- Основні жанрові форми художнього мовлення

Художнє телевізійне мовлення використовує кілька жанрових форм.

Оригінально телевізійним є так звані драматизовані хроніки – розиграш певних подій, об′єднаних драматургією документального телевізійного розслідування .Їх вдало репрезентують серіал «Слідство вели…» та численні «Суди».

Цей жанр уперше з´явився у 50-ті роки на телебаченні США через існуючу там заборону зйомок та фотографцвання у залі суду. Пізніше він активно вийшов за межі судових зал і набув нинішніх форм – відновлення певних найвиразніших епізодів кримінальних справ з коментарем, а також проведення начебто судових процесів на основі реальних судових справ.

Одним з найпопулярніших ігрових жанрів телебачення є розважальні шоу – велика кількість різноманітних концертно-ігрових жанрових форм, об′єднаних на основі певної сюжетної драматургії (у радянському телебаченні вони мали назву «сюжетний фільм-концерт»);

Колись популярна, а нині майже зникла жанрова форма – телевізійні спектаклі – театральні спектаклі, або п′єси, реалізовані на екрані із урахуванням телевізійної специфіки.

Частіше за усе театральне та концертне мистецтво представлене на телекрані у формі адаптованих під вимоги телевізійного показу записів театральних спектаклів і концертів.

До жанрів художнього телебачення відносяться постановочні розважальні концерти типу «Голубий вогник», «Криве дзеркало», конкурсні розважальні шоу різноманітного змісту – у першу чергу музичні.

Інші жанри: музичні кліпи – короткі екранні мініатюри, завдання яких – у виразній пластичній формі передати сюжетний та емоційний зміст музичного твору, а також літературно-драматичні програми, у тому числі дитячі.

Окреме місце у телевізійних програмах займають кінофільми й телевізійні фільми, у тому числі багатосерійні. Усі вони, як правило, створюються за межами телеканалів – на продакшн-студіях.

- Реаліті-шоу та особливості його створення

Документально-художній жанр р е а л і т і-шоу має в основному чотири сталі жанрові форми:

- конфліктологічні екранні розслідування і провокації типу «Заборонена зона» з актором-ведучим М. Пореченковим і «Вікна» з актором-ведучим Д. Нагієвим, частина з яких взагалі створюється ігровими методами «під життя»;

- спровоковані репортажі на кшталт «Голі та смішні», а також більш серйозні «Міняю жінку» чи «Без мандата»;

- своєрідні конкурси на виживання типу «Дім»,у яких учасники програми певний час живуть реальним життям перед телекамерами, періодично обговорюючи проблеми взаємовідносин;

- тривале спостереження за реальним життям, у спеціально організованих умовах («За склом»).

Властива їм організація драматургії на основі тривалого спостереження передбачає повну реальність життя на екрані, організовану здебільшого на основі зіткнення конфліктних груп, конкуруючих пар, «підсадних качок». Режисура таких програм не відзначається великою складністю і здебільшого зводиться лише до драматургічно необхідного відбору найцікавішого психологічно, насамперед – конфліктного, матеріалу спостережень і прямих співбесід.

Найважливіша частина всіх подібних конкурсних програм – драматургічний і режисерський з а д у м, формування загального постановочно-зображального образу програми у формі захоплюючого шоу. Саме із чіткого задуму повністю витікають усі інші постановочні компоненти жорстко організованого видовища, яке за формою нагадує прямий р е п о р т а ж з місця події.

Створення реаліті-шоу у певних програмах передбачає також ретельний психологічний відбір учасників, які б являли інтерес для глядача, вміле включення до документальної тканини твору акторів, які діють експромтом, або згідно наперед розробленого плану, провокуючи реальних учасників реаліті-шоу на необхідні реакції.

Ведучий реаліті-шоу (при його наявності у програмі) здебільшого перетворюється на актора-ведучого, що реально і відбувається у багатьох програмах, у яких ведучі подають репліки, попередньо розроблені, або підказані модератором безпосередньо під час запису.

- телевізійні конкурси; їх видові та жанрові форми

Здавалося б, конкурси є суто документальною жанровою формою. Однак необхідність їх видовищної організації вимагає значних творчих зусиль у ході підготовки конкурсних програм. Це стосується і ретельної розробки сценаріїв, і декораційного оформлення, і проблем розташування камер, і відповідної – в тому числі репетиційної, підготовки учасників. Саме тому телевізійні конкурси відносяться до сфери документально-художнього телебачення.

Загалом телевізійні конкурси поділяються на два види – пізнавальні та розважальні, які певною мірою можуть переплітатись один з одним.

Пізнавальні поділяються на вікторини (тобто у формі запитань і відповідей), професійні й ігрові конкурси.

А от розважальних більше: естрадні («Караоке на Майдані», «Україна має талант», «Голос країни»), спортивні («Великі перегони»), психологічні («Битва екстрасенсів»), пригодницькі («Форт Буайярд», «Останній герой») і своєрідні конкурси на психологічне виживання – реаліті-шоу («Дім»).

Слід також вказати на два типи конкурсів за складом учасників – індивідуальні ( серед них парні і т.д.) і командні.

Звісно, можна виділити всілякі численні їх підвиди, однак загальна схема від цього не зміниться.

Головне в телевізійних конкурсах – тотальний прийом, який формує всі інші допоміжні драматургічні та художні компоненти. Основна драматургія конкурсів – реальне протиборство знань, талантів, можливостей, уподобань. А головне завдання режисури і ведучих у створенні та проведенні цих розважальних документально-художніх шоу – створити найактивніше, найемоційніше видовище, яке збереже хоча б умовну атмосферу імпровізації.

Режисурі та зображальній подачі конкурсів властиві величезна динамічна розкутість багатокамерної зйомки, ретельна постановочна організація.

Драматургічна основа цих конкурсів передбачає всі основні етапи зйомок, включаючи організацію «душевних розмов», які повинні посилити людяний психологізм програм.

Конкурси у вигляді реаліті-шоу дуже часто знімаються як справжній пригодницький фільм за участю реальних героїв. У них використовуються методи прихованого та тривалого спостереження, елементи заданої наперед гри і т.п. Фантазія, вигадливість постановників спираються при цьому на значні фінансові ресурси подібних програм.

Важлива вимога до таких конкурсів – створення пафосної атмосфери. Задля цього використовується штучно екзальтована поведінка учасників, ведучих і глядачів, використання численних символів, зокрема, і державних. Звичайно, є й простіші конкурсні програми – пізнавальні («Найрозумніший»), спортивні («Льодовиковий період»), концертні («Дві зірки»), або «Поле чудес», у яких достатньо грамотно оформити зал, розставити камери і позбавляти остаточний монтажний варіант програми непотрібних пауз. Однак це не змінює їх яскраву видовищну природу. Просто драматургічний акцент переноситься на реальну спортивно-художню або інтелектуальну боротьбу за перемогу.