становлення особистості, а саме в підлітковому віці, оскільки саме на цьому етапі закладаються основи моралі, моральності, громадянськості, патріотизму. Формуванню морально-етичних якостей сприяє залучення учнів до народної художньої культури допомогою включення в активну творчу діяльність. Очевидно, що істотне значення у здійсненні єдності естетичного та трудового виховання школярів, в їх духовному розвитку мають заняття декоративно-прикладним мистецтвом [1, 54].

Специфічною педагогічною особливістю творчості у навчальній діяльності є те, що учень вимушений проявляти індивідуальну творчість. Такий вид діяльності має високі виховні можливості, що дозволяють накопичувати позитивний досвід естетичного ставлення до дійсності. Слід зазначити, що декоративно-прикладне мистецтво, як ніякий інший вид навчально-творчої роботи школярів, дозволяє одночасно з розкриттям величезної духовної цінності виробів народних майстрів, формуванням естетичного смаку озброювати учнів технічними знаннями, розвивати у них трудові навички та вміння, вести психологічну та практичну підготовку до праці, до вибору професії, шляхом включення їх в захоплюючий процес створення власних творів [2, 98].

Виявлення творчих задатків в школі нерозривно пов'язане з їх заохоченням. Необхідні щоденні вправи; потрібно постійно «тренувати» здібності, так як здатності не можуть «лежати про запас», чекаючи слушної нагоди для прояву. Якщо здібності не розвиваються - вони хиріють. Заохочення творчих задатків в школі починається з простих речей. Наприклад, важливі характер і форма питань, які викладач задає учням з досліджуваних тем. Наразі, 90% питань, які пропонуються учням, вимагають лише відтворення заученого

34

матеріалу з підручників [1, 79].

У сучасній психології набули поширення різноманітні тести на визначення інтелекту, творчих здібностей, а також прожективні тести, що виявляють спрямованість і підсвідомі тенденції особистості (наприклад, тести Роршаха на тлумачення чорнильних плям). Також обдарованість і схильності розкриваються у трудовій діяльності, в процесі накопичення і активного застосування навичок та знань.Чим різноманітніше коло занять дитини, тим ширші можливості виявлення її обдарованості. Якщо в класі існує негласна «ієрархія» більш здібних і менш здібних учнів з точних наук, то на уроці літератури вона змінюється; заняття з малювання можуть зовсім перевернути звичні співвідношення, а хімічний або радіотехнічний гурток вносять свої корективи в уявлення про те, у кого ж є здібності, змінюють і самооцінку. Висновок про обдарованість учня краще робити не лише після застосування тестів, а після всебічного вивчення особистості.

Висновки. В науковій літературі немає однозначного підходу до тлумачення поняття «творчість». Вчені по різному трактують цей феномен, проте, більшість з них дотримуються думки, що творчість – процес діяльності, що створює якісно нові матеріальні і духовні цінності або підсумок створення об'єктивно нового. Результат творчості неможливо прямо вивести з початкових умов. Автор виражає в кінцевому результаті процесу творчості якісь аспекти своєї особистості. При вивченні творчості у психології увага приділяється процесу творчості, зміні стану людини, яка створює нове. Вивчення структури та процесу творчості.

Вивчення соціалізація як основи індивідуалізації підлітка, тож однією із суттєвих проблем соціалізізації у підлітковому віці є фактична відсутність усталених у моральних, культурних нормах, змісті освіти форм цієї соціалізації.

При дослідженні психологічних особливостей розвитку творчості у підлітків виявлено, що для розвитку творчості в цьому віці необхідна підтримка та заохочення близьких людей, зокрема – батьків та наполегливість самого підлітка. Наполегливість – це не ситуативна, а особистісна технічна риса обдарованих підлітків. Але, слід зазначити, проявляється вона в основному тоді, коли маються перераховані вище зв’язки, що виступають умовами її актуалізації.

Перспективи подальших досліджень полягають у розробленні теоретичного обґрунтування та практичного підходу щодо розвитку творчих здібностей у підлітковому віці, згідно сучасного стилю та темпу життя.

Література:

1.Лук А.Н. Мышление и творчество. – М.: Политиздат, 1976. – 144 с.

35

2.Лук А. Н. Психология творчества / под ред. В. А. Лекторского. – М.: Наука, 1978. –

126 с.

3.Пономарев Я.А. Психология творческого мышления. – М.,1960. – 352 с.

4.Пономарев Я. А. Психология творчества. – М., 1976. – 303 с.

