17. Особливості методики проведення занять з фізичної культури в старших дошкільних групах днз.

Характеристика методів фізичного виховання дошкільників.

Перед початком заняття діти самостійно шикуються у колону за зростом, переходять до місця заняття, а потім виконуючи поворот ліворуч або праворуч, перешиковуються у шеренгу. У цій віковій групі застосовуються більш чіткі команди: «Направо», «Наліво», «Кроком руш» та ін. Вихователь вправляє дітей у виконанні цих команд. На початку заняття повідомляється короткий його зміст. Потім діти шикуються в колону, виконують різні види ходьби та бігу, вправи на увагу, танцювальні рухи і перешиковуються з поворотом через центр по 3-4 в колони. Під час виконання загально – розвиваючих вправ вихователь домагається, щоб діти чітко дотримувалися напрямку, темпу рухів, правильного виконання положень. Кількість вправ у комплексі 6-7, повторюються 8-10 разів, стрибки до 20 разів. В основній частині удосконалюються вміння і навички раніше засвоєних рухів. При ознайомленні з новими рухами вихователь показує їх, дохідливо пояснює та пропонує виконати вправу. При удосконаленні рухів краще використати змагальний метод (метання у ціль, лазіння по гімнастичній стінці). Обов’язково підбити підсумки, дати оцінку переможцям. Застосування цього методу має виховне значення для дітей: повага один до одного, об’єктивна оцінка своїх можливостей.

У цій групі застосовується колове тренування яке дає змогу досягти достатнього фізіологічного навантаження на організм дітей. Проводиться рухлива гра. Вихователь керує ходом гри, нагадує правила, слідкує за їх виконанням. Гра повторюється 3-4 рази.

Методи, використовувані при навчанні дітей рухам, відбираються відповідно до визначальних їхніх джерел До них належать об'єкти навколишньої дійсності, слово й практична діяльність.

У зв'язку із цим у навчанні використовуються: наочний метод, що забезпечує яскравість почуттєвого сприйняття й рухових відчуттів, необхідних для ви­никнення в дитини найбільш повного й конкретного уявлення про рух, що активізує розвиток його сенсорних здібностей; словесний метод, звернений до свідомості дітей, що допомагає осмислюванню поставленого перед ними завдання й у зв'язку із цим свідомому виконанню рухових вправ, що грає велику роль у засвоєнні змісту й структури вправ, самостійному їхньому застосуванню в різних ситуаціях; практичний метод, пов'язаний із практичною руховою діяльністю дітей, що забезпечує діючу перевірку правильності сприйняття рухів на власних м'язово-моторних відчуттях

Практичні методи характеризуються повною або частковою регламентацією, проведенням вправ в ігровий (образної) формі, використанням елементів змагання.

Регламентація вправ необхідна при багаторазовому повторенні рухових дій або їхніх окремих елементів Вона характерна конкретною послідовністю рухів, дотриманням нормування навантаження й відпочинку, їхнім певним чергуванням

Ігровий метод, близький до провідної діяльності дітей дошкільного віку, найбільш специфічний й емоційно-ефективний у роботі з ними, що враховує еле­менти наочно-образного й наочно-діючого мислення. Він дає можливість одночасного вдосконалювання різноманітних рухових навичок, самостійності дій, швидкої відповідної реакції на умови, що змінюються, прояви творчої ініціативи

У процесі ігрових дій у дітей формуються морально-вольові якості, розвиваються пізнавальні сили, здобувається досвід поведінки й орієнтування в умовах дії колективу. '

У молодших групах при навчанні дітей рухам широко застосовуються ігрові прийоми, що сприяють емоційно-образному уточненню уявлень про характер рухів (наприклад, «Будете бігати легко й тихо, як мишки», «Потрібно стрибати, як зайчики»).

Соревновательный метод у процесі навчання дітей дошкільного віку може застосовуватися за умови педагогічного керівництва Цей метод використову­ється переважно в старших групах дитячого саду з метою вдосконалювання вже придбаних рухових навичок (але не змагання й боротьби за першість). Обо­в'язкова умова змагання - відповідність фізичним силам дітей, виховання морально-вольових якостей, а також правильна оцінка своїх досягнень й інших дітей на основі свідомого відношення до вимог. Особливо важливим є виховання колективних почуттів, що обумовлюють можливість радуватися успіхам інших, що виключають заздрість і недоброжелательство.

Отже, застосовуючи указані вище методи навчання дітей різним рухам, ми спираємося на їхні почуттєві сприйняття (першу сигнальну систему), на розумо­ву діяльність (другу сигнальну систему) і на практичну діяльність (виконання конкретних вправ) У практичній роботі з дітьми методи навчання переплітаються

З огляду на зміст вправ, вікові можливості й індивідуальні особливості дітей, вихователь в одному випадку вихідним моментом у навчанні використовує наочність - сприйняття дитиною зразка руху в сполученні з поясненнями, в іншому - слово, пояснення змісту й структури вправи Однак у другому випадку педагог спирається, на вже наявні в дітей життєвий досвід і конкретні уявлення про рухи Слідом за наочними або словесними методами неодмінно повинні іти практичні дії дітей - самостійне виконання рухів під керівництвом вихователя

Таким чином, застосування методів навчання будується на взаємодії перших і другий сигнальних систем, що забезпечує найбільш повні, достовірні знання й правильні практичні навички.