Тридцятилітня війна і участь у ній українського козацтва.

Тридцятилітня війна І6І8-І648 рр. не була лише внутрішньонімецькою війною, як її традиційно тлумачила німецька історіографія, — фактично це був великий всеєвропейський конфлікт, котрим так чи інакше, в тій чи іншій мірі були зачеплені всі країни континенту, і Україна не була серед них винятком.

Тісно зв’язана з австрійськими Габсбургами й папським Римом, шляхетська Польща вже у 1619 р. тактично виступила на їх боці. Коли в тому ж році чехи та їхній союзник, князь Трансільванії Бетлен Габор, обклали Відень, Сигізмунд ІІІ послав на його країну загони лісовчиків, наслідком чого було те, що Бетлен Габор поспішно повернувся, а Чехії через деякий час був нанесений нищівний удар у битві при Білій горі, який потягнув за собою втрату незалежності на триста років. Разом з тим під час Тридцятилітньої війни Польща прагнула використати військову силу козацтва не тільки в своїх інтересах, але і в інтересах Католицької ліги. Як відомо, серед лісовчиків, посланих на Трансільванію, було немало козаків, їхні загони входили до складу й інших польських військ, які діяли на території Сілезії і Моравії. Наприкінці 20-х рр. польській уряд, діючи заодно з австрійцями, намагався організувати вторгнення запорожців у Трансільванію, яка активно виступала проти Католицької ліги. З тим, щоб залякати Бетлена Габора, віденський двір на початку 30-х рр. поширював чутки, що на допомогу імператору йде двадцятитисячне козацьке військо. З козацьких загонів складалася також значна частина війська, зібраного Польщею наприкінці 20-х рр. в Прибалтиці для війни з Швецією, і, до речі, з табору під Мальбургом у 1629 р. вони вимагали відновлення прав православної церкви.

В свою чергу, Валленштейн та інші полководці Католицької ліги прохали Сигізмунда ІІІ, щоб він слав їм запорожців, а не польських гусарів. "Валленштейн вимагає десять тисяч запорожців", — писав Бєлєцький литовському канцлеру Яну Сапєзі у грудні 1630 р. "Поляки обіцяють десять-дванадцять тисяч гусарів, але я вважаю, що краще одержати від них козаків", — повідомляв Валленштейну радник імператора Квестенберг 16 жовтня 1632 р., на що знаменитий полководець у відповідь вимагав прискорити їх набір. Одночасно Валленштейн заявляв імператору Фердінанду ІІ, що він відмовляється від польських гусарів, і наполягав на тому, щоб до його війська терміново вербували козаків. Під кінець того ж року Квестенберг звітував Валленштейну, що бургграфу фон Дона, який відбув до Польщі, віддано наказ "будь-якою ціною набрати шість тисяч козаків і прислати їх до Відня".

І хоч новий польський король. Владислав ІV, який зійшов на трон у 1632 р. й почав проводити незалежну від Австрії політику, заборонив ці набори, вони продовжувались й далі. Як повідомляли імператору Фердінанду II в липні 1635 р., вербувальні пункти знаходилися в Любліні й "руському Львові", куди прибували козаки, охочі вступити на австрійську службу. Козацькі загони з’являлися на театрі воєнних дій і грали примітну роль в проведенні деяких військових операцій полководців Католицької ліги; згодом загони козаків почали з’являтися і у військах противної сторони, зокрема шведських і французьких. Загалом же це окрема масштабна тема, до якої не раз зверталися українські дослідники, але їх обмежувала недоступність матеріалів, що зберігаються в архівах і книгозбірнях різних країн Західної Європи. Нарешті, ця тема знайшла широке висвітлення у тритомному виданні "Участь українських козаків у Тридцятилетній війні" О.Барана і Г.Гаєцького, вчених з української діаспори.

Не вдаючись до широкого висвітлення названої теми, наведемо окремі епізоди участі запорозьких козаків у Тридцятилітній війні на терені Німеччини та інших країн Західної Європи. У 1635 р. із завербованих козаків був створений корпус, який уклав відповідну угоду з австрійським урядом. Цей корпус, очолюваний Павлом Носковським, через Чехію і Південну Німеччину направився в Рейнську область, де діяв проти французької армії. Далі його воєнні дії розгорталися на території Люксембургу, нинішній Бельгії і Північно-Східної Франції, куди козаки робили блискавичні рейди, які дезорганізовували тили французької армії і вносили сум’яття в її ряди. Козаки цього корпусу відзначилися в ряді битв, воюючи в складі армії фельдмаршала Геца. На цьому ж театрі Тридцятилітньої війни діяли й інші козацькі загони, які ще раніше були завербовані австрійським урядом. Про битву, яка відбулася біля міста Івоа в Люксембурзі між французами й козацьким загоном Тараського, докладно розповіла "Газетт де Франс", один з найдавніших часописів Європи, в № 81 за 1633 р.

"Граф де Суассон, — розповідає газета, — кілька днів тому провів розвідку біля міста Івоа в Люксембурзі. Це місто має важливе значення, і його губернатор, на прохання жителів, вирішив взяти участь в обороні. Губернатор (австрійський) мав чотири тисячі козаків з польської кінноти, якими командував Тараський. Козаки отаборилися за чверть милі від міста. Дізнавшись про це, граф де Суассон, що стояв у Брієль-Барі, наказав своїм військам зібратися 30 квітня в місті Музон. Туди прибули тисяча двісті кіннотників, чотириста чоловік з інфантерії і вісімсот швейцарців. Козаки, згуртувавшись під своїми прапорами, вислали триста кіннотників, які атакували дві французькі сотні. Після півгодинної баталії козаки відступили до свого табору. Сором першої поразки змусив їх атакувати знову. Вдруге вони пішли у наступ більшими силами, але, не домігшись успіху, були змушені втекти за малу річку. Вони зазнали великих втрат. Після цього другого виступу козаків французи перейшли річку з таким завзяттям, що їхній авангард притиснув ворогів до гори. Там загинуло багато людей з одного й другого боку Тоді чотири тисячі козаків напали на французів з жахливим галасом; наші люди, що не звикли до цього, так злякалися, що кинулися тікати й відступили до болота на другому березі річки. Старшини трималися міцно, але, залишившись без війська, вони б, певно, пропали, якби не сміливість і розумна тактика графа де Суассона. Козаки втратили понад чотириста людей і три прапори, в тому числі й прапор їхнього полковника Тараського. Але найбільше вони соромились того, що втратили сім казанів. Козаки рятують їх за всяку ціну, бо хто втратив казан на війні, той мусить здобути новий казан у бою. Було захоплено особистий багаж полковника Тараського, а також шістсот коней. Другого дня козаки захотіли взяти реванш і наблизилися до міста Фюме, однак їхній наступ було відбито".