Розділ 30. Стать і гендер людини

30. 1. Категорія статі та гендеру у психології

У 1970-ті роки Ігор Семенович Кон, відомий фахівець у галузі міждисциплінарної сексології, гендерології та чоловічих досліджень, виступив з курсом лекцій з психології статі в Московському державному університеті імені Ломоносова. Основна теза його лекцій полягала в тому, що сучасна психологія є «безстатевою», а сама категорія статі «винесена за межі психологічного аналізу». Дивує факт, що у віковій психології до цього дня розвиток хлопчиків і дівчаток розглядається як тотожній, тобто такий, що нічим не відрізняється один від одного. Насправді ж розвивається не просто абстрактна особистість, позбавлена статевих визначень, а особистість цілком певної статі. І нехтування цим фактом робить психологію відірваною від реальної практики виховання, абстрактною, такою, яку, за словами І. С. Кона, не захочуть оплачувати платники податків. Деякі фахівці, парируючи І. С. Кону, заявляли, що психологія може обійтися без категорії статі. І практично й дотепер дня роботи з психології статі, любові й сексу переважно відносять до галузі медичної психології, що робить зазначені феномени не нормальними, звичайними компонентами людського життя, а чимось ексквізитним, таким, що межує з патологією. Разом з тим, урахування категорії статі стає все більш важливим для вирішення цілої низки прикладних задач: вивчення патогенезу та психотерапії розладів сексуального потягу, аномальної сексуальної поведінки, розладів статевої (гендерної) ідентичності, вирішення експертних питань, пов’язаних з визначенням істинного транссексуалізму, на відміну від марення змінити стать; з кваліфікацією гвалтівників і жертв сексуального насильства; з агресивною й з інцестуозною сексуальною поведінкою; з агресивністю, пов’язаною зі статтю; з правомочністю та ефективністю використання сексуальних стимулів (жіночого тіла) в рекламі тощо.

У психологічних дослідженнях стать представлена трьома категоріями: власне «стать», «гендер» і «статева роль». Стать є категорією, яка представляє людину в суто біологічному контексті і являє собою «сукупність генеративних і пов’язаних з ними ознак» (І. С. Кон). Отже, це і власне репродуктивні властивості людини, і ознаки, пов’язані з статтю, що забезпечують все розмаїття статевого диморфізму – анатомічні, фізіологічні, психологічні та поведінкові. Стать забезпечується багатьма ланками, кожна з яких вступає в дію на певному етапі онтогенезу, переймаючи естафету від попередніх: при зачатті дитини формується її генетична стать, яка визначає характер функціонування первинних недиференційованих гонад, що залежно від присутності або відсутності Y-хромосоми розвиваються відповідно в чоловічі або в жіночі статеві органи (ендокринна стать) і які, у свою чергу, визначають і процес статевої диференціації плода, і його анатомічний розвиток (анатомічна стать), і статеве диференціювання мозку (6–32 тиждень внутрішньоутробного розвитку плоду) за характером функціонування гіпофіза (церебральна стать), що значною мірою (разом з особливостями виховання) визначає психологічну стать. При народженні на підставі будови геніталій приписується стать дитини (приписана або цивільна стать), відповідно до якої вона виховується (стать виховання). Отже, вимірювань статі багато, а реально її визначення будується на універсальному морфологічному коді: наявність або пеніса, або вагіни. Така статева кодифікація несе двоїстість: указує, з одного боку, на відмінність генітальних органів у відносинах репродукції, а, з другого, – на наявні в патріархатній культурі відмінності у владних статусах володарів пеніса й вагіни. З. Фрейд владні (соціальні) переваги пеніса над вагіною не побачив – він звів їх до біологічних: зручність при уринації (мочитися не сидячи, а стоячи), можливість керувати струменем сечі хлопчиками, спрямовуючи її на різні предмети, знищуючи їх тощо. Насправді ж фалос (ерегований пеніс) є символом влади і величі чоловіків у суспільстві. І, таким чином, погляд на чоловіка як на сильного, умілого, професійного, такого, що має більше прав, ніж жінка, пов’язаний не з особливістю «сильної чоловічої біології», а зі становищем чоловіків у соціумі, з яким самовіддано боролися феміністки, вимагаючи, щоб чоловіки «відмовилися» від усевладного фалоса. Жінки ж намагалися його захопити, відмовляючись від традиційно жіночих проявів – ведення домашнього господарства, вагітності, виношування плоду, годування грудьми та ін. Значно зросла кількість випадків інфантициду (відмова від дитини, жорстке поводження і насильство над нею, злочинна неувага тощо), що свідчить про високу частоту порушень материнської сфери. Говорячи метафорично, жінка як «царівна-жаба» спробувала скинути жіноче тіло всупереч тези З. Фрейда «анатомія – це доля».

