6. Права публічних службовців.

Перед характеристикою прав, зазначимо, що публічні службовці, як і усі інші громадяни мають закріплені конституційними нормами права. Проте у деяких сферах ці права (наприклад, на працю чи соціальне забезпечення) значно розширюються, а от в інших (наприклад, на страйк) — навпаки, обмежуються відповідними нормативно-правовими актами. Поза тим, зауважимо, що низка прав публічних службовців (наприклад, на відпустку) забезпечується нормами трудового права (у державах, де виділяється така галузь), але з огляду на наявність регулювання цих прав у базових законах про публічну службу частково торкнемось і їх.

Серед прав, що характерні особливим регулюванням саме для публічних службовців виділимо такі:

1. На постійну службу (кар'єру). Як ми відзначали раніше, зайняття постійної посади публічного службовця означає фактично довічне працевлаштування, не притаманне роботі у приватному секторі. Таке регулювання стосується насамперед держав, що належать до системи кар'єри. Але навіть у державах, що належать до системи посади і формально не гарантують постійного працевлаштування, спостерігається високий рівень стабільності зайнятості публічних службовців.

2. На просування по службі. Цьому питанню було присвячено окремий підрозділ, проте повторимо, що у державах системи кар'єри, за умови успішного виконання своїх обов'язків, публічних службовців підвищують. Це також є істотною відмінністю від праці у приватному секторі, де роботодавець не зобов'язаний законом підвищувати працівників.

3. На відповідні умови для виконання службових обов'язків. З одного боку, можна не вважати це особливістю прав публічних службовців. Але законодавці деяких країн (наприклад, Естонії) вважають за доцільне закріпити таке положення у законі. А з доповненням його правом на отримання інформації як від інших публічних і приватних організацій та громадян (Латвія) та правом на безкоштовне забезпечення нормативно-правовими документами і професійною літературою (Чехія), зазначене вище право також відображає специфіку служби.

4. На ознайомлення з особистою справою. Це право детально регламентує німецький федеральний закон «Про статус чиновників» і є однією з гарантій об'єктивного процесу просування по службі та й загалом — прозорості у службових відносинах.

5. На членство в політичних партіях та професійних спілках. Публічні службовці, як і усі інші громадяни, переважно мають право вступу до політичних партій. Винятки з цього правила можуть встановлюватись для окремих категорій службовців. Крім того, може обмежуватись право на обіймання керівних посад у політичних партіях (для вищих посадовців у Чехії). Проте належність до політичної партії не повинна впливати на неупередженість публічних службовців при виконанні своїх функцій. Тому у статті 42 болгарського закону записано, що при виконанні службових обов'язків державний службовець не може керуватися та захищати інтереси чи волю політичної партії, членом якої він є.

6. На балотування на виборні (політичні) посади. У країнах континентальної Європи (Франція, Німеччина, Італія, Іспанія) публічні службовці можуть брати активну участь у політичному житті та висувати свої кандидатури на виборах із правом повернення на кар'єрну службу. А от у Великій Британії та Ірландії для службовців середнього, а особливо вищого рівня посад необхідно обирати між кар'єрою адміністративною та політичною: балотування на місцеві виборні посади вимагає отримання спеціального дозволу, а висунення власної кандидатури до парламенту тягне за собою відставку з цивільної служби.

7. На адекватну оплату праці. В Німеччині оплату праці розглядають не як компенсацію за виконану службу, а лише як гарантію життєвого рівня, що відповідає посаді, яку він обіймає. Це виражається в тому, що німецький чиновник отримує платню на початку, а не в кінці місяця і з неї нічого не вираховується в забезпечення його пенсії. В країнах континентальної Європи оплата праці зазвичай складається із таких складових:

• основної винагороди, передбаченої для обійманої посади;

• надбавки за вислугу років;

• надбавки за звання (ранг, чин, клас);

• інших надбавок — за володіння іноземними мовами, науковий ступінь, роботу з державною таємницею.

Крім того, варто відзначити, що у багатьох країнах відбуваються постійні реформування в контексті спроб додаткової оплати службовців за досягнутими результатами. У державах, що належать до системи посади, можливості в цьому напрямі є значною мірою вищими.

8) На соціальне страхування та пенсійне забезпечення. За загальним правилом для публічних службовців тут діють спеціальні норми, які закріплюють достатньо високий рівень забезпечення, що є однією з «привад» публічної служби.

9) На страйк. Щодо цього права у публічних службовців спостерігаються найбільші розбіжності у законодавстві зарубіжних держав.

Права на страйк законодавчо позбавлені публічні службовці (чиновники та деякі інші категорії) у Бельгії, Данії, Німеччині, Чехії.

У Нідерландах, Ірландії, Великій Британії право на страйк чітко не визнано за публічними службовцями, але його проведення не тягне за собою покарань, якщо страйкуючі дотримуються загальної юридичної регламентації реалізації цього права.

У Греції, Іспанії, Франції, Італії, Литві право на страйк визнане за більшістю публічних службовців, за винятком певних номенклатурних груп.

Особливе регулювання міститься в болгарському законі «Про державного службовця»: право на оголошення страйку передбачено законом, проте він повинен проводитись без припинення виконання службових обов'язків через носіння та виставлення відповідних знаків і символів, протестних плакатів, стрічок та інших відповідних елементів.