Sociology_student_8_2015

молодшими дітьми або ж навпаки над похили представниками роду [7]. Найбільшу шкоду для розвитку особистості чинить непослідовність та

неузгодженість стилю батьківської взаємодії. Непередбачуваність реакцій батьків позбавляє дитину відчуття стабільності оточуючого світу. Прокидаючись кожного ранку дитина має спостерігати за настроями дорослих і виявляти який стиль поведінки використати сьогодні, а це в свою чергу змушує дитину з самого малечку «одягати маску», грати відповідні ролі аби не бути викинутим поза коло інтересів сім’ї. Складними та багатогранними є відносини у парі «мати – дитина», особливо, коли сім’я є неповною. Згідно з поглядами Ф. Хорвата, «материнська любов виховує чутливість, увагу до людей, вміння співстраждати й допомагати їм, бути надійною і вірною людиною; завдяки матері в дитини розвивається здатність любити, зароджуються джерела альтруїзму, позитивні духовні нахили» [8].

Висновки. Таким чином, аналіз літературних джерел з даної проблеми дозволяє переконатися в тому, наскільки велика роль родини, а саме батьків, у становленні здоров’я і психіки дитини. На процес формування особистості визначальний вплив має стиль сімейного виховання – спосіб, метод виховання, типова для батьків система принципів і норм, індивідуальних особливостей впливу на особистість. Однією з відмінностей сімейного виховання від суспільного є емоційна форма відносин між батьками та дитиною, яка виступає необхідною вимогою та умовою позитивного мікроклімату у сім’ї.

Отже, стабільність молодої сім’ї значною мірою залежить від того, наскільки молодому подружжю вдається виробити згоду стосовно загальних цілей і завдань виховної функції, спільної позиції у стилі виховання дітей. Узгоджені дії подружжя зумовлені їх прагненням зробити посильний внесок у розвиток самодостатньої, творчої та вільної особистості дитини. При цьому поведінку подружжя можна і слід розглядати як результат взаємних поступок і взаємного пристосування – оскільки чоловік та дружина взаємозалежні, а від них залежать діти та їх психологічний комфорт у родинному колі.

Література:

1.Гордієнко А.І., Хльобас Н.А., Решетняк О.А. «Бібліотека та сім’я – партнерство заради майбутнього (Огляд діяльності бібліотек України для дітей до 20-ої річниці Міжнародного дня сімей)» / А.І. Гордієнко, Н.А. Хльобас, О.А. Решетняк - К., 2014. – 150 с.

2.Шипжина Е.К. «Семейная психология» / Е.К. Шипжина – СПб.: Нева, 2003. –

312 с.

3.Толстой Л.Н. «Детство. Отрочество. Юность» / Л.Н. Толстой – М.: ЭКСМО,

2007. – 640 с.

4.Дорошенко Н.М. «Гендерна детермінація вибору стратегії поведінки в конфлікті» (Психологія. – Вип. 1 (8).) / Н.М. Дорошенко- К., 2000. – с. 39-43.

120

5.Ішмуратов А.Т. «Конфлікт і згода. Онови комунікативної теорії конфліктів» / А.Т. Ішмуратов – К.: Наук.думка., 1999. – 188 с.

6.Анцупова А.Я., Шыпилов А.И. «Конфликтология: учебник для вузов» /А.Я. Анцупова, А.И. Шыпилов – М.: ЮНИТН 1999. – 450с.

7.Ейдеміллер Е.Г.. Добряків І.В., Микільська І.М. «Сімейний діагноз і сімейна психотерапія» / Е.Г. Ейдеммілер, І.В. Добряків, І.М. Микільська – СПБ.: 2003. – 144 с.

8.Хорват Ф. «Любовь, материнство, будуще» / Ф. Хорват – М.: Прогресс, 1982 . –

96 с.

