3. Системи публічної служби.

Системи публічної служби є доволі умовними поділами, хоча, дають комплексне уявлення про сутність правового регулювання публічно-службових відносин.

1) За критерієм способів набору та просування по публічній службі у світі склались дві системи публічної служби: система кар'єри і система посад.

Система кар'єри характеризується, головним чином тим, що публічні службовці, прийняті на роботу на нижчих шаблях кар'єри, просуваються по службі, отримуючи підвищення чи збільшення платні відповідно до норм закону. У просуванні по службі тут можна відзначити певну автоматичність. Публічні службовці отримують право постійного перебування на службі після певної навчальної підготовки і/або випробувального терміну. Умови роботи, заробітна платня і пенсійне забезпечення встановлені законами, інструкціями та іншими рішеннями владних органів, які юридично не зобов'язані розробляти відповідні угоди з профспілками. До системи кар'єри відносять Францію, Німеччину, Бельгію, Ірландію, Іспанію.

Головним принципом системи посад є те, що публічних службовців приймають не на роботу в загали, а на визначену посаду. Для того, щоб бути прийнятим на службу, претендент повинен відповідати низці вимог, які встановлено уповноваженим органом і не обов'язково проходити нижчі щаблі — прийом на роботу можливий і на посади середнього рівня. Постійна робота на певній посаді не надається і публічний службовець не просувається в межах встановленої законом системи просування по службі. У мови праці, заробітна платня і пенсійне забезпечення головним чином закріплено в колективних угодах, які укладають з профспілками. Умови контракту прийому на службу є гнучкими, щоб задовольнити індивідуальні інтереси і потреби як адміністрації — наймача, так і державного службовця в межах колективних угод. Роботу в системі посад легко порівняти з роботою у приватному секторі. До системи посад належать Скандинавські країни, Велика Британія та країни Східної Європи.

У дедалі більшій кількості країн-членів Європейського Союзу зростає тенденція до комбінування типових елементів обох систем. Деякі країни-члени скасували різні рівні в кар'єрах публічних службовців і відповідну чітку градацію рівнів оплати праці. Інші зберегли ці щаблі кар'єри, але усунули велику кількість встановлених законом інструкцій щодо роботи, оплати і умов пенсійного забезпечення. Ці моделі могли б називатись змішаними системами, коли обидві моделі досягають рівноцінності у формуванні корпусу публічної служби.

2) За критерієм впливу політичних факторів на зайняття посад на публічній службі виділяють також дві системи: заслуг і здобичі, хоча й остання на сьогоднішній день практично відмерла у розвинутих країнах.

Система здобичі полягала в тому, що партія, яка перемогла на виборах, розподіляла окремі посади на публічній службі серед своїх людей як премії чи нагороди. Позитивом цієї системи вважалась передбачувана відданість службовців програмі політичної партії — переможця, що мала б покращувати ефективність діяльності службовців. Проте очевидним негативом тут є втрата загального рівня професіоналізму публічних службовців, адже досвід роботи на багатьох посадах формується протягом тривалого часу, а політична відданість здебільшого не може його замінити.

Система заслуг визріла в ході удосконалення адміністрації та адміністративного права протягом останніх століть. За цієї системи при поступленні на публічну службу пріоритет надають професійним здібностям. При наборі проводяться конкурсні екзамени, забороняється дискримінація за партійною належністю, а публічна служба є політичне нейтральною. На сьогодні система заслуг застосовується в демократичних державах практично повсюдно.

Тут необхідно відзначити, що система здобичі усе-таки зберегла свій незначний вплив, який, проте, стосується порядку зайняття посад патронатних службовців, тобто, невеликого кола осіб, що виконують функції радників та консультантів при керівниках адміністративних структур, які виключені із загального порядку доступу до публічної служби і призначаються на розсуд керівника.