7. Відповідальність публічних службовців.

Специфічний правовий статус зумовлює особливості юридичної відповідальності публічних службовців. Узагальнено можна стверджувати, що ступінь цієї відповідальності є вищим від інших суб'єктів.

Серед видів юридичної відповідальності, якій підлягають публічні службовці у зарубіжних країнах, варто виділити три: кримінальну, цивільну (майнову, матеріальну) та дисциплінарну.

Кримінальна відповідальність службовців встановлюється за різного характеру зловживання наданими повноваженнями (хабарництво та інші корупційні діяння, розголошення державної таємниці та ін.) і закріплюється у відповідних кримінальних кодексах. Це означає, що суб'єктами окремих видів злочинів можуть виступати лише публічні службовці або інші особи, уповноважені на виконання публічних функцій.

Цивільна (за законодавством різних держав також — майнова або матеріальна у цьому випадку) відповідальність публічних службовців встановлюється за нанесену ними шкоду як державі (територіальним громадам), так і приватним особам (фізичним і юридичним) під час виконання службових функцій.

На відміну від кримінальної, регулювання цього виду юридичної відповідальності часто міститься у базових законах про публічну службу. Наприклад, відповідно до статті 101 болгарського закону «державний службовець несе відповідальність за шкоду, яку він завдав умисно або за грубу недбалість у відношенні держави чи громадян через вчинення неправомірних дій або бездіяльності при або з приводу виконання його службових обов'язків». У Болгарії за шкоду, завдану приватним особам, публічні службовці несуть солідарну відповідальність разом з державою. Але у більшості європейських держав шкоду передусім компенсує держава, яка після того заявляє регресну вимогу до службовця, який її завдав. При тому треба відзначити, що законодавство багатьох країн встановлює межі матеріальної відповідальності публічних службовців. Зокрема в Литві розмір регресної вимоги до публічного службовця не може перевищувати його 9 середніх зарплат. В Естонії у разі умисного заподіяння шкоди вона підлягає відшкодуванню службовцем у повному обсязі, а неумисної — в межах шестикратної суми посадового окладу чиновника і здійснюваних йому виплат.

Дисциплінарна відповідальність без сумніву займає найзначніше місце у базових зарубіжних законах про публічну службу. У більшості випадків дисциплінарний проступок, за який наступає ця відповідальність, визначаються законодавством як «невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків». Тобто, дисциплінарним проступком вважається по суті будь-яке порушення обов'язків та спеціальних обмежень публічних службовців і таке формулювання носить відсилочний характер до інших правових норм як базових законів про службу, так і пов'язаного законодавства (наприклад, етичних кодексів публічних службовців).

А от у Греції в статті 107 Кодексу «Про державних службовців» сформульовано детальний перелік дій (бездіяльності) службовців, що вважаються дисциплінарними проступками і, зокрема:

- дії, що свідчать про відмову від визнання Конституції Грецької Республіки чи відсутність вірності Батьківщині та Демократії;

- порушення принципу неупередженості;

- необґрунтоване утримання від виконання обов'язків державного службовця;

- відмова від виконання або зволікання з виконанням обов'язків;

- недбалість, а також; неповне чи невчасне виконання обов'язків;

- порушення зобов'язання про дотримання конфіденційності;

- публічна письмова або усна критика дій наглядового органу державної влади;

- виконання роботи або проекту за винагороду без поперед нього отримання згоди відповідної служби;

- неналежна поведінка відносно громадян, необґрунтована відмова їх обслуговувати або неспроможність вчасно вирішити питання, з яким вони звернулися;

- необґрунтоване пропущення строків реагування на звернення громадян;

- використання посади державного службовця як такої чи інформації, отриманої завдяки перебуванню на службі чи відповідній посаді, для задоволення власних приватних інтересів чи приватних інтересів третіх осіб;

- прийняття будь-якої матеріальної винагороди або поради від особи, справою якої займається або буде займатися державний службовець при виконанні своїх офіційних обов'язків;

- використання третіх осіб для отримання офіційних переваг або прийняття чи відміни офіційного наказу;

- встановлення тісних соціальних відносин з особами, чиї матеріальні інтереси залежать від управління питаннями, що підпадають під компетенцію державного службовця;

- знос майна, що належить відповідній службі через незвичайне використання, занедбання чи незаконне використання.

Фактично кожне із зазначених діянь є порушенням певних загальних обов'язків та обмежень, встановлених для публічних службовців, а також принципів публічної служби. І тут можна дискутувати про доцільність закріплення таких вичерпних приписів у законодавстві, проте у державах з істотним впливом на суспільні відносини «неформальних правил», на нашу думку, вони відіграють позитивну роль.

За вчинення дисциплінарних проступків до публічних службовців застосовують різні санкції, найпоширенішими з яких є:

• зауваження (попередження);

• догана;

• штраф (у розмірі, пропорційному до заробітку службовця);

• позбавлення можливості підвищення (як за званнями, так за посадами) на певний період;

• пониження у званні (класі, ранзі, чині) на певний період;

• заборона обіймання окремих посад публічної служби на певний період;

- звільнення з публічної служби.

Остання санкція у вигляді звільнення є найістотнішою і в багатьох державах закони містять переліки підстав, за якими службовця можна звільнити в дисциплінарному порядку.

За загальним правилом дисциплінарні санкції застосовує орган (посадова особа), що призначив службовця на відповідну посаду. Проте законодавчі акти також часто закріплюють створення спеціальних органів (дисциплінарних рад, комісій), які повинні забезпечувати об'єктивний розгляд дисциплінарних справ. Зокрема, польським законом «Про цивільну службу» передбачено можливість двохінстанційного розгляду цих справ. Першою інстанцією виступає тут дисциплінарна комісія відповідного органу публічної адміністрації, а другою — Вища дисциплінарна комісія цівільної служби, яку призначає глава уряду. У цій частині законодавством також закріплюються процедурні норми розгляду справ про дисциплінарні проступки, наприклад, щодо прав службовців перед накладенням санкцій підготуватись до розгляду, бути слуханим, дати письмові пояснення, на оскарження тощо.

Висновки по розділу для України.

1) Терміни «публічна служба» і «публічний службовець» використовуються у законодавстві деяких зарубіжних країн (Австралія, Литва) і є привабливими з огляду на точніше відображення змісту службової діяльності. Однак в багатьох країнах вживають інші терміни: «цивільна служба», «державна служба», тому основним є не вибір самого терміна, а чітке і виправдане з погляду задоволення публічних інтересів законодавство про публічну службу.

2. У законодавчому закріпленні процедур набору на публічну службу треба забезпечити реалізацію двох базових принципів: рівності (рівних можливостей усіх кандидатів, що відповідають встановленим умовам вступу на службу) та достойностей (професіоналізму та здатності найкраще виконувати покладені завдання і функції).

3. Проведення конкурсу повинно бути загальним правилом при наборі професійних службовців. Винятки з цього правила можуть бути нечисленними і в необхідних випадках встановлюватись виключно законами.

4. Атестації та оцінювання повинні бути визначальною процедурою просування по службі. При їх проведенні досягнуті за попередній період результати є одним із найважливіших критеріїв відбору для просування.

5. Підстави та порядок застосування дисциплінарної відповідальності публічних службовців доцільно вичерпно регламентувати у базовому законодавчому акті про публічну службу або спеціальному законі.