14. Методика навчання дітей лазіння. Аналіз розділу «Лазіння» в програмах «Малятко», «Дитина».

Лазіння належить до типу циклічних життєво важливих рухів. У дошк. віці використовуються наступні види лазіння, підлізання, пере лазіння, проповзання рачки по горизонтальній, похилій, вертикальній площині. Як відомо першим видом самостійного руху в ранньому дитинстві є повзання. Повзання втягує в активну роботу велику кількість м’язів зміцненню їх і сприяє вихованню постави завдяки опорі на всі кінцівки зменшуючи цим тиск на хребет. Спочатку діти плазують на животі, а потім рачки, опираючись на долоні й коліна. Поступово дорослий ускладнює вправи – вводить повзання по дошці при горизонтальному й похилому її положенні, потім по колоді. Діти молодших груп вправляються в прорізанні під ворітця, стілець, шнур, переповзанні через колоду, ослони. З метою випрямлення хребта після цих вправ дітям пропонується підкинути й піймати м’яч, підняти високо прапорець і т. д. Коли дитина робить досить самостійно, їй дають вправи в лазанні по вертикальній гімнастичній стінці висотою 1 м (починаючи з 2 роки 6 місяців)

«Дитина» - У ІІмол. групі підлізати під мотузку з положення мавпочки, проповзати між розставленими предметами, навколо них та по прямій на відстань до 5 м., повзати по гімнастичній лаві в упорі, стоячи на колінах, лазити по похилій драбині.

Сер. гр лазити по гімн стінці, парканчику, похилій драбині (висотою до 2 м), переходити з одного прольоту гімн. стінки на інший приставним кроком вліво і вправо.

Ст група – Лазити по гімнастичній драбині, перелізати приставним кроком з одного прольоту драбини до другого, підлізати в обруч грудьми вперед, лівим та правим боком, Лазити по канату довільним способом.

«Малятко» І молодша група – лазити по похилій драбинці , гімнатичній стінці в гору ( 1,5-8 метрів) та опускатись зручним для дітей способом.

ІІ молодша група – лазити по похилій драбинці не пропускаючи щаблі, лазити приставним кроком по гімнастичній стінці, парканчику висота до 1,5 метра.

Середня група – лазити по гімнастичній стінці, парканчику, похилій драбинці (заввишки до 2 метрів) приставним та однойменним способом.

Переходити з одного прольоту на інший приставним кроком уліво і у право.

Старша група – лазити по похилій драбинці в упорі стоячи. Перелізати з похилої дошки на гімнастичну стінку. Лазити по гімнастичній стінці однойменним способом, перелізати приставним кроком на інший. Лазіння по канату довільним способом .

Протипоказано дошкільникам висіння на руках воно викликає статичну напругу м’язів передчасне розтягнення суглобів і зв’язок, стомлює нервову систему.

15. Рухливі ігри у фізичному вихованні дошкільників, їх класифікація та методика керівництва.

На думку Ушинського, особливу виховну роль грають колективні ігри, що виробляють у дітей навички суспільного поводження, що зав'язують «перші асоці­ації суспільних відносин».

Видатний російський педагог П.Ф. Лесгафт розробив оригінальну систему фізичного виховання. Велике місце в ній приділяється рухливій грі. Гра визнача­ється Лесгафтом як вправа, за допомогою якого дитина готується до життя. Поступово ігри варто ускладнювати по змісту й правилам. Лесгафт рекомендує вводити варіанти ігор - нові умови, вправи, дії.

П.Ф. Лесгафт ділить рухливі ігри на дві групи: 1) Прості або одиночні. У цих іграх кожна дитина діє відповідно до правил гри й відповідає тільки за свої дії. 2) Ігри складні (команди). У них кожен граючий прагне до досягнення загального для всіх ігрового завдання й діє відповідно до загального для всіх інтересів.

Рухливі ігри як основна рухова діяльність дітей дошкільного віку планується вихователем у різний час дня відповідно до режиму кожної вікової групи. При розподілі ігор у календарному плані вихователь передбачає все різноманіття рухового змісту, необхідну повторність і варіативність, що сприяє удоскона­люванню рухових навичок, ураховує конкретні умови для їхнього здійснення. Щоб використати всі можливості для ігрової діяльності дітей протягом дня, необхідно строго дотримуватися встановленого режиму, основу якого становлять лікарсько-гігієнічні вимоги й урахування вікових особливостей дітей кожної групи. Це значить, що час проведення рухливих ігор й їхня тривалість знаходиться в найтіснішому взаємозв'язку з попередньою й наступною діяль­ністю дітей. Крім того, вихователь, спостерігаючи за характером діяльності дітей, пропонує їм ігри різного змісту й ступеня рухливості, регулюючи тим самим їхню рухову активність.

При складанні календарного плану проведення рухливих ігор приймається також в увагу пора року й стан погоди.

Холодною осінню й узимку в морозні дні чисте, свіже повітря в сполученні з рухом благотворно впливає на організм дитини, гартує нервову систему, під­силює опірність організму, підвищує життєвий тонус. Щоб діти не мерзнули й із задоволенням гуляли, рекомендуються рухливі ігри з активним рухом, що викликають підвищення емоцій і бадьорість. При холодній погоді ігри з активним рухом чергуються з іншими видами діяльності помірковано рухливого характеру. Чергування характеру й темпу рухової діяльності створює можливість відпочинку для дітей й охороняє їх як від замерзання, так і зайвого пере­грівання. Улітку, коли все життя дітей переноситься на повітря й одяг полегшується, різноманітні рухи підвищують самопочуття дітей, викликають у них радісне відчуття життя. Рухи в сполученні із чистим, свіжим повітрям і сонцем зміцнюють організм дитини, посилюють процеси обміну. У цю пору року також використовуються різноманітні рухливі ігри, але вихователь ретельно стежить, щоб діти не перегрівалися.