І. І. Федінчик

(науковий керівник – доц. І. М. Ревякіна)

ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ ЧИННИКІВ ГОМОФОБІЇ У ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ

У статті здійснено теоретичний аналіз феномену гомофобії у підлітковому віці та соціально-психологічних чинників, що сприяють його появі в означеному віковому періоді. Розглянуто особливості проявів гомофобії у підлітків.

Ключові слова: гомосексуальність, гомофобія, підлітковий вік, гендерні стереотипи, сексуальна ідентифікація.

Сучасна Україна декларує бажання приєднатись до європейської спільноти. Це означає, що українці прагнуть перейняти європейський стиль життя, цінності, рухатись у спільному політичному руслі, керуватись стандартами Європи щодо освіти, науки, медицини, економіки, соціальних програм тощо. Але однією з вимог вступу до Європейського Союзу є обов’язкове дотримання прав ЛҐБТ. Причиною цьому перш за все є те, що в ЄС визнана пріоритетність дотримання прав людини та демократії. Хоча Україна першою з пострадянських республік у 1991 році (Росія - у 1993 році) відмінила кримінальне переслідування гомосексуалістів, рівень гомофобії залишаться відносно високим. Оскільки останнім часом питання щодо вступу України в ЄС стоїть як ніколи гостро, позиція нашої країни відносно гомосексуальності в цілому та гомофобії виявляється надзвичайно актуальною.

Результати сучасних наукових здобутків з проблеми динаміки статевої поведінки та установок підлітків вказують на те, що сексуальна ідентифікація стає досягненням їх самосвідомості і включається в підлітковий досвід, саме тому означений віковий період є сензитивним для розвитку гомофобії (І. Божович, X. Ремшмідт, І. Кон, Т. Юфєрєва, В. Столін). Крім цього, оскільки

121

підліток прагне співвідносити, ідентифікувати себе з групою однолітків, його бажання відповідати умовним критеріям "нормальності" таких груп може провокувати страх відрізнятися від інших і, як наслідок цього, насміхатися з тих, які дозволили собі бути не такими, як інші [1, 2, 3, 4, 5].

У психологічній літературі гомофобія (від грец. homois - однаковий та phоbоs - страх) визначається як невідрефлексована, ірраціональна неприязнь до гомосексуалістів. Вважається, що гомофобія часто обумовлена страхом перед власними сексуальними фантазіями і спонуканнями гомосексуального характеру [6]. Вперше термін "гомофобія" використав психіатр Джордж Вайнберг в 1972 році у своїй книзі "Суспільство і здоровий гомосексуал". Це поняття відносять, в його вузькому сенсі до неконтрольованих негативних емоцій (страх, відраза, гнів) у ставленні до людей гомосексуальної орієнтації.

Західні дослідники частіше за все звертають увагу на роль традиційної культури, цінностей і виховання у формуванні гомофобії. Майкл Кіммель розглядав вплив домінуючих стереотипів маскулінності («ультра-чоловічої поведінки»), і виявив, що гомофобні реакції є одним із способів підкреслення мужності [7].

Дослідник гендерно-рольового конфлікту О'Ніл вважає однією з найістотніших характеристик чоловічих гендерних ролей "боязнь фемінності", яка проявляється в гомофобії, обмеженні емоційності та інших проявах гендерних стереотипів [8]. Вчені з Університету Рочестера (Великобританія) спільно з колегами з Каліфорнійського університету в Санта-Барбарі (США) спробували з'ясували психологічну основу гомофобної поведінки. У дослідженні взяли участь 160 студентів з кількох американських і європейських вищих навчальних закладів. Студентам показували слова або фотографії, які вони повинні були віднести до гомосексуальної або гетеросексуальної категорії. Але перед цим кожному ще показували слово «я» або «інші», що миготіли з інтервалом в 35 мілісекунд. Цього було недостатньо, щоб людина свідомо асоціювала слова і фото з собою або іншими. Як пишуть дослідники в статті, опублікованій в Journal of Personality and Social Psychology, високий рівень гомофобії, сімейний авторитаризм і прихована гомосексуальність виявилися тісно пов'язані один з одним [7].

