§ 2. Нідерландська буржуазна революція, її вплив на поширення релігійної та національної свободи.

Релігійна реформація в окремих країнах супроводжувалась нерідко важливими політичними переворотами. Спроби католицьких монархів притіснити віру своїх підданих загострювали в результаті політичний антагонізм, який виникав на соціальному ґрунті. Єдиною в Європі країною, де революція відбулась під лозунгом політичної свободи, в результаті якої утворилась вільна держава, яка у ХVII ст. зробилась твердинею не лише протестантизму, але й релігійної і політичної свободи, була Голландія. У XVI ст. внаслідок католицької політики справа протестантизму в Англії ототожнювалась з питанням про її національну незалежність, але лише у ХVII ст. тут відбулось злиття ідей протестантської релігії і політичної свободи в єдиному суспільному русі проти абсолютизму.

У Нідерландах і національна незалежність, і політична свобода, і протестантська релігія об’єднались у свідомості найширших верств народу, який піднявся на захист усього того, що в суспільстві вважалось елементарними правами свободи індивідуальної. В процесі боротьби Нідерландів з Іспанією зіткнулись не просто дві ворожі держави, які протистояли одна одній, як, скажімо, Іспанія і Франція своїми протилежними політичними інтересами, або як Іспанія і Англія приналежністю до двох повсюдно протидіючих одне одному віросповідань: тут прийшли у зіткнення два різних політичних принципи — принцип абсолютизму і принцип народовладдя. Ті ж самі принципи прийшли у зіткнення у Франції в добу релігійних війн і в Англії в добу революції ХVII ст. У цьому і полягає загальноєвропейське значення нідерландського повстання проти Філіпа ІІ. Як побачимо далі, ця парадигма європейського суспільного розвитку була притаманна і Україні.

Нідерланди представляли собою 17 окремих маленьких областей, які внаслідок шлюбних зв’язків дістались імператору Карлу V. Імператор склав з цих земель (вони співпадають з нинішніми Бельгією, Голландією і Люксембургом) самостійну імперську землю, що користувалась повною автономією і не порушив її внутрішнього устрою. Кожна провінція була маленьким самостійним цілим і кожна поєднувалась з іншими подібними провінціями шляхом особистої унії, скоріше федеративною, ніж централістично-державною владою.

Мешканці цієї надзвичайно багатої країни за своїм економічним побутом, соціальним устроєм, родом занять становили значне розмаїття і скрізь відзначались великою заповзятливістю. Тут були і хлібороби, і скотарі, і риболови, і мореходи, і ремісники, і купці. Карл V отримував звідси чималі прибутки. Багатству країни і заможності населення сприяла і досить висока духовна культура, що підтримувалась і численними вищими і початковими школами, у яких рано утвердився гуманістичний напрямок. У соціальному відношенні на Заході, особливо у Фладрії і Брабанті, переважала могутня феодальна аристократія, що володіла величезними помістями; в інших регіонах країни, особливо у північних приморських містах, завдяки розвитку промисловості і торгівлі, велике значення мали міста, в яких утворилась велика буржуазія; в середині країни на півночі (у Фрисландії) життєвий устрій був чисто демократичний, селянський.

Відповідно до специфіки соціальних відносин в окремих місцевостях розмаїтим був і їх політичний устрій. В окремих регіонах влада перебувала в руках земельної або грошової аристократії, в інших, навпаки, — носила більш демократичний характер. Скрізь, однак, політичний устрій ґрунтувався на засадах певного ступеня свободи і характеризувався середньовічними феодальними і муніципальними традиціями. При цьому нідерландці надзвичайно цінували ці інституції, своє самоврядування і привілеї. Серед цих привілеїв надзвичайно прикметною була т.зв. брабантська присяга, яку при вступі на престол давав володар країни у тому, що без згоди дворян-шляхти і городян він не буде розширювати владу духовенства, не буде судити своїх підданих інакше, як у законному суді і за законами країни, не буде надавати посади іноземцям і т.ін. У випадку порушення цих обіцянок піддані могли протестувати і вважати себе вільними від прийнятої ними присяги. Особливо важливою була законодавча влада з правом вотування податків, яка перебувала в руках окремих штатів. Місцеві штати ревно оберігали свої права не лише від надужить володаря, але й від розширення влади "генеральних штатів", або загального нідерландського сейму. І все ж Карл V без порушення обласних привілеїв почав потроху здійснювати загальне управління країною, спираючись на партикуляризм окремих провінцій і на протилежність інтересів аристократії, буржуазії і демократії. Водночас Карл V виявляв непримириме ставлення до протестантизму, яке саме при ньому проникло у Нідерланди. У 1550 р. він звелів віддавати на страту всіх розповсюджувачів "єресі" й усіх присутніх на протестантських богослужбових зборах, з передачею доносчикам половини конфіскованого майна страченого. Розпочалися численні страти і переслідування, хоча інквізиція ще не була запроваджена в країні. У 1555 р. Карл V передав своєму сину Філіпу II, королю Іспанії владу над Нідерландами. Філіп зробив правителькою провінції свою зведену сестру Маргариту Пармську, ревну католичку, духовником якої один час був сам І.Лойола. При ній була заснована державна рада, членами якої були представники місцевої аристократії: граф Егмонт, намісник Фландрії й Артуа, принц Вільгельм Оранський, намісник Голландії, Зеландії й Утрехта, володар невеликого німецького князівства Нассау в Німеччині і адмірал нідерландського флоту граф Горн з деякими іншими вельможами.

