Тема 9. Комунікативні дискурси

1. Поняття дискурсу

2. Теле- і радіодискурс

3. Газетний дискурс

4. Театральний дискурс

5. Кінодискурс

6. Літературний дискурс

7. Дискурс у сфері "паблік рілейшнз"

8. Рекламний дискурс

9. Політичний дискурс

10. Тоталітарний дискурс

11. Неофіційний (позацензурний) дискурс

12. Релігійний дискурс

13. Етикетний дискурс

14. Фольклорний та міфологічний дискурс

1. Поняття дискурсу

Дискурс задає ті семіотичні характеристики мовлення, які допомагають формувати тексти. Текст і дискурс англійські дослідники Р.Ходж і Г.Кресс розглядають як такі, що доповнюють один одного, акцентуючи при цьому або соціальний, або мовний рівень¹. Але це не означає, що текст є асоціальним, а дискурс лише соціальним, - в них поєднується й те, й інше, але йдеться про переважання того чи іншого погляду. Голландський дослідник Т. ван Дейк розглядає дискурс як складне комунікативне явище, що включає соціальний контекст, інформацію про учасників комунікації, знання процесу виробництва й сприйняття текстів². Усі ці чинники накладають відповідні обмеження на структурні характеристики текстів. Т. ван Дейк ще називає дискурс складною комунікативною подією.

Реально текст і дискурс ми можемо розглядати як відповідники на іншому рівні - до речення й висловлювання. Речення - звичний нам елемент структури. Висловлювання об'єднує як саме речення, так і соціальний контекст його використання. На вищому рівні ті самі відношення повторюються у тексті й дискурсі.

Дискурс як одиниця являє собою поєднання вимог мовних і соціальних. Це вже не суто лінгвістична структура, а соціолінгвістична. Дискурс має відповідати нормам мовної ситуації, комунікативної ситуації та соціальної ситуації. Згадаймо, як один і той самий зміст ми оформлюємо по-різному, коли звертаємося, приміром, до дитини, до свого друга, до свого підлеглого чи до свого начальника. Все це мова в

дії, в реальному використанні. У вивченні реального використання мови зацікавлені такі науки, як риторика (наука про успішну мовну комунікацію), реклама, "паблікрілейшнз" (наука про спілкування з суспільством різних соціальних інституцій), політична семантика (наука про значення слів у політичному дискурсі), теорія переговорів, теорія аргументації, пропаганда та деякі інші. Всі вони мають практичний характер і тому дивляться на мову як на інструмент досягнення своєї мети. Для журналістики мова теж є інструментом утілення ідей. Тому дискурс як одиницю мовно-соціальну журналіст оминути не може. Ми розглянемо приклади різних дискурсів з таких головних позицій: особливості мовлення в контексті цього дискурсу, особливості знакового (символічного) відображення реальної ситуації цим дискурсом та особливості комунікативної ситуації (у зіставленні з базовою комунікативною ситуацією - звичайним спілкуванням двох осіб у ситуації безпосереднього контакту).

2. Теле- і радіодискурс

Масова комунікація намагається спиратися на звичні для сприйняття норми спілкування. Тому в ідеалі у випадку теле- і радіодискурсів перед нами має бути розмовний тип мовлення який характеризується невимушеністю, непідготовленістю, неофіційним характером. Завдяки цьому створюється відчуття спілкування з живою людиною. Це досить важко для журналіста, бо він при цьому спілкується з уявним, а не реальним співрозмовником. Але оскільки передачі готуються, сценарії пишуться, в мові журналіста починають переважати писемні конструкції – довжина речення збільшується, з'являється велика кількість складних речень.

Дискурс будується по-різному, коли перед нами один диктор, коли починають розмовляти кілька промовців. На жаль в останньому випадку досить часто на екрані галаслива метушня, а не естетичне видовище. Автори передачі забувають, що вони мають не автоматично відтворити розмову, а створити її телевізійний чи радіоеквівалент, тобто побудувати знаковий образ цього мовлення.

Теледискурс, незважаючи на те, що перед нами на телеекрані проходять, як здається, фрагменти реальної дійсності, теж е знаковим, тобто символічним відтворенням ситуації. І символізація будується на тому, що на екран потрапляє весь потік дійсності, цю тему відбирають з багатьох, процес відбору стосується й вирішення саме цієї теми. Наприклад, знакова ситуація "армія" продемонструє нам на екрані не вояка з недопалком, а радше солдата з автоматом та ще й з броні танка. У знаковій ситуації "завод" ми побачимо людей біля верстатів, а не тих, хто тиняється без роботи. Хоча дійсності є й ті, й інші варіанти, телебачення, як правило, робить відбір на користь знакової (символічної) ситуації, яка відповідає необхідному іміджу.

На відміну від звичайного спілкування, промовець не може вказати на якісь об'єкти з оточення слухача й тим скоротити свою мову, бо вони знаходяться в різних точках простору часу. Слухач не може коригувати почуте, не може перепитати промовця, бо вони розірвані у часі й просторі так, що екран перебирає на себе лише функції промовця, залишаючи глядачу лише функції слухача. У звичайній комунікації ми маємо можливість бути одночасно і промовцем, і слухачем.

На відміну від газетного чи літературного дискурсу слухач має прилаштовуватися до тієї швидкості подачі інформації, яка йому задається. Читаючи газету, приміром, ми самі обираємо, як нам читати. Газетний дискурс дає нам можливість одразу обрати текст, який нас цікавить. У теле- чи радіодискурсі такий вибір пов'язаний з різними часовим координатами, програма там розташована у часі, а не у просторі, як у випадку газети або часопису.

Є ще одна невідповідність теле- і радіодискурсу з погляд звичайної комунікації. Йде розмова між офіційною "людиною у краватці" та неофіційною "людиною у капцях". До того ж, слухаючи радіо, "людина у капцях" встигає робити ще якусь роботу й може відволікатися. Це важче зробити у випадку теледискурсу, але теж є можливим. Отже, всі ці "офіційні цифри", про які розповідає "людина у краватці", не завжди знаходять відгук у душі "людини у капцях", тому вони обов'язково мають змінити свій вигляд.

Теле- і радіодискурс, на відміну від друкованого слова, не дає можливості повернутися назад, на сторінку, яку ти пропустив. Тому рівень дублювання інформації має тут бути більшим.

І останнє. Оскільки телебачення поєднує слово й зображення, це має відчутно впливати на тип телевізійною мовлення. На жаль, теле- і радіодискурси на сьогодні майже не відрізняються. Це знову пов'язане з попередньою підготовкою писемного варіанту виступу.

Теле- і радіодискурс мають істотне майбутнє, оскільки вони являють собою полегшений варіант сприйняття інформації, якщо порівняти їх з газетою, де навіть виникає проблема особливої підготовки: людину треба навчити читати.

Теле- і радіодискурс вдалося технічно наблизити до друкованого слова стосовно збереження у пам'яті завдяки створенню магнітофонів і програвачів.