Отже, зарубіжні дослідники досить активно досліджують феномен гомофобії в усіх його проявах. Серед джерел формування вчені відзначають соціально-психологічні, гендерні та інші соціокультурні чинники. На їх думку, підліткам притаманна клановість та нетерпимість до нетипових, несхожих однолітків. Вона спричиняє досить агресивне неприйняття гомосексуальності, оскільки підліткові групи іноді пронизані гомофобною атмосферою. Частіше за все участь у «полюванні» на геїв стає для них чимось на зразок ритуалу

122

дорослішання, засобом підвищення авторитету у групі і подолання власної латентної (неусвідомленої) гомосексуальності. Це особливо характерно для пострадянських суспільств, в яких досить поширені авторитарні й асоціальні підліткові групи і значний вплив на їх виховання має кримінальна субкультура. Під її впливом презирство до гомосексуалів стає нормою та інструментом самоствердження підлітків. Ненависть до «гоміків» – є засобом підтримки їхньої солідарності, що допомагає утвердитися у власній проблематичній маскулінності. Страх перед гомосексуальністю психологічно травмує також і гетеросексуальних підлітків, особливо тих, що мають привабливу або м’яку зовнішність [9].

Гомофобія також тісно пов’язана з сексизмом, гендерним і сексуальним шовінізмом. Головна соціальна функція такої гомофобії – підтримка непорушності системи гендерної стратифікації, заснованої на чоловічий гегемонії та пануванні. Система переконань і установок щодо маскулінності та чоловічих ролей спонукає людину всіляко уникати проявів гомосексуальності. Гомофобія виступає як засіб підкреслення маскулінності, а гомосексуальні стосунки розглядаються як неналежне, заборонене, жіночне. Певним підтвердженням теорії гегемонної маскулінності є статева диференційованість гомофобії – агресивність та ворожість щодо «жіночних» чоловіків з боку чоловічої статі у більшості суспільств проявляється значно сильніше, ніж серед жінок. І взагалі, за даними психологів, гомофобів серед жінок значно менше, ніж серед чоловіків [10].

Характерна для підлітків-хлопчиків клановість і нетерпимість до нетипових однолітків в цілому проявляється в значному неприйнятті гомосексуальності. Опитування, проведене В. Собкіним, З. Абросимовою, Д. Адамчуком та Е. Барановою показало, що у 1429 московських школярів (7, 9 та 11 класів), понад 24,9% з них «ненавидять людей нетрадиційної орієнтації і вважають, що з ними потрібно боротися будь-якими способами» (серед дівчат так відповіли лише 2,7%). В той же час 12,8% юнаків та 5,1% дівчат стверджували, що ці люди «дратують» і «їх потрібно примусово поміщати в спеціалізовані установи». Істотно також відрізняється вікова динаміка відповідей юнаків і дівчат у ставленні до людей нетрадиційної сексуальної орієнтації. Відмітимо, що з віком у юнаків проявляється все більша нетерпимість до людей нетрадиційної сексуальної орієнтації, а у дівчат виявляється абсолютно протилежна тенденція - збільшується частка проявів гуманного і толерантного ставлення [10].

І. Кон вважав, що гомофобія — форма ксенофобії, що пов'язана в першу чергу саме зі страхом перед іншими. Вчений виділяє ряд головних соціальнопсихологічних причин гомофобії, стверджуючи, що її рівень залежить від:

123

загального рівня соціальної та культурної терпимості. Це означає, що з точки зору тоталітарної свідомості, «інакомислячий» вже є небезпечним;

рівня сексизму та гендерного шовінізму - культ агресивної маскулінності допомагає підтримувати ієрархічні взаємини і в самому чоловічому співтоваристві. Гомофобія освячує і зміцнює ієрархічний характер чоловічих співтовариств і право «справжніх» чоловіків панувати над «несправжніми».

