Публічна служба.

1. Публічна служба: сфери функціонування та сутність.

2. Класифікація публічних службовців.

3. Системи публічної служби.

4. Здійснення кар'єри на публічній службі.

5. Обов'язки публічних службовців.

6. Права публічних службовців.

7. Відповідальність публічних службовців.

1. Публічна служба: сфери функціонування та сутність.

Органи публічної адміністрації виконують свої завдання і функції завдяки людям, що у них працюють. Вплив людського фактора є одним із важливих напрямів, що досліджується в межах теорії публічної адміністрації. Зокрема, у 20 столітті високого розвитку набула концепція людських взаємин та їх вплив на ефективність публічної адміністрації. Проте в адміністративному праві людський фактор розглядається в контексті правового забезпечення роботи в адміністративних органах — у нормах, які визначають особливості правового статусу осіб, що перебувають на публічній службі.

Термін «публічна служба» є відносно новим для нашої країни: до останнього часу в українському законодавстві застосовується передусім термін «державна служба», а тому варто детальніше з'ясувати його сутність у зарубіжних країнах.

Наприклад, у Німеччині термін «публічна служба» розглядають у двох аспектах:

• інституційному — як визначення кола осіб, для яких виконання публічних справ становить професійну діяльність;

• функціональному — як діяльність з метою виконання загальнодержавних завдань адміністрації.

Що стосується інституційного аспекту, то публічна служба може здійснюватись працівниками фактично усіх організацій публічного сектора:

— органів державної влади (тобто, не лише виконавчої, але і законодавчої та судової);

• державних підприємств та установ;

• органів місцевого самоврядування;

— комунальних підприємств та установ.

Функціональний аспект є важливим з огляду на те, що протягом останніх десятиріч завдання публічної адміністрації в багатьох країнах виконують не лише органи та організації публічного сектора, але й делегуються приватним структурам. Тобто, мова йде про розширення кола суб'єктів, залучених до виконання публічних функцій. Хоча зрозуміло, що делегування є завжди тимчасовим і лише з чітко визначених питань.

Повертаючись до інституційного аспекту, зауважимо, що окреслене нами коло суб'єктів, працівники яких можуть перебувати на публічній службі є передусім теоретичним узагальненням. У законодавстві зарубіжних держав використовуються інші терміни, зумовлені історико-правовими традиціями конкретних країн.

Наприклад, в країнах англо-американської правової системи термін публічна служба поширюється на усі організації публічного сектора, проте в законодавстві використовується термін цивільна служба (як складова частина публічної), який стосується лише частини працівників органів публічної влади.

Як це не дивно, але дещо схожою є ситуація, що склалась в Україні та інших пострадянських державах. За відсутності терміна «публічна служба», у нашому законодавстві до останнього часу застосовують два терміни: «державна служба» та «служба в органах місцевого самоврядування». При тому в обох випадках мова йде лише про частину працівників органів державної влади та місцевого самоврядування, працівники ж державних та комунальних підприємств (установ) виключені зі сфери правового регулювання законодавства про службу. В результаті останню зазначену категорію ми класифікуємо як «службовці державних (муніципальних) організацій», створюючи таким чином невиправдані термінологічні суперечності (державний службовець — службовець державної організації).

У країнах континентальної правової системи така термінологічна неузгодженість певною мірою усунута на законодавчому рівні. Публічною службою у деяких західноєвропейських країнах вважається діяльність не лише працівників органів публічної влади, але й публічних підприємств та установ, наприклад, пошти чи університетів. При тому варто зауважити, що в межах публічної служби закріплюються різні правові статуси працівників, тобто, лише частина працівників зазначених вище структур має статус публічного службовця. Детальніше ми розглянемо ці поділи у наступному.

Наприкінці відзначимо, що застосування терміну «публічна служба» (як, до речі, і термін «публічна адміністрація») є виправданим з огляду на адекватне відображення у ньому сутності аналізованого явища.

Слово «служба» характеризує вид діяльності людини, що полягає у першу чергу в інтелектуальній праці і спрямована на забезпечення «чужих» інтересів. Це слово також; передбачає підзвітність та підконтрольність службовців суб'єктові, який їх наймає.

Слово «публічна» підкреслює, чий інтерес повинні захищати службовці — усього суспільства, а не приватний, корпоративній чи навіть державний (хоча кожен з них виступає складовою частиною публічного інтересу). Крім того, «публічна служба» охоплює працю як в державних, так і в самоврядних організаціях, тобто, є універсальним поняттям.

Отже, публічна служба є особливим видом діяльності осіб, що працюють в організаціях публічного сектора і повинні задовольняти публічні інтереси.