23. 3. Формування характеру

Риси характеру не є спадковими і не проявляються від народження, а також не є постійною і незмінною властивістю. Характер – прижиттєве утворення. Він формується і розвивається під впливом оточення, життєвого досвіду людини, її виховання. Які ж шляхи, психологічні механізми формування характеру?

На один із шляхів формування характеру вказує С. Л. Рубінштейн, який уважав, що характер людини – це закріплена в індивідові система генералізованих узагальнених спонукань. Згідно з автором, відкрити шлях до розуміння становлення характеру можна звернувшись до спонукань і мотивів поведінки. При цьому починати потрібно не з особистісних, суб’єктивних мотивів, а з ситуаційних, що визначаються збігом зовнішніх обставин. Основне питання психології характеру полягає в тому, як спонукання і мотиви, пов’язані з обставинами, у яких людина опинилася, перетворюються на стійкі властивості характеру.

Спонукання, породжувані обставинами життя, – це й є той «будівельний матеріал», з якого складається характер. Витоки характеру людини і ключ до його формування – у спонуканнях і мотивах її діяльності. Ситуаційно зумовлений мотив або спонукання до того або іншого вчинку – це й є індивідуальна риса характеру в її розвитку. Для того, щоб мотив (спонукання) став властивістю людини, він повинен генералізуватися (узагальнитися) по відношенню до ситуації, у якій він спочатку з’явився, поширитися на усі ситуації, однорідні з першою. Врешті-решт властивість характеру – це й є тенденція, спонукання, мо­тив, що закономірно з’являється у певної людини за однорідних умов.

Характер людини – і передумова, і результат її реальної поведінки в конкретних життєвих ситуаціях. Відношення, що виражається в мотивах людини до оточення, проявляючись в діях, в її справах і вчинках, через них закріплюється і, стаючи звичним, переходить у відносно стійкі риси і властивості характеру. Тож шлях до формування характеру лежить через формування належних мотивів поведінки і організацію спрямованих на їх закріплення вчинків. Звідси основне завдання того, хто займається формуванням характеру, – відбір і закріплення соціально і психологічно цінних мотивів поведінки, шляхів їх генералізації (узагальнення), переведення їх у звички, стійкі і фіксовані способи поведінки.

Існують певні вікові особливості формування характеру. Вже в переддошкільному, а тим більше – у дошкільному віці змальовуються перші контури характеру, починає складатися манера поведінки, хоча, звичайно, ні про який характер, що більш-менш склався, у дошкільника або навіть у молодшого школяра не може бути і мови.

Провідною діяльністю дитини-дошкільника є гра. У ігровій діяльності, особливо в колективних сюжетних іграх «з правилами», починає формуватися характер дошкільника, зокрема, такі його риси, як товариство і колективізм, наполегливість, сміливість, витримка, ініціативність.

Гра є важливою, але не єдиною школою розвитку характеру дитини-дошкільника. Велике значення мають прості види життєво корисної трудової діяльності, яка доступна його віку. Виконуючи деякі нескладні обов’язки із самообслуговування, суспільно корисні доручення, дитина привчається шанувати і любити працю, відчувати відповідальність за доручену справу, усвідомлювати себе членом колективу. У процесі праці відбувається опанування дітьми норм поведінки.

Уже в дошкільному віці характер виробляється і в процесі безпосереднього засвоєння моральних норм і вимог, правил і навичок громадської, культурної поведінки. Дитина сприймає роз’яснення цих правил дорослими, наслідує їх приклад. Спираючись на наслідування, можна прищеплювати дошкільникові правильні форми поведінки. Вимоги батьків і вихователів до дітей, їхній особистий приклад формують у дітей необхідні тимчасові зв’язки, гальмують випадково утворені, небажані. У процесі мовного спілкування зі старшими в дитини поступово складаються поняття про те, що «можна» і чого «не можна», і це починає визначати її поведінку, закладає основи почуття обов’язку, дисципліни, витримки; дитина привчається давати оцінку власній поведінці і поведінці інших дітей.

У віці 6–7 років у дітей вже виявляється значна стійкість «гальмівного контролю» своєї поведінки, тоді як дитині 3–4 років такий контроль ще недоступний.