характеру традиційної ідеології, особливо релігії, і її ставлення до сексуальності;

загального рівня освідченості та сексуальної культури [9]. Лікар-сексолог М. Бейлькін стверджує, що "Міф про злочинність

одностатевого потягу отруйним кольором розцвів на радянському грунті. З його допомогою суспільству прищепили крайнє упередження проти сексуального інакомислення." М. Бейлькін вказує, що гомофобія в пострадянських країнах бере свої витоки в гострому неприйнятті нетрадиційної сексуальної орієнтації, що панувало в СРСР, тобто має історичну природу [11].

Отже, можна виділити основні соціально-психологічні чинники гомофобії серед підлітків:

1.Страх "несхожих" на себе. Якщо інша людина відрізняється від підлітка

втакому принциповому питанні, як сексуальна орієнтація, він не знає, яких дій очікувати від неї, і, відповідно, така особистість стає для нього небезпечною.

2.Самовпевненість, наслідком якої є бажання самоствердитись за рахунок слабшого і соціально незахищеного.

3.Бажання до єдності з референтною групою однолітків. Це означає підвищення своєї мужності та авторитету в групі за рахунок агресії стосовно гомосексуалістів.

4.Бажання перебороти власну латентну гомосексуальність, спроба відвернути від себе можливі підозри у наявності гомосексуальних схильностей.

5.Ненависть до гомосексуалістів, пов'язана з традиційними статеворольовими стереотипами, що позначається на більш негативному ставленні в суспільстві до означеного явища.

Література:

1.Божович Л.И. Избранные психологические труды. Проблема формирования личности. – М.: Международная педагогическая академия, 1995. – 212 с.

2.Ремшмидт X. Подростковый и юношеский возраст. Проблемы становления личности. – М.: Мир, 1994. – 319 с.

3.Кон И.С. Психология юношеского возраста: (Проблемы формирования личности). – М.: Просвещение, 1979. – 175 с.

4.Юферева Т.И. Образы мужчин и женщин в сознании подростков // Вопросы

124

психологии. – 1985. № 3. – С. 84-90.

5.Столин, В.В. Самосознание личности. – М.: МГУ, 1983. – 284 с.

6.Головин С.Ю. Словарь практического психолога. – Мн.: Харвест, 1998. – 800 с.

7.Henry E. Adams, Lester W. Wright Jr., and Bethany A. Lohr. Is homophobia associated with homosexual arousal? // Journal of Abnormal Psychology, 1996. – № 105(3). – С. 440-445.

8.O'Neil J. M., Helms B. J., Gable R. K., Lawrence D., Wrightsman L. S. Gender role conflict scale: college men's fear of femininity // Sex Roles. – 1986. – Vol. 14. – P. 335-350.

9.Кон И.С. Гомофобия как форма ксенофобии // Персональный сайт И.С.Кона. sexology.narod.ru/info167.html

10.Проблемы толерантности в подростковой субкультуре. Под ред. В.С.Собкина.

–М. 2003. – с. 230-231

11.Бейлькин М. Гордиев узел сексологии. Полемические заметки об однополом влечении. – М.: ОСТ, 2007. – 704 с.

Ю. Г. Швецова

(науковий керівник – доц. І. М. Ревякіна)

ОСОБЛИВОСТІ ВИВЧЕННЯ ПРОЯВІВ СТРАХІВ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

У статті проаналізовано теоретичні підходи до вивчення психологічних особливостей прояву страхів у дітей дошкільного віку. Розглянуто основні чинники, які сприяють їх появі та виявлено особливості впливу страхів на особистісний розвиток дошкільників.

Ключові слова: дитячі страхи, прояви страхів у дітей, наукові підходи до вивчення страхів; класифікація страхів; дошкільний вік.