5.Янковская Е. А. Развитие творческой активности подростков средствами декоративно-прикладного искусства / Е. А. Янковская // Педагогическое мастерство: материалы междунар. науч. конф. (г. Москва, апрель 2012 г.). – М.: Буки-Веди, 2012. – С. 197-199.

К. О. Головаш

(науковий керівник – доц. І.М. Ревякіна)

ОСОБЛИВОСТІ ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОБДАРОВАНИХ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

У статті проаналізовано проблеми соціалізації обдарованих молодших школярів. Розглянуто алгоритм надання психологічної допомоги обдарованим дітям молодшого шкільного віку, що мають проблеми с соціалізацією.

Ключові слова: обдарованість, молодший шкільний вік, соціалізація, індивідуальність особистості.

Тема обдарованості – одна з найстаріших тем у наукових колах. Однак на сьогоднішній день можна спостерігати певне зміщення вектору від вивчення самого феномену обдарованості до дослідження особливостей і умов, в яких саме формується обдарованість та якісні показники психічного розвитку обдарованої людини. Обдаровані діти – це діти, які виявляють загальну абоспеціальну обдарованість (до музики, малювання, математики тощо).Обдарованість також можна діагностувати за темпом розумового розвитку. В той же часособливості сучасного розвитку суспільства обумовлюють підвищений інтерес до проблеми соціалізації обдарованої особистості, її неповторної індивідуальності, схильності до творчих починань, що проявляється вже внавчальному процесі. Адже і вчителі, і батьки розуміють, що ця категорія дітей потребує додаткової уваги. І тому важливо вчасно активізувати їхніздібності та створити сприятливі умови для соціалізації.

Вивченням цієї теми займалися такі дослідники як: Ю.Бабаєва, Г.Бурменська, О.Марінушкіна, Л.Токарєва, Л.Туріщева, О.Щелбанова. Їх праці здебільшогоприсвячені розгляду основних труднощів у навчанні та вихованні обдарованих дітей у масових школах[1]. Вітчизняна дослідниця Л.Токарєва наводить наступні види труднощіву процесі соціалізації обдарованої дитини: 1)

36

конфлікти з вчителями; 2) труднощі на різних етапах навчання; 3) особливості формування зони особистісних інтересів як наслідок зниження інтересу до шкільних предметів, які знаходяться поза цією зоною, випереджуючий характер розвитку учнів; 4) часте випадіння з-під впливу колективних відносин; 5) самореалізація поза школою, відчуження від класного колективу; 6) заперечення стандартних вимог; 7) негативне ставлення до школи, коли навчальна програма стає нецікавою; 8) порушення дисципліни; 9) віддання переваги спілкуванню з дорослими; 10) уразливість; 11) втомлюваність; 12) часта зміна настрою; 13) постійні негативні переживання; 14) неадекватна самооцінка; 15) недостатнє використання у навчанні своїх можливостей [4].

Виходячи з означеного вище,труднощі подібного типу можна умовно можна розділити на 2 групи, що пов’язані з: 1) особистісними рисами характеру обдарованих школярів (чутливість, активність, неадекватність самооцінки); 2) впливом мікросоціуму (відчуттям дискомфорту у класі, конфліктами з однолітками, незадоволеностю, або, навпаки, переоцінюванням власної діяльності, нехтуванням досягненнями інших дітей, нетерпимістю до однолітків, які проявляють низький рівень інтелектуальних здібностей.

Слідвідзначити, що обдаровані діти випереджають інших у кількості тасилі сприйняття навколишніх подій і явищ: вони здатнібільше "вловити" та сприймати в оточуючій дійсності. Також ці діти можуть виконувати одночасно декілька дій і сприйматижести, пози, інтонації, різні моделі поведінки людей, які їх оточують.Обдаровану дитину нерідко порівнюють з губкою, щовбирає найрізноманітнішу інформацію і відчуття. Алевартопам’ятати, що така здатність до сприйняття йде пліч-о-пліч з уразливістю, що пояснюється іхпідвищеною емоційною чутливістю [5].

Л. Попова виділила детермінанти, що зумовлюють проблематичність соціалізації обдарованих дітей:

Перфекціонізм – прагнення робити все найкращим чином, що не рідко стає причиною невдоволення собою, впливає на самооцінку, і як наслідок, погіршує стосунки з оточуючими. Нерідко обдаровані діти є занадто вимогливими до свого оточення.

Самостійність – передбачає незалежність в судженнях, здатність формувати власну точку зору в будь-якій ситуації.

Соціальна автономність – нерідко такі діти бажають не підкорюватись правилам, що ускладнює встановлення тісних взаєминта формування соціально сприйнятливої поведінки.

