- •1. Публічна служба: сфери функціонування та сутність.
- •2. Класифікація публічних службовців.
- •3. Системи публічної служби.
- •4. Здійснення кар'єри на публічній службі.
- •4.1. Умови вступу на публічну службу.
- •4.2. Процедури набору на публічну службу.
- •4.3. Просування по службі.
- •4.4. Припинення публічної служби.
- •5. Обов'язки публічних службовців.
- •6. Права публічних службовців.
- •7. Відповідальність публічних службовців.
2. Класифікація публічних службовців.
Назви осіб, що перебувають на публічній службі є різними у різних зарубіжних країнах. У Великій Британії це — цивільний службовець або слуга корони, у Бельгії та Люксембурзі — агент держави, у Греції — чиновник. З іншого боку, відмінності у назві доповнюються різним правовим статусом зазначених осіб. Тому спробуємо навести кілька класифікацій публічних службовців, що дасть можливість розкрити цей статус стосовно конкретного їх виду.
За територіальною належністю організації, в якій працюють публічні службовці їх можна поділити на дві великі групи: службовці центральних та місцевих адміністративних структур. Ця класифікація є більш складною у федеральних державах. Наприклад, у Сполучених Штатах Америки — службовці федерації, штатів та місцевих громад.
За публічно-правовим статусом організації, в якій працюють публічні службовці розрізняють державних та муніципальних службовців. Як уже згадувалось, такий поділ закріплений в українському законодавстві.
За сферою функціонування публічної служби виділяють службовців поліцейської, військової, дипломатичної та інших видів спеціалізованої служби. Службовців органів із загальною компетенцією відносять до цивільної служби або її аналога в інших державах.
За змістом правового статусу усіх публічних службовців поділяють на функціонерів (наділених адміністративно-владними повноваженнями) та не функціонерів (просто найманих працівників органів публічної адміністрації). За цим поділом в континентальній правовій системі можна виділити дві групи країн. У першій (Франція, Бельгія, Іспанія, Греція) статус функціонера надається усім постійним співробітникам державних структур. У другій же (Німеччина та Люксембург) статус функціонера має лише певна частина працівників — чиновники, а от дві інші групи — службовці та робітники по суті є звичайними працівниками за наймом без владних повноважень, з єдиною особливістю, що наймодавцем тут виступає держава.
Для статусу функціонера характерними є дві ознаки. По-перше, зв'язок між адміністративною структурою та службовцем є публічно-правовим зв'язком, який виражається у залученні до праці у формі одностороннього призначення, а не в підписанні трудового договору (контракту із взаємними зобов'язаннями сторін). По-друге, публічний службовець є особою, яка призначається до адміністрації на постійній основі, тобто, до пенсії.
За характером виконуваних функцій публічних службовців поділяють на такі групи (категорії): адміністративну, виконавчу, професійну та допоміжно-технічну.
До адміністративної категорії належать керівники та заступники керівників адміністративних структур, наділені повноваженнями прийняття рішень та розробки концепцій.
Працівники виконавчої категорії втілюють у життя рішення керівників. Це, як правило, керівники структурних підрозділів органів публічної адміністрації.
Професійна категорія охоплює спеціалістів, що виконують конкретну роботу під керівництвом службовців обох вищих категорій.
Працівники допоміжно-технічної категорії створюють необхідні умови для виконання усіма іншими службовцями своїх функцій.
До цієї класифікації варто додати, що останню групу можна підносити лише до публічних службовців у широкому розумінні. За загальним правилом вони не мають статусу функціонера. Така позиція закріплена і в українському законодавстві, зокрема частиною другою статті 2 Закону «Про службу в органах місцевого самоврядування» визначено, що «дія цього закону не поширюється на технічних працівників та обслуговуючий персонал органів місцевого самоврядування».
Усіх службовців держави і територіальних громад також можна поділити за відношенням до політичної діяльності на виборних політиків (які є членами політичних партій і займають посади, на які їх обирають за демократичними процедурами), патронатних службовців (призначаються та звільняються із займаних посад разом з певним урядом або окремим міністром та належать до їх найближчого оточення) та адміністративних службовців (які є політичне нейтральними і призначаються переважно в конкурсному порядку). При цьому варто наголосити, що в строгому юридичному значенні політики не можуть вважатись публічними службовцями.
У Німеччині існує також особлива підгрупа почесних службовців — осіб, яких призначають на посаду без оплати та права претендувати на особливе соціальне забезпечення. До них належать, наприклад, виборні консули. Тут варто відзначити, що цей інститут існує і в інших розвинутих країнах, зокрема в Сполучених Штатах Америки (наприклад, в муніципалітетах).