Актуальність проблеми.Серед сучасних проблем, які мають значний вплив на дитячу психіку є військовідії, терористичні акти, техногенні катастрофи, стихійнілихата їх відображення в засобах масової інформації. Причиною виникнення страхів у сучасних дітей можуть служити також нові стандарти освіти, труднощі входження дітей в шкільне життя, соціальна нерівність в школі. Перерахован іпричини зумовлюють необхідність отримання сучасних даних про зміст, форму прояву, вікову динаміку дитячих страхів.

Проблема дитячих страхів стає особливо актуальною в рамках психології розвитку та вікової психології. Дослідження дитячих страхів як у вітчизняній, так і в зарубіжній науковій літературі обумовлено розумінням важливості емоційних порушень у дітей та їх впливу на формування особистості дитини.

125

Дж.Уотсона, Г.С. Салліван, В.Е. Гебзаттель), які займалися виченням проблеми фобій і їх впливу на формування особистості дитини, та у працях вітчизнянихвчених (А.І.Божовіч, Л.С. Виготського, А.І. Леонтьєва, А.В. Запорожець, Л.А. Петровської, Т.М. Мішиной, А.С. Спиваковской, К.Д. Ушинским, А.Т. Лидерс, К.Ізард), досліджувалися особливості емоційної сфери, тривожність і страхи у дітей.

Метою статті є теоретичний аналіз наукової літератури з дослідження проблеми страхів у дітей дошкільного віку.

Виклад основного матеріалу. Розглядаючи сутність страхів у дошкільному віці можна виділити кілька підходів, які по різному описують специфіку змісту страху у дітей. В психоаналітичному підході основне місце приділяється розвитку внутрішніх психологічних інстанцій. 3. Фрейд і А. Фрейд відзначали, що психологічна особливість, яка детермінує страхи в дошкільному віці у дитини формується в «Над-Я» і саме з даним феноменом пов'язані особливості дитячого страху. На відміну від З. Фрейда, А. Фрейд вважала страх «Над-Я» першим внутрішнім страхом. Одним з характерних ознак цього підходу є тенденція авторів з'ясувати "психологічну користь" дитячого страху, його природність для психіки, а також провести розмежування між нормальним і патологічним розвитком в області дитячого страху [3, с.252].

Наступний підхід умовно можна назвати соціальним. Тут зарубіжні дослідники (Д. Селлі, Г.С. Саллівен), звертають увагу в першу чергу на зміни соціального стану дитини, на особливості його стосунків із зовнішнім світом. Вони говорять про те, що зміст дитячого страху стає тісно пов'язаним з характером міжособистісних знакових соціальних взаємин.

Значний вплив на світову практику здійснив вітчизняний вчений О. Захаров, який вперше розглянув причини появи та розвитку денних і нічних страхів у дітей, дослідив вплив різних факторів, в першу чергу сімейних взаємин, на формування цих страхів. О. Захаров вважає страх афективним (емоційно загостреним) відображенням у свідомості конкретної загрози для життя і благополуччя людини. Страх,за думкою вченого заснований на інстинкті самозбереження, має захисний характер і супроводжується певними фізіологічними змінами вищої нервової діяльності, що відбивається на частоті пульсу та дихання, показниках артеріального тиску, виділенні шлункового соку [2, c.73]. Страх – невід'ємна ланка в еволюції людського роду. Так як він завжди запобігав небезпечним для життя діям. У міру розвитку психіки людини і ускладнення форм її життя, страх набував соціально опосередкований характер і висловлював все більш психологічно тонку гаму морально-етичних почуттів і

126

переживань. Дитина перших років життя, як і людина на ранніх ступенях свого соціального розвитку, боїться всього нового і невідомого, одушевляє предмети і казкові персонажі, вірить в безсмертя себе і мами з татом. І лише з часом складається об'єктивний характер уявлень, коли формується абстрактно-логічне мислення та вміння розрізняти відчуття. Але разом з цим ускладнюється і психологічна структура, дитячі страхи стають соціально-опосередкованими (зачіпають життя і благополуччя інших людей). Вчений створив класифікацію страхів і поділив їх за такими ознаками:1) за характером – природні, соціальні, ситуативні, особистісні; 2) за ступенем реальності – реальні та уявні; 3) за ступенем інтенсивності – гострі та хронічні [2, c.128].