Філіп ІІ від самого початку свого правління вирішив встановити в Нідерландах бюрократичну систему іспанського абсолютизму з метою повного економічного, політичного і релігійного підпорядкування країни. З цією метою було намічено такі заходи: збільшення іспанських військ в країні; зосередження фактичної влади в руках державної ради, членами якої були вірні слуги іспанського уряду; надання єпископам інквізиційних повноважень у боротьбі з єресями і створення 14 нових єпископів, виконання цілого ряду законів проти єретиків. До цього додались цілий ряд заходів, які зачіпали найжиттєвіші економічні інтереси Нідерландів. Великої шкоди завдала ворожа Англії зовнішня політика Філіпа, оскільки торгівля з нею становила значну частину зовнішньоторговельних операцій Нідерландів й у ній була зайняті десятки тисяч людей.

Та обставина, що усі ці акти виходили від іноземних правителів надавало їм характеру національного гноблення. Особливу ненависть викликала намісниця Маргарита Пармська та її головний радник кардинал Гранвелла.

У 50-х роках у Нідерландах посилились кальвіністи. На чолі кальвіністських консисторій, як правило, були багаті городяни. Проповіді кальвіністів збирали сотні і навіть тисячі слухачів, які нерідко приходили озброєними на зібрання.

На початку 60-х років досить частими стали випадки збройного опору стратам єретиків і звільнення їх з тюрем. Одночасно відкрито почала виступати аристократична опозиція, яка об’єдналась у Лігу панів на чолі з принцом В.Оранським, графом Егмонтом і адміралом Горном. Дворянській опозиції вдалося досягнути деяких із своїх вимог: відставки Гранвелли (1564) і виводу іспанських військ, але Філіп ІІ категорично наполягав на виконанні законів проти єретиків. У листопаді 1565 р. дворянська опозиція оформилась у союз "Компромісу". Дворяни протиставляли абсолютизму свої середньовічні вольності, а реформу католицької церкви хотіли використати для власного збагачення за рахунок відібраних у церкви земель і багатств. Разом з тим вони протестували проти іспанського гніту та іспанської інквізиції. Було розроблено текст звернення до уряду, який був одночасно й програмою опозиції. 5 квітня 1566 р. звернення в урочистій обстановці було вручене Маргариті Пармській депутацією у складі кількох сот дворян, їх бідний одяг дав одному з вельмож привід презирливо назвати їх "гезами", тобто жебраками. Відтоді це прізвисько було підхоплене усіма борцями за незалежність Нідерландів, які з гордістю називали себе гезами.

Рухом дворянської опозиції скористались протестантські провідники. Влітку 1566 р. проповіді і походи єретиків збирали багатотисячних учасників. Влада не зуміла їм протидіяти. Озброєні натовпи робітників мануфактур, ремісників і селян повсюдно громили католицькі храми і монастирі, знищували ікони, статуї, забирали дорогоцінне начиння і передавали його міським магістратам.

За кілька днів іконоборче повстання охопило 12 з 17 провінцій. Однак урядовим військам при сприянні угодовських кіл дворянства, наляканих розмахом повстання, вдалося придушити цей виступ (березень 1567 р.). 22 серпня 1567 р. в країну на чолі каральної армії вступив герцог Альба. Зразок іспанського гранда, здібний воєначальник, посередній політик і повний невіглас у питаннях економічного життя, він відзначився рідкісним католицьким фанатизмом і зарозумілістю: сокира ката і вогнище інквізиції були, на його думку, єдиними надійними засобами управління "недоспаленими єретиками".

