45)Взаємодія природи і суспільства, екол-екон протиріччя:

а)система «суспільство-природа» Взаємодію суспільства і природи в най час слід розглядати як міжсистемний комплекс, де не в повній мірі додержується такий принцип системності як цілісність,. З точки зору принцип саморозвитку системи "суспільство" і "природа" також розвиваються відносно самостійно. Але подальший розвиток людства можливий тільки в межах системи "суспільство-природа". Формування такої системи можливе лише за умови загальної спільності людства що охоплює як сучасні, так і майбутні покоління. Взаємодія суспільства природи в наш час повинна йти в напрямку формування системи "людство-природа", де розвиток суспільного виробництва буде ґрунтуватися на екологізованому типі технологічного засобу виробництва. Метою розвитку такої системи є забезпечення і екологічно сталого розвитку і подальшого формування ноосфери, що характеризує найвищу ступінь розвитку плинних процесів у взаємодії сусп. і природи.

б)основні поняття та визначення. Екологія - це наука про становище людини в біосфері, наука про взаємодію живих істот між собою і з навк. неорганічною природою. Природокористування - це сукупність усіх форм експлуатації природно-ресурсного потенціалу й заходи щодо його збереження. Нераціональне пк – це такий спосіб використання тіл і властивостей природи, який приводить до руйнування природно-ресурсного потенціалу, порушення закономірних природних процесів, забруднення прир. середовища. Раціональне пк – це така діяльність людини, метою якої є не лише задоволення своїх потреб, але й збереження природних систем в якісному стані. Екосистема - це сукупність організмів, які мешкають разом та умов їх існування, закономірно взаємозв'язаних між собою, які утворюють систему взаємозумовлених біотичних, абіотичних явищ і процесів; це єдиний природний комплекс, утворений живими організмами і їхнім життєвим середовищем, у якому всі компоненти зв'язані обміном речовин і енергії.

в)еколого-економічні потреби. Важливе значення має проблема задоволення еколого-економічних потреб. Показником задоволення абсолютних еколого-економічних потреб є досягнення само відновлювального потенціалу екосистеми. Наступний рівень – дійсні потреби. Визначити задоволення дійсних потреб можливе через граничнодопустимі концентрації, граничнодопустимі скиди і викиди, а також тимчасово-погоджені викиди. Еколого-економічні інтереси виникають на основі тісної взаємозалежності між суспільством і природою, і є складним поняттям. Економіко-екологічні інтереси - це свідомі еколого-економічні потреби, які перетворились у внутрішні потреби людей. Економіко-екологічні потреби - це синтез екологічних та екологізованих економічних інтересів.

46)Процес, основні види та напрямки природокористування.

а)особливості нераціонального пк. Природокористування - це сукупність усіх форм експлуатації природно-ресурсного потенціалу й заходи щодо його збереження. Нераціональне пк – це такий спосіб використання тіл і властивостей природи, який приводить до руйнування природно-ресурсного потенціалу, порушення закономірних природних процесів, забруднення природного середовища.

б)особливості раціонального пк. Раціональне пк – це така діяльність людини, метою якої є не лише задоволення своїх потреб, але й збереження природних систем в якісному стані. Це таке природокористування, яке не приводить до якісних змін природної системи, але до якого людство ще не готове. Раціональне природокористування передбачає органічне, гармонійне поєднання антропогенних та природних процесів, завдяки чому досягається своєрідний компроміс «інтересів» всіх частин цих процесів. Раціональне пк - це оптимальний стан еколого-економічної системи. Воно здійснюється на основі науково обґрунтованих цілей та принципів. Загальною метою раціонального природокористування є задоволення зростаючих потреб людини в природних ресурсах за умов збереження компонентів природного середовища.

в)компоненти природокористування - охорона, освоєння й перетворення природи - виявляються в різних формах щодо природних ресурсів. Основні напрямки і види пк: ресурсоспоживання – добування, виявлення, і вивчення ресурсів, використання елементів середовища як розміщення відходів; перетворення і покращення – комплексні програми перетворення природного середовища і покращення окремих властивостей ресурсів, захист від стихійних явищ і ліквідація наслідків господарської діяльності; відновлення прир. ресурсів – відтворення відновлювальних ресурсів і створення умов для цього, відновлення елементів середовища; охорона середовища існування – запобігання негативних впливів виробництва і споживання, охорона і консервація ландшафтів, збереження генетичної різноманітності біосфери; управління і моніторинг – регулювання стану ресурсів і природного середовища, управління, облік і контроль над процесами природокористування.