Умовно страхи можна розділити на дві великі групи: вроджені (вікові) і набуті. Страхи, названі вродженими, супроводжують певний віковий період розвитку.

В дошкільному віці уявні (вигадані, фантастичні) страхи переважають над реальними, в змісті яких фігурують фантастичні образиз прочитаних казок, фільмів жахів тощо; внаступні роки значущість мнимих небезпек знижується, а реальних – зростає. Серед реальних страхів в дошкільні роки перше місце займає боязнь води. Друге місце займає страх, викликаний загрозою нападу тварин, третє – боязнь падіння з великої висоти і дорожньо-транспортних пригод. Норма «протікання» страхустановить 3-4 тижні; якщо страх не слабшає і не проходить, то, можливо, його вже варто розглядати як невроз.

Відомий психіатр Б.Д. Карвасарський поділяв страхи на групи, виходячи зтого, що боїться людина – це так звана класифікація за фабулою страху. Вчений дослідив 8 основних фабул страху. До першої він відносив боязнь простору, яка виявляється в різних формах. Сюди відносяться: клаустрофобія – боязнь замкнутого простору, агорафобія – боязнь відкритого простору, страх глибини і страх висоти. До другої групи фобій відносяться так звані соціофобії, пов'язані з громадським життям. Вони включають в себе ерейтофобію (страх почервоніти в присутності людей), страх публічних виступів, страх через неможливість здійснити будь-яку дію в присутності сторонніх. До третьої групи, за класифікацією Б.Д. Карвасарського, відносяться нозофобіі –страхи захворіти яким-небудь захворюванням. До четвертої групи відноситься танатофобія – страх смерті, до п'ятої – різні сексуальні страхи, до шостої – страхи нанести шкоду собі або близьким. В сьому групу входять "контрастні" страхи (голосно вимовити слово, вчинити щось непристойне). І восьма група страхів – фобофобія, страх боятися чого-небудь [6, c.41].

За визначенням В. Зінченка, страх – це емоція, що виникає в ситуаціях загрози біологічному або соціальному існуванню індивіда і спрямована на джерело дійсної чи уявної небезпеки. Функціонально страх служить

127

попередженню суб'єкта про майбутню небезпеку, дозволяє зосередити увагу на її джерелі, спонукає шукати шляхи її уникнення. У разі, коли страх досягає сили афекту (панічний страх, жах), він здатний нав'язати стереотипи поведінки (втеча, заціпеніння, захисна агресія) [5]

У старшому дошкільному віці проходить найнасиченіший страхами період. І нестільки тому, що діти сприймають все більше моційно, скільки з причини когнітивного розвитку. Вони починають чіткіше розділяти небезпечне і безпечне, страшне і нестрашне. Центральне місце займає страх смерті, максимально виражений в 7 років. Збільшується в старшому дошкільному віці, ще не досягаючи максимуму, страх смерті батьків[2].

За В.Танайловою до основних причин виникнення страхів можна віднести такі фактори:

1)цілком конкретна подія, випадок, що відбулись з дитиною;

2)особливості характеру дитини, ступінь її емоційної чутливості і сприйнятливості, тривожності. Деякі діти носять в собі дуже багато страхів: ставши недовірливими, маючи недовірливих батьків і схожий з ними тип нервової системи, вони просто «переносять» батьківські тривоги і страхи, а потім ще додають і свої;