Розпочався тотальний терор в країні. Вільгельм Оранський емігрував у свої німецькі володіння, а граф Егмонт і адмірал Горн були страчені.

1571 р. Альба ввів т.зв. алькабалу — систему податків, яка включала 1% податок з усього рухомого майна і 10% податок з кожної торгової угоди по рухомості. В результаті все економічне життя країни зупинилось, розривались угоди, закривались крамниці і мануфактури, збанкрутувало чимало фірм і банків. Атмосфера в країні розпалилась до крайньої межі, особливо в Голландії і Зеландії. Почалась масова еміграція.

Вільгельм Оранський як німецький князь мав право утримувати війська і флот. Він скористався цим правом, щоб на власні кошти і кошти нідерландських патронів, а також гугенотську субсидію спорядити флот "морських гезів". Останні у квітні 1572 р. оволоділи фортецею Брілем, мешканці якої присягнули на вірність Вільгельму, як королівському наміснику в Голландії. Це було початком нового повстання, яке швидко поширилось у багатьох північних провінціях. Характерно, що інсургенти заявляли, що повстають лише проти Альби, і навіть присягали на вірність королю і його наміснику (штатгальтеру) Вільгельму Оранському. Такий самий спосіб був застосований Дордрехтським з’їздом голландських дворян і городян. Так розпочалась формальна війна нідерландців з Іспанією.

Війна, що почалась у 1572 р. тривала понад тридцять п’ять років (до 1609 р.) і закінчилась вже після смерті Філіпа ІІ перемир’ям на дванадцять років, за яким війна знову відновилась більше, ніж на двадцять п’ять років (1621-1648). Таким чином, Нідерланди відстоювали свою незалежність від Іспанії три чверті століття (1572-1648), не рахуючи перших спроб повстання. Однак не всім Нідерландам вдалося здобути свободу і лише звільнені провінції зробились протестантськими, отже Нідерланди розпались на католицьку і протестантську частини. Вільгельму Оранському — загальнонаціональному лідеру довелось боротись проти духу нетерпимості, який оповив у ту епоху в Нідерландах і католиків і кальвіністів. В результаті іспанським намісникам, які замінили герцога Альбу, вдалося більш м’якою політикою здобути довір’я південних провінцій, де "єресь" проявлялась меншою мірою і гези були не такими сильними як у північних штатах. Цим самим було покладено початок розмежування обох частин Нідерландів, яке корінилось також у різному етнічному складі їх населення, романського на півдні, і германського на півночі.

В результаті доведеної до кінця революційної боротьби проти іноземного панування Голландія не лише скинула з себе іспанське ярмо, але й стала першою буржуазною республікою, її державний устрій базувався на положеннях Утрехтської унії (1579 р.), яка об’єднала сім провінцій (Голландія, Зеландія, Гельдерн, Цютфен, Утрехт, Оверіссаль і Гронінген), які поклали початок особливій федеративній державі. Основне законодавство, вирішення загальнодержавних питань та оподаткування було прерогативою Генеральних штатів. Кожна із 7 провінцій користувалась в них, незалежно від числа депутатів, одним голосом. Депутати мали голосувати у суворій відповідності з інструкціями своїх виборців. Разом з тим цей ліберальний устрій доповнювався дієвою виконавчою владою в особі штатгальтера, якому надавалось право арбітра у випадку відсутності згоди в Генеральних штатах. Кожна провінція користувалась якнайширшими автономними правами у внутрішніх справах.

Незважаючи на те, що у новій республіці відбувалась внутрішня боротьба політичних партій і релігійних сект, Голландія у XVII ст. зробилась впливовою політичною силою в Європі, надзвичайно багатою країною завдяки бурхливому розвитку своєї промисловості, торгівлі і флоту. Вона навіть оволоділа багатьма колоніями своїх колишніх пригнічувачів. Разом з тим вона виявилась притулком для гнаних з інших країн за свої релігійні і політичні переконання. Сюди емігрували і французькі гугеноти, і англійські пуритани, і социніани з Речі Посполитої. Ця політична і духовна свобода дуже сприяла бурхливому культурному розвитку Голландії, тоді як інша частина Нідерландів, що залишилась за Іспанією, відчула на собі усі наслідки католицької реакції. З розвитком віротерпимості в республіці відбувся бурхливий розвиток освіти, науки насамперед в галузі філології, юриспруденції, філософії. В той час як абсолютизм ніс з собою перемогу фанатизму і деспотизму, Голландія зберігала зародки свободи для багатьох країн Європи.