- Драматургічний аналіз твору

Драматургічний аналіз сценічного або екранного твору – частина режисерської творчості, яка дозволяє глибоко визначити ідейно-тематичний

зміст твору, зрозуміти та уявити всі його компоненти, які визначають загальний образ твору, характеристики усіх його окремих елементів.

Практика театральної та екранної режисури дає змогу визначити головні складники драматургічного аналізу:

- визначити головну суспільну проблему;

- визначити головну тему, тобто відповісти на питання: «про що йдеться?»;

- визначити ідею або надзавдання твору, тобто те, заради чого автор написав

твір;.

- визначити жанр твору; це визначення залежить не тільки від літературної першооснови, але й від емоційного ставлення до неї постановника твору;

- визначення внутрішнього «зерна» твору, тобто його образної характеристики, яка надалі дозволить зримо побачити стилістику його зображального вирішення;

- визначення головної події, тобто події або подій, які відбулися до початку твору, але стали передумовою усіх подальших подій, показаних у творі;

- визначення експозиції, тобто подій, які починаються за межами твору, але завершуються на очах глядача, визначаючи нступний перебіг подій;

- визначити початкову подію або зав´язку, з якої безпосередньо починається розвиток дії;

- визначити головні перепетії, тобто зміни подій, з яких складається дія;

- визначити центральну подію, кульмінацію, тобто найзначущу подію, найбільш напружений стан головних конфліктів, які визначають дію;

- визначення наскрізної дії;

- визначення конфлікту, тобто зіткнення ідей, які приводять до боротьби конфліктуючих сторін;

- визначення історичного, матеріального і т.п. середовища, у якому відбуваються події;

- визначити характери персонажей;

- визначити зовнішній вигляд персонажів;

- визначити ритмічний характер твору та окремих його частин;

- визначити характер декораційного оформлення або інтер´єрів;

- визначати характер звукового і музичного оформлення;

- визначити елементи дії, середовища, оформлення та окремих предметів, котрі можуть виконувати функцію художнього образу, через який розкривається сутність твору, тощо...

Таким чином, драматургічний аналіз літературної першооснови, первинного задуму сценічного або екранного твору є неодмінною складовою частиною творчого задуму, передумовою створення остаточного цілісного образу твору.

– сценарій як специфічна форма організації екранного матеріалу; його зміст та значення; форми сценарних матеріалів

Телевізійні програми та фільми створюються на основі об´єктивного і суб´єктивного матеріалу. Суб´єктивним є життєвий досвід авторів, і насамперед– драматурга й режисера, їх відчуття світу, спостереження, пам´ять, емоційні переживання, знання та практичний досвід. Усе це тим чи іншим шляхом перетікає в драматургічну тканину будь-якого телевізійного чи кінематографічного твору, надихає її присмаком і правдою життя, індивідуальним авторським стилем.

Об´єктивні матеріали – усе те, що зйомочна група здатна відзняти, записати, змонтувати відповідно до драматургічного та режисерського задуму. Цих джерел, з яких формується майбутній твір, достатньо багато і кожен з них має власні історичні традиції, жанрову своєрідність і специфіку створення й використання.

Але перш ніж режисер приступає до практичного створення фільму або програми, з´являється с ц е н а р і й, який є суб´єктивним драматургічним поглядом на об´єктивні матеріали майбутнього екранного твору.

Сценарій фільму або телевізійної програми є літературною основою екранного твору, її чорновою, робочою версією, яка розкриває тему майбутньої програми, окреслює її цільові завдання, можливі об´єкти зйомок, пропонує героїв та інших учасників програми, намічає головні виражальні прийоми драматургії та основні змістовні і художні елементи майбутнього тексту.

Глибина і ретельність розробки сценарію залежить від складності програми і вимог конкретного виробника.

В інформаційних програмах чи таких, що розраховані на подієві зйомки та інтерв´ю, зазвичай достатньо сценарного плану з викладом головних компонентів програми. В інших випадках сценарій має більш розгорнуту форму і поглиблений зміст.