Егоцентризм – обдарованим дітям складно зрозуміти, що інші принципово відрізняються від них думками, бажаннями та діями. Особливо ускладнює процес соціалізації в даному контексті моральний

37

егоцентризм – складність у виявленні причин вчинків інших людей. Проте саме обдарованим дітям простішеприйняти моральну сферу суспільства та усвідомити її, ніж їх одноліткам.

Як ми бачимо, процес соціалізації обдарованих дітей ускладнюють у шкільному житті наступні чинники:

Труднощі у спілкуванні з однолітками і дорослими. Реакції обдарованих дітей на зовнішні подразники, як правило, теж не вкладаються в соціальні стандарти. Однокласників може дратувати їхня постійна готовність правильно відповісти набудь-яке питання вчителя. А дорослих – їхні глибокі знання в одній або декількох галузях. Оточуючі часто розглядають наявність таких знань як замах на їх дорослий авторитет.

Труднощі управління модифікаціями своєї поведінки. Обдаровані діти не люблять монотонної і нудної роботи. Їх девіз – творчий "вибух". Як правило, такі діти втрачають інтерес до діяльності ще до її закінчення. Їх навіть не цікавить результат.

Розумовий розвиток обдарованих дітей випереджає їх фізичний та емоційний [8].

Слід відзначити, що одним із дуже важливих чинників покращення та полегшення входження в соціумобдарованих дітей має саме оточення – його дбайливе та чуйне ставлення. Зокрема, батьки повинні з терпінням сприймати нестійкість обдарованої дитини. Однією з найнагальніших проблем обдарованих молодших школярів є безболісне входження в колектив однолітків і засвоєння шкільної програми. Високі досягнення ставлять дитину в розряд обдарованих, в той час як відповідна структура обдарованості не сформована, в силу чого порушення в онтогенезі зростають. Цей факт стає основою як особистісних, так і навчальних проблем дитини надалі.

Особливості ставлення до дитини в сім'ї також може бути причиною, що породжує дійсно серйозні проблеми в обдарованих дітей. Наявність в сім'ї обдарованої дитини, як правило, дещо змінює критерії виховання, і вимагає більш пильної уваги до її потреб, які інколи залишаються непоміченими вже в дорослому віці. В інших ситуаціях, дитина може бути емоційно включена у творче, захоплене якоюсь діяльністю сімейне оточення. У цьому випадку більш ймовірним є позитивний прогноз розвитку обдарованості та відсутність негативного самосприйняття свого таланту.

Отже, можна дійти висновку, що одним із найважливіших аспектів соціалізації обдарованих молодших школярів є необхідність їх гармонійного розвитку у кожній зі сфер життєдіяльності.

38

Література:

1.Краткий тест творческого мышления. Фигурная форма: Пособие для школьных психологов. – М., 1995. – 47с.

2.Марінушкіна О.С., Шубіна Г.В. Організація роботи з обдарованими дітьми в закладах освіти / О.Є. Марінушкіна, Г.В. Шубіна. – Харків: Видавнича група «Основа: «Тріада+», 2008. – 144 с.

X.: «Основа», 2007. – 128 с.

4.Петровский А. В. Способности / А. В. Петровский // Введение впсихологию. –

М., 1995. – 493 с.

5.Попова Л. В. Биографический метод в изучении подростков с разными видами одаренности / Л. В. Попова. – М., 1993. – 312 с.

Н. Грималюк

(науковий керівник – проф. В. У. Кузьменко)

ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ПРОФІЛАКТИКИ МІЖОСОБИСТІСНИХ КОНФЛІКТІВ У КОЛЕКТИВІ ЗАСОБАМИ ТРЕНІНГУ

У статті окреслено деякі принципи практичного підходу до рішення завдань керування конфліктними явищами в колективі комерційної організації (фармацевтичній компанії)

Ключові слова: конфлікт, колектив, тренінг, організація, чинники.

Актуальність проблеми полягає в тому, що в умовах розвитку ринку та комерційних відносин між відділами комерційних організацій, як і в інших організаціях, виникають конфліктні ситуації, а завдання психолога – в їх попередженні.

Громадське життя не може існувати без зіткнення ідей, життєвих позицій, цілей, як окремих людей, так і малих та великих колективів. Постійно виникають розбіжності думок і різного роду суперечності, що нерідко переростають у конфлікти.

Трудовий колектив, де здійснюються різного роду види діяльності, не може уникнути проблеми улагодження конфліктів. Зазвичай конфлікт у соціально-трудовій сфері сприймається як ненормальне явище: збій у роботі, перешкода для реалізації стратегічних цілей. Негативне сприйняття цілком обґрунтоване, тому що будь-який конфлікт несе в собі заряд великої

39