3)залякування у вихованні. Так, діти-дошкільнята з конфліктних сімей більш часто, ніж їх однолітки, бояться тварин, природних стихій, захворювань, смерті, їм частіше сняться кошмари. Частіше страждають від кошмарів і різноманітних страхів і гіперактивні діти, так як батьки, підшукуючи методи управління дитиною, дуже часто використовують залякування. Проблема вивчення змісту страхів і тривог тісно переплетена з вивченням тих типів реальних ситуацій, які найбільшою мірою викликають тривожність у дітей дошкільного віку. Високу ситуативну тривожність у дітей можуть провокувати такі ситуації, як можливість розлуки з матір'ю (що найбільш характерно для дошкільнят), розставання з батьками, різка зміна звичної обстановки, надходження вдитячийсадок і школу, неприйняття збоку однолітків.

В. Гарбузов, у своїх працях фіксує виявлений експериментальним шляхом страх смерті у дітей 5-8 років. Причина його виникнення, як наголошується, лежить в особливостях розвитку дитячої картини світу – у дитини відбувається усвідомлення смерті як такої, як кінцівки життя. Крім того, описується існування у дітей страху, пов'язаного з символічними структурами свідомості, з міфологічність мислення, – страху різних міфологічних персонажів. Саме цей підхід звертає увагу на дані страхи-заступники, які можуть бути надбудовою над усіма іншими дитячими страхами і які пов'язані з культурно-історичним розвитком суспільства.[1]

128

На думку А.С. Співаковської, страх – це специфічний гострий емоційний стан, особлива чуттєва реакція, що виявляється в небезпечній ситуації. Страх викликається завжди конкретною і близькою, ситуацією, що вже наступила

[7,c.13].

Отже, фактори що можуть сприяти появі різноманітних страхів: Відсутність різноманітних ігор (рухливих, рольових та ін.) Особливо

серед однолітків. Так як гра завжди була і залишається природним способом «зживання» страхів).

Гіперсоціалізована материнська турбота. Це зайво сувора мати, заборони та обмеження якої диктуються за великим рахунком її тривогою, прагненням визначити наперед спосіб життя дитини за заздалегідьскладеним планом. Впорядковуючи життя дитини, ставлячи його в найсуворіші рамки, мама тим самим знижує свою тривогу.

Гіперопіка матері (батька). Якщо завжди і в усьому оберігати, опікати дитину, придушувати її самостійність, намагатися передбачити будь-яку її дію, то напрошується лише один висновок, який, швидше за все, несвідомо і зробить дитина: мама (і тато) весь час мене охороняють і захищають, так як світ дуже небезпечний і страшний! І цього світу, отже, треба боятися. Гіпер-опікаючі матері завжди тривожні. Дуже часто, самі того непомічаючи, вони нагороджують дитину купами страхів. За словами мами (тата, бабусь, дідусів) виходить, що тебе обов'язково зіб'є машина, вкусить собака, поставлять двійку, дядя міліціонер забере в тюрму.

Конфліктні відносини батьків (особливо характерно для дошкільнят) сприяють зародженню різноманітних страхів. Мається наувазі, що дитячі страхи (байдуже які) є емоційною реакцією на сварки в родині.

Склад сім'ї. У неповних сім'ях число страхів у дітей дошкільного віку вищі, ніж у дітей з повних сімей.У цьому віці дітлахи особливо чутливі до розриву відносин між батьками.

Наявність страхів у батьків, сімейних страхів, які можуть «передаватися у спадок» в прямому сенсі слова. Особливо при загальних конституціональних особливостях у батьківі дитини.

Висновки. Таким чином, можна зробити наступні висновки: страхи відіграють двозначну роль в житті дитини, з одного боку, вберігають від необдуманих і ризикованих вчинків, а з іншого – позитивні і стійкі страхи перешкоджають розвитку особистості дитини, сковують творчу енергію, формують невпевненість і підвищену тривожності. Дитячі страхи заслуговують самого уважного вивчення і якомога більш раннього усунення психогенних захворювань у дітей дошкільного віку.

129