Найбільші вимоги зазвичай ставляться до публіцистичних нарисів, ігрових і науково-пізнавальних фільмів і програм, які потребують детальної розробки літературного і фактичного матеріалу, оригінальної драматургічної побудови.

Стандартний сценарій неігрової телепрограми інформаційного чи аналітичного жанру являє собою опис майбутнього зображення в лівій колонці аркуша і відповідного тексту в правій колонці.

Достатньо складні сценарії програм аналітично-художніх і художніх жанрів і будь-які кіносценарії зазвичай пишуться в довільній авторській формі – тій, яка задовольняє виробника програми. Тексти майбутньої програми здебільшого визначаються лише тематично, або з уточненням майбутньої стилістики викладу.

Головне в сценарії – розкриття певних думок, подій, концепцій з урахуванням можливостей їх екранного розкриття, специфіки телеекрана. Сценарій повинен адекватно можливостям виробничого процесу намічати майбутні аудіовізуальні образи, чітко окреслювати головні драматургічні прийоми побудови фільму.

Авторські ремарки можуть бути якими завгодно стилістично, але давати повне уявлення про те, що пропонує автор для створення програми. Тобто, автор сценарію повинен уявно бачити майбутню програму, навіть розуміючи, що у подальшій роботі вона може набути іншого вигляду. Вдалий сценарій, окрім цікавого змісту й адекватного прийому, повинен нести в собі яскраво виражену авторську позицію, містити традиційні елементи розвитку драми, давати змогу застосувати динамічні можливості екрану.

Режисерська робота над сценарієм передбачає створення індивідуального звукозорового образу програми, яка тематичного відповідає літературному сценарію, але відбиває особливості конкретного режисерського стилю та в максимально повній мірі відповідає перебігу життєвого процесу під час практичної реалізації сценарного матеріалу у формі телепрограми.

– особливості створення документального і постановочного літературних сценаріїв

Головна, принципова відмінність між постановочним і документальним сценаріями полягає в мірі використання авторської фантазії.

Постановочний сценарій – драматургічно побудована розповідь про вигадані події, або побудована на узагальнених образах дійсності, утворених з численних її реальних елементів, переосмислених автором сценарію. Це своєрідний за жанровими ознаками літературний твір, розрахований на екранну реалізацію. Більш того, визначні зразки літературної сценарної творчості іноді являють собою так звані «кіноповісті», абсолютно придатні для самостійного літературного життя.

Документальний сценарій – розповідь про певні явища і факти, які реально існують чи існували в дійсності, побудована на показі конкретних елементів самої дійсності, або їх документованому виразі.

Якщо творча фантазія автора постановочного сценарію обмежується лише технологічними можливостями кінотелевиробництва, фантазія автора сценарію документального екранного твору є лише допоміжним інструментом драматургічної організації реальних фактів і явищ. До того ж, на відміну від літературного нарису – найближчої до документального сценарію літературної форми, сценарій – лише загальний начерк майбутнього екранного твору, здебільшого розрахований на активний пошук життєвого матеріалу безпосередньо під час зйомок.

Головна функція сценарію для творчого, мислячого режисера-документаліста і майстра інших неігрових і напівігрових екранних форм – бути своєрідним путівником об´єктами зйомки на основі певного публіцистичного або художнього п р и й о м у.

Наявність чи відсутність, життєвість чи формальність, образність чи примітивізм сценарного прийому – це перше, на що повинен звернути увагу режисер, читаючи сценарій. Треба чітко запам´ятати: або новий матеріал і тоді прийом може бути традиційним, або матеріал традиційний і тоді прийом зобов´язаний бути оригінальним.

Однак існує ще один чинник вдалої реалізації сценарію – запропоновані автором прийоми і засоби, які нехай і не є оригінальними, але точно співвідносяться з характером об´єктів відображення і дозволяють глибоко розкрити їх індивідуальну та образну сутність. До таких засобів можна зарахувати і вибір напрочуд самобутніх людських характерів. Власне, самобутність, яскравість характерів і їх розкриття в актуальному соціальному середовищі, найчастіше повністю замінює наявність якихось особливих прийомів. Адже це і є один з найвиразніших оригінальних матеріалів режисерської творчої організації, передусім на телебаченні з його особистісним характером спілкування з аудиторією.

