- •Тема 1. Основні положення теорії комунікації
- •1. Поняття комунікації
- •2. Причини винесення комунікації в окремий предмет
- •3. Дисципліни, що вивчають комунікацію.
- •4. Види, форми, типи комунікаційної діяльності
- •5. Функції комунікації та комунікативного акту.
- •Тема 2. Моделі комунікації
- •4. Модель Лотмана
- •5. Модель комунікації ю.М.Лотмана
- •1. Модель Якобсона
- •Модель Шенона-Вівера
- •3. Модель Ньюкома
- •4. Модель Лотмана
- •5. Модель комунікації ю.М.Лотмана
- •6.Модель знака
- •Тема 3. Групова комунікація
- •Група: ролі, лідерство, комунікація.
- •2.Організація як тип формальної групи.
- •3. Комунікаційні мережі у діловій комунікації
- •Комунікаційний стиль у діловій комунікації
- •Тема 4. Комунікативні конфлікти
- •4. Механізм та сфери виникнення комунікативних конфліктів.
- •Тема 5. Теорія переговорів.
- •1. Переговори та їх особливості при конфлікті
- •2. Підготовка до переговорів
- •Тактичний план
- •Стратегічний план
- •3. Особисті переговорні стилі
- •Переговорні стилі
- •Тема 6. Поняття про аргументації в комунікації
- •Поняття про аргументації
- •Доказ і його структура
- •Види доказу
- •Прийоми аргументації
- •Спростування. Види спростування
- •Тема 7. Семіотика в системі комунікації
- •1. Напрямки семіотики
- •2. Закони семіотики
- •3.Знаки та системи знаків
- •Символ (від грецької symbolon - "знак, прикмета, ознака") - умовна позначення предметів або явищ.
- •Правила аналізу символу
- •Тема 8. Невербальна комунікація
- •Поняття, функції та види невербальної комунікації
- •Засоби передачі інформації
- •Функції невербальних комунікацій
- •Оптико-кінетичні комунікації
- •Розуміння жестів.
- •Фонаційні та графічні засоби невербальної комунікації
- •Ситуативні змінні невербальної комунікації
- •Організація простору
- •7.Колір та комунікація
- •Тема 5. Моделі масової комунікації
- •Модель „взаємної обумовленості” Шрама
- •Двоступенева схема Каца та Лазарфельда
- •Концепція Ноель-Нойман
- •Структурна взаємозалежність
- •Концепція засобів Маклюена
- •Тема 9. Комунікативні дискурси
- •1. Поняття дискурсу
- •2. Теле- і радіодискурс
- •3. Газетний дискурс
- •4. Театральний дискурс
- •5. Кінодискурс
- •6. Літературний дискурс
- •7. Дискурс у сфері "паблік рілейшнз"
- •8. Рекламний дискурс
- •9. Політичний дискурс
- •10. Тоталітарний дискурс
- •11. Неофіційний (позацензурний) дискурс
- •12. Релігійний дискурс
- •13. Етикетний дискурс
- •14. Фольклорний та міфологічний дискурс
4. Театральний дискурс
Театральний дискурс зацікавлює глядача тим, що театральні знаки підкреслено символічні. Театр завжди мав класичний і модерновий варіанти, саме останній завжди підкреслено уводив нову знакову дійсність – згадаймо театри Леся Курбаса або Театр на Таганці Юрія Любимова. Ця нова знакова дійсність, як правило, важко сприймається традиційними колами, тому театр завжди знаходиться під реальним чи умовним наглядом влади.
Театральна комунікація одразу порушує всі закони комунікації звичайної. Актори роблять вигляд, що не бачать глядачів, хоча одночасно говорять, лише повернувшися до них обличчям. А глядачі дивляться на сцену крізь умовну "четверту стіну". Вона прозора лише для акторів, їхні дії й голоси проходять крізь неї. Водночас вона є непрозорою для глядачів, для них існує заборона на втручання в дію – лише схвальні оплески або обурення можуть припинити на деякий час дію вистави. Глядачі сидять у темряві, актори діють у світлі. Театральний дискурс, розрахований на дітей, або якийсь авангардний театр, може спиратися на дії глядача, але цей виняток якраз і стверджує правило, що забороняє перехрещуватися світам актора та глядача. До речі, коли вистава будується з розрахунку на реакцію глядачів, акторам слід передбачати п'ять-шість можливих варіантів цієї реакції й готувати відповідні варіанти продовження дії.
У театральному дискурсі задіяно кілька знакових систем. Адже декорації, одяг, освітлення - це все окремі системи. Можна навести
такі два приклади, що ілюструють саме символічний характер елементів сцени. Коли художник виставив на тину на сцені безліч горщиків, режисер слушно зауважив: один горщик – це знак села, багато горщиків – просто село. Або такий приклад, коли на сцені за текстом п'єси мав з'явитися собака, режисер спробував використати живого, справжнього пса. В результаті вся дія була зупинена, глядачі не могли відвести від пса очі, бо в знакову структуру ввійшла незнакова істота. Отже, театр зацікавлений не в справжніх, а у знакових ситуаціях. Тому, наприклад, літературний текст не може автоматично стати театральним, до театрального дискурсу може потрапити лише те, що йому притаманне.
Театральний дискурс є нащадком ритуального дискурсу, тому й сьогодні глядач виконує певні правила: він має бути гарно зодягненим, верхній одяг залишити в гардеробі (таких вимог немає в кінотеатрі).
Г.Шпет писав, що у випадку літератури образ героя створюється поступово, іноді ми приходимо до нього лише наприкінці тексту, натомість актор має дати такий образ одразу. Актор не є імітатором. Він умовно відображає дійову особу. На сцені перед нами не самі дії, а лише знаки дій. "Сценічна дія має вестися не так, як відбувається справжня дія, а так, як би вона мала відбуватися"1. Театральний дискурс – принципово символічний. Додаткові символічні системи, що мають місце на сцені, - це рух, жест, одяг, декорація.
Елементи театрального дискурсу зустрічаються і в нашому звичайному житті. В минулому їх було набагато більше, бо людина виконувала велику кількість обрядів. У цьому випадку вона була одночасно і дійовою особою, і глядачем. Поступово для неї залишилася тільки функція глядача2.