40)Характеристика хіміко-лісового комплексу.

а)основна хімія та гірничо-хімічна промисловість. Хіміко-лісовий комплекс охоплює галузі хімічної та лісової промисловості. В одних випадках роль хім. промисловості у цьому комплексу провідна, в інших вона не має формівного значення, лише доповнює сталу систему зв'язків. Проте загалом хім. промисловість слід розглядати як головну галузь, що визначає склад і напрям розвитку комплексу. Здебільшого лісова промисловість розглядається у цьому комплексі як постачальник деревини для хім. переробки. Гірничо-хімічна промисловість утворює сировинну базу передусім неорганічної хімії. Найважливіше значення для розміщення галузей хім. промисловості мають сировинний, паливно-енергетичний та споживчий чинники. Сировина для хім. промисловості має вирішальне значення. її частка у собівартості готової продукції коливається від 45% до 90%. Основними центрами є Передкарпаття – Стебник, Калуш, Яворів; Донбас – Артемівськ, Слов’янськ.

б)промисловість хімії органічного синтезу використовує як сировину нафту. Це багатогалузеве виробництво. Підприємства тяжіють до районів нафтовидобутку, масового споживання нафтопродуктів та магістральних нафтопроводів. У галузях хімії органічного синтезу споживач має важливе значення лише при розташуванні підприємств кінцевої продукції. Галузі промисловості органічного синтезу: хімія органічного синтезу – виробництво органічних напівфабрикатів – етилену, ацетилену, бензолу, етилового спирту (Лисичанськ, Сєверодонецьк, Горлівка); виробництво полімерів – синтетичних смол, каучуку і пластмас (Донецьк, Сєверодонецьк, Запоріжжя); переробка полімерів – виробництво виробів з пластмас, шин, гумотехнічних виробів (Дніпропетровськ, Біла Церква).

в)лісова, деревообробна і целюлозо - паперова промисловість. Лісосировинні бази характеризуються запасами та якістю деревини, транспортною забезпеченістю територій, природними умовами, розташуванням стосовно місць споживання. Лісорозведенням і рубанням лісу, доставкою до транспортних шляхів і до споживача займається галузь лісового господарства і лісозаготівлі, представлена Поліським і Карпатським лісозаготівельними районами. Виробництвом пиломатеріалів, фанери, сірників і меблів у деревообробній промисловості України займаються Карпати, Полісся, Київ, Харків, Львів, Одеса. В целюлозно-паперовому виробництві замість лісу використовують недеревні рослини: стебло цукрової тростини після видобування з нього цукру, солома, збіжжя, сизаль, бамбук. Головними центрами целюлозно-паперової промисловості є Жидачів, Рахів, Херсон Ізмаїл, Обухів, Корюківка. Целюлозно-паперова промисловість виробляє більш 150 видії продукції, але задовольняє потребі держави і населення в папері і середньому лише на 50%. В Україні не виробляють зовсім або виробляють і в недостатній кількості окремі види паперу, попит на які всюди у світі має тенденцію до підвищення: газетний, офсетний пергамент та ін.

41)Господар. Комплекс України: структура і трансформація.

а)сутність, структура суспільного виробництва. Головна характеристика госп. комплексу - це розвиток у істор. динаміці галузевої та терит. структури сусп. виробництва. Сусп. виробництво розглядається як об'ємна проекція інноваційних технологічних і соц. циклів на території країни, або будь-якого з її регіонів. Кожний етап розвитку нац. економіки відзначається появою групи лідируючих галузей економіки, яка у майбутньому створювала навколо себе специфічну сферу. Динаміка розвитку господарського комплексу України, як складової частини світової економіки, поділяється на низку великих соц.-ек.-технологічних періодів: до аграрний, аграрний, індустріальний, постіндустріальний. На цих етапах принципово змінюються взаємовідносини між людьми та природою, між економікою та природою, між людьми поміж собою. Змінюються також галузеві пропорції господарства та стан сусп. і територ. поділу праці.

б)галузева та територіальна структура. Традиційно госп. комплекс розглядають, по-перше, як систему галузей господарювання і, по-друге, як систему територіально-виробничих комплексів. Згідно з існуючими теоріями розвитку продуктивних сил галузі мають різні функції і за цією ознакою поділяються на основні (профілюючі) та обслуговуючі. До основних галузей відносяться районоутворюючі галузі спеціалізації, які мають високу питому вагу у виробництві району та найбільший економ. ефект. Ці галузі є визначальними у функціональній характеристиці регіону. Обслуговуючі галузі забезпечують потреби основних галузей та населення регіонів у електроенергії, теплі, воді, будівельних матеріалах, перевезеннях, послугах зв'язку, торгівлі, фінансах, послугах науки, культури, житлово-комунального обслуговуванні тощо. Існують також локальні галузі промисловості та с г, які для регіонів мають місцеве значення і задовольняють їх потреби у певній кількості.

в)територіально-виробниче комплексоутворення є однією з найбільш продуктивних сфер організації виробництва і соц.-ек. розвитку взагалі. ТВК - це поєднання підприємств та установ, для яких територіальна спільність їхніх компонентів - додатковий фактор підвищення економічної ефективності за рахунок значної стабільності взаємних зв'язків і скорочення транспортних витрат, раціонального використання всіх видів місцевих ресурсів та сприятливих умов маневрування ними. Економічна сутність ТВК виявляється у тому, що його народногосподарська ефективність вища за сумарну ефективність складників, які функціонують ізольовано. Існує декілька видів комплексів. Простий - це сполука паралельних галузей спеціалізації, які майже не пов'язані між собою та галузей, що обслуговують цю сполуку. Складний - це безпосередні виробничі зв'язки між галузями. Ці зв'язки здійснюються як по вертикалі, тобто від сировини до готової продукції, так і по горизонталі, тобто поміж вертикал. гілками.