Зі вступом до школи починається новий етап у формуванні характеру дитини – шкільне навчання висуває нові вимоги. Молодший школяр уперше стикається з рядом суворих правил і шкільних обов’язків, що визначають усю його поведінку в школі, удома, в громадських місцях. Прагнення до успішності в навчанні і дотриманні дисципліни розвиває в школяреві організованість, систематичність, цілеспрямованість, наполегливість, акуратність, дисциплінованість, працьовитість.

Важливу роль у формуванні характеру відіграє шкільний колектив. У школі дитина вступає в нові для неї відносини з учителями, стосунки співдружності і взаємодопомоги з товаришами, і під впливом цього підвищується її свідоме ставлення до дійсності, розвивається свідомість обов’язку і відповідальності перед колективом, почуття товариства, колективізм. На основі оцінки вчителя школяр привчається зіставляти свою поведінку з поведінкою товаришів, давати самому собі правильну оцінку.

Особливого розвитку риси характеру отримують у підлітків. Підліток значно більшою мірою, ніж молодший школяр, стає учасником життя дорослих, до нього пред’являються вищі вимоги, безпосередня опіка над ним послабляється. Він сам прагне брати активну участь у житті оточення, працювати на загальну користь. Важливу роль у розвитку його характеру відіграє свідоме ставлення до дійсності, до навчання як основного його обов’язку, до самого себе, а також той факт, що підліток у своїй навчальній і громадській діяльності вже великою мірою починає керуватися мотивами громадського порядку – почуттям обов’язку і відповідальності перед колективом.

Навчальна діяльність, громадська робота висувають певні вимоги до волі людини, тому в підлітковому віці відбувається помітний розвиток вольових рис характеру (активності, самостійності, ініціативи).

У ранній юності перед учнями постають питання про життєві цілі й подальші перспективи. Це пов’язано з формуванням переконань, з виробленням світогляду, із зростанням моральної свідомості і моральних почуттів. Мотиви громадського порядку (почуття обов’язку, честі, відповідальності) в цьому віці відіграють значну роль.

Характерне для цього віку зростання самосвідомості особи відкриває широкі можливості для самовиховання, для свідомого розвитку в собі цінних якостей особистості.

Питання для самонтролю

1. Розкрийте сутність поняття «характер».

2. Що ви знаєте про класифікацію рис характеру?

3. Охарактеризуйте чинні теоретичні і емпіричні підходи до дослідження характеру.

4. Розкажіть про концепції акцентуації характеру, запропоновані К. Леонгардом і А. Є. Личко.

5. Розкрийте поняття «соціальний характер».

6. Розкажіть про концепції характеру, запропоновані Е. Фроммом, Б. С. Братусем.

7. У чому полягає психологічний механізм формування характеру?

8. Які особливості формування характеру в дитячому віці ви знаєте?

9. Які особливості формування характеру в дошкільному і шкільному віці ви знаєте?

10. Які особливості формування характеру в підлітковому і юнацькому віці ви знаєте?

11. Що таке «самовиховання» характеру?

Література

Основна

1. Ананьев Б. Г. Избранные психологические труды: В 2-х т. – Т. 1. – М.: Педагогика, 1980. – 320 с.

2. Леонгард К. Акцентуированные личности. – Киев: Вища школа, 1989. – 349 с.

3. Личко А. Е. Психопатии и акцентуации характера у подростков. – Л.: Медицина, 1983. – 256 с.

4. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. – СПб.: Питер, 1999. – 720 с.

5. Теплов Б. М. Избранные труды: В 2-х т. – Т. 1. – М.: Педагогика, 1985. – 328 с.

Додаткова

1. Братусь Б. C. Психология. Нравственность. Культура. – М.: Менеджер, Роспедагентство, 1994. – 61 с.

2. Кречмер Э. Строение тела и характер. – М.: Педагогика-Пресс, 1995. – 608 с.

3. Рувинский Л. И. Самовоспитание личности. – М.: Мысль, 1984. – 140 с.

4. Фромм Э. Иметь или быть. – М.: «АСТ», 2007. – 320 с.