Необхідно, щоб ділянки всіх вікових груп були обладнані великими фізкультурними приладами відповідно до вказівок програми й систематично викорис­товувалися дітьми для вдосконалювання рухових навичок у лазінні, перелазінні, пролізанні, стрибках, метанні, вправах у рівновазі. На ділянки щодня виносяться також іграшки (каталки, вертушки) і дрібні фізкультурні посібники (ціпка, обручі, прапорці, м'ячі). У старшій й особливо підготовчої групах розучуються елементи спортивних ігор: волейбол, баскетбол, проводяться спортивні ігри, бадмінтон, настільний теніс, а також кеглі, городки, бабки й ін. Широко використовуються в літню пору рухливі ігри із правилами, що вдосконалюють рухові навички й фізичні якості. Таким чином, різноманітні рухливі ігри сприяють всебічному розвитку дітей, сприяють оздоровленню організму, збагачують життя дітей новим змістом.

Методика керівництва рухливими іграми дітей різних вікових груп, їх місце у режимі дня.

Виховне значення рухливих ігор забезпечується цілеспрямованим керівництвом педагога, що у свою чергу визначається розумінням їхнього значення, віль­ним володінням ігровим репертуаром, використанням різноманітної методики. Велике значення має доцільна організації дітей у грі. Залежно від змісту гри, черговості виконання ігрових завдань вона може бути проведена або з усіма дітьми одночасно, або з невеликою групою, у той час як інша частина дітей зайнята іншою діяльністю.

У репертуарі ігор є такі, у яких одночасно беруть активну участь всі діти групи («Воробушки й автомобіль»). Але разом з тим є корисні й цікаві ігри, побу­довані на черговості дій («Хто скоріше витягне стрічку»). Ці ігри сприяють вихованню волі, привчають стримувати себе. Але при неправильній організації таких ігор дітям приходиться довго чекати своєї черги для виконання ігрових завдань. Очікування може викликати зниження інтересу, стомлення нервової системи, особливо в дітей молодшого віку. Дані досліджень показують, що. коли гра з почерговим виконанням ігрових завдань проводиться з усією групою дітей, активність їх швидко убуває, діти перестають виконувати необхідні по ходу гри рухи. Коли бере участь невелика група й гра триває недовго, діти бувають активні й уважні до кінця. Таким чином, важливо не тільки правильно вибрати гру, але й провести її так, щоб вона дала найбільший ефект. Ознайомлення дітей з новою грою, пояснення її змісту й правил жадають від вихователя ретельної підготовка. Зміст деяких ігор необхідно буває розкрити в попередній бесіді, наприклад, «Мавпочки й мисливці». У результаті бесід, розглядання картин з'ясовуються знання дітей, уточнюються їхні уявлення, ство­рюється відношення до ігрових образів. Якщо зміст гри близький дітям (дії з іграшками), то бесіда не потрібна. Пояснення гри може проходити по-різному також залежно від її виду. Так, пояснення несюжетної гри повинне бути коротким, точним і інтонаційно-виразним. Вихователь розповідає послідовність ігрових дій, розташування дітей по ходу гри й виділяє правила. Потім він може задати кілька питань, щоб перевірити, як діти зрозуміли те, що він їм розпо­відав. У молодших групах вихователь може пояснювати дію дітей і правила безпосередньо в процесі проведення гри.

Сюжетна гра вимагає інших прийомів. Завдання вихователя полягає в тому, щоб створити в дітей наочну картину ігрової ситуації, впливати на уяву й емо­ції дітей, активізувати творчу ініціативу. Для цього він може використовувати іграшку, розповідь (вся розповідь не повинна перевищувати 1,5-2 хв). При

повторенні знайомих дітям ігор можна обмежитися нагадуванням правил. У старших групах доцільно запропонувати дітям самим згадати зміст гри і її правила: одна дитина коротко розповідає зміст і хід ігрових дій, інша перераховує правила. Такий прийом сприяє розвитку свідомості й самостійності вико­нуваних дій і поступово підводить до вміння грати без безпосереднього керівництва педагога.

Розподіл ролей в іграх відбувається по-різному. Іноді вихователь сам призначає ведучого, керуючись певними виховними завданнями. В іншому випадку вихователь користується лічилками або пропонує самим дітям вибрати ведучого і пояснити, чому вони саме даній дитині доручають цю роль. У молодших групах роль ведучого виконує спочатку сам вихователь і робить це емоційно, жваво, образно. Поступово індивідуальна роль може поручатися дитині, за умови обмеженого простору й напрямку його руху. У процесі рухливої гри вихователь регулює її хід. Він стежить за рухами й діями дітей, виконанням ними правил, за дозуванням навантаження. Про порушення правил окремими дітьми (якщо вони не порушують весь хід гри) він говорить перед повторним проведенням гри.

Закінчується рухлива гра загальною ходьбою, що поступово знижує фізіологічне навантаження, збудження й приведення пульсу у норму. Замість ходьби може бути проведена аналогічна за значенням мало рухлива гра («Принеси, що тобі сподобається»). При оцінці гри вихователь відзначає її позитивні сторо­ни, називає дітей, що вдало виконали свої ролі, виявили сміливість, витримку, товариську взаємодопомогу.

У старших групах вихователь поступово підводить дітей до самостійної організації рухливих ігор, стежачи за її ходом, і особливо за виконанням правил.

Таким чином, виховні можливості рухливих ігор багатогранні, але для їхньої реалізації необхідні зацікавленість вихователя, його творче відношення й пе­дагогічна майстерність.