– дикторський текст; його можливі форми

Дикторський текст є закадровим мовним супроводом екранного твору, у якому викладається зміст екранних подій та авторське ставлення до них. Дикторський текст пояснює зміст зображального матеріалу, монтажно організує його драматургію, виявляє взаємозв´язки між змістом окремих кадрів та епізодів, утворює драматургічний та емоційний контрапункт між зображенням і думкою, виявленою у слові.

Дикторський текст є важливим засобом формування образної структури екранного твору, створення відповідної атмосфери його сприймання; наближує екранні події до глядача. У телевізійних творах дикторський текст посилює властиве телебаченню пряме авторське спілкування, інтимізацію, ефект «сіюхвилинності». Існують три виробничі форми створення тексту: – перша – під готове, повністю змонтоване зображення, або напівготовий чорновий монтаж зображення; – друга – створення тексту одночасно зі зйомками та монтажем; – третя – ексклюзивна – попереднє створення довершеного дикторського тексту зі зйомками «під текст». Остання форма зазвичай може застосовуватися тільки самим режисером і, здебільшого, у пізнавальних, або «монтажних фільмах» на основі хроніки, коли створення тексту, як виразу драматургії, йде одночасно з пошуками й відбором літописного кіноматеріалу. Дуже ефективним для телебачення є текст у вигляді авторського коментаря, в якому передається хід авторської думки щодо екранних матеріалів. Це активізує глядачеву увагу, посилює ефект співучасті.

Вершина цього методу – документальний фільм «Звичайний фашизм» автора-режисера Михайла Ромма.

Цей творчий метод потребує особливої організації зорового матеріалу. Якщо традиційний дикторський текст, зазвичай, пишеться начисто під змонтоване зображення, до якого лише вносяться певні зміни, то текст авторського коментаря повинен народжуватись одночасно з монтажем картини, в нерозривній монтажній єдності зображення й слова. Однак здебільшого в кіно і телебаченні використовується звичайна авторська мова у дикторському, або, зрідка, акторському виконанні. Але і в цьому випадку існує багато різноманітних прийомів для активізації глядацького сприйняття, ефективного вияву авторської позиції.

Адже текст не обов´язково повинен бути монологічним. Це може бути розмова двох, або більше людей, текст від імені героя, зокрема – історичного, співставлення різних поглядів, текст у вигляді листів героїв, текст «від тварини», рослини, або взагалі неживого об´єкта тощо.

Багато прикладів блискучого драматургічного спілкування тексту і зображення дає творча спадщина О.П. Довженка – передусім у документальному фільмі «Битва за нашу Радянську Україну»: публіцистичні вигуки, запитання, спілкування з екранним матеріалом, прямі звернення до глядача. Наприклад, на фоні квітучих садів та щасливої молоді звучить голос диктора: «Де ви зараз? Скільки вас у німецькій неволі оплакує долю свою? Скільки загинуло?»

Робота над дикторським текстом копітка – адже він остаточно надає фільму завершеного змісту, багато в чому визначаючи монтажне вирішення.

Ця праця потребує певних літературних навичок, уміння будувати фразу, знайти точне, виразне, емоційне слово, органічно поєднавши його із зображенням. Дикторський текст не повинен дублювати зображення. Він повинен розширювати, поглиблювати зображення, сповнювати його інформацією та образним змістом, якого зображенню з певних причин не вистачає.

І останнє – мало написати гарний текст. Треба його як слід прочитати, відтворити, обравши для цього голос, який відповідає стилістиці картини. Незважаючи на те, хто його начитує, дикторський текст екранного твору повинен бути сповнений авторських, зацікавлених, щиро людяних інтонацій, спрямованих на утворення, хоча й умовного, але діалогу з глядачем.

Розділ ІІІ. Формування засад сучасної режисури та виконавського мистецтва (автори – проф. Безручко О.В.,проф. Мироненко М.О., проф. Олійник М.Д.)