Спочатку відмінність чоловіків і жінок розглядалася в рамках «психології статі» і трохи пізніше – «психології статевих відмінностей» як обумовлена особливістю їх біології. Ще Г. Гейсман близько століття тому в книзі «Психологія жінки» навів 6 основних відмінних рис психології типової «середньої» жінки: емоційність; багата фантазія, конкретність мислення з переважанням асоціацій за суміжністю; протікання розумового процесу переважно в підсвідомої сфері; гармонійність і цілісність психіки; моральна чистота, альтруїзм, високорозвинуте почуття обов’язку. У кінці 1970-х років ситуація змінилася: психологічні відмінності статей перестали трактуватися як обумовлені природою і стали розглядатися як «відмінності, пов’язані зі статтю». Разом з тим, тенденція трактувати відмінності статей як природні все ще сильна і являє собою один з типів гендерних лінз, за допомогою яких сприймаються гендерні відносини. С. Бем описала три типи таких лінз:

1) андроцентризм – чоловік і чоловічий світ є правильним, нормативним, а жіночий – девіантним, неправильним;

2) гендерна поляризація – перебільшення реальних психологічних відмінностей між чоловіками й жінками (раціональне/емоційне, логічне/алогічне, спрямованість на справу/спрямованість на спілкування, хороша орієнтація в просторі/хороша орієнтація в емоціях тощо);

3) біологічний есенціалізм – психологічні відмінності чоловіків і жінок мають біологічну основу.

Г. Гарфінкель, досліджуючи випадок транссексуала Агнесс (біологічний чоловік, що має жіночу психологічну стать), виокремив ряд настанов, що становлять лінзу біологічного есенціалізму:

1) існує тільки дві статі – чоловіча і жіноча;

2) стать людини стабільна й незмінна;

3) будова геніталій є суттєвою ознакою статі;

4) будь-які відхилення від двостатевості – не більше, ніж курйоз (жарт, маскарад, хвороба тощо);

5) ніяких переходів з однієї статі в іншу не існує;

6) будь-яка людина належить лише до однієї з двох зазначених статей;

7) поділ на чоловіків і жінок є природним;

8) статева приналежність визначена біологічно і не залежить від бажання людини.

Разом з тим аналіз транссексуалізму – феномену, який спростовує всі вищенаведені настанови щодо концепції природності статі – призвів до необхідності введення поняття «гендер»: транссексуал біологічно має одну стать, а психологічно – іншу. Значить, будова геніталій (генітальна стать) не визначає психологічну стать. Категорії «статі» і «гендеру», таким чином, фактично розщеплюють людину на біологічне та соціальне.

Згідно з І. С. Коном, у суспільних науках і особливо у фемінізмі поняття «гендер» означає «соціальну стать», тобто соціально-детерміновані ролі, залежні від соціальної організації суспільства; у психології та сексології поняття «гендер» пов’язане з будь-якими психічними або поведінковими властивостями, що асоціюються з маскулінністю й фемінінністю та, імовірно, відрізняють чоловіків і жінок. За образним висловом Кетрін Марч, стать відноситься до гендеру, як світло до кольору. Стать і світло – природні фізичні явища, а гендер і колір – культурні, історичні, суб’єктивні: у різних культурах об’єктивний світловий ряд символізується в різній кількості і якості кольорів.